Постанова

від 20.12.2012 по справі 2а-5150/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2012 року 2а-5150/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Волощук Л.В.,

за участю представників сторін:

від позивача -Кушнір О.В.,

від відповідача -не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранс Україна»

до Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання нечинними (недійсними) і скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротранс Україна»з позовом до Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання нечинними (недійсними) і скасування податкових повідомлень-рішень від 11.09.2012 № 0000882301 і від 11.09.2012 № 0000892301.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі Акта перевірки яким встановлено заниження позивачем податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість у зв'язку з формуванням валових витрат і податкового кредиту на підставі результатів здійснення господарських взаємовідносин з ТОВ «Вакко», ТОВ «Рісмус», ТОВ «Компанія Акрон», ТОВ «Вікар». За твердженням податкового органу укладені між позивачем і даними контрагентами угоди є нікчемними.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підприємство не порушувало пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9, пункту 5.3 статті 5 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 138.2, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України і підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.97 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість", підпункту 14.1.36, підпункту 14.1.108, пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, оскільки висновок податкового органу про нікчемність укладених між позивачем і ТОВ «Вакко», ТОВ «Рісмус», ТОВ «Компанія Акрон», ТОВ «Вікар»угод є помилковим і необґрунтованим, так як правочини мали реальний характер -товар і послуги надані контрагентами у повному обсязі, оплачені позивачем, а тому, валові витрати і податковий кредит сформовані підприємством вірно і у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

Крім того, як стверджує позивач, податковий орган вже проводив планову документальну перевірку підприємства за період з 24.03.2008 по 31.03.2010, проте, за результатами даної перевірки факт укладення позивачем нікчемних правочинів не виявлено.

У зв'язку з цим, на думку позивача, спірні податкові повідомлення -рішення прийнято відповідачем безпідставно і без з'ясування фактичних обставин справи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі і просив суд позов задовольнити.

У судові засідання уповноважені представники відповідача не з'являлись.

Від відповідача до суду надійшли заперечення від 15.11.2012 на адміністративний позов, в яких відповідач зазначив, що в ході проведення перевірки правовідносин між позивачем і ТОВ «Вакко», ТОВ «Рісмус», ТОВ «Компанія Акрон», ТОВ «Вікар»від інших податкових органів надійшли матеріали перевірок контрагентів позивача, згідно з якими встановлено відсутність у даних підприємств трудових ресурсів, устаткування, транспортних засобів, а діяльність даних підприємств спрямована на надання податкової вигоди третім особам.

На думку відповідача, вказані обставини свідчать про нікчемність укладених між позивачем і ТОВ «Вакко», ТОВ «Рісмус», ТОВ «Компанія Акрон», ТОВ «Вікар» правочинів.

Крім того, від відповідача до суду надійшло клопотання від 20.12.2012 про відкладення розгляду справи.

Проте, суд з огляду на відсутність поважності причин відкладення судового засідання, ухвалив здійснювати розгляд справи без участі представників відповідача.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, у грудні 2009 року ТОВ «Рісмус»поставило ТОВ «Євротранс Україна»пісок і щебінь на загальну суму 18945,05 грн., що підтверджується даними накладної від 30.12.2009 № 30/12/50.

У березні 2011 року між позивачем і ТОВ «Вікар»укладено договір № Р01-03 від 01.03.2011 про надання рекламних послуг, предметом якого є розробка фірмового стилю підприємства (логотипу, фірмових кольорів, шрифтів, візиток, бланків, конвертів). За даним договором позивачу надано послуг на загальну суму 38889,52 грн.

Крім того, згідно з укладеним між позивачем і ТОВ «Вікар»договором № М05-05 від 05.05.2011 та акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.05.2011 ТОВ «Вікар»надало ТОВ «Євротранс Україна»послуги з проведення маркетингових досліджень на загальну суму 128638,48 грн.

Також, 18.05.2011 між ТОВ «Євротранс Україна»і ТОВ «Вікар»укладено договір від 18.05.2011 № 1805РК, предметом якого було надання послуг з проведення рекламної компанії. Відповідно до акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30 червня 2011 року підприємство надало позивачу послуги на загальну суму 75370,44 грн.

Відповідно до договору № БК470/01 від 01.05.2010 укладеного між позивачем і ТОВ «Компанія Акрон»та акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.05.2010 ТОВ «Компанія Акрон»надало ТОВ «Євротранс Україна» бухгалтерсько-консультаційні послуги на загальну суму 191118,66 грн.

Факти перерахування коштів за поставлений товар і надані послуги підтверджується даними видаткових накладних і банківських виписок.

Посадовою особою Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Євротранс Україна»ЄДРПОУ 35776846 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Вакко»код за ЄДРПОУ 36425949 за період з 01.05.2009 по 30.09.2009, ТОВ «Рісмус»код за ЄДРПОУ 36578442 за період з 01.12.2009 по 31.12.2009, ТОВ «Стамтоф»код за ЄДРПОУ 36578442 за період з 01.03.2010 по 31.03.2010, ТОВ «Компанія Акрон»код за ЄДРПОУ 36820450 за період з 01.05.2010 по 31.05.2010, ТОВ «Вікар»код за ЄДРПОУ 31988652, за період з 01.03.2011 по 31.03.2011, за період з 01.05.2011 по 30.06.2011, за результатами якої складено Акт від 08.06.2012 № 13/220/35776846 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з Акта перевірки, в ході її проведення виявлено порушення позивачем вимог:

- пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9, пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 138.2, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України - завищено валові витрати та занижено податок на прибуток на суму 55926 грн. (в т.ч. за 2009 рік на суму 16824 грн. та за ІІ-ІІІ квартали 2011 року на суму 39102 грн.);

- підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», підпункту 14.1.36, підпункту 14.1.108, пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 - занижено податок на додану вартість на суму 85796 грн. (в т.ч. за травень 2009 року на суму 1894 грн., за червень 2009 року на суму 7 грн., за листопад 2009 року на суму 8400 грн., за травень 2010 року на суму 35011 грн., за квітень 2011 року на суму 6482 грн., за липень 2011 року на суму 34002 грн.

Відносно перевірки взаємовідносин позивача з ТОВ «Вакко», податковим органом встановлено наступне.

Відповідно до Акта перевірки Рокитнянська МДПІ отримала від ДПІ у Печерському районі м. Києва матеріали невиїзної документальної перевірки ТОВ «Вакко»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 14.04.2009 по 31.12.2010, за результатами якої складено Акт перевірки від 21.02.2011 № 104/23-10/36425949.

В Акті перевірки від 21.02.2011 №104/23-10/36425949 зазначено, що загальна чисельність працюючих на ТОВ «Вакко»відповідно до розрахунку 1 - ДФ за II квартал 2010 року складає 1 особа. В ході аналізу податкової звітності відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

ТОВ «Вакко»за період діяльності до ДПІ у Печерському районі м. Києва декларації з податку на прибуток не подавалися, відсутні будь які нарахування в рядку 7 «Амортизаційні відрахування», що свідчить про відсутність основних фондів у підприємства. Фактично згідно податкової звітності у даного підприємства відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне і торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності.

Крім того, в ході даної перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва використані протоколи допиту обвинуваченої, директора та співзасновника ТОВ «Вакко»ОСОБА_2 від 07.01.2011 і від 11.01.2011, а також протокол допиту співзасновника «Вакко»ОСОБА_3 від 15.10.2010, згідно з якими встановлено, що фінансово-господарська діяльність даного підприємства здійснювалась поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності ТОВ «Вакко», фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Вакко»і контрагентами є фіктивними правочинами, такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

На підставі викладеного в Акті перевірки № 13/220/35776846 ДПІ у Печерському районі м. Києва зроблено висновок, що позивачем порушено вимоги:

- пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 2334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»- підприємством завищено валові витрати за рахунок відображення операцій по укладеним нікчемним правочинам з ТОВ «Вакко»всього на суму 51505,0 грн. (в т.ч. за 9 місяців 2009 року на суму 51505,0 грн.), що в свою чергу призвело до заниження податку на прибуток всього на суму 12876 грн. (в т.ч. за 9 місяців 2009 року на суму 12876,0 грн.);

- п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»- за рахунок відображення у податковому обліку операцій по укладеним нікчемним договорам з ТОВ «Вакко»завищено податковий кредит всього на суму 10301,0 грн. (в т.ч. за травень 2009 року на суму 1894 грн., за червень 2009 року на суму 7 грн., за вересень 2009 року на суму 8400 грн.).

Відносно взаємовідносин позивача з ТОВ «Компанія Акрон»перевіркою виявлено, що позивачу надавались бухгалтерсько-консультаційні послуги.

Суми податку на додану вартість 31853,11 грн. сплачені позивачем у складі ціни придбаних послуг включено до податкового кредиту уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із виправленням самостійно виправлених помилок від 16.11.2010 № 9005055914 за травень 2010 року.

Суми витрат по взаємостосунках з «Компанія Акрон»не включено до р.04.1 «витрати на придбання товарів (робіт, послуг) декларацій з податку на прибуток.

До перевірки не надано акти прийому-передачі матеріальних носіїв інформації, матеріальні носії інформації, первинні документи, що підтверджують факт використання даних послуг в господарській діяльності.

На запит Рокитнянської МДПІ від 23.04.2012 № 158/8/22-003 до ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС, отримано Акт від 30.03.2012 № 319/22/36820450 про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента ТОВ «Компанія Акрон»щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Євротранс Україна»за травень, липень 2010 року.

Відповідно до даного Акта зустрічну звірку провести неможливо у зв'язку з тим, що ТОВ «Компанія Акрон»має стан платника -«8» - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.

Останній поданий звіт з податку на прибуток - за І квартал 2010 року, з податку на додану вартість - за липень 2010 року. Розрахунок суми комунального податку за 2 квартал 2010 року до ДПІ не подавався.

Свідоцтво платника з податку на додану вартість анульоване 07.07.11 року.

Відносно господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Вікар»позивач отримував послуги за договорами, а саме:

- від 01.03.11 № Р01-03 про розробку фірмового логотипу, фірмових кольорів, шрифту, візитки, бланків, конвертів;

- від 05.05.11 № М 05-05 про надання послуг з проведення маркетингових досліджень на тему український ринок лізингових послуг, український ринок лізингу вантажних автомобілів;

- від 18.05.11 №1805 про надання послуг з проведення рекламної кампанії складання текстових оголошень і розміщення в рекламній системі Директ, виготовлення графічного банера і його розміщення в рекламному сервісі Баян-пошукової системи Яндекс, складання текстових оголошень і розміщення в рекламній системі пошукової системи Google, моніторинг рекламної кампанії, збір і аналітична обробка статистичних даних рекламної кампанії.

При цьому, в Акті перевірки вказано, що до перевірки не надані акти прийому-передачі матеріальних-носіїв інформації, матеріальні носії інформації, первинні документи, що підтверджують факт використання даних послуг в господарській діяльності.

Відповідач зазначає, що Акти виконаних робіт складені між позивачем і ТОВ «Вікар»не містять інформації щодо змісту виконаних робіт і їх результатів, конкретних цифрових даних на підтвердження проведених досліджень, посилань на інформаційні джерела. Також відсутні висновки виконавців про результати проведених робіт.

Крім того, відповідно до Акта перевірки, Рокитнянська МДПІ отримала від ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС Акт від 18.04.2012 № 609/22-222-31988652 документальної невиїзної перевірки ТОВ «Вікар»з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ТОВ «Міркос-торгюей»(код ЄДРПОУ 37067432) у березні 2011 року, ТОВ «Примторг»(код ЄДРПОУ 37041519) у травні - червні 2011 року та ПП «Український центр проблем екології»у червні 2011 року.

Відповідно до Акта 27.04.12 №319/22/36820450 перевіркою встановлено порушення частини п'ятої статті 203, частини першої, частини другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Вікар»при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення статті 662, статті 655 і статті 656 Цивільного кодексу України.

В Акті перевірки перевіряючим зазначено, що у зв'язку з тим, що до перевірки надано податкові накладні та акти виконаних робіт в яких прописано лише номенклатуру отриманих послуг, і не надано конкретних звітів контрагентів про проведену роботу із зазначенням результатів проведеної роботи, відповідних рекомендацій замовнику, не наданням до перевірки підтверджуючих документів щодо доцільності отримання даних послуг, використання даних послуг в господарській діяльності, позитивних результатів від використання даних послуг, в ході проведення перевірки не встановлено факту отримання даних послуг.

Відносно перевірки взаємовідносин позивача з ТОВ «Рісмус»перевіряючим виявлено наступне.

Як вбачається з Акта перевірки (сторінка 11), податковим органом зазначено, що у провадженні СВ ПМ ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС перебуває кримінальна справа порушена відносно ОСОБА_4 слідством встановлено, що в схемі фіктивного підприємництва задіяне підприємство ТОВ «Рісмус».

Рокитнянською МДПІ отримано Акт від 24.06.2011 № 804/23-3/36578442 ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС документальної виїзної позапланової перевірки ТОВ «Рісмус»з питань достовірності задекларованих показників в податкових деклараціях з податку на додану вартість за листопад 2009 року -березень 2010 року.

Відповідно до даного Акта перевірки, в ході її проведено встановлено, що за юридичною адресою підприємства відсутні первинні бухгалтерські документи, що засвідчують здійснення господарської діяльності. Крім того, виявлено, що звітність за формою 1-ДФ посадовими особами ТОВ «Рісмус»до ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС у перевіряємому періоді не подавалась, а згідно з даними податкового розрахунку комунального податку за 4 квартал 2009 року кількісний склад працівників за базовий період 1 особа.

У зв'язку з цим, податковий орган зазначив, що ТОВ «Рісмус»здійснювало діяльність спрямовану на надання податкової вигоди третім особам.

На сторінці 23 Акта перевірки перевіряючим зазначено, що позивач, згідно зі статтею 63 Господарського кодексу України є суб'єктом малого підприємництва і веде бухгалтерський, фінансовий облік за скороченою формою. При цьому, у штаті підприємства рахується генеральний директор, він же головний бухгалтер, бухгалтер, економіст, юрист, менеджер із логістики та менеджер з постачання. ТОВ «Євротранс Україна»здійснює фактично один вид діяльності - вантажні перевезення на митній території України, що ставить під сумнівів доцільність придбання вищезазначених послуг, використання послуг в оподатковуваних операціях в рамках господарської діяльності.

На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 11.09.2012 № 0000892301, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 60132,00 грн., з них -55926,00 грн. -за основним платежем і 4206,00 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями і податкове повідомлення-рішення від 11.09.2012 № 0000882301, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 105625,50 грн., з них 85796,00 грн. -за основним платежем і 19829,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Непогоджуючись із прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою для недійсності правочину.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України в разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Крім того, статтею 208 Господарського кодексу України передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Статтями 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем і ТОВ «Вакко», ТОВ «Рісмус», ТОВ «Компанія Акрон», ТОВ «Вікар», судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано суду належним чином засвідчені копії договорів, видаткових і податкових накладних, товарно-транспортних накладних, оборотно-сальдової відомості, звіту про надання послуг з проведення маркетингових досліджень, Актів прийому -передачі послуг з проведення маркетингових досліджень, звіту про надання послуг з проведення рекламної компанії, Акта прийому -передачі бухгалтерсько-консультаційних послуг, банківських виписок, протоколів взаємних вимог (а.с.34-63).

Тобто, позивачем надано суду первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо поставки піску, щебеню, надання консультаційних і маркетингових послуг ТОВ «Вакко», ТОВ «Рісмус», ТОВ «Компанія Акрон», ТОВ «Вікар».

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган ані в Актах перевірок, ані в запереченнях на адміністративний позов не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Підставами для визнання укладених між позивачем і ТОВ «Вакко», ТОВ «Рісмус», ТОВ «Компанія Акрон», ТОВ «Вікар»угод відповідач визнав дані матеріалів перевірок інших податкових органів в яких досліджувались господарські взаємовідносини контрагентів позивача з іншими підприємствами або надавалась оцінка діяльності цих підприємств та їх посадових осіб, за відсутності перевірки господарських операцій безпосередньо між позивачем та його контрагентами. Проте, оцінюватись при дослідженні господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Зокрема, така правова позиція викладена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідач не надав суду будь-яких доказів на підтвердження факту укладення між позивачем і ТОВ «Вакко», ТОВ «Рісмус», ТОВ «Компанія Акрон», ТОВ «Вікар»нікчемних правочинів або господарських зобов'язань, які б було вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

В матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Вакко», ТОВ «Рісмус», ТОВ «Компанія Акрон», ТОВ «Вікар».

Пов'язуючи господарську діяльність позивача з придбаними ним у контрагентів товарами і послугами, слід зазначити, що згідно з даними наявної в матеріалах справи довідки з ЄДРПОУ АА № 560048 (а.с.-22), основними видами діяльності позивача є оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, надання в оренду інших машин, устаткування і товарів, вантажний автомобільний транспорт, надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів.

Під час судового розгляду представник позивача пояснив, що укладення вказаних договорів з даними контрагентами зумовлене веденням господарської діяльності ТОВ «Євротранс Україна»- оптової торгівлі будівельними матеріалами, вантажними перевезеннями і пов'язаними з ними господарськими потребами.

На підтвердження придбаних позивачем у ТОВ «Вікар»послуг, підприємством надано фотокартки, зокрема, із зображенням логотипу на причепі вантажного автомобіля, макети із зображенням розроблених на замовлення позивача ТОВ «Вікар»логотипу підприємства, візиток, бланків, фірмових конвертів.

Відносно взаємовідносин з ТОВ «Вакко»і ТОВ «Рісмус»щодо придбання піску, щебеню, дорожньої суміші позивач надав суду копію оборотно-сальдової відомості, з якої вбачається наявність у підприємства вантажних автомобілів. При цьому, представник позивача пояснив, що придбаний пісок, щебінь і дорожня суміш у даних підприємств у подальшому продана позивачем іншим покупцям.

На підтвердження даного факту представником позивача надано суду копії видаткових і податкових накладних виписаних позивачем ТОВ «Агрошляхбуд», ТОВ «Будівельні матеріали та технології», ТОВ «Торгівельно-промислове підприємство ТД».

Щодо підтвердження господарських взаємовідносин з ТОВ «Компанія Акрон»позивачем надано суду диск на якому наявна аналітика українського ринку лізингу вантажних автомобілів 2010 року та інші відомості надані даним підприємством позивачу.

Посилання відповідача на протоколи допиту обвинуваченої, директора та співзасновника ТОВ «Вакко»ОСОБА_2 від 07.01.2011 і від 11.01.2011, а також протокол допиту співзасновника «Вакко»ОСОБА_3 від 15.10.2010 згідно з якими встановлено, що фінансово-господарська діяльність даного підприємства здійснювалась поза межами правового поля, а також наявності у провадженні СВ ПМ ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС кримінальної справи порушеної відносно ОСОБА_4 про залучення в схемі фіктивного підприємництва ТОВ «Рісмус», не приймаються судом до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 84 Кримінального процесуального кодексу України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Враховуючи викладене, слід зазначити, що самі по собі показання свідків, які одержано в ході досудового слідства і факти виявлені в ході досудового слідства не можуть бути доказом нікчемності укладених правочинів, вони повинні досліджуватись у сукупності з іншими доказами.

Факти порушення вимог чинного законодавства і причетності до таких порушень винних осіб визначаються у вироках суду. Оскільки відповідач під час удового розгляду не надав суду доказів наявності вироків суду, які набрали законної сили, посилання податкового органу на наявність порушених кримінальних справ є необґрунтованими.

Крім того, суд звертає увагу, що в матеріалах справи наявна копія постанови старшого слідчого з ОВС СУ ПМ ДПА України від 27.04.2011 про закриття кримінальної справи, порушеної відносно ОСОБА_3 і ОСОБА_2 за фактом створення фіктивних підприємств ТОВ «Вакко»і ТОВ «Скап Холдінгс»за відсутності складу злочину.

Також, суд звертає увагу, що у 2010 році відповідачем проводилась планова виїзна перевірка ТОВ «Євротранс Україна»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 24.03.2008 по 31.03.2010, валютного і іншого законодавства за період з 24.03.2008 по 31.03.2010, за результатами якої складено Акті від 01.09.2010 № 23/230/35776846. У вказаному Акті перевірки відсутні посилання податкового органу на укладення позивачем нікчемних правочинів із контрагентами.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Враховуючи викладене, висновок Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про нікчемність укладених між позивачем і ТОВ «Вакко», ТОВ «Рісмус», ТОВ «Компанія Акрон», ТОВ «Вікар»правочинів є безпідставним і необґрунтованим.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток суд зазначає наступне.

До 1 квітня 2011 року платники податку на прибуток, об'єкт та база оподаткування, ставки податку, порядок обліку, звітування та сплати податку до бюджету визначались Законом України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно із статтею 3 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У свою чергу, відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені позивачем контрагентам - ТОВ «Вакко», ТОВ «Рісмус», ТОВ «Компанія Акрон», ТОВ «Вікар»в оплату за поставлені будівельні матеріали і надані послуг, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає, що до 01.01.2010 спірні правовідносини регулювались положеннями Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", а з 1 січня 2011 року - Податковим кодексом України, які встановлюють аналогічне за змістом правове регулювання.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.

Із системного аналізу положень пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.8, 7.4.1, та 7.4.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).

У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Виходячи із системного аналізу пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, статті 198 Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так із дати отримання платником податку товарів/послуг або дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем суду надано усі документи, що підтверджують правильність формування податкового кредиту, зокрема, первинні розрахункові та інші документи, у тому числі податкові накладні, акти, банківські виписки.

У свою чергу, відповідачем суду не надано доказів того, що контрагенти позивача неправомірно виписали податкові накладні за надані послуги і поставлені товари.

Враховуючи викладене, висновок податкового органу про порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9, пункту 5.3 статті 5 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 138.2, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України і підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.97 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість", підпункту 14.1.36, підпункту 14.1.108, пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість та завищення податкового кредиту, є безпідставним.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення від 11.09.2012 № 0000882301 і від 11.09.2012 № 0000892301 є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до статті 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки позивач вимог про відшкодування коштів суду не заявляв, судові витрати стягненню на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 11.09.2012 № 0000882301 і від 11.09.2012 № 0000892301.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 25 грудня 2012 р.