Постанова

від 20.12.2012 по справі 2а-1670/7589/12

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2012 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/7589/12

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Чеснокової А.О.,

при секретарі - Пшенишному В.С.,

за участю:

представників позивача - Пшеничному О.Л., Койла М.Ф.,

представника відповідача - Гриценка Ю.В., Переяслівця В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Мінерал" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

04 грудня 2012 року позивач ТОВ "Фірма "Мінерал" (далі за текстом - позивач, підприємство позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Полтаві (далі за текстом - відповідач, податковий, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 листопада 2012 року № 0005692301, № 0005602301.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на помилковість висновків податкового органу щодо порушення позивачем вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.1, підпунктів 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України та пункту 1.7, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пункту 14.1 статті 14, пункту 198.1, 198.2, 198.3 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, зазначаючи, що зазначені порушення не мали місця в його господарській діяльності. Позивач вважає, що податковий орган протиправно ставить йому у вину неправомірне формування валових витрат та податкового кредиту на підставі документів, складених ТОВ "Фірма "ЛААД", діяльність якого має ряд ознак фіктивності. Разом із тим, позивач зазначає, що отримані ним на виконання господарсько-правових договорів первинні бухгалтерські документи та податкові накладні оформлені належним чином та дають всі правові підстави для включення сум за цими договорами до валових витрат та податкового кредиту позивача.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували та просили відмовити у його задоволенні, дії ДПІ у м. Полтаві вважають правомірними, а спірні податкові повідомлення-рішення - такими, що відповідають чинному законодавству внаслідок того, що податковим органом встановлено порушення позивачем податкового законодавства, зокрема, віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту сум вартості придбаних послуг від постачальника, діяльність якого має ознаки фіктивності.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТОВ "Фірма "Мінерал" 21 квітня 1992 року зареєстровано як юридичну особу (ідентифікаційний код 22529511) виконавчим комітетом Полтавської міської ради (свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 082650) (том І а.с. 13). Позивач перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Полтаві.

Відповідачем у період з 06 листопада 2012 року по 16 жовтня 2012 року проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2012 року валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2012 року.

За результатами перевірки 16 листопада 2012 року складено акт № 4084/22-2/22529511 (том І а.с. 32-117), в якому, зокрема, зафіксовано порушення позивачем вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.1, підпунктів 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся на суму 1858996,00 грн., в тому числі:

за ІV квартал 2009 року - 317768,00 грн.,

за I квартал 2010 року - 210583,00 грн.,

за ІІ квартал 2010 року - 128135,00 грн.,

за ІІІ квартал 2010 року - 162632,00 грн.

за ІV квартал 2010 року - 262795,00 грн.,

за І квартал 2011 року - 151476,00 грн.,

за ІІ квартал 2011 року - 183781,00 грн.,

за ІІІ квартал 2011 року - 78774,00 грн.,

за ІV квартал 2011 року - 237430,00 грн.,

за І квартал 2012 року - 125622,00 грн.,

пункту 1.7, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пункту 14.1 статті 14, пункту 198.1, 198.2, 198.3 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на суму 720504 грн. в рому числі по періодах:

жовтень 2009 року - 32410,00 грн.

листопад 2009 року - 25090,00 грн.

грудень 2009 року - 58052,00 грн.

січень 2010 року - 17437,00 грн.

лютий 2010 року - 38763,00 грн.

березень 2010 року - 20375,00 грн.

квітень 2010 року - 12516,00 грн.

травень 2010 року - 14016,00 грн.

червень 2010 року - 20063,00 грн.

липень 2010 року - 16029,00 грн.

серпень 2010 року - 22882,00 грн.

вересень 2010 року - 20228,00 грн.

жовтень 2010 року - 40638,00 грн.

листопад 2010 року - 28735,00 грн.

грудень 2010 року - 26189,00 грн.

січень 2011 року - 16020,00 грн.

лютий 2011 року - 21726,00 грн.

березень 2011 року - 17336,00 грн.

квітень 2011 року - 24334,00 грн.

травень 2011 року - 19570,00 грн.

червень 2011 року - 28737,00 грн.

липень 2011 року - 9186,00 грн.

серпень 2011 року - 5643,00 грн.

вересень 2011 року - 16306,00 грн.

жовтень 2011 року - 39749,00 грн.

листопад 2011 року - 14942,00 грн.

грудень 2011 року - 39156,00 грн.

січень 2012 року - 23853,00 грн.

лютий 2012 року - 37748,00 грн.

березень 2012 року - 12775,00 грн.

На підставі акта перевірки від 16 листопада 2012 року № 4084/22-2/22529511 податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 19 листопада 2012 року № 0005692301 (том VІІ а.с. 43), яким позивачу збільшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 720504,00 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 148196,25 грн. та № 0005602301 (том VІІ а.с. 44), яким позивачу донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 1858996,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 301884,75 грн.

Позивач, вважаючи висновки, викладені в акті перевірки від 16 листопада 2012 року № 4084/22-2/22529511 упередженими, такими, що не відповідають фактичним обставинам, не погоджуючись із позицією податкового органа щодо правомірності донарахування податкових зобов'язань та штрафних (фінансових) санкцій, вважає спірні податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, протиправними, такими, що суперечать законодавству з питань оподаткування, обмежують та порушують права, свободи та інтереси позивача, оскільки прийняті без урахування фактичних обставин, з порушенням чинного законодавства, а також без наявності правових підстав для винесення, внаслідок чого звернувся до суду з вимогою визнати протиправними та скасувати спірні податкові повідомлення-рішення від 19 листопада 2012 року № 0005692301, № 0005602301.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку спірним податковим повідомленням-рішенням ДПІ у м. Полтаві від 19 листопада 2012 року № 0005692301та № 0005602301, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для висновків податкового органа, що у свою чергу стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, стали відомості про те, що господарська діяльність контрагента позивача ТОВ "Фірма "ЛААД" носить ряд ознак фіктивності, внаслідок чого сформований за рахунок вказаного підприємства податковий кредит та валові витрати позивача відповідачем правомірними не визнані.

Судом встановлено, що між Позивачем (Замовник) та ТОВ "Фірма "ЛААД" (Виконавець) укладено договори від 03 жовтня 2008 року № 03-10-2008ЖД (том І а.с. 125-128), від 02 січня 2009 року № 02-01-2009ЖД (том І а.с. 129-132).

Згідно умов пункту 1.1 вказаних договорів Виконавець бере на себе зобов'язання організувати перевезення вантажів (експедирування) територією України та/чи на експорт за рахунок Замовника та в його інтересах розрахувати маршрут перевезення, залучити перевізників та здійснити з ними розрахунки, здійснити необхідні розрахунки з інспекціями та іншими організаціями, причетними до підготовки та перевезення вантажів. Характер та об'єм вантажів, що підлягають перевезенню, вид транспорту, пункти відправлення та призначення зазначаються у Заявках. Послуги, а також вартість перевезень погоджуються Сторонами в Додаткових угодах до Договорів, та визнаються їх невід'ємною частиною.

Судом досліджені копії договорів поставки позивача з його контрагентами та додаткові угоди до них (том І а.с. 133-234, том ІІ а.с. 1-120) внаслідок чого встановлено, що останні містять положення про виконання перевезень третьою особою - ТОВ "Фірма "ЛААД".

Судом встановлено, що на підставі рахунків (копії наявні в матеріалах том ІІ а.с. 121-207, том ІІІ а.с.1-117, том ІV а.с. 126-183, том V а.с. 1-82) позивач оплатив визначений у цих документах послуги шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Виконавця, а на підставі накладних, належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи (том ІІ а.с. 121-207, том ІІІ а.с.1-117, том ІV а.с. 126-183, том V а.с. 1-82), передав перевізнику ТОВ "Фірма "ЛААД" товар для доставки покупцям.

Для документального оформлення договорів від 03 жовтня 2008 року № 03-10-2008ЖД (том І а.с. 125-128), від 02 січня 2009 року № 02-01-2009ЖД ТОВ "Фірма "ЛААД" складено податкові накладні (копії наявні в матеріалах справи том V а.с. 83-200, том VІ а.с. 1-20). Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено позивачем до складу свого податкового кредиту та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість, а також враховано при формуванні валових витрат.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Матеріалами справи підтверджено, що партії товару, передані для доставки покупцям "Фірма "ЛААД" доставлялись споживачем із залученням третіх осіб-перевізників, зокрема, залізничним транспортом, що підтверджується належним чином оформленими залізничними накладними та квитанціями про приймання вантажу (том ІІІ а.с. 118-201, том ІV а.с. 1-125).

Аналізуючи довідку про рух коштів між позивачем, ТОВ "Фірма "ЛААД" та покупцями продукції ТОВ "Фірма "Мінерал" (том І а.с. 118-124) суд дійшов висновку про те, що умови договорів від 03 жовтня 2008 року № 03-10-2008ЖД (том І а.с. 125-128), від 02 січня 2009 року № 02-01-2009ЖД у частині належної та своєчасної оплати позивачем виконані в повному обсязі.

Таким чином, реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується договорами, накладними, податковими накладними, наявністю належним чином оформленої первинної бухгалтерської документації, в зв'язку із чим наявність наведених доказів суд вважає достатньою підставою для визнання реальними угод між позивачем та ТОВ "Фірма "ЛААД". Судом встановлено, що вищезазначені угоди виконані в повному обсязі, сторони претензій та зауважень один до одного не мають, а отже, підстави для визнання правочинів між вказаними суб'єктами господарювання неправомірними - відсутні.

На виконання вимог суду позивачем надані належним чином завірені копії додатку № 5 до декларації з ПДВ ТОВ "Фірма "ЛААД", відповідно до яких контрагент позивача ТОВ "Фірма "ЛААД" відобразило ТОВ "Фірма "Мінерал" в своїх податкових зобов'язаннях за спірний період. Відповідачем не надано суду доказів щодо несплати ТОВ "Фірма "ЛААД" суми податку на додану вартість до бюджету по вищезазначеним податковим зобов'язанням.

Таким чином, посилання відповідача на той факт, що зазначені суб'єкти господарювання не мали на меті здійснення господарської діяльності в розумінні статті 3 Господарського кодексу України, спростовуються наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерської та фінансової звітності.

Аналізуючи наявні у справі докази, надані на підтвердження правомірності здійснення господарської діяльності та ведення бухгалтерського обліку позивачем, суд дійшов висновку, що первинна документація бухгалтерської та фінансової звітності, складена на виконання вищевказаних договорів між позивачем та ТОВ "Фірма "ЛААД", що стала підставою для формування податкового кредиту та валових витрат позивача, оформлена належним чином, із акта перевірки випливає, що порушень при її оформленні відповідачем у ході проведення перевірки не виявлено.

Логічними, обґрунтованими та підтвердженими вищевказаними доказами суд вважає пояснення позивача з приводу використання послуг, придбаних у Виконавця за договорами від 03 жовтня 2008 року № 03-10-2008ЖД та від 02 січня 2009 року № 02-01-2009ЖД, у власній господарській діяльності з метою доставки реалізованої за господарськими договорами продукції контрагентам.

Судом встановлено, що ТОВ "Фірма "ЛААД" на момент укладення договорів та складення податкових накладних був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, серед яких, зокрема, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З урахуванням викладеного, на даних бухгалтерського обліку ґрунтується фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Тобто первинні документи, оформлені належним чином, з відображенням господарських операцій є основою і для податкового обліку.

Відповідно до вимог пункту 1 статті 11 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

Таким чином, усі первинні документи складені контрагентами позивача з дотриманням вимог чинного законодавства та дають всі правові підстави для їх використання у бухгалтерському обліку останнього.

Згідно вимог підпункту 7.2.6 пункту 7.2 пункту 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також є:

транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма встановлена міжнародними стандартами;

касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість)

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Вимогами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні за змістом вимоги містить і Податковий кодекс України, що набрав чинності з 01 січня 2011 року.

Так, приписами пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Відповідно до вимог пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З огляду на викладене, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, Позивач правомірно, на підставі податкових накладних, складених його контрагентом (ТОВ "Фірма "ЛААД"), включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченого у складі вартості поставлених/наданих зазначеним підприємцем товарів/послуг.

Згідно пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку приватних підприємств" валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Вимогами підпунктів 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку приватних підприємств" передбачено, що не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме:

організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб;

придбання лотерей, участь в азартних іграх;

фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.

виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.

Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

Згідно пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Отже, з огляду на наведені законодавчі приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості наданих товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість отриманих товарів, є факт реального постачання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів/послуг з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних (послуг) або ж призначення останніх для такого використання. У свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з врахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Аналізуючи вищевикладене, та враховуючи факт правомірного отримання позивачем податкових накладних від свого контрагента на підтвердження підстав включення до складу податкового кредиту сум, передбачених цими документами, використання придбаних послуг у господарській діяльності Позивача та беручи до уваги вимоги законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, та Податкового кодексу України щодо оподаткування прибутку підприємств, суд погоджується із правомірністю віднесення Позивачем до складу валових витрат сум за господарськими операціями з ТОВ "Фірма "ЛААД".

Крім того, суд вважає посилання податкового органу на нікчемність правочинів відповідно до вимог ст. 228 ЦК України, необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст.228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. (ч.2. ст.228 ЦК).

Частиною 3 ст.228 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Отже, виходячи з аналізу зазначеної норми Цивільного кодексу України, суд прийшов до висновку, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним тільки судом.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно із статтею 86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Приписами статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Мінерал" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби від 19 листопада 2012 року № 0005692301.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби від 19 листопада 2012 року № 0005602301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Мінерал" (ідентифікаційний код 22529511) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2210 (дві тисячі двісті десять) грн. 38 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 25 грудня 2012 року.

Суддя А.О. Чеснокова