Постанова

від 18.12.2012 по справі 2а-3309/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3309/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Чудак О.М.

Суддя-доповідач: Безименна Н.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"18" грудня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Безименної Н.В.,

суддів: Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.,

при секретарі Проценко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лібеті Стійл» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лібеті Стійл»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Промагросоюз»про стягнення в дохід держави коштів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2012 року ДПІ у Подільському районі м. Києва звернулася в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лібеті Стійл»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Промагросоюз», в якому просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промагросоюз»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лібеті Стайл»999617,51 гривень, отриманих на підставі угоди «Про співробітництво та організацію взаємовідносин»від 18 січня 2011 року №03/18-01; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лібеті Стайл»в доход держави 999617,51 гривень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2012 року позов задоволено. Рішення суду вмотивовано тим, що наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Не погоджуючись із судовим рішенням, ТОВ «Лібеті Стайл»подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають матеріалам справи, не обґрунтовуються належними та достатніми доказами, є припущеннями та протирічать нормам матеріального права, у зв'язку з чим рішення суду є незаконним та підлягає скасуванню.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити, постанову скасувати та постановити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що жодних документів, які б підтвердили реальність господарських операцій саме з ТОВ «Промагросоюз», окрім податкових та товарних накладних суду не надано, що свідчить про нікчемність правочинів, укладених з ТОВ «Промагросоюз».

Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Лібеті Стайл»зареєстровано як юридичну особу 30 червня 2010 року; ідентифікаційний код -37195372; керівником юридичної особи є Михайлюк В.В., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб-підприємців. Видами діяльності товариства є будівництво будівель, дослідження і розробка в галузі технічних наук, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, рекламна діяльність, інші види оптової торгівлі, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин. З 2 липня 2010 року товариство перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Подільському районі м. Києва.

На підставі направлення від 20 вересня 2011 року №2074 ДПІ у Подільському районі м. Києва проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Лібеті Стайл»з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 1 січня по 31 серпня 2011 року.

У висновках акту відповідачем ДПІ у Подільському районі м. Києва зазначено, що основну частку податкового кредиту товариством сформовано за податковими накладними виданими ТОВ «Промагросоюз»у період з 01 по 28 лютого 2011 року за правочинами на суму 999 617,51 гри., які на думку податкового органу є нікчемними, такими, що вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за наслідками чого необхідно стягнути в дохід держави отримані за ними кошти.

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Водночас, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 3 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма пов'язує недійсність господарського зобов'язання з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно з пп. 7.5.1 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено: платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.

Відповідно до п.п.7.2.3. п.7 ст.7 коментованого закону, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця (платника податку) у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим і одночасно розрахунковим документом і повинна відповідати вимогам п.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону.

Згідно з абзацом другим підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. При цьому, відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів.

Колегія суддів дійшла до висновку, що матеріалами справи підтверджується факт реальності вчинення правочинів між Товариства з обмеженою відповідальністю «Лібеті Стайл»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Промагросоюз», а саме в матеріалах справи наявні первинні документи, що фіксують факт її здійснення (копії договору, актів виконаних робіт, видаткових накладних, податкових накладних, складених за наслідками діяльності відповідачів та документів, які видано після продажу своїм замовникам отриманих від ТОВ «Промагросоюз»товарів і послуг), які є належним чином складеними та оформленими належним чином первинними бухгалтерськими документами

та в силу приписів ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та фіксують факти здійснення господарських операцій.

При цьому, накладні за господарськими операціями здійсненими між ТОВ «Лібеті Стайл»та ТОВ «Промагросоюз», копії яких наявні в матеріалах справи , оформлені у відповідності з вимогами п.п.12-18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.1997 року за №233/2037, та вимогами Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року №969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 року за №1401/18696, які були чинними у відповідних перевіряємих періодах, і містять всі обов'язкові реквізити.

Відповідно до приписів п.п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинний у перевіряємому періоді, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В свою чергу, згідно вимог п.п.5.2.1 п.5.2. ст. 5 вищевказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом приписів абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3. ст.5 вищевказаного Закону до валових витрат можуть бути віднесені виключно суми витрат, підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, з аналізу вищевказаних норм Закону вбачається, що необхідними умовами віднесення будь-яких витрат платника податків до складу валових витрат виробництва та обігу є безпосередній зв'язок таких витрат з господарською діяльністю такого платника та підтвердження їх відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Крім того, судом першої інстанції не враховано, що статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»встановлено що, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На час здійснення спірних господарських операцій відповідно до реєстраційних документів TOB «Промагросоюз» було зареєстровано як юридична особа та відповідно до довідки ЕДР (а.с.98-101) вносило зміни про юридичну особу щодо місцезнаходження.

З врахуванням вищевикладеного та того, що на момент здійснення спірних правочинів між позивачем та TOB «Промагросоюз» останнє було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податків (свідоцтво № 100308518 від 05.11.2010 року) , а факт здійснення господарських операцій між зазначеними суб'єктами господарювання підтверджується складеними належним чином первинними документами бухгалтерського обліку та податковими накладними, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про обґрунтованість доводів податкового органу щодо визначення правочинів між відповідачами як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лібеті Стійл» -задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2012 року -скасувати та постановити нову, якою в задоволенні позову Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лібеті Стійл»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Промагросоюз»про стягнення в дохід держави коштів - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 21 грудня 2012 року.

Головуючий суддя Безименна Н.В.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.