Постанова

від 16.05.2013 по справі 18/1950/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2013 року Справа № 18/1950/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач) суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Диканські хутори" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.12.12 у справі№18/1950/12 за позовомПриватного підприємства "Диканські хутори" до 1.Головного управління юстиції у Полтавській області 2.Відділу державної виконавчої служби Диканського районного управління юстиції простягнення 44109,40 грн В судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: Слинько В.О. - за дов. від 15.05.13; від відповідача -1: Чемерис В.М. - за дов. від 02.01.13 від відповідача -2: не з'явилися, проте належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Приватним підприємством "Диканські хутори" у жовтні 2012 року заявлений позов, з урахуванням змін, про стягнення з Головного управління юстиції у Полтавській області 44 109, 40 грн - винагороди за зберігання майна. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на невиконання відповідачем-2 зобов'язань зі сплати винагороди за послуги зберігання арештованого майна надані в період з 05.05.10 до 09.08.11 згідно з договором від 03.06.10. При цьому, позивач посилався на приписи статей 525, 526, 625, 629 Цивільного кодексу України. Рішенням господарського суду Полтавської області від 08.11.12, ухваленим суддею Кльоповим І.Г., позовні вимоги задоволено частково шляхом стягнення з Головного управління юстиції у Полтавський області на користь позивача 2876,70 грн - боргу. В частині стягнення 41232,70 грн - боргу судом відмовлено. Суд першої інстанції установив, що відповідно до пункту 2.3.1 договору винагорода за зберігання майна встановлюється на рівні 4% вартості переданого на зберігання майна, а оскільки вартість переданого на зберігання майна становить 71917,50 грн, стягненню підлягає 2876,70 грн. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 631, 632, 936, 946 Цивільного кодексу України, положенням Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.99. Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Могилєвкіна Ю.О. - головуючого, Пушай В.І., Плужник О.В., постановою від 17.12.12, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення. Приватне підприємство "Диканські хутори" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судами приписів статей 938, 942, 946, 947, 949 Цивільного кодексу України, пункту 5.8.6 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом МЮУ від 15.12.99 №74/5. На думку скаржника, окрім винагороди зберігач має право вимагати компенсації витрат на зберігання, які включаються до плати за зберігання. Наголошує скаржник і на залишенні судами поза увагою акта виконаних робіт від 10.08.11. Зауважує скаржник і на порушенні апеляційним судом приписів статей 74, 77 Господарського процесуального кодексу України. Від Головного управління юстиції у Полтавській області, Відділу державної виконавчої служби Диканського районного управління юстиції відзивів на касаційну скаргу судом не отримано. Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та відповідача-1, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 03.06.10 між Приватним підприємством «Диканські хутори» - зберігачем, Відділом державної виконавчої служби Диканського районного управління юстиції - поклажодавцем та Головним управлінням юстиції у Полтавській області - платником, укладений договір про відповідальне зберігання майна, за умовами якого зберігач прийняв на відповідальне зберігання арештоване та вилучене державним виконавцем майно, а саме: напівпричіп-холодильна камера РACTON, білого кольору, заводський № LD3142PL00033386, ДНЗ ВІ8787АХ. Пунктом 1.3 договору сторони погодили, що умови цього договору застосовуються до відносин, що виникли до його укладення, а саме з моменту складення акта опису й арешту майна АА № 309164 від 05.05.10. Установлено судами і те, що 10.08.11 зберігач повернув вказане майно поклажодавцеві. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Приватного підприємства "Диканські хутори" про стягнення з Головного управління юстиції у Полтавській області 44109,40 грн - винагороди за зберігання майна. Взаємовідносини сторін за договором зберігання регулюються главою 66 Цивільного кодексу України. За приписами статті 954 Цивільного кодексу України положення цієї Глави застосовуються до зберігання, яке здійснюється на підставі закону, якщо інше не встановлено законом. Згідно зі статтею 58 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент укладення договору зберігання) майно, на яке накладено арешт, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем - зберігачеві, під розписку в акті опису. Зберігач, якщо ним призначено не боржника або члена його сім'ї, одержує за зберігання майна винагороду, розмір якої встановлюється за угодою зберігача з державним виконавцем. Отже, арештоване майно може передаватися на зберігання боржникові або іншим особам, при значеним державним виконавцем під розписку в акті чи за окремою угодою. Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Правові засади визначення розміру плати за зберігання та порядок її внесення встановленні статтею 946 Цивільного кодексу України, за приписами якої плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором

зберігання. При цьому, це положення не є імперативним і плата за зберігання може регулюватись іншими актами законодавства. Порядок відшкодування витрат зберігача за зберігання майна унормований статтею 947 Цивільного кодексу України. За приписами цієї норми, витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, витрати зберігача на зберіган ня речі не є платою за зберігання, але можуть бути включені до неї. Під витратами зберігача за зберігання речі маються на увазі грошові та інші організаційно-матеріальні витрати, які може зазнати зберігач для забезпечення належної схоронності майна. Такі витрати для сторін є передбачуваними і обумовлюються відо мими властивостями речі і можуть бути включені сто ронами в плату за зберігання для зручності розрахунків. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються зберігачеві понад плату за зберігання. При цьому, такі витрати мають бути необхідними і не надмірними. Відповідно до частини 1 статті 626 цього Кодексу, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Статтею 627 Цивільного кодексу України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі статтею 628 вказаного Кодексу зміст договору становлять умови, пункти, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з приписами статті 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам судами попередніх інстанцій установлено, що укладаючи договір зберігання від 03.06.10 сторони погодили порядок проведення розрахунків за договором, а саме пунктом 2.3.1 цього договору визначили, що платник сплачує зберігачеві винагороду за надані послуги зберігання.

Вартість винагороди зберігача становить 4% вартості переданого на зберігання майна згідно з оціночним висновком без ПДВ. Розрахунок винагороди зберігача проводиться у порядку, визначеному пунктом 5.8.6 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.99, відповідно до якого (в редакції чинній на момент укладення договору) розмір винагороди зберігачу встановлюється державним виконавцем за згодою зберігача, але не більше 5 відсотків вартості переданого на зберігання майна за 1 місяць. Тобто, як вірно зазначено судами, даний пункт містить лише максимальний розмір плати за надання послуг зі зберігання. Як установлено судами, вартість переданого на зберігання майна становить 71917,50 грн, а відтак, виходячи з умов підписаного сторонами договору, винагорода зберігача становить 2876,70 грн, тобто 4% від вартості переданого на зберігання майна. За таких установлених обставин справи, висновок судів про часткове задоволення позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 2876,70 грн - винагороди за зберігання визнається правомірним. Довід скаржника про ототожнення судами поняття винагороди зберігача за зберігання та відшкодування витрат на зберігання і не врахування судами того, що окрім винагороди зберігач має право вимагати компенсації витрат на зберігання, які включаються до плати за зберігання не може бути підставою для скасування судових рішень, адже навіть за умови наявності у позивача додаткових витрат за зберігання, розрахунок розміру винагороди здійснений останнім самостійно без зазначення та обґрунтування наявності таких витрат (22 арк.спр.). Визнається неспроможним і посилання скаржника на безпідставне ототожнення судами поняття строк зберігання і строк дії договору, оскільки таке посилання не спростовує висновків судів про підставність стягнення з відповідача винагороди за зберігання виходячи із загальної вартості майна переданого на зберігання. Щодо доводу скаржника про безпідставний розгляд справи за відсутності представника відповідача -2, то участь у справі кількох відповідачів, до яких пред'явлено позовну вимогу передбачена статтею 23 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, кожний з відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно і незалежно від інших учасників реалізує процесуальні права, тобто відповідач -2 не був позбавлений можливості самостійно реалізувати своє право на оскарження судових рішень, у разі якщо він вважав своє процесуальне право на

участь у судових засіданнях порушеним. Доводи скаржника про порушення судами приписів статей 938, 942, 946, 947, 949 Цивільного кодексу України та про залишення судами поза увагою акта виконаних робіт від 10.08.11 також не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки такі твердження скаржника ґрунтуються на невірно установлених судами обставинах справи та на переоцінці доказів, яка за приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відповідно до частини 2 вказаної статті касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. З огляду на межі перегляду справи в касаційній інстанції і те, що порушень чи неправильного застосування судами норм чинного законодавства не виявлено, підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника. Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.12.12 у справі № 18/1950/12 залишити без змін.

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Диканські хутори" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець