Ухвала

від 26.03.2013 по справі 2а/2470/2359/12

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/2470/2359/12

Головуючий у 1-й інстанції: Брезіна Т.М.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Боровицького О. А.

суддів: Сторчака В. Ю. Драчук Т. О.

при секретарі судового засідання: Бондаренко С.А.

за участю:

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

представника відповідача: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_5 Гулнози Сухбатиллаєвої до Державної міграційної служби України про скасування рішень та повторно розглянути питання про визнання біженцями , -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2012 року ОСОБА_5 та ОСОБА_5 Гулноза Сухбатиллаєва звернулись в суд з позовом, в якому просять суд скасувати рішення Державної міграційної служби України №389-12, 444-12, від 10.08.2012 року про відмову відповідно ОСОБА_5 та ОСОБА_5 Гулнозі Сухбатиллаєвій у визнанні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту та зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяви позивачів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до постанови Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2012 року позов задоволено повністю, а саме: скасовано рішення Державної міграційної служби України №389-12, 44-12 від 10.08.2012 року про відмову відповідно ОСОБА_5 та ОСОБА_5 Гулнозі Сухбатиллаєвій у визнанні біженцям або особам, які потребують додаткового захисту; зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяви позивачів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його до суду апеляційної інстанції. В своїй апеляційній скарзі, відповідач, посилаючись на те , що постанова суду від 21 грудня 2012 року прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, не ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом неповно з'ясовані обставини, які мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2012 року та ухвалити нове рішення , яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Аргументуючи доводи апеляційної скарги, апелянт вказує на те, що ДМС України, відмовляючи позивачам у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначила, що позивачі не підпадають під ознаки біженця, передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 року та Законом України Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту , однак це не позбавляє їх можливості залишитись на території України, якщо вони мають інші для цього законні підстави.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які прибули до суду апеляційної інстанції, а саме: представників відповідача на підтримання доводів апеляційної скарги, представника позивача - на підтримання рішення суду першої інстанції, вивчивши та перевіривши матеріали справи, обставини справи, зміст судового рішення, апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляції наявними у матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржену постанову суду - без змін, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6, народився 08 березня 1984 року в місті Ош, ОСОБА_7 громадянин ОСОБА_7 (паспорт громадянина Киргизької республіки А№ 1687239, виданий 26.02.2010 року ИИМ 50-4; закордонний паспорт К02, АС 1207782, виданий 26.02.2010 року 8АШ.Т) (а.с.69-70).

ОСОБА_8, народилась 22 липня 1985 року в місті Ош, ОСОБА_7, громадянка ОСОБА_7 (паспорт громадянина Киргизької республіки АС 1310800, виданий 22.06.2010 року) (а.с.18-19).

06.04.2012 року громадяни ОСОБА_9 ОСОБА_7 ОСОБА_6, ОСОБА_8, звернулися із заявами про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області (а.с.17,68).

З анкет від 06.04.2012 року №05-2012, 06-2012 особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вбачається, що 07 вересня 2010 року ОСОБА_6, ОСОБА_8, залишили країну своєї громадянської належності і літаком (за маршрутом Ош-Москва-Київ) прибули на територію України разом із сином - Пайзуллаєвим Абубакіром, ІНФОРМАЦІЯ_1, донькою Пайзуллаєвою Суммаєю та племінником ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.23-27,73-77).

Відповідно до висновку від 27.04.2012 року щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту 27.04.2012 року управління ДМС України в Хмельницькій області винесено наказ про оформлення документів для вирішення питання про визнання позивачів біженцями або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.46-47, 98-99).

03.05.2012 року №360, №361 управлінням ДМС України в Хмельницькій області направлено позивачів на медичне обстеження. 15.05.2012 року Чернівецькою обласною клінічною лікарнею видано довідки позивачам проте, що вони оглянуті фахівцями обласної консультативної поліклініки та на теперішній час признані практично здоровими (а.с.49,100).

18.06.2012 року управлінням ДМС України в Хмельницькій області із позивачами проводилась співбесіда та 26.06.2012 року винесено висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.62-63,115-116, 64-67, 117-120).

В рішеннях ДМС України від 10.08.2012 року №389-12, 444-12, зокрема зазначено, що умови передбачені п.1 та 12 ч.1.ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відсутні у зв'язку із цим, підтримано висновки Управління ДМС України та відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. (а.с. 165,166).

Відповідно до повідомлень від 14.09.2012 року №11,12 управлінням ДМС України в Хмельницькій області відмовлено позивачам у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення ДМС України від 10.08.2012 року №389-12, 444-12 (а.с.7,8).

Незгода позивача із зазначеними рішеннями, з підстав наведених в позовній заяві, слугувала зверненню з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Власне судом першої інстанції зроблено висновки, що при прийнятті оскаржених рішень суб'єктом владних повноважень порушено принцип обґрунтованості, тобто не ураховано всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спеціальним законом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України від 08.07.2011 року № 3671-IV Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту .

Частиною 4 статті 8 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.

Спірні рішення були винесені на підставі абзацу 4 частини 1 статті 6 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту , у зв'язку з відсутністю умов передбачених пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 цього Закону.

Відповідно до пункту1 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно пункту 13 частини 1 статті 1 зазначеного вище Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необґрунтованість доводів відповідача про те, що позивачами не доведено факт очевидності побоювання стати жертвою переслідування, відповідач не дослідив, який рівень небезпеки існував станом на час прийняття рішення та не перевірив інформацію повідомлену позивачами в заявах.

Крім того, відповідно до положень частини 1 статті 8 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

При цьому, згідно положень статті 9, статті 10 та статті 13 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в разі виникнення сумнівів у відповідачів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів, відповідачі наділені правом, на стадії розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем, звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що з матеріалів співбесід з позивачами витікає, що кожного разу вони зазначали про те, що у м. Ош, де вони проживали існує конфлікт між киргизами та узбеками, останніх обвинувачують у скоєнні злочинів проти киргизів, на даний час киргизи знаходяться при владі, узбеки якщо і є, то не допомагають громадянам своєї національності. (а.с. 63,87).

Згідно паспортних документів позивачів, вони народились у ОСОБА_7 за національністю - узбеки (а.с. 19-70).

Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Як вірно знайшло своє підтвердження в оскарженій постанові суду, про наявність суб'єктивного фактору позивачки свідчить копія апеляційної скарги на рішення Ошського обласного суду від 15.12.2010 р. по обвинуваченню її двоюрідного брата Толипова Инятило Сухбателаєвича ІНФОРМАЦІЯ_3 у вчинені злочину, в якій йдеться про фабриковані справи проти узбеків.

Ситуація у країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Побоювання позивачів стати жертвами катувань чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання підтверджуються інформацією про країну походження. Зокрема, у дослідженні Міжнародного моніторингового центру від 28.02.2011 року «ОСОБА_7. Неустойчивое положение ВПЛ (ВПЛ - внутрішньопереміщені особи) и возвратившихся лиц» мовиться про загальну дискримінацію з боку місцевих етнічних киргизьких влад по відношенню до етнічних узбекців, постійний страх за власну безпеку, свавільні арешти, упереджене застосування закону тощо. Крім того, у досліджені вказано про поліцейські переслідування етнічних узбеків, нічні напади на будинки узбеків, побиття і грабунки. Проте багато узбеків вважають за доцільне не подавати скарги, побоюючись побиття як помсту, а коли про інциденти повідомлялося, судові влади не були здатні провести ефективне розслідування або справедливий судовий розгляд.

Також у доповіді Міжнародної Амністії за 2012 рік про ситуацію з правами людини в ОСОБА_7 вказується на катування та жорстоке поводження працівників міліції по відношенню до узбеків, які належно не розслідуються і залишаються безкарними.

Крім того, як вірно зауважено судом першої інстанції у висновках ДМС України в Хмельницькій області від 27.04.12 р. про визнання позивачів особами, що потребують додаткового захисту, зазначено, що рішення прийнято на підставі інформації про країну походження, особистих історій заявників, обставини, що можуть загрожувати їх життю та здоров'ю в країні громадської належності, наведені факти в ході співбесіди із шукачами притулку. Зокрема щодо ситуації, що існувала на час розгляду заяви зазначено, що Асоціація НУО Едвокасі Центр з прав людини повідомляє про відновлення поодиноких випадків відкритого насилля за етнічними ознаками. По даним ОСОБА_11Навоі: 17 квітня 2012 року відбулося масове побиття узбеків групою киргизьких націоналістів на вул. Мунаева в місті Ош, ОСОБА_7. (а.с.47-98), тоді як, у висновках Управління ДМС України в Хмельницькій області від 26.06.2012 р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ситуації в Киргизькій республіці в 2012 році, посилання зроблено на ті ж джерела, в яких йдеться про відновлення поодиноких випадків насилля за етнічними ознаками та дані з офіційного (державного) сайту м. Ош, в яких йдеться про відновлення правопорядку. (а.с.64-117).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що рішення № 389-12 та №444-12 від 10 серпня 2012 року, якими відмовлено позивачам у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не відповідають міжнародним принципам з питань міграції, оскільки позивачі зробили реальну спробу обґрунтувати свої заяви; повідомили всі важливі факти, що були в їх розпорядженні; повідомлені позивачами факти, відповідач не визнав неправдоподібними або такими, що суперечать конкретній та загальній інформації за справою позивачів; стосовно позивачів не виявлено компрометуючої інформації.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна заява позивачів є обґрунтованою.

Правова позиція по даному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні , зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2011 року №3.

За змістом вказаної вище постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України і розподіляється таким чином: позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову; відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

Виходячи з положень частини 2 зазначеної статті, суди під час розгляду справ повинні враховувати, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тому є неприпустимою відмова в задоволенні позову в такій категорії справ у зв'язку з недоведеністю іноземцем чи особою без громадянства неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються висновками суду першої інстанції та матеріалами справи, а суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, судова колегія залишає його без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України, - залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 01 квітня 2013 року .

Головуючий суддя Боровицький О. А.

Судді Сторчак В. Ю.

ОСОБА_12