Постанова

від 27.12.2012 по справі 5002-23/2189-2012

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2012 року Справа № 5002-23/2189-2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гонтаря В.І.,

суддів Заплава Л.М.,

Проценко О.І.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Галіотіс";

відповідача: не з'явився, Кримська республіканська установа "Керченський історико-культурний заповідник";

третьої особи: не з'явився, Фонд майна Автономної Республіки Крим;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Галіотіс" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя І.О. Доброрез) від 05 вересня 2012 року у справі № 5002-23/2189-2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Галіотіс" (вул. Велика, 143,Керч,98307)

до Кримської республіканської установи "Керченський історико-культурний заповідник" (вул. Свєрдлова, 7,Керч,98300)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці позивача - Фонд майна Автономної Республіки Крим (вул. Севастопольська, 17,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95015)

про стягнення 77000, 00 грн.

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Кримської республіканської установи „Керченський історико-культурний заповідник" про стягнення завданої шкоди у вигляді неотриманих доходів в розмірі 77000,00 грн., обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що внаслідок заборони Кримською республіканською установою „Керченський історико-культурний заповідник" проїзду автотранспортних засобів на територію фортеці „Керч" товариство з обмеженою відповідальністю „Галіотіс", не маючи можливості вивезти улов з приймального пункту, з метою недопущення мору виловленої риби та її істотного знецінення було вимушено випустити вказану рибу (хамсу азовську в кількості 15400 кг) до моря, що спричинило збитки у розмірі 77000,00 грн.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 07 липня 2012 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 липня 2012 року до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, було залучено Фонд майна Автономної Республіки Крим.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 05 вересня 2012 року у справі № 5002-23/2189-2012 (суддя І.О. Доброрез) у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Кримською республіканською установою „Керченський історико-культурний заповідник" було правомірно відмовлено представникам товариства з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" у доступі на територію Кримської республіканської установи „Керченський історико-культурний заповідник".

Крім того, господарським судом Автономної Республіки Крим вказано на те, що товариством з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" не доведено наявність складу цивільного правопорушення.

Не погодившись з рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована посиланням товариства з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" на порушення господарським судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, що мають суттєве значення для її розгляду.

Зокрема, заявник апеляційної скарги вказує на те, що господарським судом першої інстанції при прийнятті рішення не враховано, що Кримська республіканська установа „Керченський історико-культурний заповідник" не має повноважень щодо перевірки відомостей стосовно працевлаштування працівників товариства з обмеженою відповідальністю „Галіотіс".

Також, товариство з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" зазначає на те, що акти від 19, 21, 22, 23, 24 та 25 квітня 2012 року є належними (оскільки стосуються предмету доказування та містять чисельні дані щодо відпущеної хамси азовської, які необхідні для визначення реального розміру заявлених збитків, причин її відпуску тощо) та допустимими (оскільки не містять дефекту форми та не суперечать будь-яким обов'язковим формам, встановленим законодавством) доказами.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 04 жовтня 2012 року апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" прийнята до провадження суду апеляційної інстанції.

Розпорядженням заступника голови суду від 08 листопада 2012 року у зв'язку з відпусткою судді Котлярової О.Л. здійснена заміна судді Котлярової О.Л. на суддю Заплава Л.М.

Розпорядженням в.о. секретаря судової палати від 20 грудня 2012 року у зв'язку з відпусткою судді Заплава Л.М. здійснена заміна судді Заплава Л.М. на суддю Котлярову О.Л.

Розпорядженням секретаря судової палати від 27 грудня 2012 року у зв'язку з відпусткою судді Сікорської Н.І., відпусткою судді Євдокімова І.В. та зайнятістю в іншому судовому засіданні судді Котлярової О.Л. здійснена заміна суддів Сікорської Н.І., Євдокімова І.В. та Котлярової О.Л. на суддів Гонтаря В.І., Заплава Л.М. та Проценко О.І., головуючим суддею у справі призначено суддю Гонтаря В.І.

Слухання справи неодноразово відкладалось.

В судові засідання Кримська республіканська установа „Керченський історико-культурний заповідник" та Фонд майна Автономної Республіки Крим своїх представників не направили, про місце і час розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.

Так, відповідно до положень пункту 3.9.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року № 18 в разі якщо ухвалу у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункт 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі „Смірнова проти України").

Згідно з пунктом 3.9.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представників Кримської республіканської установи „Керченський історико-культурний заповідник" та Фонду майна Автономної Республіки Крим.

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Відповідно до ліцензії серії АВ № 520109, виданої Державним комітетом рибного господарства України 23 березня 2012 року, та повідомлення Державного агентства рибного господарства України № 2К-14 від 29 грудня 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" здійснює господарську діяльність, пов'язану з промисловим прибережним виловом риби (зокрема хамси азовської) на промислових ділянках рибогосподарських водойм в акваторії міста Керч.

З метою здійснення зазначеної господарської діяльності товариством з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" на підставі рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 2 грудня 2008 року (з урахуванням ухвали господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 липня 2012 року) у справі № 5002-4/6172-2008 строком до 18 березня 2012 року орендувались будівлі №№ 54, 56, 65 та 266, споруда „Мінна стінка", а також строком до 5 вересня 2012 року -будівлі №№ 52, 53 та 265, розташовані в місті Керч на території об'єкта „Фортеця Керч", який відноситься до майна Автономної Республіки Крим та балансоутримувачем якого є Кримська республіканська установа „Керченський історико-культурний заповідник".

26 січня 2011 року директором Кримської республіканської установи „Керченський історико-культурний заповідник" Н.В. Галченко був виданий наказ № 10, відповідно до якого для забезпечення безпеки на території „Фортеці Керч" було заборонено проїзд транспортних засобів, особливо екскурсійних автобусів, по автомобільному мосту до форту „Тотлєбєн" та через ворота на мис Ак-Бурун.

Відповідно до актів від 19, 21, 22, 23, 24 та 25 квітня 2012 року, складених за участю директора товариства з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" О.А. Осокіна, приймальника риби С.А. Осокіна, держінспекторів Кримського територіального відділа Азоврибінспекції О.В. Куліка та О.В. Соболя, у зв'язку з закриттям проїзду вантажного автотранспорту до приймального пункту, обладнаного товариством з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" в орендованих будівлях №№ 52, 53 та 265 на території „Фортеці Керч", зі ставних неводів в живому вигляді було випущено до моря загалом 15400 кг хамси азовської, вимірювання якої здійснювалось відтарированим ящиком (корзиною).

З письмових пояснень держінспекторів Кримського територіального відділа Азоврибінспекції О.В. Куліка та О.В. Соболя, а також письмових пояснень провідного іхтіолога А.М. Матвеєва вбачається, що Азовське басейнове управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства підтвердило, що 23 березня 2012 Державне агентство рибного господарства України погодило товариству з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" розміщення рибоприймального пункту на причалі № 241А, розташованому на території „Фортеці Керч". Внаслідок неможливості вивозу риби з території рибоприймального пункту, вилов хамси азовської був відпущений до моря у живому вигляді у кількості 15400 кг, що було зафіксовано відповідними актами. Підрахування риби здійснювалося за участю держінспекторів Азоврибохорони відтарированим ящиком з отворами для стоку води, який при повному навантаженні вміщував 22 кг риби.

Згідно з ціновою довідкою № ВК-166Э від 28 листопада 2012 року, наданою Керченським підприємством Торговельно-промислової палати Криму, станом на квітень 2012 року середня ринкова вартість хамси азовської в регіоні складала 5 грн. за 1 кг.

В період з 19 по 25 квітня 2012 року витрати товариства з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" з організації вилову хамси азовської склали 2770,62 грн., які включають витрати на оренду плавзасобів -мотокатеру, судовий білет ЯКР № 184 від 17 серпня 2001 року, шлюпки на 6 місць, судовий білет ЯКР № 183 від 24 червня 2001 року, орендованих товариством з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" в одного з засновників підприємства С.А. Осокіна на підставі договору оренди плавзасобів від 1 січня 2012 року, та витрати по виплаті заробітної плати рибалкам.

Вказуючи на те, що внаслідок заборони Кримською республіканською установою „Керченський історико-культурний заповідник" проїзду автотранспортних засобів на територію „Фортеці Керч" товариство з обмеженою відповідальністю „Галіотіс", не маючи можливості вивезти улов з приймального пункту, з метою недопущення мору виловленої риби та її істотного знецінення було вимушено випустити вказану рибу (хамсу азовську в кількості 15400 кг) до моря, товариство з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" звернулось до суду з позовною заявою про стягнення завданої шкоди у вигляді неотриманих доходів в розмірі 77000,00 грн.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши присутніх у судових засіданнях представників товариства з обмеженою відповідальністю „Галіотіс", перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з правомірності відмови Кримської республіканської установи „Керченський історико-культурний заповідник" в допуску автотранспорту товариства з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" на територію „Фортеці Керч" у зв'язку з її аварійним станом, а також з відсутності у наданих товариством з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" актах всіх необхідних реквізитів, а саме печаток та посилань на нормативно-правові акти, на підставі яких вони були складені.

Суд апеляційної інстанції вважає дані висновки місцевого господарського суду передчасними та такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права та фактичних обставинах справи.

Так, з матеріалів справи вбачається, та сторонами у справі не оспорюється те, що відносини між Кримською республіканською установою „Керченський історико-культурний заповідник" та товариством з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" є позадоговірними.

Отже, спір про відшкодування збитків, завданих одному суб'єкту господарювання позадоговірними діями іншого, підлягає вирішенню за правилами, визначеними статтею 22 та главою 85 Цивільного кодексу України, з урахуванням низки положень глави 25 Господарського кодексу України.

Як правомірно зазначив господарський суд Автономної Республіки Крим, відповідно до загальних (статті 22, 1116 Цивільного кодексу України) та спеціальних (статті 224-226 Господарського кодексу України) приписів матеріального закону для застосування такої міри цивільної відповідальності, як відшкодування збитків, зацікавлена сторона (позивач) повинна довести наявність в діях або бездіяльності іншої сторони -відповідача -повного складу цивільного правопорушення, до складу якого входять:

- неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано збитки, якщо заподіювач збитків не був уповноважений на такі дії;

- наявність збитків. Під збитками слід розуміти, зокрема, втрату або пошкодження майна потерпілого;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що збитки мають виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача;

- вина заподіювача збитків, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданих збитків покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Дослідивши спірні відносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про належне доведення повного складу цивільного правопорушення, наявність якого є підставою для відшкодування відповідачем завданих позивачеві збитків.

Так, Керченський історико-культурний заповідник є об'єктом культурної спадщини -пам'яткою місцевого значення. Повноваження керівника заповідника щодо зміни режиму доступу до нього, зокрема шляхом обмеження доступу автотранспорту, визначаються Законом України „Про охорону культурної спадщини" та Положенням про Кримську республіканську установу „Керченський історико-культурний заповідник".

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 6 Закону України „Про охорону культурної спадщини" встановлення режиму використання пам'ятки місцевого значення в Автономній Республіці Крим відноситься до компетенції відповідного органу охорони культурної спадщини (в даному випадку -Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини).

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, у матеріалах справи відсутні докази обмеження Республіканським комітетом Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини доступу автотранспорту товариства з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" до Керченського історико-культурного заповідника.

Одночасно, згідно з пунктом 3.2 Положення про Кримську республіканську установу „Керченський історико-культурний заповідник" керівник (директор) установи здійснює лише контроль за дотриманням встановленого на території заповідника режиму, проте не має повноважень щодо його зміни, зокрема шляхом заборони в'їзду на територію заповідника автотранспорту.

Враховуючи вищевказане, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим висновок господарського суду першої інстанції щодо правомірності відмови представникам товариства з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" у доступі на територію Кримської республіканської установи „Керченський історико-культурний заповідник", оскільки як вбачається з наведених нормативних положень та підтверджується матеріалами справи директор Кримської республіканської установи „Керченський історико-культурний заповідник" не мав права обмежувати доступ автотранспорту товариства з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" на територію заповідника шляхом прийняття наказу № 10 від 26 січня 2011 року та заборонив в'їзд вантажних автомобілів товариства з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" з порушенням вимог пункту 5 частини 1 статті 6 Закону України „Про охорону культурної спадщини".

Відповідно до актів від 19, 21, 22, 23, 24 та 25 квітня 2012 року, складених за участю директора товариства з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" О.А. Осокіна, приймальника риби С.А. Осокіна, держінспекторів Кримського територіального відділа Азоврибінспекції О.В. Куліка та О.В. Соболя, у зв'язку з закриттям проїзду вантажного автотранспорту до приймального пункту, обладнаного товариством з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" в орендованих будівлях №№ 52, 53 та 265 на території „Фортеці Керч", зі ставних неводів позивача в живому вигляді було випущено до моря загалом 15400 кг хамси азовської, вимірювання якої здійснювалось відтарированим ящиком (корзиною).

Дані вимірювання риби та її кількість наведені у вищезазначених актах, підтверджені письмовими поясненнями держінспекторів Кримського територіального відділа Азоврибінспекції О.В. Куліка та О.В. Соболя, а також письмовими поясненнями провідного іхтіолога А.М. Матвеєва.

В поясненнях посадові особи Азовського басейнового управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства підтверджують, що 23 березня 2012 Державне агентство рибного господарства України погодило товариству з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" розміщення рибоприймального пункту на причалі № 241А, розташованому на території „Фортеці Керч". Внаслідок неможливості вивозу риби з території рибоприймального пункту, вилов хамси азовської був відпущений до моря у живому вигляді у кількості 15400 кг, що було зафіксовано відповідними актами. Підрахування риби здійснювалося за участю держінспекторів Азоврибохорони відтарированим ящиком з отворами для стоку води, який при повному навантаженні вміщував 22 кг риби.

Повноваження співробітників Державного агентства рибного господарства України щодо контролю за умовами та обсягами вилову безпосередньо встановлені статтею 10 Закону України „Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" та підпунктом 7 пункту 4 Положення про Державне агентство рибного господарства України, затвердженого Указом Президента України № 484/2011 від 16 квітня 2011 року.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що перелічені акти є належними (оскільки стосуються предмету доказування та містять чисельні дані щодо відпущеної хамси азовської, які необхідні для визначення реального розміру заявлених збитків, причин її відпуску тощо) та допустимими (оскільки не містять дефекту форми та не суперечать будь-яким обов'язковим формам, встановленим законодавством) доказами у справі. Відсутність в цих актах таких обов'язкових реквізитів, як печатки та посилання на нормативні акті, не позбавляє їх доказової сили, оскільки жодним нормативно-правовим актом не встановлюється такої обов'язковості.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що факт законного вилову товариством з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" хамси азовської в кількості 15400 кг, а також факт подальшого відпущення цієї риби до моря доведений належними та допустимими доказами.

Згідно з ціновою довідкою № ВК-166Э від 28 листопада 2012 року, наданою Керченським підприємством Торговельно-промислової палати Криму станом на квітень 2012 року середня ринкова вартість хамси азовської в регіоні складала 5 грн. за 1 кг.

Отже, сукупна вартість відпущеної товариством з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" хамси азовської за середньою вартістю по регіону склала 15400 * 5 = 77000,00 грн.

Відповідно до статті 333 Цивільного кодексу України особа, яка зловила рибу у водоймі є її власником, якщо вона діяла відповідно до закону. Аналогічні положення містяться у статі 37 Закону України „Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів".

Як зазначалося вище, товариство з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" здійснює законний вилов риби на підставі ліцензії серії АВ № 520109, виданої Державним комітетом рибного господарства України 23 березня 2012 року, та повідомлення Державного агентства рибного господарства України № 2К-14 від 29 грудня 2011 року, внаслідок чого втрата товариством з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" хамси азовської в кількості 15400 кг є втратою його власності.

В свою чергу, оскільки грошовий еквівалент майнових втрат особи згідно з пунктом 1 частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 225 Господарського кодексу України відноситься до прямих збитків, вартість відпущеної товариством з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" хамси азовської у розмірі 77000,00 грн. слід класифікувати як прямі збитки.

Одночасно, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати на те, що листом № 47 від 28 листопада 2012 року підтверджено, що в період з 19 по 25 квітня 2012 року витрати товариства з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" з організації вилову хамси азовської склали 2770,62 грн, які включають витрати на оренду плавзасобів -мотокатеру, судовий білет ЯКР № 184 від 17 серпня 2001 року, шлюпки на 6 місць, судовий білет ЯКР № 183 від 24 червня 2001 року, орендованих товариством з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" в одного з засновників підприємства С.А. Осокіна на підставі договору оренди плавзасобів від 1 січня 2012 року, та витрати по виплаті заробітної плати рибалкам.

Отже, сума прямих збитків, яка заявлена товариством з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" до стягнення, повинна бути скорегована на розмір його витрат за період, в якому ці збитки були понесені, та з урахуванням витратної частини складає 74229,38 грн.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 6 Закону України „Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них" під час переробки продуктів лову повинні забезпечуватися дотримання вимог нормативних документів щодо умов добування, переробки та транспортування і зберігання продуктів лову та харчової продукції з них.

Згідно з підпунктом 6.3.2 Інструкції про порядок спеціального використання риби та інших водних живих ресурсів, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 623/404 від 11 листопада 2005 року, рибалка, відповідальний за вилучення риби та інших водних живих ресурсів у виробничому підрозділі користувача, та відповідальна особа за проведення дослідного лову зобов'язані забезпечувати належне ведення промислового журналу, облік, зберігання, транспортування, а також здавання вилученої риби та інших водних живих ресурсів на свої приймальні пункти або приймальні пункти інших користувачів, з якими укладені договори на приймання риби та інших водних живих ресурсів.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджено факт того, що орендовані товариством з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" будівлі №№ 52, 53 та 265, строк користування якими в період виникнення спірних відносин (до 5 вересня 2012 року) не сплив, використовувались товариством з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" для розміщення погодженого з органом Державного агентства рибного господарства України приймального пункту риби.

Інші приймальні пункти, розташування яких було б погоджене у встановленому порядку, товариством з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" не облаштовувались.

З фототаблиць, що містяться у матеріалах справи, вбачається, що конструктивні особливості території заповідника не дозволяють вантажному автомобільному транспорту потрапляти до приймальних пунктів іншим чином, ніж через ворота на міст Ак-Бурун та міст до форту Тотлєбєн.

Отже, враховуючи, що перевищення нормативних строків здачі улову тягне за собою зниження сортовості риби, і як наслідок -її знецінення, товариство з обмеженою відповідальністю „Галіотіс", будучи позбавлено можливості вивезти рибу з приймальних пунктів до місця переробки, було вимушено відпустити її живою до моря, оскільки значне перевищення строку зберігання риби поза охолоджувальними установками на приймальному та переробному пунктах призвело би до її загибелі та, як наслідок -до застосування до товариства з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" санкцій, передбачених природоохоронним законодавством, в тому числі шляхом припинення права на спеціальне використання живих водних ресурсів (пункт 8.1 Інструкції про порядок спеціального використання риби та інших водних живих ресурсів) та стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" збитків в розмірі вартості загиблої риби (стаття 20 Закону України „Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", пункт 1.4 Методики розрахунку збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок порушення правил рибальства та охорони водних живих ресурсів, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 12 липня 2004 р. № 248/273).

Таким чином, товариство з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" було вимушено втратити (випустити до моря) законно виловлену ним (та належну йому на праві власності) хамсу азовську в кількості 15400 кг саме внаслідок неможливості належного та своєчасного транспортування улову через протиправну заборону Кримською республіканською установою „Керченський історико-культурний заповідник" доступу автомобільного вантажного транспорту до приймального пункту, яким улов повинен був бути доставлений з приймального пункту до місця переробки.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

В даному випадку Кримська республіканська установа „Керченський історико-культурний заповідник", яка в порушення вимог пункту 5 частини 1 статті 6 Закону України „Про охорону культурної спадщини" заборонила доступ автотранспорту на територію Керченського історико-культурного заповідника, діяла свідомо, а її воля на заборону в'їзду автотранспорту висловлена у формі конкретного документу -наказу № 10 від 26 січня 2011 року.

Частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України визначає презумпцію вини заподіювача шкоди, що означає, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини (у зв'язку із наявністю вини іншої особи або у зв'язку із дією об'єктивних обставин).

Беручи до уваги той факт, що Кримською республіканською установою „Керченський історико-культурний заповідник" всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказів відсутності її вини не надано, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що саме Кримська республіканська установа „Керченський історико-культурний заповідник" є особою, винною в заподіянні товариству з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" реальних збитків в розмірі 74229,38 грн.

З урахуванням вищенаведеного суд апеляційної інстанції зазначає, що в діях Кримської республіканської установи „Керченський історико-культурний заповідник" наявний та доведений повний склад цивільного правопорушення, що в свою чергу є підставою для застосування до неї такої міри відповідальності, як відшкодування завданих товариству з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" реальних збитків.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, що є підставою для скасування рішення та прийняття нового про часткове задоволення позовних вимог в сумі доведених реальних збитків, скорегованих на суму витрат товариства з обмеженою відповідальністю „Галіотіс" в період з 19 по 25 травня 2012 року - 74229,38 грн.

Керуючись статтями 101, пунктом 2 статті 103, частиною 1 пунктом 1, 3 статті 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Галіотіс" задовольнити.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 05 вересня 2012 року у справі № 5002-23/2189-2012 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Кримської республіканської установи "Керченський історико-культурний заповідник" (вул. Свєрдлова, 7, Керч, Автономна Республіка Крим, 98320; реєстраційний номер - 10002012905, ідентифікаційний код - 02131657) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Галіотіс" (вул. Велика, 143, Керч, Автономна Республіка Крим, 98307; реєстраційний номер - 10034393434, ідентифікаційний код - 30762032, р/р 26000259673001 Керченська філія ПІБ, МФО 324548, ОКПО 30762032) 77000,00 грн. збитків.

Стягнути з Кримської республіканської установи "Керченський історико-культурний заповідник" (вул. Свєрдлова, 7, Керч, Автономна Республіка Крим, 98320; реєстраційний номер - 10002012905, ідентифікаційний код - 02131657) користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Галіотіс" (вул. Велика, 143, Керч, Автономна Республіка Крим, 98307; реєстраційний номер - 10034393434, ідентифікаційний код - 30762032, р/р 26000259673001 Керченська філія ПІБ, МФО 324548, ОКПО 30762032) 2504,75 грн. судового збору та 236 грн. на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

5. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати відповідні накази.

Головуючий суддя В.І. Гонтар

Судді Л.М. Заплава

О.І. Проценко

Розсилка:

1.Товариство з обмеженою відповідальністю "Галіотіс" (вул. Велика, 143,Керч,98307)

2. Кримська республіканська установа "Керченський історико-культурний заповідник"

(вул. Свєрдлова, 7,Керч,98300) 3. Фонд майна Автономної Республіки Крим

(вул. Севастопольська, 17,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95015)

4. Господарському суду Автономної Республіки Крим (вул. Р.Люксембург/речна, 29/11, Сімферополь, 95000)

5. наряд