Постанова

від 12.09.2013 по справі 2а/2470/2359/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" вересня 2013 р. м. Київ К/800/23471/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - Олексієнка М.М.,

суддів: Бутенка В.І.,

Лиски Т.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України (далі - ДМГ України) про скасування рішення за касаційною скаргою представника ДМГ України на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2012 року ОСОБА_2, ОСОБА_4 звернулись в суд з позовом, відповідно до якого просили:

скасувати рішення ДМС України від 10.08.2012 року за №389-12, №444-12 про відмову у визнанні їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту;

зобов'язати відповідача повторно розглянути звернення з урахуванням всіх обставни, які мають суттєве значення.

Посилались на незаконність оскаржуваних рішень, оскільки вони залишили країну походження через обґрунтоване побоювання стати жертвами переслідувань за ознаками національності.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2013 року, позовні вимоги задоволено. Скасовані рішення ДМС України від 10.08.2012 року про відмову ОСОБА_2, ОСОБА_4 у визнанні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Зобов'язано повторно розглянути заяви позивачів та стягнуто з Державного бюджету України на їх користь судові витрати.

В касаційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, допущених судами, просить рішення судів скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Вказує на відсутність у позивачів підстав до визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Зокрема, немає обґрунтованого побоювання, що вони можуть стати жертвами переслідувань в країні громадянської належності за ознаками національності, громадянства (підданства) чи належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Причиною залишення країни стало безробіття та намагання працевлаштуватись на Україні.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Як установлено судами, у вересні 2010 року позивачі, будучи громадянами Киргизстану, зі своїми малолітніми дітьми прибули до України, де у жовтні 2011 року звернулись до сектору міграційної служби у Чернівецькій області про надання їм статусу біженців. За результатами розгляду зазначених звернень, сектором міграційної служби ухвалено висновок про відмову у наданні статусу біженців, який рішеннями ДМС України №176 від 22.02.2011 року, №204-1 від 25.02.2011 року підтримано. Зазначені рішення були предметом перевірки судами, які визнали їх обґрунтованими і законними.

06.04.2012 року позивачі звернулися з заявами тепер до управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, посилаючись на обґрунтоване побоювання стати жертвами переслідувань за ознаками національності, а також у випадку повернення до країни попереднього постійного проживання можуть піддатися тортурам, нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню. Рішеннями ДМС України від 10.08.2012 року за №389-12, №444-12 відмовлено в задоволенні прохання.

З таким рішенням позивачі не погодились і оскаржили його в судовому порядку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що побоювання позивачів стати жертвами переслідувань за місцем свого проживання є цілком обґрунтованим, виходячи з об'єктивного положення, яке склалось в Киргизстані та історією, яка відбулась особисто із заявницею, брата якої звинувачують у вчиненні злочину. Зазначених обставин суб'єктом владних повноважень враховано не було, що свідчить про порушення принципу обґрунтованості.

З таким висновком колегія суддів касаційної інстанції погодитись не може, оскільки він не відповідає вимогам закону та є необґрунтованим.

Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої вище згаданого Закону біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортури, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Рішення попередніх судів про обґрунтоване побоювання позивачів стати жертвами переслідувань, зокрема, за ознаками національності, громадянства (підданства) належності до певної соціальної групи або політичних переконань, безпідставне.

Безспірним є той факт, що в 2010 року в Киргизстані мали місце масові сутички та заворушення на міжнаціональному ґрунті між киргизами і узбеками. Проте, як вірно зазначав представник відповідача в судовому засіданні, не встановлено, що позивачі брали участь у міжетнічних сутичках, що відносно них здійснювались переслідування з боку державних органів чи інших осіб, зокрема киргизів.. Позивачі покинули країну у вересні 2010 року без будь-яких перешкод, що свідчить про відсутність існування загрози громадянських правам та свобод. Події, які відбулися у квітні-червні 2010 року, в тому числі в м. Ош, стали наслідком загальної нестабільності в країні походження позивачів.

Підставою для прийняття рішення про залишення країни став пошук кращого життя через соціально-економічну ситуацію, яка панує в Киргизстані. З цих причин позивачі мігрували до України, шукаючи кращі умови для життя. Крім того, ОСОБА_2 періодично перебував на Україні з 2008 року. Його притягували до адміністративної відповідальності та приймалось рішення про видворення за межі України. Зазначені обставини встановлені Чернівецьким окружним судом у рішенні від 08.08.2011 року, яке набрало законної сили.

Немає підстав вважати, що позивачі відносяться до осіб, які потребують додаткового захисту. Судами не встановлено жодного доказу, якій би свідчив, що позивачі змушені були прибути до України внаслідок загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортури, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

З урахуванням наведеного, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Державної міграційної служби України задовольнити.

Скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2013 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про скасування рішень від 10.08.2012 року за №389-12, 444-12 про відмову у визнанні їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, зобов'язанні повторно розглянути звернення про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

В.І. Бутенко

Т.О. Лиска