Постанова

від 21.12.2012 по справі 2а/2470/2359/12

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 грудня 2012 року м. Чернівці Справа № 2а/2470/2359/12

15:05

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді -Брезіної Т.М.;

судді -Огородника А.П.;

судді -Боднарюка О.В.;

секретаря судового засідання -Ковальчук Т.С.;

за участю:

позивачів -ОСОБА_1, ОСОБА_8.;

представника позивачів -ОСОБА_3;

представника відповідача -Муляр Т.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_8 до Державної міграційної служби України про скасування рішень та повторно розглянути питання про визнання біженцями,-

СУТЬ СПОРУ:

Позиція позивачів.

В поданому до суду адміністративному позові позивачі просять суд скасувати рішення Державної міграційної служби України №389-12, 444-12, від 10.08.2012 року про відмову відповідно ОСОБА_1 та ОСОБА_8 у визнанні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту та зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяви позивачів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачі зазначили, що Державна міграційна служба України (далі - ДМС) своїми рішеннями від 10.08.2012 року відмовила їм у визнанні біженцями або особами, яка потребує додаткового захисту. Повідомлення про відмову були вручені 17.09.2012 року. Вважають, що дані рішення є необґрунтованими і незаконними.

У заявах про надання статусу біженця і на співбесідах з працівником міграційної служби позивачі вказали, що покинули Киргизстан побоюючись за життя своє і їхніх дітей. До них вороже ставилися етнічні киргизи і представники влади, погрожували, тому вони покинули країну. А після погромів та етнічних чисток узбеків, що мали місце у червні 2010 року у Киргизстані життя стало нестерпним. У м. Ош, де вони проживали знищено багато житла, кафе, магазинів, які належали етнічним узбекам. Відомі випадки «зникнення» узбеків, які, як їм відомо були вбиті проте міліція не шукала винуватих. Також їм відомо, що проти тих узбеків, які добровільно чи примусово повертаються у Киргизію фабрикують кримінальні справи, вимагають від них гроші, щоб відкупитися. Позивачі вказують, що не мають захисту від органів влади і у випадку повернення в Киргизію існує загроза для свободи, життя і здоров'я членів їхньої сім'ї.

Позивачі вважають, що рішення центрального органу міграційної служби у відмові їм у визнанні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту є такими, що прийняті без повної оцінки основних елементів заяв про захист у їх співвідношенні із інформацією про країну походження заявників та суперечить положенням статей 1 і 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», пунктів 5.1. е), 6.1, 6.2 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011р. № 649 та не відповідає принципам обґрунтованості, добросовісності та пропорційності рішень органів державної влади як засадам адміністративної процедури.

В судовому засіданні представник позивача та позивачі позов підтримали в повному обсязі посилаючись на обставини викладені в позові.

Позиція відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, надала заперечення, в яких зазначила, що правовий статус біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення державних гарантій захисту біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

06.04.2012 року громадяни Республіки Киргизстан ОСОБА_1, ОСОБА_8, звернулися із заявами про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області. При розгляді особових справ та у свідченнях позивачів встановлено невідповідності та суперечності, які дають обґрунтовані підстави сумніватися у правдивості наданої інформації. Так, за результатом розгляду заяв громадян Киргизстану ОСОБА_1., ОСОБА_8, встановлено, що ОСОБА_1, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Ош, Киргизстан. ОСОБА_8, народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Ош, Киргизстан. 07 вересня 2010 року ОСОБА_1, ОСОБА_8, залишили країну своєї громадянської належності і літаком прибули на територію України разом із сином - ОСОБА_2, 2006 року народження, донькою ОСОБА_4 та племінником ОСОБА_9, 1992 року народження.

12 жовтня 2010 року ОСОБА_1, ОСОБА_8, звернулись із заявою про надання статусу біженця до відділу міграційної служби в Чернівецькій області, але, 25 лютого 2011 року їм було відмовлено у наданні цього статусу (рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції 25.02.2011 року № № 176-11, 204-11).

08.02.2011 року Чернівецький окружний адміністративний суд відмовив подружжю ОСОБА_8, які оскаржували вищезазначені рішення Держкомнацміграції. Вінницький апеляційний адміністративний суд, ухвалою від 17 листопада 2011 року залишив рішення першої інстанції без змін. Вищим адміністративним судом України від 10.01.2012 року за №К/9991/1403/12 поновлено позивачам строк на відкриття касаційного провадження по даній справі, проте не надано жодних документів про результати розгляду цієї справи.

Відповідач зазначає, що враховуючи рішення суду вбачається, що закордонний паспорт громадянина Киргизької Республіки ОСОБА_1., виданий 26 лютого 2010 року, а його дружини ОСОБА_8, 26 червня 2010 року (практично під час подій в червні 2010 року). На запитання чи переслідували сім'ю за конвенційними ознаками, у судовому засіданні позивачі відповіли, що за вищевказаними мотивами їх не переслідували. Також відповідач зазначає, що позивачі не надали фактичних доказів про те, що вони дійсно у разі повернення на батьківщину можуть стати жертвою переслідувань не обґрунтували, що ці побоювання є реальними.

Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

06.04.2012 року громадяни Республіки Киргизстан ОСОБА_1, ОСОБА_8, звернулися із заявами про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області (а.с.17,68).

ОСОБА_1, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Ош, Киргизстан громадянин Киргизстану (паспорт громадянина Киргизької республіки НОМЕР_1, виданий 26.02.2010 року ИИМ 50-4; закордонний паспорт НОМЕР_3, виданий 26.02.2010 року 8АШ.Т) (а.с.69-70).

ОСОБА_8, народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Ош, Киргизстан, громадянка Киргизстану (паспорт громадянина Киргизької республіки НОМЕР_4, виданий 22.06.2010 року) (а.с.18-19).

З анкет від 06.04.2012 року №05-2012, 06-2012 особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вбачається, що 07 вересня 2010 року ОСОБА_1, ОСОБА_8, залишили країну своєї громадянської належності і літаком (за маршрутом Ош-Москва-Київ) прибули на територію України разом із сином - ОСОБА_2, 2006 року народження, донькою ОСОБА_4 та племінником ОСОБА_9, 1992 року народження (а.с.23-27,73-77).

Відповідно до висновку від 27.04.2012 року щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту 27.04.2012 року управління ДМС України в Хмельницькій області винесено наказ про оформлення документів для вирішення питання про визнання позивачів біженцями або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.46-47, 98-99).

03.05.2012 року №360, №361 управлінням ДМС України в Хмельницькій області направлено позивачів на медичне обстеження. 15.05.2012 року Чернівецькою обласною клінічною лікарнею видано довідки позивачам проте, що вони оглянуті фахівцями обласної консультативної поліклініки та на теперішній час признані практично здоровими (а.с.49,100).

18.06.2012 року управлінням ДМС України в Хмельницькій області із позивачами проводилась співбесіда та 26.06.2012 року винесено висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.62-63,115-116, 64-67, 117-120).

В матеріалах справи міститься оскаржувані рішення ДМС України від 10.08.2012 року №389-12, 444-12, в яких зокрема зазначено, що умови передбачені п.1 та 12 ч.1.ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відсутні у зв'язку із цим, підтримано висновки Управління ДМС України та відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. (а.с. 165,166).

Відповідно до повідомлень від 14.09.2012 року №11,12 управлінням ДМС України в Хмельницькій області відмовлено позивачам у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення ДМС України від 10.08.2012 року №389-12, 444-12 (а.с.7,8).

До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення законодавства та робить висновки по суті позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI) рішення органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Позивачам вручено повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 17.09.12 року, позов подано до суду 20.09.2012 року, тобто в межах, встановленого спеціальним Законом, строку звернення до суду.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зобов'язаний перевірити дотримання суб'єктом вказаних критеріїв при прийнятті оскаржуваних рішень.

Закон 3671-VI визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Згідно п.1 ч.1 ст. 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності; г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Крім того суд звертає увагу на те, що п. 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 року № 3 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», визначено, що під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Судом встановлено, що позивачі за національністю є узбеками і щодо них в країні походження Киргизстані чиняться постійні утиски. У зв'язку із цим, позивачі за конвенційною ознакою - національністю, мають підставу, за наявності якої особам може бути надано статус біженців.

Посилання представника відповідача на те, що позивачі у країні походження не переслідувались за ознаками раси віросповідання належності до певної соціальної групи або політичних переконань, що встановлено в судовому рішенні Чернівецького окружного адміністративного суду від 08.02.2011 року, а також посилання на те, що при розгляді попередніх судових справ позивачі вказували, що за конвенційними ознаками вони не переслідувались, судом не приймається до уваги. Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначені підстави, за наявності яких, особі може бути надано статус біженця, зокрема, побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з національною приналежністю. Ці обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування виникли за однією з вищенаведених ознак.

Крім того, з матеріалів співбесід з позивачами вбачається, що кожного разу вони зазначали про те, що у м. Ош, де вони проживали існує конфлікт між киргизами та узбеками, останніх обвинувачують у скоєнні злочинів проти киргизів, на даний час киргизи знаходяться при владі, узбеки якщо і є, то не допомагають громадянам своєї національності. (а.с. 63,87).

Суд зазначає, що позивачі не зобов'язані знати значення терміну «конвенційні ознаки наявність яких необхідна для надання статусу біженця» суб'єкт владних повноважень повинен оцінити повідомлені факти і на їх основі зробити висновки. Згідно паспортних документів позивачів, вони народились у Киргизстані за національністю - узбеки (а.с. 19-70).

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Про наявність суб'єктивного фактору позивачки свідчить копія апеляційної скарги на рішення Ошського обласного суду від 15.12.2010 р. по обвинуваченню її двоюрідного брата ОСОБА_5 1989 р.н. у вчинені злочину, в якій йдеться про фабриковані справи проти узбеків.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Ситуація у країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту A статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати на цей час.

Побоювання позивачів стати жертвами катувань чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання підтверджуються інформацією про країну походження. Зокрема, у дослідженні Міжнародного моніторингового центру від 28.02.2011 року «Киргизстан. Неустойчивое положение ВПЛ (ВПЛ - внутрішньопереміщені особи) и возвратившихся лиц» мовиться про загальну дискримінацію з боку місцевих етнічних киргизьких влад по відношенню до етнічних узбекців, постійний страх за власну безпеку, свавільні арешти, упереджене застосування закону тощо. Крім того, у досліджені вказано про поліцейські переслідування етнічних узбеків, нічні напади на будинки узбеків, побиття і грабунки. Проте багато узбеків вважають за доцільне не подавати скарги, побоюючись побиття як помсту, а коли про інциденти повідомлялося, судові влади не були здатні провести ефективне розслідування або справедливий судовий розгляд.

Також у доповіді Міжнародної Амністії за 2012 рік про ситуацію з правами людини в Киргизстані вказується на катування та жорстоке поводження працівників міліції по відношенню до узбеків, які належно не розслідуються і залишаються безкарними.

Крім того, у висновках ДМС України в Хмельницькій області від 27.04.12 р. про визнання позивачів особами, що потребують додаткового захисту, зазначено, що рішення прийнято на підставі інформації про країну походження, особистих історій заявників, обставини, що можуть загрожувати їх життю та здоров'ю в країні громадської належності, наведені факти в ході співбесіди із шукачами притулку. Зокрема щодо ситуації, що існувала на час розгляду заяви зазначено, що Асоціація НУО Едвокасі Центр з прав людини повідомляє про відновлення поодиноких випадків відкритого насилля за етнічними ознаками. По даним Інституту А.Навоі: 17 квітня 2012 року відбулося масове побиття узбеків групою киргизьких націоналістів на вул. Мунаева в місті Ош, Киргизстан. (а.с.47-98).

При цьому у висновках Управління ДМС України в Хмельницькій області від 26.06.2012 р. вже про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ситуації в Киргизькій республіці в 2012 році, посилання зроблено на ті ж джерела, в яких йдеться про відновлення поодиноких випадків насилля за етнічними ознаками та дані з офіційного (державного) сайту м. Ош, в яких йдеться про відновлення правопорядку. (а.с.64-117).

Суд зазначає, що відповідачем при підготовці висновків порушено принцип пропорційності (дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення) не оцінено реальну ситуацію в країні, незважаючи на те, що у висновку констатовано, що міжетнічне напруження між киргизами та узбеками зберігається, суб'єкт владних повноважень зазначив про необхідність прийняти рішення про відмову позивачам у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Враховуючи встановлені в суді обставини, суд приходить до висновку, що на даний час в Киргизстані ситуація залишається нестійкою, а тому побоювання позивачів стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими.

У пункті 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 року № 3 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» стосовно подання заявником додаткових доказів зазначено наступне. Частиною 7 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак цією нормою не встановлено обов'язковості подання таких документів, як умови прийняття заяви.

Залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

З врахуванням наведеного, суд критично ставиться до висновків Управління ДМС України в Хмельницькій області від 26.06.2012 року на підставі яких ДМС України прийнято рішення про відмову у наданні статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту стосовно ненадання документальних доказів того, що позивачі можуть стати жертвами переслідування. Належність позивачів до національності щодо якої здійснюються утиски в країні походження і є свідченням того, що побоювання стати жертвою переслідування є реальними. Тому суд звертає увагу на те, що вимога суб'єкта владних повноважень надати доказ того, що особа може стати жертвою переслідування видається практично неможловою.

З врахуванням наведеного, при прийнятті оскаржуваних рішень суб'єктом владних повноважень порушено принцип обґрунтованості, тобто не ураховано всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно положень ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» 22.09.2011 р. № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Суд не приймає доводи відповідача, що у свідченнях позивача є невідповідності та суперечності з огляду на те, що 18.04.12 року під час співбесіди заявник повідомив, що причина приїзду в Україну - військовий конфлікт, який розпочався 10.06.2010 року, одночасно заявник не повідомив, що не вперше в'їздить в Україну, так 12.05.2008 року за ст. 203 ч.1 КУпАП прийнято відносно ОСОБА_1 рішення про його видворення за межі України та 08.08.2011 р. постановою Садгірського районного суду за порушення п.1. ст. 203 КУпАП його було оштрафовано у розмірі 340 грн. Однак суд звертає увагу на те, що запитання щодо того, чи вперше приїздив ОСОБА_1 на Україну на співбесіді йому не задавалось, а тому не можна стверджувати. що ці дані він приховував. Посилання суб'єкта владних повноважень на порушенні відносно нього адміністративні справи також не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки згідно ст. 39 КУпАП якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.

Згідно положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди також повинні застосовувати практику Європейсьекого суду з прав людини як джерело права та ураховувати правила ч. 2 ст. 8 КАС України щодо застосування принципу верховенства права.

Так, Європейський суд з прав людини по справі М. Ергашев проти Росії від 16.10.2012 року у п.п. 46,69 рішеня зазначив, що існує велика розбіжність між думкою владних структур про міжетнічні стосунки та думкою самих етнічних меншин. Владні структури малюють позитивну картину, в той час, як громади стурбовані наступним: припинити будь-яке свавілля поліції, а саме, необґрунтовані арешти, вимагання грошей, жорстоке поводження та тортури. В своїх коментарях на відкритті прес-конференції 10.07.2012 р. під час свого візиту до Киргизстану Неванетем Піллей, вповноважений представник Вищої Комісії з прав людини ООН заявила наступне: «Найбільш серйозна проблема полягає в тому, що є відсутнім застосування закону та реформ відповідно до міжнародних стандартів, а також дії у відповідності до нової Конституції Киргизстану. Наприклад тортури, згідно міжнародного закону тортури повністю заборонені. Це також відзначено в Киргизькій Конституції, стаття 22. Незважаючи на це, ми продовжуємо отримувати докази застосування тортур державними посадовцями, включаючи 68 випадків жорстоких тортур та поводження в період між серпнем 2010 до лютого 2012 років в контексті кримінальних розслідувань катастрофи червня 2010 р. в м. Ош та підлеглих регіонах і це тільки фрагмент реальних подій… Дискримінація особливо очевидна в м. Ош, де біля 50 відсотків населення узбецького походження, але немає єдиного узбека судді серед представників юриспруденції. Я сама чула крики про справедливість від членів громад, які ставали жертвами двічі - під час катастрофи насильства та після цього живучи з її наслідками».

У п. 76 згаданого рішення Європейський суд з прав людини зазначено про поширене і регулярне застосування тортур та інших видів жорстокого поводження з боку правоохоронних органів в південній частині Киргизстану щодо членів узбецької громади, до якої належить заявник, і безкарність співробітників правоохоронних органів, суд вважає обґрунтованим той факт, що заявнику буде загрожувати реальна небезпека поводження, забороненого ст. 3 Конвенції у разі повернення до Киргизстану.

Відповідно до розуміння Конституційного Суду «верховенство права» вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що належить до задоволення.

Для належного захисту порушених прав позивачів, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язанти Державну міграційну службу України розглянути повторно заяви позивачів про надання статусу біженця відповідно до процедури, передбаченої Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно положень ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єктом владних повноважень не доведено суду правомірність винесення рішення щодо відмови відповідно ОСОБА_1 та ОСОБА_8 у визнанні біженцям або особам, які потребують додаткового захисту. Суд вважає рішення протиправними, та належним захистом порушеного права є їх скасування.

Відповідно із вимогами ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Згідно положень п. 23 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Враховуючи те, що позивачами під час подання позову до суду сплачено судовий збір, хоча вони звільненні від його сплати, та ту обставину, що рішення постановлено на їх користь, суд присуджує судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 8, 11, 50, 71, 76, 79, 86, 94, 158-163, 167, 183-5, 256 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Скасувати рішення Державної міграційної служби України №389-12, 44-12 від 10.08.2012 року про відмову відповідно ОСОБА_1 та ОСОБА_8 у визнанні біженцям або особам, які потребують додаткового захисту.

3.Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяви позивачів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

4. Органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати у розмірі 34 грн. 00 коп. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_8.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 185, частин першої-другої статті 186 КАС України сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову шляхом подання апеляційної скарги до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд. Скарга про апеляційне оскарження даної постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення або в разі відсутності сторони в судовому засіданні з дня одержання її копії. У разі проголошення судом вступної та резолютивної частини рішення апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанову у повному обсязі сторони можуть отримати після 26 грудня 2012 р.

Головуючий суддя Т.М. Брезіна

Суддя А.П. Огородник

Суддя О.В. Боднарюк