Ухвала

від 13.02.2013 по справі 2а/1270/7957/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Головуючий у 1 інстанції - Прудник С.В.

Суддя-доповідач - Геращенко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2013 року справа №2а/1270/7957/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Геращенка І.В.

суддів Арабей Т.Г., Губської Л.В.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явились

від відповідача - не з'явились

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року у справі № 2а/1270/7957/2012 за позовом Приватного підприємства науково-виробничий центр нових технологій "Технологія" до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000111530 від 26.06.2012 року,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство науково-виробничий центр нових технологій "Технологія" звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000111530 від 26.06.2012 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року у справі № 2а/1270/7957/2012 (суддя Прудник С.В.) позовна заява задоволена у повному обсязі.

Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення - рішення 26.06.2012 року № 0000111530 про збільшення грошового зобов'язання за основним платежем в сумі 20358,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 4694,75 грн.

Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовної заяви.

Апеляційну скаргу обґрунтовує невірним застосуванням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Вважає, що постанова суду прийнята при неповному та невсебічному досліджені усіх матеріалів справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Наголошує на тому, що за наявності зайвої ланки у вигляді операції позбавленої ділової мети, податковий облік необхідно визначати без урахування наслідків задекларованих як результат відповідної негосподарської операції.

Зазначає, що судом першої інстанції взагалі не встановлено чому позивач користувався послугами субпідрядника, коли мав можливості самостійно виконати всі роботи вказані в договорі.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає правомірним оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення.

Представники осіб, які брали участь у справі, у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, клопотань про участь у розгляді справи в апеляційної інстанції не заявлено.

Враховуючи наведене колегія суддів розглядає апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила.

Приватне підприємство науково-виробничий центр нових технологій "Технологія", ідентифікаційний код 21771167, зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Алчевської міської ради Луганської області 01.03.1994 року, номер запису 1384 120 0000 000999, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи.

Перебуває на податковому обліку в Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області Державної податкової служби є платником податку на додану вартість. до видів діяльності за КВЕД віднесено: оптова торгівля хімічними продуктами, будівництво будівель, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, рибництво, надання послуг у рибництві, діяльність автомобільного вантажного транспорту.

Між Приватним підприємством науково-виробничий центр нових технологій "Технологія" (Замовник) та ТОВ "Лугпромстройсантехмонтаж" (Виконавець) були укладені договори від 27.05.2011 року № 27/05, від 03.06.2011 року 03/06, від 10.06.2011 року №10/06, від 13.06.2011 року № 13/06, від 04.07.2011 року № 04/07, згідно яких виконавець зобов'язується виконати послуги з оформлення та комплектації проектної документації із заземлення обладнання у цехах ПАТ "Алчевськкокс", послуги з оформлення та комплектації проектної документації для газових топочних для Селезньовської ООШ № 18 Переавальської районної ради, послуги з оформлення та комплектації проектної документації для газових топочних для Червонопрапорської ООШ № 34 Переавальської районної ради, послуги з оформлення та комплектації проектної документації для газових топочних для Перевальської ООШ № 3 Переавальської районної ради, послуги з оформлення та комплектації проектної документації для газових топочних для архіву за адресою: м. Перевальськ, вул. Леніна, 21, а замовник зобов'язується прийняти його та оплатити дану послугу.

Виконання вказаних договорів підтверджується актами надання послуг № 221, 307, 306, 683, 682, податковими накладними, платіжними дорученнями, рахунками - фактурами.

З 30.05.2012 року по 07.06.2012 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства науково-виробничий центр нових технологій "Технологія" з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Лугпромстройсантехмонтаж" за період з 01.06.2011 року по 31.08.2011 року.

За результатами зазначеної перевірки податковим органом був складений акт № 529/153/21771167 від 14.06.2012 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства науково-виробничий центр нових технологій "Технологія" з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Лугпромстройсантехмонтаж" за період з 01.06.2011 року по 31.08.2011 року та встановлені порушення пунктів 44.1, 44.6 ст.44, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, 188.1 ст.188, 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.06.2011 року по 31.08.2011 року по взаємовідносинам з ТОВ "Лугпромстройсантехмонтаж" всього на суму 20358,00 грн.

26.06.2012 року відповідачем на підставі акту перевірки, згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0000111530, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 25052,75 грн., у тому числі 20358,00 грн. основний платіж, 4694,75 грн. штрафні санкції.

Не погодившись із прийнятим податковим повідомленням - рішенням позивач оскаржило його у адміністративному порядку до Державної податкової служби України у Луганській області.

Рішенням Державної податкової служби України у Луганській області від 01.08.2012 про результати розгляду первинної скарги оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга - без задоволення.

Позивач оскаржив податкове повідомленням - рішенням до Державної податкової служби України.

Рішенням ДПС України від 05.09.2012 року оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга позивача без задоволення.

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом першої інстанції, податкова інспекція вказує тільки на порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового органу визначено, що органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 61, 62 Податкового кодексу України встановлено, що органи державної податкової служби межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом, здійснюють податковий контроль - систему заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, шляхом ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Тобто, відповідач у справі - орган владних повноважень, який виконує контролюючі функції у сфері оподаткування відносно інших суб'єктів.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Відповідно до пп. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій.

Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов'язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який, зокрема, містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктом 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.1. статті 198 ПК України передбачено право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їхподальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Підпунктом 200.1 та пп. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

За приписами п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту

Таким чином, колегія суддів зазначає, погоджується з висновком суду першої інстанції, що податковий орган не мав законних підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Лугпромстройсантехмонтаж" підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Згідно частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу,

іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства,

волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі,

правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на

реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Частиною 2 ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідачем не надано суду першої інстанції та апеляційному суду доказів наміру позивача порушити публічний порядок при укладені договорів з ТОВ "Лугпромстройсантехмонтаж", або наявності вироку суду у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо при укладенні та виконанні таких договорів.

Щодо доводів апелянта з приводу зайвої ланки у вигляді операції позбавленої ділової мети, то на думку колегії суддів він не заслуговує до уваги, оскільки базується на припусках.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що виконання угод позивача з ТОВ "Лугпромстройсантехмонтаж" підтверджено податковими накладними, платіжними дорученнями, рахунками - фактурами, актами надання послуг.

Аналізуючи приведене законодавство та нормативні акти, які врегульовують спірні правовідносини та встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення від 26.06.2012 року № 0000111530 про збільшення грошового зобов'язання за основним платежем в сумі 20358,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 4694,75 грн..

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів правомірність прийняття податкового повідомлення - рішення відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких підстав апеляційний адміністративний суд вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята при вірному застосуванні норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, тому не вбачає підстав для скасування постанови.

На підставі викладеного керуючись ст. 19 Конституції України, Податковим кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, ст. 2, ст. 9, ст. 160, ст. 167, ст. 195, ст. 197, п.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року у справі № 2а/1270/7957/2012 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року у справі № 2а/1270/7957/2012 за позовом Приватного підприємства науково-виробничий центр нових технологій "Технологія" до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000111530 від 26.06.2012 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий І.В.Геращенко

Судді Т.Г.Арабей

Л.В.Губська