Ухвала

від 09.10.2012 по справі 2а-2801/11/0170/22

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-2801/11/0170/22

09.10.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Щепанської О.А.,

суддів Омельченка В. А. ,

Кобаля М.І.

секретар судового засідання Міщенко М.М.

за участю сторін:

представник позивача, Приватного підприємства "Будівельна компанія "Савой"- Єльцов Вадим Валерійович,

представник відповідача, Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Радчук А.А.) від 22.05.2012 у справі № 2а-2801/11/0170/22

за позовом Приватного підприємства "Будівельна компанія "Савой" (вул. Лермонтова, 12 кв. 211, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.05.2012 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим №0026192301/0 від 31.12.2010 про нарахування податку на прибуток та штрафних санкцій в сумі 112 862,40грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення ,,Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим №0026182301/0 від 31.12.2010 про нарахування податку на додану вартість та штрафних санкцій в сумі 120066,00грн.

Стягнуто на користь Приватного підприємства "Будівельна компанія "Савой" судовий збір у розмірі 3,40 грн. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.05.2012 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального права.

У судовому засіданні, призначеному до розгляду на 09.10.2012, представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідач явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

На підставі та за правилами ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, встановила наступне.

Позивач - Приватне підприємство "Будівельна компанія "Савой", звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позов мотивовано протиправністю доводів відповідача, стосовно визнання укладених правочинів позивачем із контрагентами TOB "Глобал Кард Групп", TOB "ТК "Укрімпекс", TOB "ТК Сігма Груп" недійсними, а також безпідставністю застосовування наслідків цього.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив.

Судова колегія , вислухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, посадовими особами відповідача проведено невиїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства при правових відносинах з TOB "Глобал Кард Групп", TOB "ТК Сігма Груп", TOB "ТК "Укрімпекс" за період з 01.04.2009 по 31.03.2010, за наслідками перевірки складено акт №21610/23-2/31446676 від 29.12.2010.

Відповідно до висновків акту перевірки встановлено порушення позивачем: п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 та п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 № 283/97-ВР в результаті донараховано податку на прибуток у сумі 80616 грн., в т.ч. за 2009 рік -80616 грн.; п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 та п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в результаті зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2009 рік у сумі 68438 грн., за 1 квартал 2010 року у сумі 9321 грн.; п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 в результаті занижено податок на додану вартість у сумі 80044грн.

В основу висновків акту перевірки покладені наступні обставини.

У періоді, що перевірявся позивач мав відносини з TOB "Глобал Кард Групп", TOB "ТК Сігма Груп", TOB "ТК "Укрімпекс".

При цьому при перевірці питання правомірності віднесення у валові витрати послуг та витрат на придбання будівельних матеріалів, отриманих від TOB "Глобал Кард Групп", TOB "ТК Сігма Груп", TOB "ТК "Укрімпекс", встановлено порушення ведення бухгалтерського та податкового обліку та звітності, оскільки до перевірки крім договорів, видаткових накладних, актів про приймання виконаних робіт та податкових накладних не були надані належним чином оформлені і завірені печаткою документи, що могли б підтвердити фактичне виконання зазначених послуг.

Перевіркою також проведено дослідження першого ланцюга постачання контрагентів згідно детальної інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, за результатами якого встановлено, що TOB "Глобал Кард Групп", TOB "ТК Сігма Груп", TOB "ТК "Укрімпекс", характеризуються однаковими показниками у частині класифікації таких контрагентів як посередники з незначним об'ємом основних фондів, відсутністю головною бухгалтера, характеру подання податкової звітності (відомості у наданих звітах не повні та суперечливі у частині надання основних звітів, декларацій без декларування відповідних обсягів з подальшим їх уточненням загалом за декілька відповідних періодів одночасно), контрагентам присвоєно стани платника відмінні від нуля. В ході проведення перевірки, відповідно до баз даних ДПС, податкової звітності встановлено, що вищевказані постачальники - контрагенти ПП "Будівельна компанія "Савой" за юридичною адресою не знаходяться, що виключає можливість надання послуг та отримання будівельних матеріалів. У зв'язку з чим, відповідачем зроблений висновок про нікчемність правочинів ПП "Будівельна компанія "Савой" з TOB "Глобал Кард Групп", TOB "ТК Сігма Груп", TOB "ТК "Укрімпекс".

Згідно акту перевірки ПП "БК "Савой" необґрунтовано завищило суму валових витрат у сумі 400221 грн., у тому числі: - за 2009 р. - 390900грн. (2 півріччя 88167грн., три кв. 143669 грн., рік 390900 грн.); -за 1 кв. 2010 р. - 9321 грн.

Враховуючи дані акту перевірки ДПІ, про завищення ПП "БК "Савой" суми валових витрат у сумі 400221 грн., у т.ч. за 2009 р. у сумі 390900,00 грн., за 1 кв. 2010 р. у сумі 9321,00 грн., позивачу зменшено задеклароване від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2009 р. в сумі -68438 грн. на 390900,00 грн., в результаті чого підприємству встановлене позитивне значення об'єкта оподаткування у сумі 322462 (-68438 + 390900) грн.; за 1 кв. 2010 р. задеклароване підприємством від'ємне значення в сумі -189656 грн. зменшено на 9321,00 грн., та встановлене у розмірі -180335(-189656+9321 )грн.

В наслідок зазначеного позивачу донараховано податку на прибуток за 2009 р. у сумі 80616 (322462 х 25%) грн.

За висновками даного акту перевірки та встановлених порушень відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення-рішення №0026192301/0 від 31.12.2010 про нарахування податку на прибуток та штрафних санкцій в сумі 112862,40грн., та №0026182301/0 від 31.12.2010 про нарахування податку на додану вартість та штрафних санкцій в сумі 120066,00грн.

На час проведення перевірки позивача, у період що перевірявся та на час прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень були чинними Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 №334/94-ВР та Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Відповідно до положень п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», (в редакції, яка діяла на час проведення перевірки позивача та прийняття податкових повідомлень-рішень), господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктом 3.1 ст. 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з п. 4.3 цього Закону, на: суму валових витрат платника податку, визначених ст. 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із ст. 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Статтею 5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 даного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" не ставить право платника на валові витрати в залежність від стану розрахунків з бюджетом його постачальників. У названому Законі взагалі відсутні такі терміни, як «стан 9»або «стан 3». При цьому, п. 5.11 названого Закону прямо передбачено: «Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється».

Враховуючи вищенаведені законодавчі норми, право покупця на валові витрати обумовлено двома законодавчими вимогами: зв'язок витрат з господарською діяльністю підприємства та наявність відповідних підтверджуючих розрахункових, платіжних чи інших документів.

Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" не містить вимоги, щодо підтвердження суми валових витрат підприємства товаро транспортними накладними.

При цьому також слід вказати, що ні Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", ні правила ведення податкового обліку, ні Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.1995 №88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

У п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, зазначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно з законами України з питань оподаткування.

Відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити визначені законом реквізити.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5. ст. 5 вказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.4.5. п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджувались податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, згідно Закону України "Про податок на додану вартість" існує лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість цим законом не передбачена.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП "БК "Савой" в 2 кварталі 2009 року були придбані будівельні матеріали та послуги у TOB "Глобал Кард Груп" на суму без ПДВ 88166,67грн., в 3-4 кв. 2009 року були придбані будівельні матеріали у TOB "ТК Укрімпекс" на загальну суму без ПДВ 235733,44 грн. (в т. ч.3 кв. 2009 р-. - 55502,38 грн., за 4 кв. 2009 р. - 180231,06 грн.), в 4 кв. 2009 року та 1 кв. 2010 року були придбані будівельні матеріали у TOB "ТК Сігма Груп" на загальну суму без ПДВ 76321,11 грн. (у т.ч. за 4 кв. 2009 р. - 67000,00 грн., за 1 кв. 2010 р. - 9321,11 грн.).

Придбання товарів підтверджується видатковими накладними постачальників та актом виконаних робіт (наданих послуг) на загальну суму без ПДВ 400221,22 грн., які оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»- в них вказані дати їх складання, дані про кількість, ціну та вартість товару , підписи посадових осіб про передачу і прийом товару, завірені печаткою, придбання послуг підтверджується актом приймання виконаних робіт (надання послуг) оформленому у відповідності до названого Закону.

Оплата позивачем вартості даних товарів та послуг була проведена в повному обсязі, що підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку -квитанціями та виписками банку по особовому рахунку ПП "БК "Савой".

Судова колегія погоджується з судом першої інстанції, що документами первинного бухгалтерського обліку підтверджено отримання позивачем товару від контрагентів; а також оплата поставленого товару і подальше його використання у власної господарської діяльності.

Крім того, слід зазначити. що судом першої інстанції по справі було призначено судово-економічну експертизу.

Згідно висновку №73/11 судово-економічної експертизи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку ПП "БК "Савой" не підтверджується зменшення ПП "БК "Савой" від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2009 рік у розмірі 68438 грн. та за 1 квартал 2010 року у сумі 9321 грн., яке було зменшено позивачу за результатами акту перевірки. Включення до складу валових витрат ПП "БК "Савой" за період з 2 кварталу 2009 року по 1 квартал 2010 року витрат на придбання будівельних матеріалів та послуг у TOB "Глобал Кард Групп", TOB "ТК Сігма Груп", TOB "ТК "Укрімпекс" відповідає вимогам законодавства та підтверджується документально в загальній сумі 400221,21 грн., тому висновки ДПІ щодо донарахування позивачу податку на прибуток в сумі 80616 грн. є помилковим.

Крім того, в ході перевірки відповідачем не встановлено факт того, що до податкового кредиту позивачем було включено суму податку на додану вартість, на підставі не існуючих податкових накладних, або які складені у не відповідності із вимогами чинного законодавства України, або по операціям, які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника.

Посилання відповідача на нікчемність правочинів між позивачем та TOB "Глобал Кард Групп", TOB "ТК Сігма Груп", TOB "ТК "Укрімпекс" є неспроможним з огляду на наступне.

Згідно з ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодуванні

Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому, згідно постанови Пленуму Верховного суду від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, всупереч вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не доведено наявність у позивача умислу на укладання правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому вони не можуть розглядатися як нікчемні. Крім того, не доведено наявність інших підстав, передбачених законом, що вказують на неможливість включення позивачем податкових накладних, виписаних на його адресу, до складу податкового кредиту. При цьому вищенаведеним підтверджується, що позивач здійснював усі необхідні дії, спрямовані на виконання господарських правовідносин, маючи за мету здійснення господарських операцій.

До того ж, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Згідно п.п. 36.1, 36.5 ст. 36; п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України, обчислення, декларування та \ або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Така позиція обґрунтована захистом прав добросовісних платників податків та принципом особистої відповідальності правопорушника за скоєне порушення вимог податкового законодавства.

Зазначене узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, що є обов'язковою для всіх судів України, в силу положень ч. 1 ст. 244-2 КАС України. Крім того, ця позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС'АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Все вищенаведене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.05.2012 у справі № 2а-2801/11/0170/22 - залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 15 жовтня 2012 р.

Головуючий суддя підпис О.А.Щепанська

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис М.І. Кобаль

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.А.Щепанська