Рішення

від 15.03.2012 по справі 10/575

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 10/575 15.03.12

За позовом Публічного акціонерного товариства «Іллічівський олійножировий комбінат»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техногласс-плюс»

про визнання правочину частково недійсним та стягнення коштів

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Вільгельм А.Д.

У засіданні брали участь:

від позивача: Бородай Т.І. (довіреність від 26.01.2012р.);

від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні 15 березня 2012 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство «Іллічівський олійножировий комбінат»(позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техногласс-плюс»з вимогами:

- визнати недійсним розділ 6 договору № 03-К від 31 січня 2011 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Іллічівський олійножировий комбінат»і Товариством з обмеженою відповідальністю «Техногласс-плюс»;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техногласс-плюс»на користь Публічного акціонерного товариства «Іллічівський олійножировий комбінат»основний борг - 198 000,00 грн. (сто дев'яносто вісім тисяч гривень), штраф - 3 960,00грн. (три тисячі дев'ятсот шістдесят гривень), пеню -15 301,44 грн. (п'ятнадцять тисяч триста одну гривню 44 копійки), 3% річних - 4 221,36 грн. (чотири тисячі двісті двадцять одну гривню 36 копійок) та втрат від інфляції - 1 742,40 грн. (одна тисяча сімсот сорок дві гривні 44 копійки) гривень, а всього - 223 225,20 грн. (двісті двадцять три тисячі двісті двадцять п'ять гривень 20 копійок).

Позовні вимоги мотивовані тим, що розділ 6 укладеного між позивачем та відповідачем договору № 03-К від 31 січня 2011 року суперечить нормам чинного законодавства України, а відтак, має бути визнаний недійсним в судовому порядку. Окрім цього, викладені позивачем вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором № 03-К від 31 січня 2011 року, зокрема, у визначені договором строки не здійснив оплату вартості поставленого йому позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не надав, участь свого представника в судові засідання не забезпечував. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвала суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка з ЄДРПОУ наявна в матеріалах справи). У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»від 18.09.97р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Пунктом 11 «Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (2.04.2009р.)»передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2011 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі, розгляд справи призначено на 30.01.2012 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2012 року судом розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників сторін було відкладено до 21.02.2012 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2012 року розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників відповідача було відкладено до 28.02.2012 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2012 року судом, за клопотанням позивача, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 днів, розгляд справи, у зв'язку з повторною неявкою представників відповідача було відкладено до 15.03.2012 року.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»(з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

31 січня 2011 року між позивачем (надалі -Постачальник або Продавець) та відповідачем (далі по тексту -Покупець або Отримувач) (разом - сторони), було укладено договір № 03-К (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі -Договір або Договір поставки), відповідно до п. 1.1. якого Продавець зобов'язується здійснити поставку, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити, у встановленому договором порядку, наступну продукцію: спеціальні жири та маргарини (по тексту -товар).

Позивач зазначає, що розділ 6 укладеного між Продавцем та Покупцем договору суперечить нормам Цивільного Кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про третейські суди»та Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», а тому, має бути визнаний недійсним в судовому порядку з тих підстав, що постачання Продавцем товару Покупцю за договором не є зовнішньоторговельною операцією, а його сторони є юридичними особами, що створені за законодавством України та мають місцезнаходження на території України, а отже, відповідно до п. 14.1.213 Податкового кодексу України, є резидентами України, а тому, при укладенні договору сторонами здійснено арбітражне застереження, яке суперечить законодавству та не може бути виконане у зв'язку із відсутністю у Міжнародного комерційного арбітражного суду компетенції щодо прийняття до розгляду спорів між юридичними особами, обидва з яких є резидентами України та не є підприємствами з іноземними інвестиціями.

Позивач вказує, що на виконання умов Договору Продавець передав, а Покупець прийняв товар на суму -198 000,00 грн., однак, за отриманий товар Покупець не розрахувався, внаслідок чого, за твердженнями позивача, відповідач має заборгованість за Договором в розмірі -198 000,00 грн.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Щодо заявлених вимог про визнання Договору частково недійсним.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вже було встановлено судом, 31 січня 2011 року між сторонами укладено договір № 03-К згідно п. 1.1. якого Продавець зобов'язується здійснити поставку, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити, у встановленому договором порядку, наступну продукцію: спеціальні жири та маргарини.

Згідно розділу 6 Договору у випадку виникнення спірних питань, в вирішенні яких сторони не можуть скласти єдину думку, спір передається на вирішення третейському суду. Третейським судом, на вирішення якого передається любий спір, який виник по Договору, є Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України у складі одного арбітру. У випадку якщо сторона, яка отримала оповіщення про передачу спору на розгляд вказаного третейського суду, не обере арбітра протягом вказаного в оповіщенні строку, арбітр, по проханню другої сторони призначається Президентом Торгово-промислової палати України.

За ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 Цивільного кодексу України).

В Роз'ясненнях № 02-5/111 від 12.03.1999р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»Вищий господарський суд України довів до відома Господарських судів України те, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від рішення суду і волі сторін та їх вини в укладенні протизаконної угоди.

У своїй постанові від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Пленум Верховного суду України, з метою правильного та однакового застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними, роз'яснив, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Як випливає зі змісту р.6 Договору, його сторони передбачили, що у випадку виникнення спірних питань, спір передається на вирішення третейським судом, яким, зокрема, є Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України.

Згідно ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»відповідний закон застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України. Однак положення, передбачені статтями 8, 9, 35 і 36 цього Закону, застосовуються і в тих випадках, коли місце арбітражу знаходиться за кордоном.

До міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися:

спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також

спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.

Для цілей пункту 2 цієї статті, якщо:

- сторона має більше ніж одне комерційне підприємство, комерційним підприємством вважається те, яке має найбільше відношення до арбітражної угоди;

- сторона не має комерційного підприємства, береться до уваги її постійне місце проживання.

Цей Закон не зачіпає дії будь-якого іншого закону України, в силу якого певні спори не можуть передаватися до арбітражу або можуть бути передані до арбітражу тільки згідно з положеннями іншими, ніж ті, що є в цьому Законі .

Як слідує з правової конструкції ст. 1, до міжнародного комерційного арбітражу для вирішення спору можуть звертатися сторони, які мають певний особливий правовий статус, а саме, сторонами міжнародного комерційного арбітражу можуть бути:

- сторони спору, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, у вирішенні питань з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків;

- сторони спору підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою;

- спори між учасниками підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України;

- а так само спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України з іншими суб'єктами права України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач та відповідач є юридичними особами створеними за законодавством України, є резидентами України. За своєю правовою природою Договір є таким, що не виник між сторонами при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків.

Як встановлено положеннями Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, і по суті арбітражний суд, який був обраний сторонами як третейський суд для вирішення спірних між ними питань /р.6 Договору/, здійснює свою діяльність згідно з Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Законом України «Про третейські суди»передбачено, що дія цього Закону не поширюється на міжнародний комерційний арбітраж.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 28.12.2011р., 30.01.2012р., 21.02.2012р. та 28.02.2012р. відповідача було зобов'язано надати суду письмові пояснення з приводу існуючої домовленості між Відкритим акціонерним товариством «Іллічівський олійножировий комбінат»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техногласс-плюс»щодо вирішення існуючого спору, що виник по договору № 03-К від 31 січня 2011 року Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України (п. 6.2. договору)

Всупереч вимогам ухвал суду від 28.12.2011р., 30.01.2012р., 21.02.2012р. та 28.02.2012р. письмових пояснень з приводу існуючої домовленості між Відкритим акціонерним товариством «Іллічівський олійножировий комбінат»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техногласс-плюс»щодо вирішення існуючого спору, що виник по договору № 03-К від 31 січня 2011 року Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України (п. 6.2. договору) відповідач до суду не представив.

За таких обставин, зважаючи на те, що сторони Договору є юридичними особами резидентами України, та, по суті, враховуючи вимоги ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»обмежені за своїм суб'єктним складом передавати за угодою спір до міжнародного комерційного арбітражу, з урахуванням того, що Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України здійснює свою діяльність згідно з Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж», а відповідно до Закону України «Про третейські суди»його правова дія не поширюється на міжнародний комерційний арбітраж, обґрунтованими є позовні вимоги визнати недійсним розділ 6 договору № 03-К від 31 січня 2011 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Іллічівський олійножировий комбінат»і Товариством з обмеженою відповідальністю «Техногласс-плюс»з підстав суперечності р.6 відповідного правочину іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України.

Щодо вимог про стягнення заборгованості за Договором.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно умов п. 1.1. укладеного між сторонами Договору Продавець зобов'язується здійснити поставку, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити, у встановленому договором порядку, наступну продукцію: спеціальні жири та маргарини.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору в лютому 2011 року позивач передав товар на загальну суму 198 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 123 від 21.02.2011р. (належним чином засвідчена копія накладної міститься в матеріалах справи), а відповідач отримав товар по довіреності № 3 від 21.02.2011р., що підтверджується підписом та відбитком печатки Отримувача на відповідних видаткових накладних (копія довіреності в справі).

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Пунктом 4.1. Договору поставки передбачено, що Покупець зобов'язується своєчасно оплатити вартість товару на підставі рахунків Продавця, які оплачуються в розмірі та порядку, обновленим сторонам в Специфікації до контракту.

З наявної в матеріалах справи Специфікації № 2 до Договору слідує, що умовами оплати є: оплата протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня відгрузки товару.

21.02.2011р. відповідачем була видана на ім'я Лунів М.М. довіреність № 3 для отримання від позивача цінностей за рахунком-фактурою № 123 від 21.02.11р.

За таких обставин, з огляду на вимоги умов п. 4.1. Договору та п. 7 Специфікації № 2, оплата Продавцем отриманого по видатковій накладній № 123 від 21.02.2011р. товару мала б бути проведена в строк до 07.03.2011р. включно (06.03.2011р. вихідний день, а тому, в силу ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день).

Позивач стверджує, а відповідачем не спростовано, що вартість поставленого Покупцем товару у передбаченому Договором порядку Продавець не здійснив.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 28.12.2011р., 30.01.2012р., 21.02.2012р. та 28.02.2012р. відповідача було зобов'язано надати суду відзив на позов, докази на підтвердження відповідних заперечень, контррозрахунок суми заявленої до стягнення.

Всупереч вимогам ухвал суду від 28.12.2011р., 30.01.2012р., 21.02.2012р. та 28.02.2012р. контррозрахунку заявлених до стягнення сум відповідач до суду не надав та не надіслав.

З матеріалів справи вбачається, що в порядку досудового врегулювання спору позивач 03.05.2011р. звернувся до відповідача з листом № 340 в якому вимагав сплатити борг в розмірі 198 000,00 грн. (копія листа в справі). Позивач зазначає, що боргу відповідач не погасив.

Враховуючи викладене, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, а також те, що доказів сплати грошових коштів за товар, станом на березень 2012 року, відповідачем до суду не представлено, обґрунтованими є позовні вимоги Продавця про стягнення з Покупця заборгованості за Договором поставки в розмірі 198 000,00 грн. (вартість поставленого та неоплаченого товару).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 3.1. Договору поставки встановлено, що у випадку порушення строків оплати товару, Покупець зобов'язується сплатити Продавцю штраф від суми простроченого платежу у розмірі:

- 0,5% за прострочення до 5 днів;

- 1,5% за прострочення до 20 днів;

- 2,0% за прострочення більше 20 днів;

- при затримці Покупцем розрахунку за товар, окрім штрафу Покупець сплачує Подавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбечено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього

Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З урахуванням викладеного, зважаючи на відсутність в матеріалах контррозрахунку відповідача, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача 15 301,44 грн. пені /за шість місяців прострочення/ та 3 960,00грн. штрафу /198 000,00 грн. Х 2,0%/ за порушення строків оплати отриманого по Договору товару.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 4 214,96 грн. 3% річних, що становить:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 198000.00 08.03. 2011 - 21.11.2011 259 3 % 4214.96 та 1 742,40 грн. втрат від інфляції.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про визнання недійсним розділу 6 Договору та про стягнення 223 218,80 грн. з них: основний борг - 198 000,00 грн., штраф - 3 960,00грн., пеня -15 301,44 грн., 3% річних - 4 214,96 грн. та втрат від інфляції - 1 742,40 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 5 405,05 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати недійсним розділ 6 договору № 03-К від 31 січня 2011 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Іллічівський олійножировий комбінат»(ідентифікаційний код: 31541451, адреса: 68000, Одеська обл., м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 45) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Техногласс-плюс»(ідентифікаційний код: 33303742, адреса: 01133, м. Київ, вул. Івана Кудрі, 38, кв. 45).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техногласс-плюс»(ідентифікаційний код: 33303742, адреса: 01133, м. Київ, вул. Івана Кудрі, буд. 38, кв. 45, р/р 26004317725200 в АТ «Укрсиббанк», МФО 351005, св-во ПДВ 100283449), або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства «Іллічівський олійножировий комбінат»(ідентифікаційний код: 31541451, адреса: 68000, Одеська обл., м. Іллічівськ, вул. Транспортна, буд. 45), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: основного боргу -198 000,00 грн. (сто дев'яносто вісім тисяч гривень), штраф - 3 960,00грн. (три тисячі дев'ятсот шістдесят гривень), пеня -15 301,44 грн. (п'ятнадцять тисяч триста одна гривня 44 копійки), 3% річних - 4 214,96 грн. (чотири тисячі двісті чотирнадцять гривень 96 копійок), втрат від інфляції - 1 742,40 грн. (одна тисяча сімсот сорок дві гривні 40 копійок) та судові витрати -5 405,05 грн. (п'ять тисяч чотириста п'ять гривень 05 копійок). Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Котков

Дата підписання повного тексту рішення 20.03.2012р.