Ухвала

від 19.03.2013 по справі 2а-1670/7589/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2013 р.Справа № 2а-1670/7589/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.12.2012р. по справі № 2а-1670/7589/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Мінерал"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

04 грудня 2012 року позивач ТОВ "Фірма "Мінерал" (далі за текстом - позивач, підприємство позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Полтаві (далі за текстом - відповідач, податковий, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 листопада 2012 року № 0005692301, № 0005602301.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.12.2012 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Мінерал" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби від 19 листопада 2012 року № 0005692301 та № 0005602301. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Мінерал" (ідентифікаційний код 22529511) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2210 (дві тисячі двісті десять) грн. 38 коп.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.12.2012 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, представником позивача надана заява про розгляд справи в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Фірма "Мінерал" 21 квітня 1992 року зареєстровано як юридичну особу (ідентифікаційний код 22529511) виконавчим комітетом Полтавської міської ради (свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 082650). Позивач перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Полтаві.

Відповідачем у період з 06 листопада 2012 року по 16 жовтня 2012 року проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2012 року валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2012 року.

За результатами перевірки 16 листопада 2012 року складено акт № 4084/22-2/22529511, в якому, зокрема, зафіксовано порушення позивачем вимог:

- підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.1, підпунктів 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся на суму 1858996,00 грн., в тому числі: за ІV квартал 2009 року - 317768,00 грн., за I квартал 2010 року - 210583,00 грн., за ІІ квартал 2010 року - 128135,00 грн., за ІІІ квартал 2010 року - 162632,00 грн., за ІV квартал 2010 року - 262795,00 грн., за І квартал 2011 року - 151476,00 грн., за ІІ квартал 2011 року - 183781,00 грн., за ІІІ квартал 2011 року - 78774,00 грн., за ІV квартал 2011 року - 237430,00 грн., за І квартал 2012 року - 125622,00 грн.,

- пункту 1.7, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пункту 14.1 статті 14, пункту 198.1, 198.2, 198.3 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на суму 720504 грн. в рому числі по періодах: жовтень 2009 року - 32410,00 грн., листопад 2009 року - 25090,00 грн., грудень 2009 року - 58052,00 грн., січень 2010 року - 17437,00 грн., лютий 2010 року - 38763,00 грн., березень 2010 року - 20375,00 грн., квітень 2010 року - 12516,00 грн., травень 2010 року - 14016,00 грн., червень 2010 року - 20063,00 грн., липень 2010 року - 16029,00 грн., серпень 2010 року - 22882,00 грн., вересень 2010 року - 20228,00 грн., жовтень 2010 року - 40638,00 грн., листопад 2010 року - 28735,00 грн., грудень 2010 року - 26189,00 грн., січень 2011 року - 16020,00 грн., лютий 2011 року - 21726,00 грн., березень 2011 року - 17336,00 грн., квітень 2011 року - 24334,00 грн., травень 2011 року - 19570,00 грн., червень 2011 року - 28737,00 грн., липень 2011 року - 9186,00 грн., серпень 2011 року - 5643,00 грн., вересень 2011 року - 16306,00 грн., жовтень 2011 року - 39749,00 грн., листопад 2011 року - 14942,00 грн., грудень 2011 року - 39156,00 грн., січень 2012 року - 23853,00 грн., лютий 2012 року - 37748,00 грн., березень 2012 року - 12775,00 грн.

На підставі акта перевірки від 16 листопада 2012 року № 4084/22-2/22529511 податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 19 листопада 2012 року № 0005692301, яким позивачу збільшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 720504,00 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 148196,25 грн. та № 0005602301, яким позивачу донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 1858996,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 301884,75 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується договорами, накладними, податковими накладними, наявністю належним чином оформленої первинної бухгалтерської документації, в зв'язку із чим наявність наведених доказів суд вважає достатньою підставою для визнання реальними угод між позивачем та ТОВ "Фірмою "ЛААД". Судом першої інстанції зазначено, що вищезазначені угоди виконані в повному обсязі, сторони претензій та зауважень один до одного не мають, а отже, підстави для визнання правочинів між вказаними суб'єктами господарювання неправомірними - відсутні.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 16 листопада 2012 року № 4084/22-2/22529511, підставою для висновків податкового органа, що у свою чергу стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, стали відомості про те, що господарська діяльність контрагента позивача ТОВ "Фірма "ЛААД" носить ряд ознак фіктивності, внаслідок чого сформований за рахунок вказаного підприємства податковий кредит та валові витрати позивача відповідачем правомірними не визнані.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що між Позивачем (Замовник) та ТОВ "Фірма "ЛААД" (Виконавець) укладено договори від 03 жовтня 2008 року № 03-10-2008ЖД (том І а.с. 125-128), від 02 січня 2009 року № 02-01-2009ЖД (том І а.с. 129-132).

Згідно умов пункту 1.1 вказаних договорів Виконавець бере на себе зобов'язання організувати перевезення вантажів (експедирування) територією України та/чи на експорт за рахунок Замовника та в його інтересах розрахувати маршрут перевезення, залучити перевізників та здійснити з ними розрахунки, здійснити необхідні розрахунки з інспекціями та іншими організаціями, причетними до підготовки та перевезення вантажів. Характер та об'єм вантажів, що підлягають перевезенню, вид транспорту, пункти відправлення та призначення зазначаються у Заявках. Послуги, а також вартість перевезень погоджуються Сторонами в Додаткових угодах до Договорів, та визнаються їх невід'ємною частиною.

Відповідно до договорів поставки позивача з його контрагентами та додаткових угод до них (том І а.с. 133-234, том ІІ а.с. 1-120) виконання перевезень відбувалось ТОВ "Фірма "ЛААД".

На підставі рахунків (копії наявні в матеріалах том ІІ а.с. 121-207, том ІІІ а.с.1-117, том ІV а.с. 126-183, том V а.с. 1-82) позивач оплатив визначений у цих документах послуги шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Виконавця, а на підставі накладних, належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи (том ІІ а.с. 121-207, том ІІІ а.с.1-117, том ІV а.с. 126-183, том V а.с. 1-82), передав перевізнику ТОВ "Фірма "ЛААД" товар для доставки покупцям.

Для документального оформлення договорів від 03 жовтня 2008 року № 03-10-2008ЖД (том І а.с. 125-128), від 02 січня 2009 року № 02-01-2009ЖД ТОВ "Фірма "ЛААД" складено податкові накладні (копії наявні в матеріалах справи том V а.с. 83-200, том VІ а.с. 1-20). Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено позивачем до складу свого податкового кредиту та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість, а також враховано при формуванні валових витрат.

Партії товару, передані для доставки покупцям "Фірма "ЛААД" доставлялись споживачем із залученням третіх осіб-перевізників, зокрема, залізничним транспортом, що підтверджується належним чином оформленими залізничними накладними та квитанціями про приймання вантажу (том ІІІ а.с. 118-201, том ІV а.с. 1-125).

Умови договорів від 03 жовтня 2008 року № 03-10-2008ЖД (том І а.с. 125-128), від 02 січня 2009 року № 02-01-2009ЖД у частині належної та своєчасної оплати позивачем виконані в повному обсязі.

Послуги, придбані у Виконавця за договорами від 03 жовтня 2008 року № 03-10-2008ЖД та від 02 січня 2009 року № 02-01-2009ЖД, використанні у власній господарській діяльності.

ТОВ "Фірма "ЛААД" на момент укладення договорів та складення податкових накладних був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні.

Суд першої інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, а суд апеляційної інстанції погодився, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як вбачається з матеріалів справи, контрагентом на адресу позивача були виписані податкові накладні, що відповідали вимогам п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України та не оспорюються відповідачем.

Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем була включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість.

Аналогічні за змістом вимоги містились і у Законі України "Про податок на додану вартість", який діяв до набрання чинності Податковим кодексом України, тобто до 01.01.2011 року.

Згідно вимог підпункту 7.2.6 пункту 7.2 пункту 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Вимогами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Правові відносини з приводу формування валових витрат унормовані розділом ІІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 138.1.1. п. 138.1, п. 138.2, п.п. 138.5. 1 п. 138.5 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням наступного: датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Згідно з п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Аналогічні за змістом вимоги містились і у Законі України "Про оподаткування прибутку приватних підприємств", який діяв до набрання чинності Податковим кодексом України, тобто до 01.01.2011 року.

Згідно пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку приватних підприємств" валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Вимогами підпунктів 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку приватних підприємств" передбачено, що не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб; придбання лотерей, участь в азартних іграх; фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону, виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.

Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

Колегія суддів зазначає, що ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень рішень. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у свого контрагента відповідач не подав.

З огляду на викладене, суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновку відповідача стосовно порушення позивачем вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.1, підпунктів 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України та пункту 1.7, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пункту 14.1 статті 14, пункту 198.1, 198.2, 198.3 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

Податковий орган протиправно не взяв до уваги наявність належним чином оформлених первинних та податкових документів, на підтвердження належного укладення та виконання договору.

Фахівець податкового органу в акті підтверджує надання первинних документів, але стверджує, що не встановлено підтвердження факту реальності здійснення господарської операції за ІV квартал 2009 року, за I квартал 2010 року, за ІІ квартал 2010 року, за ІІІ квартал 2010 року, за ІV квартал 2010 року, за І квартал 2011 року, за ІІ квартал 2011 року, за ІІІ квартал 2011 року, за ІV квартал 2011 року, за І квартал 2012 року.

Підприємством позивача правомірно відображено в податковій звітності правові взаємовідносини з вищевказаним суб'єктом господарювання.

Разом з цим колегія судів зазначає, що в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентом.

Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальниками їх зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Так, відповідачем ані в суді першої інстанції так ані в суді апеляційної інстанції не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Додатково суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірного правочину вмотивований виключно посиланням на проведенні заходи податкової інспекції на обліку в якій знаходиться контрагент позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, угоди між позивачем та вказаними контрагентами за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, так як і суд першої інстанції не може погодитися з висновком податкового органу, викладеним у акті перевірки відносно нікчемності укладених правочинів позивачем , оскільки в силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним.

Цивільне право говорить, що зміст правочину становлять права та обов'язки про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися.

Відповідачем до суду не надано жодних доказів, що укладений між позивачем та контрагентом у спірних правовідносинах договір в судовому порядку оспорювався, є такими, що набули законної сили, рішення судів з приводу визнання вказаного договору недійсним.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.12.2012р. по справі № 2а-1670/7589/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С. Судді Зеленський В.В. П'янова Я.В.