Ухвала

від 01.03.2012 по справі 06/5026/1052/2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

01 березня 2012 р. № 06/5026/1052/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Демидової А.М., суддів:Владимиренко С.В., Козир Т.П., Малетича М.М., Шевчук С.Р., розглянувши заяву приватного підприємства "Кажан" про перегляд Верховним Судом України постановиВищого господарського суду України від 13.12.2011 у справі№ 06/5026/1052/2011 за позовомприватного підприємства "Кажан" доприватного підприємства "Енерголенд" простягнення 95901,29 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Черкаської області від 09.06.2011 у справі № 06/5026/1052/2011 позов задоволено частково: з приватного підприємства "Енерголенд" на користь приватного підприємства "Кажан" стягнуто 6196,63 грн. інфляційних втрат, 1319,13 грн. 3% річних, 5624,67 грн. пені, 3000 грн. за послуги адвоката та відповідні судові витрати; у задоволенні решти позовних вимог в сумі 82760,86 грн. відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2011 у справі № 06/5026/1052/2011 скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові, а позовні вимоги приватного підприємства "Кажан" про стягнення 80255,20 грн. штрафу, 2505,66 грн. пені та судових витрат задоволені; в решті рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.12.2011 у справі № 06/5026/1052/2011 постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2011 скасовано в частині стягнення штрафу у розмірі 80255,20 грн.; в решті постанову залишено без змін.

Приватне підприємство "Кажан" звернулося із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13.12.2011 у справі № 06/5026/1052/2011, в якій просить зазначену постанову скасувати, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, мотивуючи свої вимоги неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції положень статті 61 Конституції України, статей 230-232 Господарського кодексу України, статей 525, 530, 546, 549, 610, 611, 627 Цивільного кодексу України, внаслідок чого ухвалені різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Як докази неоднакового застосування судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права заявником подано постанови Вищого господарського суду України від 16.11.2011 у справі № 5019/976/11, від 19.01.2011 у справі № 7/64-6/663 та від 09.02.2011 у справі № 25/46-10-1432.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України, враховуючи таке.

Відповідно до статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Як вбачається зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 13.12.2011 у справі №06/5026/1052/2011, рішенням суду першої інстанції задоволено позов в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, трьох процентів річних, пені та витрат на оплату послуг адвоката. Разом з тим, судом першої інстанцій відмовлено позивачу в позові в частині стягнення з відповідача штрафу за порушення договірного зобов'язання, мотивуючи це тим, що одночасне стягнення з відповідача штрафу та пені суперечить вимогам частини 1 статті 61 Конституції України та частині 3 статті 509 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу з огляду на те, що нарахування таких санкцій передбачено умовами укладеного сторонами договору та не суперечить вимогам закону. Зокрема, задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені та штрафу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що, в силу статей 216, 218, частини 1 статті 230, частин 4, 6 статті 231 Господарського кодексу України, господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання у Господарському кодексі України визнаються штрафними санкціями; у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Вищий господарський суд України не погодився з наведеними висновками суду апеляційної інстанції та скасував постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову про стягнення штрафу з огляду на те, що умовами укладеного сторонами договору встановлена відповідальність у вигляді штрафу та пені за прострочення виконання зобов'язання щодо сплати платежів, що є застосуванням відповідальності за одне і те саме правопорушення -прострочення (несвоєчасне) виконання грошового зобов'язання, а відтак, керуючись положеннями статей 216, 218, 231, 232 Господарського кодексу України та статті 549 Цивільного кодексу України, погодився з висновками суду першої інстанції про те, що одночасне стягнення з відповідача штрафу та пені суперечить вимогам частини 1 статті 61 Конституції України та частині 3 статті 509 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, у постанові від 16.11.2011 у справі № 5019/976/11 Вищий господарський суд України за подібних предмету, підстав позову, змісту позовних вимог, матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов протилежного правового висновку ніж той, що викладений у постанові, про перегляд якої заявлено, а саме: чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного застосування пені та штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання і таке застосування чинному законодавству не суперечить. Більше того, таке одночасне стягнення пені та штрафу за порушення господарського зобов'язання передбачено приписами частини другої статті 231 Господарського кодексу України. При цьому суд касаційної інстанції виходив з того, що сторони умовами договору передбачили можливість стягнення пені і штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов'язань; право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України; чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного застосування пені і штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання і таке застосування чинному законодавству не суперечить; одночасне стягнення пені та штрафу за порушення господарського зобов'язання передбачено приписами частини 2 статті 231 Господарського кодексу України; згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, але не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Відтак, в даному випадку умови договору передбачають цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки -пені та штрафу, а отже, відповідача лише один раз притягнуто до цивільно-правової відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічний правовий висновок про відсутність прямої заборони законодавцем одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання як пеня і штраф викладено також у постанові Вищого господарського суду України від 19.01.2011 у справі № 7/64-6/663. Зокрема, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову та стягнення штрафу і пені, суд касаційної інстанції виходив з того, що згідно з частинами 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; за приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання; частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України передбачена можливість стягнення як пені, так і штрафу. Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність прямої заборони законодавцем одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня і штраф.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 статті 111 16 ГПК України) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета та підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Таким чином, зі змісту постанов Вищого господарського суду України від 16.11.2011 у справі № 5019/976/11 і від 19.01.2011 у справі № 7/64-6/663, на які посилається заявник, та постанови від 13.12.2011 у справі № 06/5026/1052/2011, про перегляд якої подано заяву, вбачається неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, внаслідок чого ухвалені різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, а відтак, наявні підстави для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Разом з тим, колегія суддів не розцінює як доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права постанову Вищого господарського суду України від 09.02.2011 у справі № 25/46-10-1432 (якою рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу було передано на новий розгляд до суду першої інстанції), оскільки прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому на зазначену постанову не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 111 16 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 86, 111 16 -111 21 ГПК України, Вищий господарський суд України

У Х В А Л И В :

Допустити справу № 06/5026/1052/2011 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддя А.Демидова Судді: С.Владимиренко Т.Козир М.Малетич С.Шевчук KAСАЦІЯ до ВСУ (03.14.04 - розгляд)