Рішення

від 28.09.2011 по справі 62/66

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 62/66 28.09.11

за позовом : Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь», м.Маріуполь,

ЄДРПОУ 25605170

до відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовтрім», м.Київ, ЄДРПОУ 35261998

про стягнення 2283351,87 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: Бережний Ю.В. -по дов.

від відповідача: Чехоєва Н.М. -по дов., Кобиляк О.М. -по дов.

В засіданні суду брали участь:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Маріупольський завод важкого машинобудування», м.Маріуполь звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовтрім», м.Київ про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 2283351,87 грн., у тому числі: основного боргу -1574427,87 грн., інфляційних нарахувань -512120,54 грн., 3% річних -125264,05 грн., штрафної санкції -71539,41 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу векселів №Б68/0508/002 від 05.08.2008р. в частині оплати придбаного за договором простого векселю АА №0520233 від 31.07.2008р. номінальною вартістю 1574427,87 грн.

Відповідач у відзиві №21/09-03 від 21.09.2011р. проти задоволення позовних вимог заперечив з тих підстав, що позивачем не було проведено дій, направлених на досудове врегулювання спору у відповідності до вимог ст.ст.6, 7 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, як вказує Товариство з обмеженою відповідальністю «Азовтрім», заявлена до стягнення штрафна санкція нарахована за період з 24.04.2011р. по 08.08.2011р., що не відповідає приписам п.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.655 вказаного нормативно-правового акту за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи зі змісту ч.4 ст.656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу можуть бути цінні папери.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»цінними паперами є документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Одним із видів цінних паперів згідно із ст.3 вказаного нормативно-правового акту є вексель.

За приписом ст.21 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»з урахуванням норм п.7 ст.164 Господарського кодексу України векселем є цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Як свідчать матеріали справи, 05.08.2008р. між Приватним акціонерним товариством «Азовелектросталь»(продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Азовтрім»(покупець) за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша Фондова Брокерська Компанія»(повірений від імені продавця) було укладено договір купівлі-продажу векселів №Б68/0508/002, за змістом п.1.1 якого продавець зобов?язався передати у власність покупця, а покупець зобов?язався прийняти та оплатити простий вексель, з наступними характеристиками:

емітент -Відкрите акціонерне товариство «Маріупольський завод важкого машинобудування», ЄДРПОУ 20355550,

серія та номер векселя -АА №0520233,

номінал -1574427,87 грн.,

дата складання -31.07.2008р.,

дата погашення -за пред'явленням, але не раніше 05.08.2008р.,

курсова вартість -1574427,87 грн.

Згідно із п.1.2 договору №Б68/0508/002 від 05.08.2008р. сума цього договору складає 1574427,87 грн.

Пунктом 2.2 вказаної угоди сторони погодили, що повний розрахунок між продавцем та покупцем повинен бути здійснений протягом 90 банківських днів з дати передачі векселів.

Як свідчать матеріали справи, 05.08.2008р. між позивачем та відповідачем було підписано акт прийому-передачі цінних паперів за договором №Б68/0508/002 від 05.08.2008р., за змістом якого продавець передав, а покупець прийняв простий вексель номінальною вартістю 1574427,87 грн. з характеристиками, вказаними вище.

Як вказує позивач, відповідач встановлений договором обов'язок по оплаті векселя АА №0520233 від 31.07.2008р. не виконав, внаслідок чого Приватним акціонерним товариством «Азовелектросталь» заявлено вимоги, зокрема, про стягнення заборгованості в сумі 1574427,87 грн.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалося вище, п.2.2 договору №Б68/0508/002 від 05.08.2008р. було встановлено обов'язок відповідача оплатити придбаний за вказаною угодою цінний папір протягом 90 банківських днів з дати його передачі.

Враховуючи, що акт прийому-передачі векселя сторонами було підписано 05.08.2008р., зобов'язання за договором №Б68/0508/002 від 05.08.2008р. з оплати цінного паперу мало бути виконано відповідачем в строк до 10.12.2008р. включно.

Проте, всупереч умовам укладеного договору і положенням ст.526 Цивільного кодексу України та п.7 ст.164, ст.193 Господарського кодексу України, відповідач взяті на себе за договором №Б68/0508/002 від 05.08.2008р. зобов'язання не виконав, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем на суму 1574427,87 грн.

Будь-яких доказів погашення боргу у вказаному розмірі відповідачем до матеріалів справи не надано.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що позивач зобов'язання за договором №Б68/0508/002 від 05.08.2008р. виконав належним чином, враховуючи, що відповідачем порушені взяті на себе за спірним договором зобов'язання в частині строку їх виконання та у повному обсязі, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовтрім»на користь позивача основного боргу в сумі 1574427,87 грн., підлягають задоволенню.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Керуючись приписами вказаних норм позивач нарахував та пред'явив до стягнення за період з 11.12.2008р. по 05.08.2011р. (з урахуванням пояснень наданих у судовому засіданні 28.09.2011р.) три відсотки річних в сумі 125264,05 грн., за період з грудня 2008р. по червень 2011р. інфляційні нарахування в сумі 512120,54 грн.

За висновками суду, розрахунок суми трьох відсотків річних є арифметично вірним, таким, що відповідає законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у визначеному позивачем розмірі.

Одночасно, здійснивши перевірку проведеного позивачем розрахунку інфляційних нарахувань судом встановлено, що збитки від інфляції за вказаний період є фактично більшими. Проте, враховуючи, що визначення суми інфляційних втрат, які підлягають стягненню є правом позивача, задоволенню підлягають вимоги про стягнення інфляційних нарахувань у визначеній Публічним акціонерним товариством «Азовелектросталь»сумі, а саме 512120,54 грн.

При цьому, при задоволенні вимог про стягнення нарахувань, здійснених позивачем згідно із ст.625 Цивільного кодексу України, судом враховано, що відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 04.11.2010р. по справі №4/719, інфляційні нарахування на суму боргу та відсотки річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів від інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника.

За приписами ч.2 ст.193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 1 ст.216 вказаного Кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно із ч.2 ст.217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст.230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони вільні в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 4.1 договору №Б68/0508/002 від 05.08.2008р. сторони визначили, що у разі невиконання покупцем умов п.2.2 цього договору, до покупця застосовуються штрафні санкції у розмірі двох облікових ставок НБУ за кожний день затримки. За поясненнями позивача, штрафна санкція, заявлена до стягнення в межах цієї справи, є фактично пенею.

За таких обставин, позивач за період з 24.04.2011р. по 08.08.2011р. нарахував та пред'явив до стягнення штрафну санкцію у розмірі 71539,41 грн.

Проте, за висновками суду вимоги про стягнення штрафної санкції (пені) у розмірі 71539,41 грн. не підлягають задоволенню, з огляду на таке:

За приписами ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як було встановлено судом вище, зобов'язання відповідача з оплати придбаного за договором №Б68/0508/002 від 05.08.2008р. векселя мало бути виконано в строк до 10.12.2008р. включно. Тобто, приймаючи до уваги приписи п.6 ст.232 Господарського кодексу України, пеня за прострочення платежу підлягала нарахуванню за період з 11.12.2008р. по 11.06.2009р. включно, внаслідок чого заперечення відповідача в цій частині є обґрунтованими, а позовні вимоги неправомірними та такими, що не підлягають задоволенню.

Твердження відповідача стосовно того, що позивачем не було проведено дій, направлених на досудове врегулювання спору у відповідності до вимог ст.ст.6, 7 Господарського процесуального кодексу України, є безпідставними, враховуючи наступне:

Згідно із ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, що повністю узгоджується з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч.5 ст.55 Конституції України). Тобто, кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, зокрема судовий захист.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до ст.8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина 4 ст.13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, крім іншого, у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто, можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі, досудового врегулювання спору.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі, і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Вказане повністю узгоджується з висновками, викладеними у рішенні №15-рп/2002 від 09.07.2002р. Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів).

Крім того, за змістом п.8 постанови №9 від 01.11.1996р. Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст.124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.

Таким чином, враховуючи, що позов в частині стягнення основного боргу, трьох відсотків річних, інфляційних втрат повністю доведений позивачем та обґрунтований матеріалами справи, виходячи з того, що у матеріалах справи відсутні документи стосовно погашення відповідачем заборгованості за договором №Б68/0508/002 від 05.08.2008р., вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу - 1574427,87 грн., трьох відсотків річних - 125264,05 грн., інфляційних нарахувань -512120,54 грн., підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині стягнення штрафної санкції в сумі 71539,41 є неправомірними з огляду на те, що Приватним акціонерним товариством «Азовелектросталь»невірно визначено період, за який нараховується неустойка, що є підставою для залишення без задоволення позову в цій частині.

Заява б/н та дати, яка надійшла на адресу господарського суду міста Києва 31.08.2011р., Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь»про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовтрім», яке знаходиться за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пл.Машинобудівельників, 1, ділянка «Б», підлягає залишенню без задоволення, з огляду на таке:

Як свідчать матеріали справи, ухвалою господарського суду міста Києва від 22.08.2011р. було вжито заходи до забезпечення позову по справі №62/66 у вигляді накладення арешту на грошові кошти в сумі 2283351,87 грн., які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Азовтрім»(02660, м.Київ, вул.Колекторна, 40а, ЄДРПОУ 35261998) та знаходяться, у тому числі (проте, не виключно), на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовтрім»(02660, м.Київ, вул.Колекторна, 40а, ЄДРПОУ 35261998), відкритих у:

- Публічному акціонерному товаристві «Перший Український Міжнародний Банк», МФО 334851,

- Акціонерному товаристві «Укрсиббанк», МФО 351005,

- Акціонерному товаристві «Родовід Банк», МФО 321712,

- філії «Київська регіональна дирекція»ВАТ ВТБ Банк, МФО 380195,

- інших банківських чи фінансових установах.

31.08.2011р. Приватне акціонерне товариство «Азовелектросталь»звернулося до господарського суду міста Києва з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Азовтрім»та знаходиться за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пл.Машинобудівельників, 1, площадка «Б».

В обґрунтування вказаної заяви позивач посилався на той факт, що на рахунках відповідача відсутні грошові кошти, внаслідок чого заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою від 22.08.2011р. по справі №62/66 є неспроможними.

Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Відповідно до змісту Інформаційного листа №01-8/2776 від 12.12.2006р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики забезпечення позову»при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову ; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги , зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

За приписами ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні до суду з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно боржника позивачем мають бути визначені підстави такого звернення, обставини, за наявності яких виконання імовірного позитивного рішення по справі може стати неможливим, докази того, що запропонований захід до забезпечення позову дійсно може виключити можливість невиконання або утруднення виконання судового рішення.

Проте, всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не доведено наявності обставин, з якими Господарський процесуальний кодекс України пов'язує можливість вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно.

Зокрема, позивачем до матеріалів справи не представлено жодного доказу, з фактом існування якого позивач пов'язує необхідність застосування заявлених заходів до забезпечення позову. У тому числі, позивачем не доведено неспроможність забезпечувальних заходів, які було вжито ухвалою господарського суду від 22.08.2011р.

Також суду не було надано документів, на підтвердження існування у відповідача на праві власності індивідуально визначеного майна, на яке може бути накладено арешт, що не відповідає приписам п.6.2 роз'яснення №02-5/611 від 23.08.1994р. Вищого арбітражного суду України.

Одночасно, накладення арешту на грошові кошти та майно суперечить положенням ст.67 Господарського процесуального кодексу України.

Тобто, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст Інформаційного листа №01-8/2776 від 12.12.2006р. Вищого господарського суду України та роз'яснення №02-5/611 від 23.08.1994р. Вищого арбітражного суду України, заява без номеру та дати, яка надійшла на адресу господарського суду міста Києва 31.08.2011р. Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь»підлягає залишенню без задоволення.

Судові витрати згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягають розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам. Крім того, приймаючи до уваги, що позивачем було сплачено державне мито в розмірі більшому, ніж передбачено Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито», державне мито в сумі 0,64 грн. підлягає поверненню на користь Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь»на підставі ст.47 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 47, 66, 67, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь», м.Маріуполь до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовтрім», м.Київ про стягнення заборгованості в сумі 2283351,87 грн., у тому числі: основного боргу -1574427,87 грн., інфляційних нарахувань -512120,54 грн., 3% річних -125264,05 грн., штрафної санкції -71539,41 грн., задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовтрім»(02660, м.Київ, вул.Колекторна, 40а, ЄДРПОУ 35261998) на користь Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь»(87535, м.Маріуполь, пл.Машинобудівельників, 1, ЄДРПОУ 25605170) основний борг в сумі 1574427,87 грн., інфляційні нарахування -512120,54 грн., 3% річних - 125264,05 грн., а також витрати по сплаті державного мита в сумі 22118,83 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 228,61 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В іншій частині позов залишити без задоволення.

Повернути Приватному акціонерному товариству «Азовелектросталь» (87535, м.Маріуполь, пл.Машинобудівельників, 1, ЄДРПОУ 25605170) державне мито в сумі 0,64 грн., яке внесено у розмірі більшому, ніж передбачено чинним законодавством.

Видати довідку після набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні 28.09.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя М.О.Любченко

Повне рішення складено 03.10.2011р.