Ухвала

від 25.12.2012 по справі 2а-0870/2044/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/24532/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Муравйов О.В., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби (далі -СДПІ)

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012

у справі № 2а-0870/2044/11

за позовом відкритого акціонерного товариства "Запоріжсталь" (далі -Товариство)

до СДПІ,

за участю прокуратури Запорізької області,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача -Верещаги Т.В.,

відповідача -Шевченка Т.М.,

Генеральної прокуратури України -Турлової Ю.А.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2011 року Товариство звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.03.2011 № 0000060801 та від 28.03.2011 № 0000070801.

Постановою названого суду від 13.10.2011 у позові відмовлено за необґрунтованістю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012 зазначене рішення суду першої інстанції скасовано; позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України СДПІ просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду зі спору як помилково скасоване.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що СДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питання визначення правомірності декларування від'ємного значення ПДВ за січень 2011 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за січень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось за період з 01.12.2010 по 31.12.2010. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 11.03.2011 № 155/08-01/00191230 і прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.03.2011 № 0000060801, за яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування за січень 2011 року в розмірі 34 481 943 грн. із застосуванням 1 грн. штрафних санкцій, а також податкове повідомлення-рішення від 28.03.2011 № 0000070801 про визначення Товариству суми завищення від'ємного значення ПДВ за січень 2011 року в розмірі 3 622 576 грн. та накладення на позивача 1 грн. штрафних санкцій.

Підставою для прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за операціями з придбання металобрухту та обладнання через постачальників-посередників у вигодоформуючих підприємств, які не відобразили у податковому обліку та не сплатили до бюджету кореспондуючі суми податкових зобов'язань з цього податку, відсутні за місцезнаходженням та не мають трудових ресурсів та матеріально-технічної бази для виконання спірних поставок.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні даного позову, суд першої інстанції підтримав зазначену правову позицію податкового органу по справі, пославшись на те, що передумовою виникнення у покупця права на отримання бюджетного відшкодування є виконання продавцем своїх зобов'язань з декларування та сплати відповідної суми податку до бюджету.

Однак апеляційний суд обґрунтовано не погодився із зазначеною правовою оцінкою обставин справи.

Так, згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(що діяв на час формування позивачем даних податкового обліку, за якими у Товариства виникло від'ємне значення з ПДВ в оспорюваній сумі), бюджетне відшкодування -це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Наведені положення Закону не дають підстави для висновку про те, що право платника на бюджетне відшкодування пов'язується з повнотою відображення постачальниками продукції у своїй звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальниками до бюджету ПДВ, а також з фактичним місцезнаходженням постачальника за юридичною адресою.

Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Товариством незаконної податкової вигоди, дотримання його постачальниками податкової дисципліни не може впливати на реалізацію позивачем права на отримання бюджетного відшкодування. При цьому правовідносини його безпосередніх продавців з їхніми постачальниками не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосередніми контрагентами.

Інші доводи, на які посилається податковий орган, як-от -відсутність у постачальників технічного персоналу, основних та транспортних засобів, виробничих актів -відносяться не безпосередньо до самого платника, а до його контрагентів, тобто третіх осіб. Доказів недобросовісності самого платника, а також того, що відомості, які містяться у поданих ним документах, представлених на обґрунтування права на бюджетне відшкодування, неповні, недостовірні та (або) протирічливі, податковим органом не надано.

У той же час, правила формування податкового кредиту, викладені у пункті 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», дають підстави для висновку про те, що необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Як було з'ясовано судом апеляційної інстанції, факт поставки позивачеві металобрухту та обладнання в рамках господарських правовідносин з приватним підприємством «КВВПМУ», товариством з обмеженою відповідальністю «Баріон Компані», товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерпромресурс», товариством з обмеженою відповідальністю «Лідер-МТ», товариством з обмеженою відповідальністю «Черметтехнологія», приватним підприємством «Ефест-Плюс» підтверджується наявними у справі первинними документами -договорами поставки, видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними, виписками з банківського рахунку Товариства, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про обсяг, зміст та вартість спірних операцій та підтверджують їх фактичне виконання.

А відтак слід погодитися з висновком апеляційного суду про те, що позивач підтвердив факти реальної поставки спірної продукції та реальність понесених витрат у зв'язку з її придбанням, у тому числі і по сплаті ПДВ, що, в свою чергу, обумовлює і правильність висновку апеляційної інстанції щодо незаконності позбавлення Товариства права на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування згідно з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Твердження відповідача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій, цим доводам було надано об'єктивну правову оцінку апеляційним судом, а відтак їх повторне заявлення в суді касаційної інстанції фактично спрямоване на переоцінку висновків цього суду. В силу ж статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями переоцінювати встановлені судами обставини на підставі повторного дослідження доказів.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваної постанови, судом касаційної інстанції не встановлені.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012 у справі № 2а-0870/2044/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:О.В. Муравйов І.В. Приходько