Рішення

від 14.03.2012 по справі 52/240

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 52/240 14.03.12

Господарський суд міста Києва у складі колегії суддів Чебикіної С.О. (головуюча), Пригунової А.Б. та Івченка А.М., розглянувши справу за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Державного комітету України із земельних ресурсів до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Інбудконсалт", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.09.10 р. та зобов'язання вчинити дії, за участю прокурора - Воліка О.Л., посвідчення № 358 від 18.11.2011р., представників позивача -не з'явився, відповідача1 -не з'явився, відповідача2 -Сметани В.В., довіреність № 03/01 від 23.01.2012р., третьої особи -Базелюк Н.Е., довіреність № 06-34/6604 від 14.03.2011 року,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2011 року заступник прокурора м. Києва звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Державного комітету України із земельних ресурсів до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інбудконсалт" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.09.2010 року, площею 0, 1414 га, вартістю 2 221 781, 30 грн., що знаходиться по вул. Паньківській, 20/82 у Голосіївському районі міста Києва, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інбудконсалт" та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 28.11.10 за № 79-6-00793 та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Інбудконсалт" повернути Київській міській раді земельну ділянку загальною площею 0,1414 га вартістю 2 221 781, 30 грн., кадастровий номер 8000000000:72:082:0032, що знаходиться по вул. Паньківській, 20/82 у Голосіївському районі міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.06.2011 року порушено провадження у справі, призначено до розгляду на 13.07.2011р. та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

13.07.2011 року через канцелярію суду від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких третя особа підтримала позовні вимоги прокурора.

У судовому засіданні 13.07.2011 року відповідачем2 було надано клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення по суті адміністративної справи № 2а-6740/11/2670 (суддя Вінокуров К.С.) за адміністративним позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки, молоді та спорту України, Державного комітету України із земельних ресурсів до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення № 991/2047 від 09.07.2009 року.

Проте, у судовому засіданні 27.02.2012 року представником відповідача2 було надано заяву, якою відкликано клопотання про зупинення провадження у справі та в якій відповідач2 просив зазначене клопотання не розглядати.

З огляду на викладене, клопотання відповідача2 про зупинення провадження у справі судом не розглядається.

У судовому засіданні 13.07.2011 року оголошувалась перерва на 21.07.2011 року.

У судовому засіданні 21.07.2011 року оголошувалась перерва на 03.08.2011 року.

У судовому засіданні 03.08.2011 року заступником прокурора м. Києва було надано заяву про зміну позовних вимог, у якій заступник прокурора м. Києва просить суд визнати недійсним з моменту укладення рішення Київської міської ради від 09.07.2009 року № 991/2047 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Інбудконсалт»земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального офісно - торговельного комплексу з паркінгом на вул. Паньківській, 20/82 у Голосіївському районі м. Києва»; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 14.09.10, площею 0,1414 га, вартістю 2 221 781, 30 грн., що знаходиться по вул. Паньківській, 20/82 у Голосіївському районі м. Києва, укладений між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю «Інбудконсалт»та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 28.11.10 за № 79-6-00793; визнати відсутність у товариства з обмеженою відповідальністю «Інбудконсалт»права користування земельною ділянкою загальною площею 0, 1414 га, вартістю 2 221 781, 30 грн., кадастровий номер 8000000000:72:082:0032, що знаходиться по вул. Паньківській, 20/82 у Голосіївському районі м. Києва; зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «Інбудконсалт»повернути Київській міській раді земельну ділянку загальною площею 0, 1414 га, вартістю 2 221 781, 30 грн., кадастровий номер 8000000000:72:082:0032, що знаходиться по вул. Паньківській, 20/82 у Голосіївському районі м. Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.08.2011 року призначено колегіальний розгляд справи.

Розпорядженням голови господарського суду міста Києва від 05.08.2011 року розгляд справи № 52/240 доручено здійснювати колегії суддів у складі Чебикіної С.О. (головуюча), Спичака О.М. та Пригунової А.Б.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.08.2011 року прийнято справу до провадження колегії суддів та призначено розгляд справи на 20.09.2011 року.

Розпорядженням голови господарського суду міста Києва від 20.09.2011р. у зв'язку з перебуванням судді Пригунової А.Б. у відпустці, справу № 52/240 передано на розгляд колегії суддів у складі Чебикіної С.О. (головуюча), Спичака О.М. та Мельника С.М.

20.09.2011 року через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про заміну Державного комітету України із земельних ресурсів на його правонаступника -Державне агентство земельних ресурсів України, яке мотивовано тим, що Указом Президента Україна «Про оптимізації системи центральних органів виконавчої влади»утворено Державне агентство земельних ресурсів України, реорганізувавши Державний комітет України із земельних ресурсів.

Відповідно до п. 5 Указу Президента Україна «Про оптимізації системи центральних органів виконавчої влади»установлено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються.

Указом Президента Україна № 445/2011 від 08.04.2011 року «Про Державне агентство земельних ресурсів України»затверджено положення про Державне агентство земельних ресурсів України.

Згідно ст. 25 Господарського процесуального кодексу України в разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-який стадії судового процесу.

З огляду на викладене, господарський суд вважає за доцільне на підставі статті 25 Господарського процесуального кодексу України замінити позивача у справі Державний комітет України із земельних ресурсів його правонаступником - Державним агентством земельних ресурсів України.

20.09.2011 року через канцелярію суду від відповідача2 надійшли заперечення на позовну заяву, в яких відповідач2 просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

У судовому засіданні 12.10.2011 року оголошувалась перерва на 26.10.2011 року.

У судовому засіданні 26.10.2011 року позивачем надані письмові пояснення, в яких позивач просив задовольнити позовні заяви вимоги заступника прокурора міста Києва.

У судовому засіданні 26.10.2011 року оголошувалась перерва на 21.11.2011 року.

У судовому засіданні 21.11.2011 року оголошувалась перерва на 05.12.2011 року.

У судовому засіданні 05.12.2011 року оголошувалась перерва на 12.12.2011 року.

Розпорядженням голови господарського суду міста Києва від 06.12.2011 року у зв'язку з перебуванням судді Мельника С.М. у відпустці справу № 52/240 передано на розгляд колегії суддів у складі Чебикіної С.О. (головуюча), Спичака О.М. та Івченка А.М.

У судовому засіданні 12.12.2011 року позивачем надані додаткові пояснення.

У судовому засіданні 12.12.2011 року оголошувалась перерва на 25.01.2012 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.12.2011 року прийнято справу до провадження колегії суддів та призначено розгляд справи на 25.01.2012 року.

У судовому засіданні 25.01.2012 року оголошувалась перерва на 08.02.2012 року.

У судовому засіданні 08.02.2012 року оголошувалась перерва на 27.02.2012 року.

Розпорядженням голови господарського суду міста Києва від 27.02.2012 року у зв'язку з великою завантаженістю судді Спичака О.М. справу № 52/240 передано на розгляд колегії суддів у складі Чебикіної С.О. (головуюча), Пригунової А.Б. та Івченка А.М.

У судовому засіданні 27.02.2012 року оголошувалась перерва на 05.03.2012 року.

Представники позивача та відповідача1 у судове засідання 14.03.2012 року не з'явились, про час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що нез'явлення представників позивача та відповідача1 не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представників позивача та відповідача1.

Заслухавши пояснення прокурора, представників відповідача2 та третьої особи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного судового спору є вимоги прокурора про визнання недійсним з моменту укладення рішення Київської міської ради від 09.07.2009 року № 991/2047 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Інбудконсалт»земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального офісно - торговельного комплексу з паркінгом на вул. Паньківській, 20/82 у Голосіївському районі м. Києва»; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.09.10, площею 0,1414 га, вартістю 2 221 781, 30 грн., що знаходиться по вул. Паньківській, 20/82 у Голосіївському районі м. Києва, який укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інбудконсалт»; визнати відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Інбудконсалт»права користування спірною земельною ділянкою та зобов'язання відповідача2 повернути Київській міській раді вищезазначену земельну ділянку.

Відповідно до п. 1.2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 Господарського процесуального кодексу України підвідомчі господарським судам.

Враховуючи, що предметом позовних вимог у даній справі фактично є перевірка правильності формування волі однієї із сторін - Київської міської ради, яка у даному випадку є рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатися землею, стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав на неї, вищевказаний спір належить до компетенції господарських судів.

Такої ж позиції дотримується і Верховний Суд України, що викладена у постанові судової палати в адміністративних справах від 27.04.2010р. № 21-2328во09 та зазначається в листі Вищого господарського суду України від 23.06.2010 р. № 05-05/357.

Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради № 991/2047 від 09.07.2009 року припинено право користування частиною земельної ділянки площею 0,03 га, відведеної відповідно до рішення виконкому міської Ради депутатів трудящих від 17.07.62 N 1205 "Про відвод земельної ділянки Відділу народної освіти Залізничного району під будівництво дитячого садка-ясел на 90 місць" та від 16.06.64 N 776 "Про додатковий відвод земельної ділянки відділу народної освіти залізничного району для поширення території дитячого садка - ясел, який розпочато будівництвом" (лист-згода управління освіти Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації від 24.06.2009 N 1120) і віднесено вказану земельну ділянку до земель запасу житлової та громадської забудови; затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю "ІНБУДКОНСАЛТ" для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального офісно-торговельно-готельного комплексу з паркінгом на вул. Паньківській, 20/82 у Голосіївському районі м. Києва; передано товариству з обмеженою відповідальністю "ІНБУДКОНСАЛТ", за умови виконання пункту 4 цього рішення, земельні ділянки загальною площею 0,18 га, в тому числі площею 0,04 га в межах червоних ліній, для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального офісно-торговельно-готельного з паркінгом на вул. Паньківській, 20/82 у Голосіївському районі м. Києва, в тому числі: - ділянку N 1 загальною площею 0,14 га - у довгострокову оренду на 15 років, з них: - площею 0,03 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; - площею 0,11 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування; - ділянку N 2 площею 0,04 га, в межах червоних ліній, - у короткострокову оренду на 5 років за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

14 вересня 2010 року між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інбудконсалт" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 29.04.2010 року за № 651/4089 актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором.

Відповідно до п. 2.1. договору об'єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування -вул. Паньківська, 20/82 у Голосіївському районі міста Києва, розмір -1414 кв.м., цільове призначення -для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального офісно-торговельно-готельного комплексу з паркінгом, кадастровий номер -8000000000:72:082:0032.

Згідно п. 2.2. договору відповідно до витягу з технічної документації № Ю-29787/2010 Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 07.07.2010 року за № 287 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 2 221 781, 30 грн.

Договір укладено на 15 років (п. 3.1. договору).

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначає, що рішення Київської міської ради від № 991/2047 від 09.07.2009 року, на підставі якого укладено оспорюваний договір, є протиправним, прийняте з порушенням норм чинного законодавства України та з безвідповідальним використанням повноважень, що призвело до несприятливих наслідків для прав, свобод та інтересів територіальної громади м. Києва.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно положень ст.19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні -це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Статтею 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється, зокрема, на принципах: законності, гласності, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб: судового захисту прав місцевого самоврядування.

Згідно ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі в межах повноважень, та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності, повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 9 Земельного кодексу України визначено, що до розмежування до повноважень Київської міської ради віднесено, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У відповідності до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Таким чином, з аналізу вищенаведених норм слідує, що підставою для користування земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності, є відповідне рішення місцевої ради та договір оренди, укладений на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

31.07.2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інбудконсалт" звернулось до Головного управління земельних ресурсів із клопотанням про надання у користування земельної ділянки по вул. Паньківська, 20/82 у Голосіївському районі міста Києва для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального офісно-торговельно-готельного комплексу з паркінгом на 15 років.

21.08.2007 року Київський міський голова на підставі позитивного висновку постійної комісії Київради з питань земельних відносин № К-11581 від 14.08.2007 року, надав згоду № Д-3221 на розроблення документації із землеустрою щодо відведення відповідачу2 земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального офісно-торговельно-готельного комплексу з паркінгом.

Крім того, відповідачем2 було отримано відповідні погодження та підготовлено необхідну документацію, а саме: отримано позитивний висновок № 07-1023-В та погодження (лист № 09-6396 від 24.06.2009р.) Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, погодження Комунальної організації «Центр містобудування та архітектури»(лист № 15-2128 від 18.06.09.), позитивний висновок № 2333 від 16.11.2007 року Київської міської санепідстанції, позитивний висновок № 05/1789 Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві, погодження Державної служби з питань національної культурної спадщини (лист № 22-1900/35 від 24.06.2009р.), висновок Головного управління земельних ресурсів № 05-4776 від 30.06.2009 року про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок тощо.

Таким чином, наведене свідчить, що відповідачем2 було вчинено дії, підготовлено документи та отримано погодження, необхідні для прийняття Київською міською радою рішення про передання відповідачу 2 в оренду земельної ділянки, розташованої по вул. Паньківській, 20/82 у Голосіївському районі міста Києва.

Не можуть вважатись обґрунтованою підставою для визнання оскаржуваного рішення недійсним посилання заступника прокурора міста Києва на те, відповідачем2 не були виконанні вимоги, викладені у висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 09.11.07. № 05-08/7973 виходячи з наступного.

Як вбачається з пункту 1.5. Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві (чинного на момент прийняття оскаржуваного рішення) за наявності негативних висновків Головного управління містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації, відповідного органу охорони культурної спадщини, Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві, міської санітарно-епідеміологічної станції щодо передачі земельної ділянки в оренду, оформлення права користування землею остаточне рішення з цих питань приймається на пленарному засіданні Київської міської ради.

Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища надано позитивний висновок, який не містить застережень щодо відсутності підстав для надання відповідачу2 земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального офісно-торговельно-готельного комплексу з паркінгом.

Крім того, оскаржуваним рішенням Київської міської ради відповідача2 зобов'язано виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 09.11.2007 N 19-12971, Київської міської санепідемстанції від 16.11.2007 N 9511, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві від 11.10.2007 N 05-08/7973, управління охорони навколишнього природного середовища від 15.06.2009 N 071/07-7-10/2683, Головного управління охорони культурної спадщини від 15.05.2009 N 3089, комунальної організації "Центр містобудування та архітектури" від 27.05.2009 N 15-1884, Державної служби з питань національної культурної спадщини від 24.06.2009 N 22-1900/35 (п. 4.2.).

Аналогічні вимоги містяться також і у п. 8.4. спірного договору оренди земельної ділянки.

Виконання вимог висновків під час користування земельною ділянкою в жодному разі не може бути підставою для визнання оскаржуваного рішення недійсним.

При відхиленні вищезазначених посилань прокурора судом також враховується, що розпорядженням Київського міського голови від 26.02.2006 року № 76 визнано таким, що втратило чинність, розпорядження Київського міського голови від 03.02.2006 N 25 "Про питання погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок", яке передбачало необхідність погодження головами районних в м. Києві державних адміністрацій проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва об'єктів містобудування виключно шляхом видання відповідних розпоряджень за результатами розгляду проектів землеустрою.

Необґрунтованими також є посилання прокурора на втрату чинності висновку Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві № 05-08/7973 від 11.10.2007 року у зв'язку з непроведенням комплексної державної експертизи проекту відведення земельної ділянки на виконання вимог Порядку затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх державної експертизи з огляду на те, що зазначений у висновку Порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх державної експертизи, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2007 р. N 1269, набрав чинності 1 січня 2008 р., а отже на час надання висновку не вступив в законну силу.

Крім того, зазначений Порядок не регулює правовідносин з проведення комплексних експертиз проектів відведення земельних ділянок, оскільки регулює лише правовідносини щодо проведення комплексних експертиз програм і проектів будівництва об'єктів з метою визначення стану додержання в програмах і проектах нормативів з питань міцності, надійності та довговічності будинків і споруд, їх експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, санітарного та епідемічного благополуччя населення, охорони праці, енергозбереження та енергоефективності і пожежної безпеки, а також виконання архітектурних вимог.

Тобто, рішення Київської міської ради від 09.07.2009р. № 991/2047 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Інбудконсалт»земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального офісно - торговельного комплексу з паркінгом на вул. Паньківській, 20/82 у Голосіївському районі м. Києва»підготовлено та прийнято згідно порядку, передбаченому для підготовки та прийняття подібних рішень.

Таким чином, 09.07.2009р. Київською міською радою, за результатами ознайомлення, обговорення та проведення перевірки на відповідність чинному законодавству України пакету зібраних відповідачем2 документів (кадастрової справи), було прийнято законне та правомірне рішення за № 991/2047 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Інбудконсалт»земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального офісно - торговельного комплексу з паркінгом на вул. Паньківській, 20/82 у Голосіївському районі м. Києва».

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи, що прокурором та позивачем не доведено наявності правових підстав та обставин, з якими закон пов'язує визнання недійсними актів органів місцевого самоврядування, у позові в частині визнання недійсним рішення Київської міської ради № 991/2047 від 09.07.2009 року слід відмовити.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

У відповідності до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Згідно з ч. 1 п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Двостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставами для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.09.2010 року прокурор в своїй позовній заяві зазначає норми ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та норми ст. 207 Господарського кодексу України.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6. ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Матеріалами справи доведено, що договір оренди земельної ділянки від 14.09.2010р. був укладений у відповідності із вимогами статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України та виконується Товариством з обмеженою відповідальністю "Інбудконсалт" належним чином.

Крім того, в позовній заяві прокурор посилається на те, що підставою звернення з позовом в інтересах держави, є порушення інтересів держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України (правонаступник Державного комітету України із земельних ресурсів) щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля регулює Розділ VII Земельного Кодексу України та Закон України "Про державний контроль за користуванням та охороною земель" від 19.06.2003 р. Цей Закон є спеціальним законодавчим актом, а відтак основним у галузі державного контролю за використанням та охороною земель.

Зі змісту поданого прокурором позову вбачається, що в позові відсутнє жодне посилання на порушення норм та вимог Закону України "Про державний контроль за користуванням та охороною земель" від 19.06.20003р., який регулює питання державного контролю за користуванням та охороною земель.

Суд також виходить з того, що вимогами спеціального законодавства, яке регулює правовідносини у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, яким є Закон України "Про державний контроль за користуванням та охороною земель" від 19.06.2003р., встановлено порядок та способи здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Так, згідно ст. 9 Закону України "Про державний контроль за користуванням та охороною земель" від 19.06.2003 р., визначено, що державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи. Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється шляхом: проведення перевірок; розгляду звернень юридичних і фізичних осіб; участі у роботі комісій при прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об'єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель; розгляду документації із землеустрою, пов'язаної з використанням та охороною земель; проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.

Крім того, ст. 10 цього ж Закону встановлено повноваження інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель та дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, згідно яких державні інспектори мають право:

безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель;

давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов'язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків;

складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності;

у разі неможливості встановлення особи правопорушника земельного законодавства на місці вчинення правопорушення доставляти його до міліції чи до приміщення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради для встановлення особи порушника та складення протоколу про адміністративне правопорушення;

викликати громадян, у тому числі посадових осіб, для одержання від них усних або письмових пояснень з питань, пов'язаних з порушенням земельного законодавства України;

передавати до органів прокуратури, органів дізнання та досудового слідства акти перевірок та інші матеріали про діяння, в яких вбачаються ознаки злочину;

проводити у випадках, встановлених законом, фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для запобігання порушенням земельного законодавства України;

звертатися до органів прокуратури з клопотанням про подання позову до суду щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Таким чином, спеціальним Законом України "Про державний контроль за користуванням та охороною земель" не тільки визначено порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, а й випадки, коли до органів прокуратури подаються клопотання про подання позову до суду.

Вищевикладене вказує на те, що позов прокурора в інтересах держави та в зв'язку із порушенням інтересів щодо державного контролю за використанням та охороною земель, фактично є немотивованим з точки зору обґрунтування порушення інтересів держави у певній галузі.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що прокурором не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання недійсним правочину, а відтак заявлені вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянок від 14.09.2010р., що укладений між відповідачами є необґрунтованими, і тому в задоволенні позову в частині визнання недійсним договору оренди від 14.09.2010р. слід відмовити.

З огляду на викладене, необґрунтованими також є вимоги прокурора про визнання відсутності у відповідача2 права користування спірною земельною ділянкою, у зв'язку з чим, в позові в цій частині слід відмовити.

Крім того, прокурор заявляє вимогу про зобов'язання відповідача2 повернути Київській міській раді земельну ділянку загальною площею 0, 1414 га, вартістю 2 221 781, 30 грн., кадастровий номер 8000000000:72:082:0032, що знаходиться по вул. Паньківській, 20/82 у Голосіївському районі м. Києва.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Частиною 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України вставлено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Разом з тим, вимоги прокурора про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Інбудконсалт", відповідача 2, повернути Київській міській раді, відповідачу 1, спірну земельну ділянку фактично заявлені в інтересах та на користь Київської міської ради, яка має процесуальний статус відповідача 1 у даній справі, що прямо суперечить ст. 1, ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наведені прокурором обставини, не знайшли свого підтвердження в процесі розгляду справи та спростовуються наявними у матеріалах справи документами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги заступника прокурора м. Києва не підлягають задоволенню у зв'язку з їх необґрунтованістю, і тому у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Судді С.О.Чебикіна (головуюча) А.Б. Пригунова А.М. Івченко