Ухвала

від 13.12.2012 по справі 2а-11376/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-11376/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"13" грудня 2012 р. м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Головне управління безпеки та захисту інформації "Сова" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Головне управління безпеки та захисту інформації "Сова" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Головне управління безпеки та захисту інформації «СОВА», звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкового-повідомлення рішення №0007862202 від 15.08.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 408 452,00 грн. та за штрафними(фінансовими) санкціями -102 113,00 грн. та податкове повідомлення-рішення №0007872202 від 15.08.2012 року, яким встановлено завищення від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 14 611,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2012 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Головне управління безпеки та захисту інформації "Сова" подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, що є підставою для його скасування.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Головне управління безпеки та захисту інформації «СОВА»(далі по тексту ТОВ «ГУ БЗІ «СОВА») зареєстроване Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією.

Свідоцтво про державну реєстрацію від 10.08.2012р. року №1 070 102 0000 0044296, код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ: 37814579.

ТОВ «ГУ БЗІ «СОВА»взято на податковий облік у ДПІ у Печерському районі м. Києва 12.08.2012р. за № 60199.

ДПІ у Печерському районі м. Києва проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ «ГУ БЗІ «СОВА»з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносини з ТОВ «АЙС-ВОК», ТОВ «ЕНТХІЛЛ», ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс»за березень 2012 року.

За результатами перевірки складено акт перевірки №593/22-2/37814579 від 07.08.2012р.

Згідно з висновками, викладеними в Акті перевірки, ТОВ «ГУ БЗІ «СОВА»порушило вимоги п.198.1, п.198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за березень 2012 року на суму 14 611грн., та занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за березень 2012 року на суму 408 452грн.

На підставі висновків, викладених у Акті перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення №0007862202 від 15.08.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 408 452,00 грн. та за штрафними(фінансовими) санкціями -102 113,00 грн. та податкове повідомлення-рішення №0007872202 від 15.08.2012 року, яким встановлено завищення від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 14 611,00 грн.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову прийшов до висновку, що податковий орган під час здійснення перевірки вірно прийшов до висновку про заниження позивачем податку на додану вартість, а тому податкові повідомлення-рішення є правомірними та скасуванню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, під час перевірки відповідач прийшов до висновку, що віднесення позивачем в перевіряємому періоді до податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковим накладним виписаних ТОВ «АЙС-ВОК», ТОВ «ЕНТХІЛЛ», ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс»неправомірне, оскільки відносини між позивачем та вказаними контрагентами носили безтоварний характер, так як укладені між ними договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків; документуванням господарських операцій за відсутності їх фактичного проведення; неналежним оформленням первинних документів; наявністю ознак фіктивності контрагента..

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість обґрунтовані та зазначає наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що в підтвердження законності включення до податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «АЙС-ВОК» позивач надав суду копії договору оренди обладнання № 10/12 від 01.12.201р. копії додатків до вказаного договору, актів прийому-передачі майна, актів надання послуг, податкових накладних наявні в матеріалах справи.

На підтвердження законності включення до податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «ЕНТХІЛЛ»позивач надав суду копії договору оренди обладнання № 05/12 від 03.01.2012р. копії актів прийому-передачі орендованого майна, актів надання послуг, податкових накладних наявні в матеріалах справи.

Також, на підтвердження законності включення до податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс»позивач надав суду копії договору оренди обладнання № 14/12 від 01.12.2011р. копії додатків до вказаного договору, актів прийому-передачі орендованого майна, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних наявні в матеріалах справи.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України (далі-Кодекс) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п.198.1. ст.198 Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.201.4. ст.201 Кодексу, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Отже, законодавством передбачено правовий зв'язок між бюджетним відшкодуванням (визначенням податкового кредиту) та отриманням Державним бюджетом надмірно сплаченого податку.

Так, судом першої інстанції встановлено, що первинні документи контрагента позивача виписані з порушенням законодавства.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у ТОВ «АЙС-ВОК»відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, в тому числі наявності будь-якого обладнання для передачі в оренду..

Окрім того, відповідно до пояснень, відібраних у ОСОБА_3 він до фінансово-господарської діяльності підприємства відношення не має, печатною підприємства не користувався, підприємницьку діяльність від імені ТОВ «АЙС-ВОК» не здійснював, податкову звітність підприємства не складав, не підписував та не подавав її до ДПІ, і тому, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що податкові накладні, що складені ТОВ «АЙС-ВОК»не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, які підтверджують правомірність віднесення до податкового кредиту ТОВ «ГУ БЗІ «СОВА»суми ПДВ в розмірі 74 187,00 грн.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що податкові накладні виписані ТОВ «ЕНТХІЛЛ»за договором оренди обладнання № 05/12 від 03.01.2012р., який став підставою для формування ТОВ «ГУ БЗІ «СОВА»податкового кредиту, підписані ОСОБА_2

Однак, відповідно до пояснень, відібраних у ОСОБА_2 він до фінансово-господарської діяльності підприємства відношення не має, ніяких фінансово-господарських документів стосовно ТОВ «ЕНТХІЛЛ»не підписував.

Вказана обставина підтверджується також висновком спеціаліста № 298 від 27.06.2012р, згідно якого встановлено: Підписи від імені гр. ОСОБА_2 виконані в вище вказаних документах не гр. ОСОБА_2, а іншою особою.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що податкові накладні, що складені ТОВ «ЕНТХІЛЛ»не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, які підтверджують правомірність віднесення до податкового кредиту ТОВ «ГУ БЗІ «СОВА»суми ПДВ в розмірі 61 653,87,00 грн.

Також, судом першої інстанції встановлено, що податкові накладні виписані ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс»за договором оренди обладнання № 14/12 від 01.12.2011р., який став підставою для формування ТОВ «ГУ БЗІ «СОВА»податкового кредиту, підписані ОСОБА_4

Однак, відповідно до пояснень, відібраних у ОСОБА_4 він до фінансово-господарської діяльності підприємства відношення не має, ніяких фінансово-господарських документів стосовно ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс» не підписував.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкові накладні, що складені ТОВ «ТД «Продсервісторг-плюс»не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, які підтверджують правомірність віднесення до податкового кредиту ТОВ «ГУ БЗІ «СОВА»суми ПДВ в розмірі 287 222,27 грн.

Позиція Верховного Суду України висловлена в постанову від 05 березня 2012 року, якщо особи заперечують свою участь у створенні та діяльності товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Крім того, колегія суддів зазначає, що сумлінність платника податків передбачає економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди законним шляхом.

Податкова вигода не може бути визнана обґрунтованою у випадках, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що необумовлені розумними економічними або іншими причинами.

Разом з тим, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що у всіх контрагентів позивача було відсутнє будь-яке обладнання, та складські приміщення для його зберігання.

Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначає, що для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Однак, оскільки в судом першої інстанції встановлено, що директори контрагентів позивача не мали наміру здійснювати господарську діяльність та жодний документів не підписували, то суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що первинні документи складені з порушенням вимог чинного законодавства, а тому не можуть бути підставою для віднесення відповідних коштів до валових витрат.

Крім того, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що будь-яких доказів реальності угод позивачем не надано.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази колегія суддів дійшла висновку про те, що надані представником позивача копії документів не є достатнім підтвердженням фактичного отримання послуг.

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Оскільки, у разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження фактичного отримання послуг від контрагента та подальшого використання його у господарській діяльності.

Разом з тим, копії актів приймання-здачі робіт колегія суддів не вважає належним підтвердженням фактичного отримання послуг від контрагентів, оскільки вони оформлені без дотримання вимог закону.

Надані представником позивача акти не містять у собі відомостей, фіксування яких є основним призначенням таких актів про зміст та обсяг отриманих послуг та виконаних робіт. У звя'зку з цим на підставі зазначених актів неможливо визначити вартості таких робіт і послуг.

В порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем не надано зрозумілих і аргументованих пояснень ні господарської мети та комерційної необхідності подвійного замовлення у вказаного контрагента подібних послуг протягом одного й того ж звітного періоду, ні фактичних обставин здійснення консультування, ні призначення та використання послуг в господарській діяльності позивача.

Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту підлягає перевірці фактичне придбання товару чи отримання послуги.

Суд звертає увагу, що Позивачем не надано суду жодних доказів подальшої реалізації товару та використання послуг у своїй господарській діяльності, отриманих відповідно до умов спірного договору.

Враховуючи викладене, колегія суддів критично ставиться до первинних бухгалтерських документів, а саме податкових накладних та актів приймання-передачі, наданих позивачем на підтвердження використання товару у власній господарській діяльності.

Статтею 86 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З аналізу викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивачем не надано належних доказів на підтвердження реального здійснення господарських операцій відповідно до спірного договору.

Пунктом 1.32. ст. 1 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За змістом визначення, наведеного в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, як випливає з визначень даних термінів, господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті минулих подій, виконання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому, та зобов'язань, у власному капіталі підприємства.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оспорювана господарська операція лише документально оформлена.

Формування податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін податковими накладними, актами приймання -передачі товару та договорами, без реального використання в своїй господарській діяльності товару чи послуг чинним законодавством не передбачено.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем, в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено факту сплати податку на додану вартість в якості оплати за товар, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу, що товариством безпідставно сформований податкових кредит.

У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

Колегія суддів зазначає, що при винесені податкових повідомлень-рішень рішень №0000342220 від 27.06.12 року, №0000332220 від 27.06.12 року та в ході перевірки повноваження державної податкової інспекції використовувалися з тією метою, з якою вони надані; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та вчинення дії; неупереджено; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Головне управління безпеки та захисту інформації "Сова" не підлягають задоволенню.

При цьому апеляційна скарга не містить інших посилання на обставини, передбачені статтями 202 -204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4,8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Головне управління безпеки та захисту інформації "Сова" -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2012 року -залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 18 грудня 2012 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.