Постанова

від 21.12.2012 по справі 5021/1224/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5021/1224/12 ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 грудня 2012 року                                                     Справа №5021/1224/12 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В., суддя Черленяк М.І. при секретарі Голозубовій О.І. за участю представників сторін: прокурор –Кабанець В.О.; позивач –не з'явився; відповідач –не з'явився розглянувши    у    відкритому   судовому   засіданні   у   приміщенні   Харківського апеляційного господарського суду   апеляційну скаргу відповідача (вх. №3404С/1-35) на рішення господарського суду Сумської області від 28 вересня 2012 року по справі №5021/1224/12 за позовом Прокурора м. Суми в інтересах держави в особі Управління майна комунальної власності Сумської міської ради, м. Суми до Приватного виробничо-комерційного підприємства "Укртехносервіс", м. Суми про стягнення 189569,98 грн., - ВСТАНОВИЛА: Рішенням господарського суду Сумської області від 28 вересня 2012 року по справі №5021/1224/12 (суддя Резніченко О.Ю.) позов задоволено повністю; стягнуто з ПВКП "Укртехносервіс" на користь майна комунальної власності Сумської міської ради 178307,18 грн. заборгованості, 11262,60 грн. пені; стягнуто з ПВКП "Укртехносервіс" в доход Державного бюджету України 3791,39 грн. судового збору. Відповідач з рішенням суду не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків обставинам справи, просить його скасувати в частині стягнення пені в сумі 11262,60 грн. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в цій частині. Представники позивача і відповідача у судове засідання не з'явились. Через канцелярію суду позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду залишити без змін. Крім того, позивач заявив клопотання, в якому просив розглядати справу за відсутності представника позивача. Представник відповідача про причини неявки суд не повідомив. У судовому засіданні прокурор проти задоволення скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, рішення суду залишити без змін. Беручи до увагу належне повідомлення учасників процесу про дату і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України. Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі  доводи, заслухавши у судовому засіданні пояснення прокурора, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам та розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів зазначає  наступне. Матеріали справи свідчать про те, що між Управлінням майна комунальної власності Сумської міської ради (позивачем) та Приватним виробничо-комерційним підприємством "Укртехносервіс" (відповідачем) було укладено договір оренди  № ФМ –544 від  07.11.2000 року (надалі –Договір), згідно якого відповідачу було передано в оренду нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Суми, вул. Робітниче селище, 13 (1-й поверх) з метою розміщення виробничих приміщень, право на оренду яких орендар одержав на підставі розпорядження міського голови №808-р від 07.11.2000 року.   При цьому, 01 грудня 2003 року до Договору оренди №ФМ-548 від 07.11.2000 року були внесені Зміни №1, відповідно до яких Договір був викладений у новій редакції. Згідно п.п.1.1, 2.1 Змін №1 до Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду на умовах, визначених Договором, нежитлові приміщення, загальною площею 480,2 кв. м, в будинку №13 по вул. Робітниче селище у м. Суми для розміщення виробничих приміщень, право на оренду яких Орендар одержав на підставі розпорядження міського голови від 07.11.2000 року № 808-р. Відповідно до п. 3.2.4 Змін №1 до Договору відповідач зобов'язався сплачувати позивачу орендну плату в розмірі та в термін згідно з Договором. У п. 5.1 Договору зазначено, що орендна плата визначається згідно з розрахунком, що є Додатком №3 до Договору, який виконано відповідно до пункту 11 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального майна, затвердженої рішенням Сумської міської ради від 27.09.2006 року №182-МР. Пізніше до Договору сторонами були внесені зміни №1, 2, 3, які є невід'ємною частиною Договору. Так, пунктом 4.3. додатку №3 до Договору  відповідач зобов'язувався сплачувати орендні платежі за об'єкт оренди наступним чином: щомісячно авансом у розмірі 70% до 15 числа місяця передуючому звітному, а 30% орендної плати не пізніше 15 числа місяця, який слідує за звітним з урахуванням ПДВ згідно розрахунку –додатку №3 до Договору на відповідний рахунок міського бюджету. Обґрунтовуючи позицію по справі, позивач зазначив, що взяті на себе зобов'язання з орендної плати  відповідач  належним чином не виконував, з 01.05.2011 року не сплачував орендну плату за користування орендованим приміщенням, внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем  станом на 01.09.2012 року склала 178 307,18 грн. На підставі чого, позивач змушений був 21.06.2012 року звернутись до прокуратури  листом  № 1252/02.02.02.07, яким просив прокуратуру звернутись до суду для захисту інтересів Управління майна комунальної власності Сумської міської ради. Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із статтею 193 Господарського кодексу  України,  зобов'язання повинні  виконуватися належним чином відповідно до умов  договору, кожна сторона повинна вжити усіх заходів,  необхідних  для належного  виконання нею зобов'язання. Відповідач проти заборгованості, що складає 178 307,18 грн. не заперечує.  А виникнення своєї заборгованості пояснює тяжким фінансовим становищем. Проте, доказів сплати боргу на момент розгляду справи до суду не надходило.   З матеріалів справи вбачається, що  відповідач не заперечує проти суми боргу та просить зменшити суму неустойки. Колегія суддів зазначає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України. Вказані норми чинного законодавства передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Згідно із статтею 759 Цивільного кодексу  України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Статтею 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.   Згідно статті 18, п.1 статті19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату своєчасно і в повному обсязі незалежно від наслідків господарської діяльності. Відповідно до статті 286 ГК України, орендна плата –це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі. За змістом статті 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається. Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться ( ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України). Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін). Приймаючи до уваги, що відповідач в порушення вимог статей 18, 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, статті 762 ЦК України та п. 3.2.4 Змін №1 до Договору оренди №ФМ-548 не виконав обов'язки щодо своєчасної оплати орендної плати, колегія суддів вважає, що господарський суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення боргу по орендній платі за Договором оренди №ФМ-548 у розмірі 242 416 грн. 99 коп. Положеннями ч. 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка,  штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених  змістом  зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).   Згідно із ч. 1 та ч. 3 статті 549  Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які  боржник повинен  передати  кредиторові  у  разі  порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно  виконаного грошового  зобов'язання  за  кожен  день прострочення виконання. Відповідно до ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Пунктом 5.3 Зміни №1 до Договору оренди №ФМ-548 передбачено, що у випадку несвоєчасного або не в повному обсязі перерахування орендної плати, відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості, за кожний день прострочення, включаючи день оплати. Тобто, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 178 307,18 грн. є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню. Крім того, позивач просить нарахувати відповідачу пеню у розмірі 11 262,60  грн. з урахуванням  вимог ст. 3 Закону України  “Про відповідальність  за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”. Колегія суддів таку вимогу вважає також мотивованою. Однак, відповідач вважає, що з нього без урахування вимог закону та обставин справи стягнуто пеню в сумі 11 262,60 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового  зобов‘язання, на вимогу кредитора зобов‘язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , крім того  три відсотки  річних від  простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлено договором чи законом. Таким чином, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача  на користь позивача пені, нарахованої у відповідності з вимогами діючого законодавства, є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі. Колегія суддів не приймає до уваги та відноситься критично до тверджень відповідача у апеляційній скарзі про те, що господарський суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення суми пені з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що відповідач звернувся до господарського суду з клопотанням, в якому просив на підставі ч. 3 статті 551  Цивільного кодексу України зменшити розмір пені до 100 грн. 00 коп. посилаючись на важке фінансове становище на підприємстві. Відповідно до статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Згідно з п. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Приймаючи до уваги, що відповідач не надав жодних доказів на підтвердження важкого фінансового становища на підприємстві, господарський суд обґрунтовано  відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені до 100 грн. 00 коп.   Таким чином, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, та вірно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апелянта про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження. На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення  господарського суду прийняте у відповідності до норм чинного законодавства і підстав для його скасування та задоволення скарги не знаходить. Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, - ПОСТАНОВИЛА:            Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.                     Рішення господарського суду Сумської області від 28 вересня 2012 року по справі №5021/1224/12 залишити без змін. Повний текст постанови підписаний 14.12.2012 року.    Головуючий суддя                                                  Ільїн О.В.                          Суддя                                                                         Россолов В.В.                        Суддя                                                                         Черленяк М.І.