Рішення

від 26.12.2012 по справі 5/5007/1018/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "26" грудня 2012 р. Справа № 5/5007/1018/12

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Ляхевич А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Кашуба А.В., довіреність №13-11/11137 від 06.08.2012р. (приймав участь в судовому засіданні 04.12.2012 р. та 24.12.2012 р.),

Киричук Р.П., довіреність №13-11-11140 від 06.08.2012 р. (приймав участь в судовому засіданні 13.12.2012 р. та 26.12.2012 р.),

від відповідача: Саленко І.В., довіреність №83 від 19.10.2012 р. (приймала участь в судовому засіданні 04.12.2012 р., 13.12.2012 р. та 24.12.2012 р.),

Саленко О.Г., довіреність №84 від 19.10.2012 р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (м.Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісьбуд" (м.Житомир)

про стягнення 2206688,12 грн. (згідно заяви від 12.12.2012 р.)

з перервами в судовому засіданні, оголошеними згідно ст.77 ГПК України,

з 04.12.2012 р. до 13.12.2012 р., з 13.12.2012 р. до 24.12.2012 р.,

з 24.12.2012 р. до 26.12.2012 р.

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" (м.Київ) звернулось до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісьбуд" (м.Житомир) про стягнення 2252726,73грн. заборгованості за кредитним договором №12/11/2007-980-Л/21 від 12.11.2007 р., а саме:

- 1463247,21 грн. заборгованості по тілу кредиту,

- 190221,71 грн. заборгованості по відсотках,

- 354120,11 грн. інфляційних,

- 245137,70 грн. штрафних санкцій.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 06.09.2012р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №5/5007/1018/12 та призначено її розгляд на 09.10.2012 р.

З урахуванням мотивованого клопотання ТОВ "Полісьбуд" про відкладення розгляду справи та необхідністю подання сторонами доказів по справі, ухвалою суду від 09.10.2012 р. було продовжено строк розгляду справи у відповідності до ч.3 ст.69 ГПК України та відкладено розгляд справи на 06.11.2012р.

Проте, з об'єктивних та поважних причин, у зв'язку з перебуванням на лікарняному судді по справі, розгляд справи, призначений на 06.11.2012р., не відбувся (довідка, а.с.125, т.1). Ухвалою суду від 19.11.2012р. слухання справи призначено на 04.12.2012р.

30.11.2012р. від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, долучений судом до матеріалів справи. За змістом відзиву відповідач визнає заборгованість по тілу кредиту в сумі 1463247,21 грн. та позов в цій частині. Водночас, щодо заборгованості по відсоткам, заявленими позивачем у розмірі 190221,71 грн., відповідач повідомив, що після порушення провадження у справі ТОВ "Полісьбуд" погасило заборгованість частково, а саме в сумі 125000,00 грн. У відзиві відповідач також просив врахувати кризовий фінансовий стан товариства та ту обставину, що одночасне стягнення усієї суми заборгованості може спричини блокування господарської діяльності ТОВ "Полісьбуд", помилкове нецільове списання коштів, які надходять як оплата за комунальні послуги від населення та, як наслідок, неможливість отримання комунальних послуг мешканцями будинку, щодо якого ТОВ "Полісьбуд" виконує функції житлово-експлуатаційної організації. Посилаючись на викладені обставини, відповідач просив задовольнити позов частково, зменшивши, при цьому, розмір штрафних санкцій та надати розстрочку виконання рішення суду рівними платежами щомісячно строком на 2 роки.

В судовому засіданні 04.12.2012 р. представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та надав суду розрахунок заборгованості по процентах за користування кредитом, пені за порушення строку сплати процентів та пені за порушення строку сплати кредиту станом на 02.12.2012р. та розрахунок інфляційних станом на 30.09.2012 р. Вимог ухвали суду, зокрема, щодо надання суду обгрунтованого розрахунку пені, здійсненого з урахуванням вимог ч.6 ст.232 ГК України, позивач не виконав.

Представники відповідача в судовому засіданні 04.12.2012 р. підтримали свої доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.

З огляду на необхідність надання сторонами доказів по справі та відповідно до ст.77 ГПК України, 04.12.2012р. у судовому засіданні оголошено перерву до 13.12.2012р.

13.12.2012 р., після продовження слухання справи після перерви, позивачем через канцелярію суду подано заяву від 12.12.2012р. про уточнення позовних вимог (вх.№17063 від 13.12.2012р.). В даній заяві позивач вказує, що заборгованість по процентам за користування кредитними коштами за період з 13.11.2007р. по 02.12.2012р. складає 143987,20 грн. Згідно вказаної заяви позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по тілу кредиту в розмірі 1463247,21 грн., заборгованість по відсотках в сумі 143987,20 грн., заборгованість по інфляційних за порушення строку сплати кредиту в сумі 354023,11грн., пеню за порушення сплати процентів за користування кредитом у розмірі 20029,56 грн., пеню за порушення строку сплати кредиту у розмірі 225401,04грн., а загалом, 2206688,12грн.

Вказану заяву позивача від 12.12.2012 р. долучено судом до матеріалів справи.

Надаючи оцінку поданій позивачем заяві (а.с.22-25, т.2), судом приймається до уваги викладене у пункті 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", а саме, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

За змістом поданої позивачем заяви та згідно пояснень представників позивача, позивач фактично збільшив позовні вимоги, збільшивши період (по 02.12.2012 р.), за які нараховуються заявлені до стягнення суми заборгованості по відсотках, інфляційних, пені за порушення сплати процентів за користування кредитом та пені за порушення строку сплати кредиту (розрахунки - а.с.6-17,18,19, т.2). При цьому, загальна сума позовних вимог (ціна позову) не збільшилась відносно заявленої у позові, лише з урахуванням здійснених відповідачем після порушення провадження платежів в погашення заборгованості за кредитним кредитним договором №12/11/2007-980-Л/21 від 12.11.2007р. Відповідно до змісту ч.4 ст.22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог.

В пункті 3.10. вищевказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18, також, роз'яснено, що у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір,

Враховуючи викладене, господарський суд оцінює подану позивачем заяву про уточнення позовних вимог від 12.12.2012 р. як заяву про збільшення позовних вимог та приймає її до розгляду; розгляд справи здійснються в межах позовних вимог, зазначених у вказаній заяві від 12.12.2012 р.

13.12.2012р. в судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, з урахуванням заяви від 12.11.2012 р. та просить позов задовольнити.

Разом з тим, представниками відповідача 13.12.2012р. подано заяву (вх.№17121/12 від 13.12.2012 р., а.с.29, т.2) про застосування позовної давності, а саме, згідно вказаної заяви відповідач просить застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення пені та відмовити в позові в частині стягнення пені за порушення строку повернення кредиту у зв'язку із спливом строку позовної давності.

З урахуванням поданих учасниками процесу заяв по справі, необхідністю подання сторонами додаткових доказів по справі в обгрунтування поданих заяв, а також оцінки зібраних у справі доказів, в засіданні суду оголошено перерву з 13.12.2012р. до 24.12.2012 р. (ухвала, а.с.33-34, т.2).

24.12.2012р. від ТОВ "Полісьбуд" через канцелярію суду надійшли письмові пояснення (вх.№17703 від 24.12.2012 р., а.с.35-37, т.2), в яких відповідач зазначив, зокрема, що заборгованість за тілом кредиту складає 1463247,21 грн., розбіжностей із заявленою сумою немає; заборгованість за відсотками, нарахованими станом на день подання позовної заяви, складає 60221,70 грн., оскільки 130000,00 грн., сплачених з 12.10.2012р. по 30.11.2012р., відповідно до п.2.6. договору перераховувались ТОВ "Полісьбуд" як погашення простроченої заборгованості за відсотками. Відповідач вказує також, що на час звернення позивачем до суду строк позовної давності по стягненню пені за порушення строку повернення кредиту вже сплив, тому просить суд в цій частині в задоволенні позову відмовити. Відповідач також висловив зауваження щодо здійсненого позивачем розрахунку інфляційних. Щодо пені за порушення строку сплати процентів відповідач зазначив про те, що нарахування по пені здійснено в межах строку позовної давності та навів контррозрахунок пені на заборгованість по відсотках, проте, на розрахунок, що був доданий позивачем до позовної заяви, а не заяви від 12.12.2012р., в межах якої розглядається даний спір.

Позивачем в засідання суду 24.12.2012р. подано пояснення на відзив (вх.№17806/12 від 24.12.2012 р., а.с.38-41, т.2).

В судовому засіданні 24.12.2012 р. представники сторін підтримали свої пояснення та доводи, викладені письмово.

За необхідністю дослідження та оцінки доказів, поданих сторонами до справи та відповідно до ст.77 ГПК України, в судовому засіданні оголошено перерву з 24.12.2012р. до 26.12.2012 р.

При цьому, оголошуючи перерви в судовому засіданні та розглядаючи справу у більш тривалий строк, ніж визначено статтею 69 ГПК України, судом враховано клопотання сторін з даного приводу (а.с.21,31,44, т.2), а також, наступне.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006р. №3477-ІV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно п.31 Рішення Європейського суду з прав людини від 1 лютого 2007р. у справі "Макаренко проти України" суд нагадує, що "розумний" строк проваджень має визначатись відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника і компетентних органів та інтерес, який мав заявник у цьому спорі.

Відповідно до п.27 Рішення Європейського суду з прав людини від 8 квітня 2010 року у справі "Гутка проти України" суд також частково погодився з твердженням Уряду України про те, що сторони сприяли тривалості оскаржуваного провадження. Вірним є те, що, хоча стороні в цивільній справі не можна ставити за вину використання доступних за національним законодавством засобів для захисту своїх інтересів, вона має враховувати те, що такі дії неминуче призводять до затягування відповідного провадження (ухвала у справі "Малицька-Васовська проти Польщі" (від 5 квітня 2001 року, №41413/98).

Таким чином, розумним для розгляду даної справи є строк, що забезпечив би як повний, всебічний, об'єктивний розгляд справи, так і реалізацію процесуальних прав сторін по справі.

Після продовження слухання справи представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в заяві від 12.12.2012р. повністю та просить їх задовольнити.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечила та просить задовольнити заяву про розстрочення виконання рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

12 листопада 2007 року між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Полісьбуд" (позичальник) укладено кредитний договір про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування №12/11/2007-980-Л/21 (а.с.6-10, т.1).

Згідно п.1.3. договору, кредитна лінія надається позичальнику на наступні цілі - ведення господарської діяльності, поповнення оборотних коштів.

Відповідно до п.1.1.1 кредитного договору банк встановлює ліміт заборгованості за кредитною лінією в сумі, яка не може перевищувати 2 500 000,00 грн.

Згідно п.1.1.2. договору, термін користування кредитною лінією було встановлено з 12.11.2007 року по 11.11.2008 року.

У відповідності до п.6.5. договору, цей договір вступає в силу з моменту підписання і діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором.

В пункті 1.1.3. договору встановлено, що відсоткова ставка за користування кредитною лінією складає 18,9 відсотків річних.

Водночас, за підписаною сторонами 01.07.2008р. додатковою угодою №1 до договору №12/11/2007-980-Л/21 (а.с.11, т.1), відсоткову ставку встановлено у розмірі 19,9 відсотків річних.

Відповідно до п.2.4. кредитного договору, відсотки за кредитною лінією нараховуються щомісячно, в останній робочий день місяця за період з першого по останній день календарного місяця на фактичні залишки заборгованості за кредитною лінією за фактичний час користування кредитною лінією. При розрахунку плати за кредитною лінією приймається рік рівний 365 дням, в місяці враховується фактична кількість календарних днів.

Згідно пункту 3.2.3 кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати щомісячне погашення нарахованих відсотків за траншами кредитної лінії в валюті траншу в строк до 5 числа місяця, наступного за звітним, якщо 5 число припадає на вихідний (святковий, неробочий) день, та не пізніше першого робочого дня, що слідує за цим вихідним днем).

Пунктом 2.6. договору передбачено, що за наявності заборгованості за кредитною лінією та/або відсотків за користування нею, сторони встановлюють наступну черговість погашення позичальником заборгованості:

- в першу чергу підлягає сплаті прострочена заборгованість за нарахованими відсотками;

- в другу чергу підлягають сплаті нараховані відсотки, строк сплати яких ще не сплинув;

- в третю чергу підлягає сплаті прострочена заборгованість за траншами в межах кредитної лінії;

- в четверту чергу підлягає неустойка передбачена цим договором.

Змістом п.1.2. договору визначено, що видача коштів в межах кредитної лінії здійснюється окремими траншами, в валюті ліміту.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання зобов'язань за кредитним договором про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 12/11/2007-980-Л/21, банк надав позичальнику - ТОВ "Полісьбуд" кредитні кошти на загальну суму 3470000,00 грн. по всім траншам, що підтверджується відповідними меморіальними ордерами (а.с.32-58, т.1).

Відповідно до п.3.2.4. договору, позичальник зобов'язується здійснювати погашення отриманих траншів в межах кредитної лінії згідно п.2.3., п.2.4., в валюті траншу шляхом перерахування грошових коштів на визначений рахунок в ВАТ КБ "Надра".

Згідно п.3.2.5 договору, позичальник зобов'язався забезпечити повне повернення отриманих траншів в межах кредитної лінії і відсотків за користування ними в термін до 11 листопада 2008 року, а також сплату можливої неустойки. Нараховані відсотки за останній місяць користування кредитною лінією сплатити одночасно з погашенням заборгованості за кредитною лінією.

Проте, згідно наявних у справі доказів, ТОВ "Полісьбуд" свої зобов'язання за кредитним договором про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування №12/11/2007-980-Л/21 належним чином не виконувало, внаслідок чого утворилась заборгованість, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Розглядаючи питання про обгрунтованість заявлених позовних вимог у даній справі, господарський суд враховує наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В частині 2 статті 1056-1 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Статтями 526, 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічне положення містить ст.193 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи, що до матеріалів справи не надано доказів погашення заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування №12/11/2007-980-Л/21, а саме, заборгованості за кредитом в розмірі 1463247,21 грн. (розрахунок - а.с.12, т.1; а.с.5, т.2), а також, заборгованості за відсотками по кредиту, що станом на 02.12.2012р. становила 143987,20 грн. (розрахунок - а.с.6-17, т.2), у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства, позовні вимоги про стягнення зазначених сум підлягають задоволенню господарським судом.

При цьому, заперечення відповідача щодо розміру заборгованості по відсотках за кредитом з посиланням на здійснені ним після звернення позивача з даним позовом до суду платежі в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 130000,00 грн. (а.с.133-134, т.1; а.с.4, т.2) не можуть бути прийняті судом до уваги як правомірні, враховуючи зміст пункту 2.6. кредитного договору та те, що часткове погашення заборгованості за кредитом відповідно до встановленої договором черговості погашення враховано позивачем при визначенні нової ціни позову у заяві від 12.12.2012 р., в межах яких здійснюється розгляд даної справи.

Відповідно до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У відповідності до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Підставою для сплати неустойки відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України є порушення зобов"язання, яким згідно ст.610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У даному випадку, в пункті 4.1. договору сторонами обумовлено, що за несвоєчасне повернення кредитної лінії та/або відсотків за нею, в т.ч. пред'явлених до достроковогопогашення позичальник сплачує банку пеню у розмірі діючої на період прострочення подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення.

У відповідності до обставин справи та вказаної умови договору, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню за порушення сплати процентів за користування кредитом за період з 03.12.2011р. по 02.12.2012р. у розмірі 20029,56 грн., та пеню за порушення строку сплати кредиту за період з 03.12.2011 р. по 02.12.2012 р. - у розмірі 225401,04 грн. (а.с.18, т.2).

Досліджуючи питання щодо правомірності заявлених позивачем вищевказаних вимог в частині стягнення пені, суд приймає до уваги наступне.

Як уже зазначалось, та відповідачем подано заяву (вх.№17121/12 від 13.12.2012 р., а.с.29, т.2) про застосування позовної давності, за якою відповідач просить застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення пені та відмовити в позові в частині стягнення пені за порушення строку повернення кредиту у зв'язку із спливом строку позовної давності.

В заяві про застосування строку позовної давності, а також, в письмових поясненнях (вх.№17703 від 24.12.2012р., а.с.35-37, т.2) відповідач зазначає, що нарахування пені за порушення строку повернення кредиту відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України мало бути припинене через 6 місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано. Оскільки термін повернення кредиту, встановлений договором - 11.11.2008р., то пеня за порушення строку повернення кредиту мала нараховуватись за період з 12.11.2008р. по 12.05.2009 р. Посилаючись на зазначене, відовідач вказує, що на час звернення позивача до суду строк позовної давності щодо стягнення пені за порушення строку повернення кредиту вже сплив, тому просить суд відмовити в позові в цій частині.

З врахуванням встановлених обставин справи, умов договору, зокрема, визначеного договором строк виконання зобов'язання з повернення кредиту, а також вимог чинного законодавства, суд погоджується з вищевикладеними доводами відповідача.

Так, відповідно до ст.258 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність строком в один рік (ч.2 ст.258 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Приписами ч.5 ст.261 Цивільного кодексу України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Умовами кредитного договору №12/11/2007-980-Л/21 від 12.11.2007 р. (пункти 1.1.2. та 3.2.5. договору) визначено, що обов'язок відповідача щодо повернення кредитних коштів (тіла кредиту) у повному розмірі, мав бути виконаний до 11 листопада 2008 року. Таким чином, пеня за прострочення виконання такого обов'язку, відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, могла бути нарахована до стягнення з відповідача за період з 12.11.2008 р. по 12.05.2009 р., при цьому, для звернення щодо стягнення нарахованої суми пені за цей період чинним законодавством встановлено річний строк позовної давності.

Проте, позивач звернувся з даним позовом до господарського суду Житомирської області лише 31.08.2012 р. (згідно поштового штемпеля на конверті, а.с.65, т.1), тобто після спливу строку позовної давності для вимог про стягнення пені за порушення строку повернення кредиту.

Нормою частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як уже зазначалося, на виконання вимог ч.3 ст.267 ЦК України, відповідач 13.12.2012р. подав до суду заяву, в якій просив застосувати у даній справі строк позовної давності до вимог про стягнення пені за порушення строку повернення кредиту.

Частиною 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі, коли суд визнає поважними причини пропущення позовної давності порушене право підлягає захисту.

Проте, позивачем не подано до справи клопотання про поновлення пропущеного строку давності. А за таких обставин, враховуючи, що обґрунтованих причин звернення до суду з позовом поза межами строку давності в частині стягнення пені за порушення строку повернення кредиту позивачем не наведено, а відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до позовних вимог в цій частині, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову в частині стягнення 225401,04 грн. пені за порушення строку сплати кредиту слід відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Водночас, за встановленого факту порушення відповідачем, у даному випадку, своїх зобов'язань за кредитним договором та прострочення ним строків сплати відсотків за кредитом, перевіривши розрахунок пені за порушення вказаного грошового зобов'язання (а.с.18, т.2), здійснений позивачем за загальний період з 03.12.2011р. по 02.12.2012р. на існуючі у відповідні періоди суми заборгованості по відсотках за кредитом, з урахуванням щомісячного збільшення таких сум (нарахування відсотків за користування кредитом), а також, здійснених відповідачем платежів на їх погашення, - суд встановив правомірність нарахованої за порушення строку сплати відсотків суми пені - 20029,56 грн. та, відповідно, обгрунтованість позовних вимог в цій частині.

Слід зазначити, що відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до вказаної норми, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача за порушення виконання грошового зобов'язання 354023,11 грн. інфляційних за період з 01.10.2009р. по 30.09.2012р. Перевіривши правильність розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних (а.с.19, т.2), господарський суд дійшов висновку про обгрунтованість позову в цій частині; 354023,11 грн. інфляційних підлягають стягненню з відповідача.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам, відповідач не подав суду доказів сплати боргу або інших доказів у спростування позовних вимог.

За таких обставин, господарський суд вважає позовні вимоги ПАТ "КБ "Надра" обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню частково: стягненню з відповідача підлягають 1463247,21 грн. заборгованості по тілу кредиту, 143987,20 грн. заборгованості по відсотках, 20029,56грн. пені за порушення сплати процентів за користування кредитом та 354023,11грн. інфляційних. В задоволенні позову в частині стягнення 225401,04 грн. пені за порушення строку сплати кредиту суд відмовляє.

Судові витрати відповідно до вимог ст.49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру обгрунтовано заявлених позовних вимог.

Як уже зазначалось, у відзиві на позов відповідач просив зменшити розмір штрафних санкцій та розстрочити виконання рішення суду рівними платежами щомісячно строком на 2 роки.

Обґрунтовуючи клопотання про розстрочку виконання рішення відповідач посилається на те, що на даний час товариство перебуває у кризовому фінансовому становищі. Вказує, що одночасне стягнення усієї суми заборгованості може спричини блокування господарської діяльності ТОВ "Полісьбуд", помилкове нецільове списання коштів, які надходять як оплата за комунальні послуги від населення та, як наслідок, неможливість отримання комунальних послуг мешканцями будинку, щодо якого ТОВ "Полісьбуд" виконує функції житлово-експлуатаційної організації.

На підтвердження зазначених обставин, відповідач подав договір №34-ВР-09 генерального підряду на капітальне будівництво від 22.06.2009 р. щодо будівництва 10-типоверхового житлового будинку за адресою: Київська область, м.Ірпінь, вул.Полтавська, 69, генпідрядником за яким є ТОВ "Полісьбуд" (а.с.135-138, т.1); рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 13.11.2008 р. №828 "Про затвердження акту державної комісії по прийняттю в експлуатацію 10-поверхового багатоповерхового житлового будинку по вул.корольова, 48-б на власній земельній ділянці (перша черга будівництва) ТОВ "Полісьбуд" (а.с.139, т.1) та рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 25.12.2008 р. №988 "Про внесення змін в рішення міськвиконкому від 13.11.2008 р. №828" щодо передачі 10-поверхового багатоквартирного житлового будинку по вул.Корольова,48-Б на баланс та експлуатаційне обслуговування Товариству з обмеженою відповідальністю "Полісьбуд".

При цьому, позивач у справі заперечив проти задоволення клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та розстрочку. Представник позивача просив врахувати також інтереси банку, перед яким відповідачем допущено порушення зобов'язання за кредитним договором та несплата платежів за договором протягом тривалого часу; вважає, що підстав для зменшення розміру штрафних санкцій та розстрочки виконання рішення у даній справі немає.

У відповідності до пункту 1 статті 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

При цьому, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Виходячи з наведеного, у будь-якому випадку, розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку пов"язано з об'єктивними, непереборними, тобто, виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Тяжке фінансове становище товариства відповідача, на яке посилався відповідач, проте, не довів належним доказами, не є незвичайною і непрогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки, є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності та в умовах фінансової кризи в країні носить загальний характер.

З урахуванням викладеного, наведені відповідачем обставини не є тими виключними обставинами, наявність яких є підставою для розстрочення виконання судового рішення, а тому у задоволенні клопотання відповідача суд відмовляє.

Відповідноі до ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності обставин, які мають істотне значення.

Аналогічна за змістом і ст.233 Господарського кодексу України згідно якої, у разі, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 Господарського кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Юридичний аналіз наведених правових норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

З урахуванням вищевикладених обставин справи, суд вважає, що у даному випадку, з матеріалів справи не вбачаються, а відповідачем не доведені, будь-які підстави для застосування судом права зменшити розмір штрафних санкцій. Таким чином, у задоволенні клопотання позивача з даного приводу суд відмовляє.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісьбуд" (10029, м.Житомир, вул.Московська, буд.41, кв.20, ідентифікаційний код 32885839) на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (04053, м.Київ, вул.Артема, буд.15, ідентифікаційний код 20025456):

- 1463247,21 грн. заборгованості по тілу кредиту,

- 143987,20 грн. заборгованості по відсотках;

- 20029,56 грн. пені за порушення строку сплати процентів за користування кредитом,

- 354023,11 грн. інфляційних,

- 39625,74 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. У позові в частині стягнення 225401,04 грн. пені за порушення строку сплати кредиту відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 28.12.12

Суддя Ляхевич А.А.

віддрук.прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (прост.)

3 - відповідачу (прост.)