Постанова

від 20.12.2012 по справі 2а/1270/7957/2012

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2012 року Справа № 2а/1270/7957/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого: Прудника С.В.

при секретарі: Семціві О.В.

за участю сторін:

представника позивача Нестеренко С.В.

представника відповідача Рева Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства науково-виробничий центр нових технологій «Технологія» до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби України про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000111530 від 26.06.2012 , -

ВСТАНОВИВ:

12 жовтня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємства науково-виробничий центр нових технологій «Технологія» до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби України про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000111530 від 26.06.2012.

15 жовтня 2012 року ухвалою судді Луганського окружного адміністративного суду Коршиковим С.К. провадження по справі було відкрито, справу призначено до відкритого судового розгляду на 30 жовтня 2012 року.

Згідно розпорядження керівника апарату Луганського окружного адміністративного суду від 11.12.2012 №277 щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ адміністративна справа №2а/1270/7957/2012 передана для подальшого розгляду у провадження судді Луганського окружного адміністративного суду Прудника С.В.

Ухвалою від 11 грудня 2012 року справу прийнято у провадження судді Прудника С.В.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що у період з 30.05.2012 по 07.06.2012 Алчевською ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства науково-виробничий центр нових технологій «Технологія» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» за період з 01.06.2011 по 31.08.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- пунктів 44.1, 44.6 ст.44, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, 188.1 ст.188, 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.06.2011 по 31.08.2011 по взаємовідносинам з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» всього на суму 20 358,00 грн.

На підставі акту перевірки від 14.06.2012 №529/153/21771167 Алчевською ОДПІ 26.06.2012 винесено податкове повідомлення-рішення № 0000111530, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 25 052,75 грн., з яких за основним платежем на 20 358,00грн. та за штрафними санкціями на 4694,75 грн.

Приватне підприємство науково-виробничий центр нових технологій «Технологія» вважає, що вказане податкове повідомлення-рішення є незаконним, необґрунтованим та таким що підлягають скасуванню з огляду на наступне.

В акті перевірки ревізор посилається на те, що при проведенні перевірки позивачем не надані необхідні документи, які б підтверджували правомірність здійснення ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» проектних робіт. Однак ніяких запитів про надання документів податковою інспекцією позивачу не надавалось, у зв'язку із чим позивач вважає, що відповідач не мав наміру об'єктивно дослідити взаємовідносини контрагентів.

ПП «НВЦНТ «Технологія» має усі первинні документи з питань придбання послуг у контрагента у період з 01.06.2011 по 31.08.2011 та їх використання в господарській діяльності підприємства.

Тому позивач вважає, що податкове повідомлення - рішення від № 0000111530 від 26.06.2012 не відповідає дійсним обставинам та прийнято незаконно, отже підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення від № 0000111530 від 26.06.2012 прийнято у відповідності із чинним законодавством. У зв'язку із чим просив відмовити у задоволені позову за необґрунтованістю.

Дослідивши всі документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що Приватне підприємство науково-виробничий центр нових технологій «Технологія» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Алчевської міської ради 01.03.1994, номер запису 1384 120 0000 000999, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (а.с.82).

Позивач є платником податків і зборів та перебуває на обліку у Алчевській об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби України.

У період з 30.05.2012 по 07.06.2012 Алчевською ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства науково-виробничий центр нових технологій «Технологія» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» за період з 01.06.2011 по 31.08.2011 (11-26).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- пунктів 44.1, 44.6 ст.44, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, 188.1 ст.188, 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.06.2011 по 31.08.2011 по взаємовідносинам з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» всього на суму 20 358,00 грн.

На підставі акту перевірки від 14.06.2012 №529/153/21771167 Алчевською ОДПІ 26.06.2012 винесено податкове повідомлення-рішення № 0000111530, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 25 052,75 грн., з яких за основним платежем на 20 358,00грн. та за штрафними санкціями на 4694,75 грн. (а.с.29).

Не погодившись із прийнятим податковим повідомленням - рішенням підприємство 10.07.2012 оскаржило їх у адміністративному порядку до Державної податкової служби України в Луганській області (а.с.42-48).

Рішенням від 01.08.2012 про результати розгляду первинної скарги оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення (а.с.49-52).

14.08.2012 позивач направив скаргу до Державної податкової служби України. Рішенням від 05.09.2012 про результати розгляду скарги оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення (а.с.53-59, 60-62).

З урахуванням предмету спору дослідженню підлягають реальність господарських операцій, укладених між ПП «НВЦНТ «Технологія» та його контрагентом ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», що є підставою для виникнення у позивача права на податковий кредит та визначення податкових зобов'язань за вказаний період.

Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 статтів 198 ПК України 198.2 датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 статті 196 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 статті 201 ПК України 201.1 платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.8 статті 201 ПК України 201.8 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.п 54.3.2 п. 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно абз. 1 п. 123.1 статті 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Із системного аналізу вказаних норм закону вбачається, що податковий орган, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість, повинен діяти у спосіб, передбачений законом, а саме, за наслідками перевірок або надати висновок про правомірність формування податкового кредиту, або визначити суму податкового зобов'язання із застосуванням штрафних санкцій.

Як встановлено у судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, між ПП «НВЦНТ «Технологія» (Замовник) та ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» (Виконавець) були укладені договори (а.с.95,98,102106,110), згідно яких виконавець зобов'язується виконати послуги з оформлення та комплектації проектної документації із заземлення обладнання у цехах ПАТ «Алчевськкокс». А замовник зобов'язується прийняти його та оплатити дану послугу.

Суд вважає, що висновки податкової інспекції щодо ненастання реальності здійснення операцій не відповідають дійсності, оскільки належне виконання сторонами договору підтверджується численними податковими накладними, платіжними дорученнями, рахунками - фактурами, актами надання послуг (а.с.96-117).

Таким чином, у позивача були законні підстави для віднесення сум до податкового кредиту по господарським відносинам із зазначеним контрагентом.

Щодо посилання відповідача на те, що угоди, укладені між позивачем та котрагентом є нікчемними та не мають на меті реальних наслідків, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст.215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, положення ст.ст. 207 - 208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства має бути доведеним умисел суб'єктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобов'язання); намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, безтоварність операції, тощо.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів.

Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку зі сторони позивача відповідач в судовому засіданні не довів. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

Згідно частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проаналізувавши наявні у справі докази, суд прийшов до висновку, що відповідачем не доведено про встановлення факту протиправних дій позивачем щодо визначення сум податкового кредиту, визнання нікчемними правочинів, укладених між позивачем та контрагентом та не надано доказів на підтвердження своїх доводів.

Оскільки в судовому засіданні встановлений факт порушення прав позивача у спірних правовідносинах, суд, оцінивши надані позивачем докази, дійшов висновку, що вимоги позивача обґрунтовані, та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 250,53 грн., які сплачено згідно платіжного доручення від 09.10.2012 №126.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 18, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства науково-виробничий центр нових технологій «Технологія» до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби України про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000111530 від 26.06.2012 задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення 26.06.2012 № 0000111530 про збільшення грошового зобов'язання за основним платежем в сумі 20358,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 4694,75 грн.

Стягнути з Державного бюджету на користь Приватного підприємства науково-виробничий центр нових технологій «Технологія» судовий збір у розмірі 250,53 грн., які сплачено згідно платіжного доручення від 09.10.2012 №126.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено 25 грудня 2012 року.

СуддяС.В. Прудник