Рішення

від 14.12.2011 по справі 62/91

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 62/91 14.12.11

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Акціонерний Комерційний промислово-інвестиційний банк», м.Київ, ЄДРПОУ 00039002 в особі філії «Головного управління Публічного акціонерного товариства Промінвестбанк в Донецькій області», м.Донецьк, ЄДРПОУ 09334636

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Трендом Продукт», м.Київ, ЄДРПОУ 36469546

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «РосУкрОйл», мДонецьк, ЄДРПОУ 32208910

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецсервіс-КТ», м.Донецьк, ЄДРПОУ 36982697

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

головуючий суддя Любченко М.О.

суддя Ломака В.С.

суддя Дідиченко М.А.

Представники сторін:

Від позивача: Ковтун А.В. -по дов.

Від відповідача 1: не з'явився

Від відповідача 2: Пономаренко І.С. -по дов.

Від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Акціонерний Комерційний промислово-інвестиційний банк», м.Київ в особі філії «Головного управління Публічного акціонерного товариства Промінвестбанк в Донецькій області», м.Донецьк, звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Трендом Продукт», м.Київ, відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «РосУкрОйл», мДонецьк про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу цінних паперів №3819/10б/3818 від 01.12.2010р.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що підписаний між Товариством з обмеженою відповідальністю «Трендом Продукт»та Товариством з обмеженою відповідальністю «РосУкрОйл»договір є фіктивним та таким, що укладений з порушенням ст.165 Господарського кодексу України.

Відповідач 1 у судові засідання не з'явився, будь-яких пояснень по суті спору не надав.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Виходячи зі змісту витягу серії АЄ №687567 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Товариство з обмеженою відповідальністю «Трендом Продукт»знаходиться за адресою: 03190 м.Київ, вул.Саратовська, буд.14, офіс 2.

На вказану адресу господарським судом було скеровано ухвали про порушення провадження по справі та про відкладення розгляду справи.

За приписами п.32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України», якщо відмітка про відправку, зроблена у встановленому порядку на першому примірникові процесуального документа, оформлена відповідним чином, вона, як правило, є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначається про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

Відповідно до п.11 листа №01-08/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

За таких обставин, приймаючи до уваги наявність на ухвалах по справі штампів канцелярії господарського суду про відправку процесуальних документів учасникам судового процесу, враховуючи, що зазначені ухвали направлялись господарським судом за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Трендом Продукт», яка вказана у витягу серії АЄ №687567 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та у наявних у матеріалах справи документах, зокрема, підписаному відповідачем 1 договорі купівлі-продажу від 01.12.2010р., акті приймання-передачі від 01.12.2010р., суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача 1 про час і місце розгляду справи.

Відповідач 2 у відзиві без номеру та дати, який надійшов на адресу господарського суду міста Києва від 05.10.2011р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на відсутність обставин, з якими положення законодавства пов'язують можливість визнання договорів недійсними. Крім того, за твердженням відповідача 2, невиконання однією із сторін своїх зобов'язань за укладеним договором не може бути підставою для визнання його недійсним.

Ухвалою від 16.11.2011р. господарського суду міста Києва до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецсервіс-КТ», м.Донецьк.

У заяві без номеру та дати, яка надійшла на адресу господарського суду міста Києва 14.12.2011р., третьою особою заявлено клопотання про розгляд справи без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецсервіс-КТ».

Згідно із п.3.6 роз'яснення №02-5/289 від 18.09.1997р. Вищого арбітражного суду України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд зазначає, що ст.77 Господарського процесуального кодексу України передбачено право, а не обов'язок суду відкласти розгляд справи у випадку неявки в судове засідання представників сторін. При цьому, однозначною підставою для відкладення розгляду справи є не неявка учасника судового процесу, а саме неможливість розгляду справи у певному судовому засіданні.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач 1 та третя особа в судові засідання не з'явились, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та є необхідними для прийняття повного і обґрунтованого судового рішення, внаслідок чого справа розглядається по суті відповідно до норм ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача 2, господарський суд встановив.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписом ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

01.12.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Трендом Продукт»(продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РосУкрОйл»(покупець) був укладений договір купівлі-продажу №3819/10б/3818 .

За умовами вказаного правочину продавець в порядку та на умовах, визначених даним договором, зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цінні папери в кількості та найменуванні, що вказані у розділі 1 спірного договору.

Згідно із п.п.2.1, 2.3, 2.4 договору купівлі-продажу оплата цінних паперів проводиться грошовими коштами або шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку покупця на розрахунковий рахунок продавця, або іншим передбаченим діючим законодавством шляхом. Сума спірного договору визначена сторонами у розмірір 433000000 грн. Строк оплати становить на пізніше п'яти банківськіх днів з моменту підписання договору.

Пунктом 4.2 договору №3819/10б/3818 від 01.12.2010р. передбачено, що продавець зобов'язаний передати цінні папери покупцю в момент підписання договору.

Як встановлено судом, 01.12.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Трендом Продукт»та Товариством з обмеженою відповідальністю «РосУкрОйл»був підписаний акт приймання-передачі цінних паперів та виконання зобов'язань до зазначеного договору.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільного права є визнання правочину недійсним.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.5 вказаної Постанови Пленуму Верхового Суду України вимога про визнаня оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків недійсного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою стороною, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними. Одночасно, враховуючи, що Публічне акціонерне товариство «Акціонерний Комерційний промислово-інвестиційний банк»в особі філії «Головного управління Публічного акціонерного товариства Промінвестбанк в Донецькій області»не є стороною за договором, позивачем також має бути доведено факт порушення його прав та законних інтересів внаслідок укладання відповідачами договору №3819/10б/3818 від 01.12.2010р.

Виходячи зі змісту позовної заяви та наданих у судових засіданнях пояснень, в обґрунтування факту порушення своїх прав позивач посилається на те, що визнання кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецсервіс-КТ», які виникли шляхом відступлення Товариством з обмеженою відповідальністю «Трендом Продукт»права вимоги стягнення заборгованості в сумі 433000000 грн. з Товариства з обмеженою відповідальністю «РосУкрОйл»за договором №3819/10б/3818 від 01.12.2010р., суттєво впливає на права Публічного акціонерного товариства «Акціонерний Комерційний промислово-інвестиційний банк»в особі філії «Головного управління Публічного акціонерного товариства Промінвестбанк в Донецькій області», як кредитора у справі №45/14б про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «РосУкрОйл». Як вказує позивач, при визнанні господарським судом недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів, з'явиться підстава для визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 17.02.2011р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецсервіс-КТ»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трендом Продукт». Наслідком визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів та договору відступлення права вимоги буде виключення кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецсервіс-КТ»в сумі 433000000 грн. із реєстру кредиторів по справі №45/14б, внаслідок чого всі визнані кредитори у справі отримають більш реальну можливість щодо задоволення своїх кредиторських вимог.

Проте, за висновками суду, викладені позивачем обставини не свідчать про порушення прав та законних інтересів позивача внаслідок укладання відповідачами договору №3819/10б/3818 від 01.12.2010р., приймаючи до уваги таке:

Статтею 31 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачена черговість задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ч.1 ст.31 вказаного нормативно-правового акту кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому цією статтею:

1) у першу чергу задовольняються: а) вимоги, забезпечені заставою ; б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, право на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі; в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб; в-1) вимоги кредиторів за договорами страхування; г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі: витрати на оплату державного мита; витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство; витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною; витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута; витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів; витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому статтею 27 цього Закону.

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу, зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів, у тому числі до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за громадян, які застраховані в цьому Фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом;

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Як свідчать матеріали справи, зокрема, реєстр вимог кредиторів по справі №45/14б, ухвала від 28.09.2011р. господарського суду Донецької області по вказаній справі, лист арбітражного керуючого Гартенко В.Ф. позивач є кредитором першої черги у справі про банкрутство відповідача 2 та його вимоги забезпечені заставою.

Приймаючи до уваги, що позивачем не представлено доказів того, що заставлене майно реалізоване та коштів від реалізації майна недостатньо для погашення наявної заборгованості перед Публічним акціонерним товариством «Акціонерний Комерційний промислово-інвестиційний банк»в особі філії «Головного управління Публічного акціонерного товариства Промінвестбанк в Донецькій області», а також приймаючи до уваги наявність кредиторів інших наступних черг, суд вважає, що позивачем не доведено факту порушення його прав та законних інтересів внаслідок укладання відповідачами договору №3819/10б/3818 від 01.12.2010р.

Наразі, посилання позивача на те, що всі інші визнані судом кредитори також будуть мати можливість реального задоволеннія своїх вимог, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки у даному випадку мова йде про захист прав осіб, які не є позивачами у справі та яких позивач не уповноважений представляти.

Крім того, за висновками суду, звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів з метою створення підстав в майбутньому для визнання недійсним договору уступки права вимоги, як сам вказує позивач, не свідчить та не доводить факту порушення прав та законних інтересів позивача саме укладанням спірного договору.

При цьому, судом також прийнято до уваги, що позивач не є стороною спірного договору та будь-які права та обов'язки у Публічного акціонерного товариства «Акціонерний Комерційний промислово-інвестиційний банк»в особі філії «Головного управління Публічного акціонерного товариства Промінвестбанк в Донецькій області»на підставі вказаного договору не виникають.

Наразі, за висновками суду, звернення позивача до суду з вимогами про визнання недійсним договору №3819/10б/3818 від 01.12.2010р. не спрямовано на захист його прав та законних інтересів.

Одночасно, посилання позивача в обґрунтування своїх вимог на порушення ст.165 Господарського кодексу України як підставу для визнання недійсним договору №3819/10б/3818 від 01.12.2010р. суд вважає необґрунтованими з огляду на таке:

Згідно з п.1 ст.165 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання можуть придбавати акції та інші цінні папери, зазначені в цьому Кодексі, за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та відсотків за банківський кредит, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, виходячи зі змісту вказаної норми, положення ст.165 Господарського кодексу України обмежують коло джерел фінансування для придбання цінних паперів, проте не передбачають, що в разі їх порушення настають наслідки у вигляід визнання договору недійсним, враховуючи, що у даному випадку відсутнє недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5 ст.203 Цивільного кодексу України. В нормативних актах, що регулює обіг векселів, також таке обмеження не зазначене.

Твердження позивача про фіктивність спірного договору суд вважає неправомірними та такими, що спростовуються наявними у матеріалах справи документами з урахуванням наступного:

Згідно із ст.234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчинені фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. При цьому, такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п.24 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" у разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Як встановлено судом, 01.12.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Трендом Продукт»та Товариством з обмеженою відповідальністю «РосУкрОйл»був підписаний акт приймання-передачі цінних паперів та виконання зобов'язань до зазначеного договору, який відповідно до п.4.1 вказаного договору є підтвердженням виконання сторонами своїх зобов'язань за спірним правочином. Тобто, сторонами були вчинені реальні дії на виконання умов договору №3819/10б/3818 від 01.12.2010р.

За висновками суду, сам по собі факт непроведення відповідачем 2 оплати цінних паперів, так само як і ненадання статистичної/податкової звітності не тягне за собою правових наслідків, передбачених ст.234 Цивільного кодексу України, у вигляді недійсності правочину, як такого, що вчинений з дефектом волі сторін щодо настання реальних наслідків, обумовлених цим правочином. Такі дії відповідача 2 у розумінні ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікуються як порушення договірного зобов'язання та не можуть свідчити про відсутність наміру сторін створити будь-які правові наслідки, що випливають з оспорюваного договору купівлі-продажу цінних паперів.

Таким чином, приймаючи до уваги висновки суду про те, що права та законні інтереси позивача не порушуються внаслідок укладання спірного договору, а також, враховуючи, що позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, з якими положення діючого законодавства України пов'язють визнання договорів недійсними, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Акціонерний Комерційний промислово-інвестиційний банк»в особі філії «Головного управління Публічного акціонерного товариства Промінвестбанк в Донецькій області»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трендом Продукт», Товариства з обмеженою відповідальністю «РосУкрОйл»про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу цінних паперів №3819/10б/3818 від 01.12.2010р. підлягають залишенню без задоволення.

Судові витрати згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягають віднесенню на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Акціонерний Комерційний промислово-інвестиційний банк», м.Київ в особі філії «Головного управління Публічного акціонерного товариства Промінвестбанк в Донецькій області», м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трендом Продукт», м.Київ, Товариства з обмеженою відповідальністю «РосУкрОйл», м.Донецьк про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів №3819/10б/3818 від 01.12.2010р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Трендом Продукт»та Товариством з обмеженою відповідальністю «РосУкрОйл».

У судовому засіданні 14.12.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Головуючий суддя Любченко М.О.

Суддя Ломака В.С.

Суддя Дідиченко М.А.

Повне рішення складено 19.12.2011р.