Рішення

від 20.12.2012 по справі 5011-8/14582-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-8/14582-2012 20.12.12 за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Житлово-будівельний кооператив «Оболонь-4»

про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 48858,06 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача:Гаркавенко С. В. (дов. № 93/2012/02/13-9 від 13.02.2012), від відповідача: Кравець Д.М. (дов. № 157-09 від 04.09.2012) Сергієнко С.В. (дов. № 159-09 від 04.09.2012)

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарському суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго»до Житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-4»про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію загальною сумою 48858,06 грн., а саме 37351,42 грн. сума основного боргу, 8409,37 грн. -сума інфляційної складової боргу, 1439,55 грн. -сума пені та 1657,72 грн. три відсотки річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати спожитої теплової енергії відповідно до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 24-0201 від 17.02.1999 року за період з 01.09.2009 по 01.09.2012 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2012 порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 02.11.2012 року.

31.10.2012 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли документи на виконання вимоги ухвали про порушення провадження у справі (т. 1 а. с. 98-112).

Відповідно до ч. 6 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), із врахуванням заяви відповідача здійснюється фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Під час судового засідання представниками відповідача заявлено клопотання про залишення позову без розгляду (т. 1 а. с. 120) з тих підстав, що позивачем не виконано вимог ухвали про порушення провадження у справі, а саме не надано доказів. Проте суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання у зв'язку із його передчасністю та враховуючи той факт, що у судовому засіданні представник позивача надав витребувані докази (т. 1 а. с. 114-117).

У судовому засіданні 02.11.2012 судом оголошене перерву до 22.11.2012 року.

21.11.2012 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва відповідачем подано клопотання про залишення позову без розгляду (повторне) (т. 1 а. с. 134) з тих самих підстав, а саме у відповідності до вимог п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України, у зв'язку із невиконанням позивачем вимог ухвали та ненаданням витребуваних документів. Додатково відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, у зв'язку із незгодою застосованих тарифів на послуги з гарячого водопостачання та застосування штрафних санкцій, інфляції та 3% річних (т. 1 а. с. 135-137), в якості доказів додав Постанову Верховного суду України від 28.11.2011, Постанову Вищого господарського суду України від 22.11.2011 (т. 1 а. с. 138-141) та котррозрахунок позовних вимог (т. 1 а. с. 142-143).

Позивач 21.11.2012 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва надав до суду розгорнутий розрахунок ціни позову та докази регулярного надсилання рахунків-фактур, актів виконаних робіт та актів звіряння за спірний період на адресу відповідача (т. 1 а. с. 145-151, т. 2 а. с. 1-150, т. 3 а. с. 1-20).

21.11.2012 відповідач через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва подав копії облікових карток за спірний період, копії платіжних доручень за відповідний період та котррозрахунок позовних вимог (т. 3 а. с. 21-46).

Під час судового зсідання представники відповідача відмовилися від заявленого клопотання про залишення позовної заяви без розгляду (повторно), у судовому засіданні 22.11.2012 судом оголошено перерву для надання додаткових доказів та пояснень до 06.12.2012 року.

28.11.2012 позивач через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва подав письмові пояснення (т. 3 а. с. 50-51).

У зв'язку із необхідністю надання додаткових пояснень у судовому засіданні 06.12.2012 оголошено перерву до 20.12.2012 року.

18.12.2012 позивача до суду через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва надав пояснення та додаткові документи на підтвердження обставин викладених у них (т. 3 а. с. 57-72).

Відповідач 18.12.2012 надав до суду копії Постанов Вищого господарського суду України, як доказ правомірності своїх доводів викладених у відзиві на позовну заяву (т. 3 а. с. 73-82).

Представник позивача під час судового засідання просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, надавши пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях.

Представники позивача заперечували проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на підстави викладені у відзиві та додаткових поясненнях.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство «Київенерго»звернулось із позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Оболонь -4»про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію на підставі Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 24-0201 від 17.02.1999 року за період з 01.09.2009 по 01.09.2012 року

За умовами вказаного Договору, постачальник зобов'язався виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в п.1 Договору.

Згідно п. 2.2.1 Договору позивач, як енергопостачальна організація, зобов'язаний постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього Договору, а відповідач, відповідно до п.2.3.2 Договору зобов'язаний виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і термінах, які передбачені Додатком №4 до Договору.

Відповідно до п.2 додатку № 4 до договору відповідач (абонент) щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту №3 за адресою м. Київ, вул. Щекавицька, 37 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ), та платіжну вимогу-доручення, до якої включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Строки сплати за фактично спожиту теплову енергію передбачені п. 3 додатку № 4 (Порядок розрахунків за теплову енергію) - не пізніше 25 числа поточного місяця.

Згідно даних позивача, за відповідачем рахується заборгованість за період з 01.09.2009 року по 01.09.2012 року в сумі 37 351,42 грн. при споживанні теплової енергії.

Виникнення вказаної суми заборгованості обумовлено обліком заборгованості, що ведеться ПАТ «Київенерго»у відповідності з положеннями договору, при погоджених умовах щодо строків оплати теплової енергії, яка була спожита у відповідному періоді та підтверджується обліковими картками (табуляграмами), доданими позивачем до позовної заяви.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та представників відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини. Отже внаслідок укладання договору № 24-0201 від 17.02.1999 року між сторонами виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Положеннями статті 275 ГК України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Виходячи зі змісту ст. 712 ЦК України, між сторонами виникли зобов'язання за договором поставки, згідно якого продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Одночасно, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За умовами п. 2.2.1, 2.3.1 Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 530341 позивач, як енергопостачальна організація, зобов'язаний постачати теплової енергії у вигляді гарячої води здійснюється на потреби: опалення та вентиляцію -в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього Договору, яку відповідач, зобов'язаний оплачувати щомісяця своєчасно та в повному обсязі.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються положеннями статті 193 ГК України.

Нормами цивільного та господарського законодавства передбачено настання правових наслідків, встановлених договором або законом, у разі порушення сторонами зобов'язання.

Через те, що Житлово-будівельний кооператив «Оболонь - 4»не здійснив оплату за спожиту теплову енергію за період з 01.09.2009р. по 01.09.2012р., тобто не виконав взяте на себе зобов'язання відповідно до договору, у відповідача перед позивачем виникла сума заборгованості у розмірі 37 351,42 грн., що підтверджена картами облікового рахунку.

У відзиві на позовну заяву, наданого до суду, відповідач не погоджується із боргом та зазначає, що сума основного боргу виникла через застосування тарифів, які на його думку є незаконними, тому розрахунки за теплову енергію повинні нараховуватись за зазначений період у відповідності до цін, встановлених розпорядженням КМДА від 24.06.1997 року № 866.

Така позиція відповідача є хибною та спростовується наступним.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про теплопостачання», тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до ст. 20 цього ж Закону, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про теплопостачання" (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 07.10.2010 № 2592-УІ) з 01.01.2011р. до повноважень Національної комісії, регулювання ринку комунальних послуг України при регулюванні господарської діяльності суб'єктів відносин у сфері теплопостачання, зокрема належить встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією. А до створення Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України, дана функція покладена на Національну комісію регулювання електроенергетики України.

Тарифи на теплову енергію ПАТ «Київенерго» встановлені Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.2010 №1729, на підставі «Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води»затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 №955.

Відповідно до п.1 Постанови зазначено, що цей Порядок визначає механізми формування тарифів на виробництво транспортування, постачання теплової енергії підприємствам сфери теплопостачання та надання послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води.

Відповідно до п.3 зазначеної Постанови Кабінету Міністрів України, тарифи формуються для трьох категорій споживачів -населення, бюджетних установ та інших споживачів.

Отже, в даному випадку поняття населення, приводиться у якості категорії споживачів, а не кінцевих споживачів, які використовують теплову енергію.

Діяльність ПАТ «Київенерго»полягає в поставці теплової енергії юридичним особам -надавачам послуг з теплопостачання для потреб опалення та гарячого водопостачання (ОСББ, ЖБК, КП та ін.).

Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.10 №1729 "Про затвердження тарифів на теплову енергію АЕК "Київенерго" було затверджено акціонерній енергопостачальній компанії "Київенерго" тарифи на теплову енергію. Ця постанова набрала чинності з 01.01.2011.

Заперечення відповідача, що дана постанова НКРЕ № 1729 від 14.12.2010 року не чинна, так, як не пройшла державної реєстрації у відповідних органах Мінюсту України спростовуються листом Міністерства юстиції України від 14.06.2011 щодо державної реєстрації Постанови НКРЕ від 14.12.2010 №1729, яким підтверджується відсутність необхідності її реєстрації, оскільки відповідною Постановою встановлюється тариф для ПАТ «Київенерго». Указом Президента України від 21.04.1998 року (п.3), який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що на рішення НКРЕ України не поширюється дія Указу від 03.10.1992 року № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно правових актів Міністерств та інших органів виконавчої влади" (далі Указ), в частині встановлення цін і тарифів, за винятком цін та тарифів для населення, та на рішення комісії щодо функціонування ринків, що регулюються комісією.

Окрім того, суд відзначає, що постанова Верховного Суду України від 28.11.2011р., яка була зазначена в письмовому запереченні відповідача, як «рішення прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України»не може застосовуватись до спірних правовідносин з огляду на таке:

Обставини, які встановлені під час розгляду позовних вимог у справі 22а-404/07 (яка переглядалась Верховним судом України згідно з прийнятою постановою від 28.11.2011р.) не можуть впливати та не спростовують факту невиконання ЖБК «Оболонь - 4»зобов'язань за договором укладеним із позивачем у частині несплати заборгованості за спожиту теплову енергію у період споживання з 01.09.2009 по 01.09.2012 року.

Предметом розгляду судової справи 22а-404/07 у Шевченківському районному суді міста Києва було встановлення правомірності дій Київської міської державної адміністрації щодо зміни тарифів на комунальні послуги, і обставини встановлені під час розгляду таких вимог не можуть спростовувати позовних вимог ПАТ «Київенерго», які ґрунтуються на виконанні договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 24-0201 від 17.02.1999 року.

Окрім того, суд зазначає, що рішення судів, які залишені без змін постановою Верховного Суду України від 28.11.2011р., були скасовані ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 квітня 2012р. № К/9991/12928/12 із направленням справи на новий розгляд, отже обставини встановлені у них не можуть вказуватись як такі, що мають значення для даної справи.

Також, виходячи із характеру правовідносин сторін, врегульованих договором № 24-0201 від 17.02.1999 року, суд приймає доводами позивача щодо статусу ПАТ «Київенерго», як постачальника теплової енергії, яку останній, як виробник, постачає на межі балансової належності споживачу теплової енергії - відповідачу, а не споживачам комунальних послуг.

Відповідно до п.2.2.4 Статуту ПАТ «Київенерго»предметом діяльності товариства є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Таким чином, положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги»застосовуються до відносин, що виникають між відповідачем та кінцевими споживачами теплової енергії, та не стосуються правовідносин, які виникли між сторонами.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги»виконавцем цих послуг є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробником послуг є суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги. Такими суб'єктами є комунальні підприємства, житлово-експлуатаційні організації, житлово-будівельні кооперативи, ОСББ та інші. Організації, які відповідно до своїх статутних документів здійснюють відповідну діяльність.

В свою чергу ПАТ «Київенерго»не є виконавцем житлово-комунальних послуг, адже не підпадає під ознаки із жодного з цих визначень.

Відносини ж між Позивачем та Відповідачем регулюються законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України «Про теплопостачання»від 02.06.2005р., Законом України «Про електроенергетику»від 16.10.1997, «Правилами користування тепловою енергією»затвердженими Постановою КМУ від 03.10.2007 та ін.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про електроенергетику»та ЗУ «Про теплопостачання»енергією є електрична чи теплова енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу; теплова енергія -товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для її купівлі продажу. Тобто, приходимо до висновку, що ПАТ «Київенерго»не є виробником житлово-комунальних послуг, а є постачальником (продавцем) теплової енергії як різновиду товару.

У своїй роботі ПАТ «Київенерго»керується чинним законодавством, Статутом, нормативними документами Міністерства палива та енергетики України та розпорядженнями Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА).

Згідно пп. 2.1 Договору, при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.

Діяльність ПАТ «Київенерго»полягає в поставці теплової енергію юридичним особам -надавачам послуг з теплопостачання для потреб опалення та гарячого водопостачання.

У відповідності до статті 13 Указу Президента України від 21.04.98 №335/98 "Про Національну комісію регулювання електроенергетики України" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) - ця комісія в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства приймає рішення у вигляді постанов і розпоряджень, які є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності, які здійснюють діяльність на оптовому ринку електроенергії, ринках газу, нафти та нафтопродуктів.

За приписами статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про ціни та ціноутворення" (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон) в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Частиною першою статті 8 Закону встановлено, що державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Відповідно до статті 9 Закону державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України.

Зміна рівня державних фіксованих та регульованих цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг здійснюється у порядку і в строки, що визначаються тими органами, які відповідно до Закону затверджують або регулюють ціни (тарифи) (стаття 10 Закону).

Оскільки, Житлово-будівельний кооператив «Оболонь - 4»внаслідок укладання договору з Публічним акціонерним товариством «Київенерго»№ 24-0201 набув статусу сторони - боржника, тому в силу ст.ст. 509, 510 ЦК України відповідач зобов'язаний вчинити на користь другої сторони певну дію - сплатити певні кошти.

Окрім цього, судом встановлено, що заборгованість, яка стягується у межах даного позову, виникла внаслідок не здійснення відповідачем оплати за спожиту теплову енергію, поставлену позивачем в обсягах визначених Договором.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення боргу у розмірі 37351,42 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Нормами статті 230 ГК України передбачено, що учасник у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного Банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.6 ст.231 ГК України).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно із положень статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.

Відповідно до частини 1 статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Умовами договору, а саме пунктом 3.5. Додатка № 4 до Договору визначено, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду (п. 3 цього Договору), «Енергопостачальна організація»нараховує «Абоненту»пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наданий розрахунок пені, суд вважає його законним та обґрунтованим, а вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню у сумі 1439,55 грн.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційної складової боргу суд зазначає наступне.

Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З системного аналізу наведених законодавчих норм вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та трьох відсотків річних як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, дефляція).

Згідно із роз'ясненням Вищого арбітражного суду України від 12.05.1999 №02-5/223 відповідні індекси інфляції розраховуються Державним комітетом статистики України (раніше - Міністерство статистики України), починаючи з серпня 1991 року щомісячно і публікуються у газеті «Урядовий кур'єр». Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на державний комітет статистики України ці показники згідно зі статтями 19, 21 і 22 Закону України «Про інформацію»є офіційними і можуть використовуватися для визначення розміру завданих збитків.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку про його обґрунтованість та відповідність вимогам чинного законодавства України, а відтак вимога позивача про стягнення інфляційної складової суми боргу за спожиту теплову енергію підлягає задоволенню у сумі розміром 8409,37 грн.

Розрахунок 3% річних також відповідає нормам чинного законодавства України, а тому визнається судом обґрунтованим, а вимога позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 1657,72 грн. такою, що підлягає задоволенню.

Доказів погашення заборгованості та штрафних санкцій станом на день розгляду справи відповідачем до суду не надано.

При прийнятті рішення суд виходить з того, що відповідно до ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Встановивши правомірність здійснення нарахування сум пені, 3% річних та інфляційної складової боргу, а також перевіривши розрахунок позивача ціни позову з врахуванням сум пені, інфляційних витрат та 3% річних з простроченої суми, суд вважає його обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 1439,55 грн. - пені, 8409,37 грн. - інфляційної складової боргу, 1657,72 грн. - 3% річних, підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Житлово-будівельний кооператив «Оболонь 4»(04210, місто Київ, проспект Героїв Сталінграду, 39 б, код ЄДРПОУ 22871913) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго»(01001, місто Київ, Печерський район, площа Івана Франка, будинок 5; код ЄДРПОУ 00131305) 37351 (тридцять сім тисяч триста п'ятдесят одну) гривню 42 копійки боргу за спожиту теплову енергію, 1439 (одну тисячу чотириста тридцять дев'ять) гривень 55 копійок пені; 8409 (вісім тисяч чотириста дев'ять) гривень 37 копійок інфляційної складової боргу; 3 % річних сумою 1657 (одна тисяча шістсот п'ятдесят сім) гривень 72 копійок та 1609 (одну тисяч шістсот дев'ять) гривень 50 копійок судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 20.12.2012 у присутності представників позивача та представника відповідача.

Дата складання повного тексту рішення - 25.12.2012 року.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя К.В. Полякова