Постанова

від 24.12.2012 по справі 18/1950/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2012 р. Справа № 18/1950/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О. , суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Криворученко О.І.

за участю представників сторін:

позивача -Слинько В.О., довіреність № 1 від 11.10.2012 р.

першого відповідача -Чемерис В.М., довіреність № 11-01/12051 від 30.12.2011 р.

другого відповідача -не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 3783 П/3-9) на рішення господарського суду Полтавської області від 08.11.12 р. у справі № 18/1950/12

за позовом Приватного підприємства "Диканські хутори", смт. Диканька, Полтавська область

до 1. Головного управління юстиції у Полтавський області, м.Полтава

2. Відділу державної виконавчої служби Диканського районного управління юстиції, смт. Диканька, Полтавська обл.,

про стягнення 45281,02 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2012 року позивач - Приватне підприємство "Диканські хутори", смт. Диканька, Полтавська область звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з першого відповідача - Головного управління юстиції у Полтавський області, м. Полтава 44109,40 грн. боргу, 862,85 грн. 3 % річних, 308,77 грн. інфляційних втрат та судові витрати. Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором не оплатив вартість наданих послуг зі зберігання арештованого майна в період з 05.05.2010 р. по 09.08.2011 р. у розмірі 44109,40 грн.

У листопаді 2012 року позивач звернувся до суду з заявою про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідачів 44109,40 грн. основного збору та судові витрати в розмірі 1609,50 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області (суддя Кльопов І.Г.) від 08.11.2012 р. у справі № 18/1950/12 позов задоволено частково, стягнуто з Головного управління юстиції у Полтавський області на користь Приватного підприємства "Диканські хутори" заборгованість у розмірі - 2876,70 грн. та 102,25 грн. судового збору, в іншій частині позову - відмовлено.

Рішення мотивоване з посиланням на те, що вартість переданого на зберігання майна складає 71917,50 грн., винагорода зберігача становить 2876,70 грн. (4% вартості переданого на зберігання майна) та ін.

Позивач з рішенням господарського суду Харківської області не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Перший відповідач у запереченнях на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у запереченнях та ін.

Другий відповідач у призначене судове засідання не з'явився.

Враховуючи факт належного повідомлення другого відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника другого відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 03.06.2010 р. між приватним підприємством «Диканські хутори»(зберігач), Відділом державної виконавчої служби Диканського районного управління юстиції (поклажодавець) та Головним управлінням юстиції у Полтавській області (платник) укладений договір про відповідальне зберігання майна (далі -договір), (а. с. 16-18).

Відповідно до умов договору та з метою забезпечення процесуальної діяльності ВДВС Диканського РУЮ при провадженні виконавчих дій ПП «Диканські хутори»прийняло на відповідальне зберігання арештоване та вилучене державним виконавцем майно, що належало Пінчукову С.Є., а саме: напівпричіп-холодильна камера РACTON, білого кольору, заводський № LD3142PL00033386, ДНЗ ВІ8787АХ.

Вказане майно передано ПП «Диканські хутори»на відповідальне зберігання згідно з актом опису й арешту майна серія АА № 309164 від 05.05.2010 р., тобто фактично послуги зберігання майна почали надаватися із 05.05.2010 р. Зазначена обставина сторонами відображена і в п. 1.3 договору про відповідальне зберігання майна, де сторони дійшли згоди на підставі ч. З ст. 631 ЦК України, що умови договору застосовуються до відносин що виникли до його укладення а саме 05.05.2010 р. з моменту складення акту опису й арешту майна АА № 309164.

Надання послуг зі зберігання арештованого майна припинено 10.08.2011 р. у зв'язку з поверненням майна поклажедавцеві на його вимогу, про що складено відповідний акт.

Відповідно до умов договору зберігач зобов'язувався забезпечити відповідальне зберігання арештованого майна переданого поклажодавець, а платник оплатити послуги зі зберігання майна.

Позивач зазначає про те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором та не оплатив позивачу вартість наданих послуг зі зберігання майна, які надавалися з 05.05.2010 р. по 09.08.2011 р. у розмірі 44109,40 грн.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що вартість переданого на зберігання майна складає 71917,50 грн., винагорода зберігача становить 2876,70 грн. (4% вартості переданого на зберігання майна) та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, в цілому відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Укладений між приватним підприємством «Диканські хутори», Відділом державної виконавчої служби Диканського районного управління юстиції та Головним управлінням юстиції у Полтавській області договір за своєю правовою природою є договором зберігання, а тому до вказаного договору слід застосовувати відповідно положення Цивільного кодексу України , що регулюють відносини зберігання.

Відповідно до ст. 936 ЦК України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ст. 942 ЦК України , зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Відповідно до ст. 946 ЦК України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно з п. 2.3.1 договору, платник сплачує на підставі акту виконаних робіт підписаного зберігачем та поклажодавцем та рахунку-фактури винагороду зберігачу за надані послуги зберігання. Сторони домовилися, що у відповідності вартість винагороди зберігача становить 4% вартості переданого на зберігання майна згідно з оціночним висновком без ПДВ. Розрахунок винагороди зберігача проводиться у порядку, визначеному п. 5.8.6 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом МЮ України № 74/5 від 15.12.1999 р.

Відповідно до п. 5.8.6 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом МЮ України № 74/5 від 15.12.1999 р. розмір винагороди зберігачу встановлюється державним виконавцем за згодою зберігача, але не більше 5 відсотків вартості переданого на зберігання майна за 1 місяць.

Тобто даний пропис містить лише максимальний розмір плати за надання послуг по зберіганню описаного та арештованого майна, проте не містить мінімального, та визначає певний порядок розрахунку.

Вищевказана Інструкція не визначає періодичності сплати винагороди зберігачеві та ін.

Таким чином, відповідно до п. 2.3.1 договору відповідального зберігання від 03.06.2010 р. розмір винагороди за зберігання описаного й арештованого майна згідно з актом від 05.05.2010 р. встановлений на рівні 4% вартості переданого на зберігання майна згідно з оціночним висновком без ПДВ. При цьому, він визначений у загальній сумі за загальне зберігання майна, а не за певний проміжок часу (щоденно, щомісячно, тощо). Тобто, винагорода за зберігання майна з урахуванням, його оцінки в 71917,50 грн. без урахування ПДВ, становить 2876,70 грн.

В постанові Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області від 15.03.2012 р. про результати перевірки виконавчого провадження (а. с. 52-53) вказано, що вище зазначений договір не перепідписувався з 2010 року, а згідно з ст. 48 Бюджетного кодексу України розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість.

Отже, з урахуванням того, що вартість переданого на зберігання майна складає 71917,50 грн., винагорода зберігача 4% вартості переданого на зберігання майна становить - 2876,70 грн.

Враховуючи викладене, законними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з першого відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 2876,70 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення з огляду на часткове задоволення позову та з посиланням на 49 ГПК України зазначив про розподіл судових витрат, та стягнув з першого відповідача на користь позивача суму судового збору у розмірі 102,25 грн.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Полтавської області від 08.11.12 р. у справі № 18/1950/12 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Полтавської області від 08.11.12 р. по справі № 18/1950/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 24.12.2012 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.