Постанова

від 14.02.2013 по справі 2а-5150/12/1070

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-5150/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В.

Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

14 лютого 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Беспалова О.О.,

суддів Губська О.А., Грибан І.О.,

при секретарі Кравчук М.В.,

за участю представника позивача, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранс Україна» до Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання нечинними і скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Євротранс Україна» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Рокитнянської міжрайонної ДПІ Київської області ДПС, в якому просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.09.2012 року № 0000882301 та від 11.09.2012 року № 0000892301.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, постановити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова суду - скасуванню.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі Наказу Рокитнянської МДПІ Київської області від 24 травня 2012 року № 67, співробітниками Рокитнянської МДПІ Київської області проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань податкового, валютного та іншого законодавства по взаємостосунках з ТОВ «Вакко» за період з 01.05.2009 року по 30.09.2009 року, ТОВ «Рісмус» за період з 01.12.2009 року по 31.12.2009 року, ТОВ «Стамтоф» за період з 01.03.2010 року по 31.03.2010 року, ТОВ «Компанія Акрон» за період з 01.05.2010 року по 31.05.2010 року, ТОВ «Вікар» за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року, за період з 01.05.2011 року по 30.06.2011 року, за результатами якої складено Акт перевірки (а.с. 8-19).

За результатами розгляду матеріалів перевірки Рокитнянською МДПІ Київської області були винесені податкові повідомлення-рішення від 11 вересня 2012 року № 0000892301, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 60 132,00 грн., за основним платежем 55 926,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 4 206,00 грн. (а.с. 20) та № 0000882301, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 105 625,50 грн., за основним платежем 85 796,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 19 829,50 грн. (а.с. 21).

Збільшення грошового зобов'язання з податків оскаржуваними податковим повідомленням-рішенням обумовлено зазначеними в акті про результати позапланової перевірки порушеннями позивача, а саме, при здійсненні господарської діяльності з ТОВ «Вакко», ТОВ «Рісмус», ТОВ «Компанія Акрон», ТОВ «Вікар».

На підтвердження своїх взаємовідносин з ТОВ «Вакко» позивачем були надані видаткові накладні (а.с. 34,36,38), податкові накладні (а.с. 35,37,39) та платіжне доручення на суму 5 086,55 грн. (а.с. 56). Також були надані протоколи заліку взаємних вимог між позивачем і ТОВ «Вакко» від 30.09.2009 року на суму 50 400,00 грн. (а.с. 57) та від 18.06.2009 року на суму 6 321,45 грн. (а.с. 58).

Так, позивачем на підтвердження реальності проведення господарських операцій між ним та ТОВ «Вакко» не було надано договорів, довіреностей на отримання матеріальних цінностей, товарно-транспортних накладних. Позивач стверджує, що придбані у ТОВ «Вакко» щебінь, пісок та дорожня суміш реалізовувались у той же день, проте надані на підтвердження видаткові та податкові накладні не підтверджують продаж всього обсягу придбаних у ТОВ «Вакко» товарів. Також не приймається до уваги твердження позивача, що придбаний товар доставлявся та реалізовувався з власних транспортних засобів, так як позивачем не було надано маршрутні листи та товарно-транспортні накладні. Також, колегія суддів критично відноситься до посилання позивача на проведення заліку взаємних вимог, так як не було надано жодних підтверджуючих документів надання послуг чи реалізації товарів позивачем ТОВ «Вакко».

У ТОВ «Рісмус» позивач придбав пісок та щебінь на суму 18 945,05 грн., на підтвердження надав видаткову накладну (а.с. 40), податкову накладну (а.с. 41), виписку з особового рахунку, яка підтверджує оплату товару на суму 14 540,31 грн. (а.с. 59), протокол заліку взаємних вимог від 30.12.2009 року на суму 4 404,74 грн. (а.с. 60).

При цьому позивачем також не було надано договорів, на підтвердження проведення господарських операцій з ТОВ «Рісмус», довіреностей на отримання матеріальних цінностей, товарно-транспортних накладних, маршрутних листів, документів які б підтверджували надання послуг чи продаж товарів контрагенту для проведення заліку взаємних вимог. Також з наданих позивачем видаткових та податкових накладних щодо реалізації придбаної продукції в той же день, колегія суддів, не вбачає підтвердження зазначеної реалізації.

01 травня 2010 року між позивачем та ТОВ «Компанія Акрон» було укладено Договір про надання бухгалтерсько-консультаційних послуг № БК 470/01 (а.с. 52). Пунктом 2.3. Договору передбачено, що результати надання послуг приймаються на магнітних носіях та/або в іншому обговореному сторонами вигляді. Додатком від 31 травня 2010 року № 1 було визначено тему на яку виконавець зобов'язався надати бухгалтерсько-консультаційні послуги (а.с. 53). На підтвердження отримання послуг було складено Акт приймання-передачі наданих послуг до вказаного договору, яким підтверджено виконання послуг в повному обсязі (а.с. 54). Пізніше позивачем було надано ще один Акт прийому-передачі до Договору від 01 травня 2010 року № БК 470/01 (а.с. 156). З огляду на це, колегія суддів не приймає до уваги жоден з актів, так як зміст їх суперечить один одному, а тому вони не можуть вважатись первинними документами, які підтверджують реальність господарських операцій. Позивачем на підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «Компанія Акрон» було надано також податкову накладну (а.с. 55) та протокол заліку взаємних вимог від 01.10.2010 року на суму 327 468,99 грн. (а.с. 63). Разом з тим, позивачем не було надано доказів надання будь-яких послуг чи продажу товарів ТОВ «Компанія Акрон», внаслідок чого виникла заборгованість ТОВ «Акрон» перед ТОВ «Євротранс Україна».

Між ТОВ «Вікар» та ТОВ «Євротранс Україна» було укладено Договір про надання рекламних послуг від 01 березня 2011 року № Р01-03, у відповідності до якого виконавець приймає на себе обов'язки щодо комплексної розробки фірмового стилю замовника (а.с. 42-43). Позивачем було надано Акт здачі-приймання виконаних робіт до вказаного договору від 31 березня 2011 року, яким підтверджується виконання робіт в повному обсязі (а.с. 44), податкова накладна (а.с. 45). Позивачем були також надані докази розробки логотипу, корпоративного стилю, бланків (а.с. 158-161).

Також між позивачем та ТОВ «Вікар» було укладено Договір про надання послуг з проведення маркетингових досліджень від 05 травня 2011 року № М 05-05 (а.с. 46). Додатком до Договору було передбачено, що виконавець зобов'язується надати замовнику за плату послуги з проведення маркетингових досліджень на тему: «Український ринок лізингових послуг». Український ринок лізингу вантажного автотранспорту 2010 р.» (а.с. 47). Позивачем було надано акт здачі-прийняття виконаних послуг від 31 травня 2011 року, яким підтверджувалось надання послуг в повному обсязі (а.с. 48), разом з тим пізніше позивачем було надано ще один Акт прийому-передачі до вказаного договору (а.с. 156) та звіт щодо виконаних робіт ( а.с 153). Разом з тим, позивачем не було надано доказів використання проведеного маркетингового дослідження у своїй подальшій господарській діяльності.

Між позивачем та ТОВ «Вікар» було укладено Договір про надання послуг з проведення рекламної кампанії від 18 травня 2011 року № 1805 РК (а.с. 49-50). На підтвердження виконання договору позивачем було надано акт виконаних послуг (а.с. 51), податкова накладна, звіт до договору (а.с. 155).

На підтвердження проведення розрахунків з ТОВ «Вікар» позивачем були надані протоколи заліку взаємних вимог від 31.03.2011 року (а.с. 61) та від 30.06.2011 року (а.с. 62). При цьому колегія суддів не приймає надані протоколи як належний доказ, так як позивачем не було доведено надання товарів чи послуг ТОВ «Вікар», а отже і виникнення заборгованості позивача перед ТОВ «Вікар» для проведення заліку взаємних вимог.

До 1 квітня 2011 року платники податку на прибуток, об'єкт та база оподаткування, ставки податку, порядок обліку, звітування та сплати податку до бюджету визначались Законом України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно із статтею 3 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У свою чергу, відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, позивачем не було підтверджено реальність господарських операцій, витрати не підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, а також не надано достатньо доказів на підтвердження використання придбаних товарів та послуг у своїй подальшій господарській діяльності.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість колегія суддів зазначає, що до 01.01.2010 року спірні правовідносини регулювались положеннями Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", а з 1 січня 2011 року - Податковим кодексом України, які встановлюють аналогічне за змістом правове регулювання.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Разом з тим, позивачем, в обґрунтування своїх вимог, не було надано до суду доказів які б підтверджували наявність у позивача права на віднесення спірних сум до суми податкового кредиту.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи, що позивачем не обґрунтовано свої позовні вимоги колегія суддів не згодна з висновком суду першої інстанції, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

У відповідності до статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Керуючись ст.ст. 99, 100, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранс Україна» до Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання нечинними і скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року - скасувати.

В задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранс Україна» - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Суддя Губська О.А.

Суддя Грибан І.О.

(Повний текст постанови буде виготовлено 18.02.2013 року)

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.