Постанова

від 02.01.2013 по справі 5004/1010/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"02" січня 2013 р. Справа № 5004/1010/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Василишин А.Р. ,

суддя Савченко Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервіс" ЛТД

на рішення господарського суду Волинської області від 13.09.2012 р.

у справі № 5004/1010/12 (суддя Войціховський В.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервіс" ЛТД

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"

про розірвання кредитного договору та стягнення 138 259,84 грн. збитків

за участю представників сторін:

від позивача:Носков О.М.

від відповідача:Гураль С.П.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 13.09.2012 р. у справі № 5004/1010/12 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервіс" ЛТД до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про розірвання кредитного договору та стягнення 138 259,84 грн. завданої шкоди.

При винесенні вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладеного 19 вересня 2008 року Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будсервіс" ЛТД кредитного договору № 010/08-11/2132 з додатком №1 Графік погашення кредиту, згідно якого кредитна установа-відповідач зобов'язалась надати товариству "Будсервіс" з метою проведення будівництва нерухомого майна та фінансування супутніх витрат (виплата заробітної плати, сплата відрахувань на соціальні заходи, інших податків і зборів) кредитні кошти в розмірі 2 000 000 грн. з терміном остаточного повернення кредиту 18.09.2018р. та сплатою відсотків за користування грошовими коштами у розмірі відсоткової ставки за кредитом, визначеної між договірними сторонами (21,5% річних).

Судом першої інстанції було встановлено, що у відповідності до погодженого між сторонами Графіку погашення кредиту та сплати процентів позичальник зобов'язувався щомісячно з жовтня місяця 2008 року здійснювати відповідні платежі по відсотках, а також з жовтня місяця 2009 року приступити до виконання зобов'язання в частині погашення суми отриманого кредиту.

Також, місцевим господарським судом було враховано, що за період дії кредитного договору позивачу було надано кредитних коштів на загальну суму 1 070 000 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи розпорядженнями Волинської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та платіжним дорученням.Останній транш грошових коштів в розмірі 70 000 грн. було надано відповідачем позивачу 08 січня 2009 року.

Окрім того, місцевим судом було з'ясовано, що у період дії кредитної угоди № 010/08-11/2132 від 19.09.2008 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Будсервіс" ЛТД неодноразово порушувало умови договору, зокрема, в частині сплати кредитній установі відсотків за користування кредитними коштами, повернення кредиту у строки, порядку та розмірах, встановлених додатком № 1 до кредитного договору -Графік повернення кредиту.

На підставі наданих сторонами документів та пояснень, суд першої інстанції дійшов висновку, що платежі по відсотках здійснювались позичальником несвоєчасно та у невстановлених розмірах.

В обґрунтування своїх висновків суд першої інстанції посилається на рішення Нововолинського міського суду від 19.04.2010 р. у справі №2-104-10, яким було постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервіс" ЛТД, Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма "Конкурент" та Цаана Юхима Ламбертовича солідарно на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" 1 213 086,70 грн. заборгованості по кредиту.

Враховуючи вказане рішення, місцевий суд зауважив, що факти невиконання (неналежного виконання) Товариством з обмеженою відповідальністю "Будсервіс" ЛТД договірних зобов'язань, що випливають із укладеного з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" кредитного договору від 19.09.2008 р. №010/08-11/2132, зокрема, в частині несвоєчасного повернення банку наданих кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування, були встановлені Нововолинським міським судом при вирішенні цивільної справи №2-104-10 ще 19 квітня 2010 року і таке рішення в цій частині в силу положень статті 35 ГПК України є обов'язковим для господарського суду при вирішенні даного спору.

Враховуючи порушення п. 2.3.16 та п.2.3.13 кредитного договору, допущені зі сторони ТзОВ "Будсервіс" ЛТД, місцевий суд розцінив позицію кредитної установи про припинення виділення кредиту (надання наступних грошових траншів) Товариству з обмеженою відповідальністю "Будсервіс" ЛТД згідно кредитного договору від 19.09.2008 р. №010/08-11/2132 як таку, що не суперечить встановленим обставинам справи, умовам договору та вимогам закону.

Виходячи з аналізу положень ст. ст. 525, 651, 652 ЦК України та приймаючи до уваги встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що визначені законом підстави для розірвання кредитного договору № 010/08-11/2132 від 19.09.2008 р. відсутні, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.

В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 138 259,84 грн. завданої неправомірними діями останнього шкоди, а також щодо зобов'язання кредитної установи зарахувати сплачені позивачем відсотки за користування кредитом в сумі 106 703,30 грн. в рахунок погашення тіла кредиту за кредитним договором, суд першої інстанції відмовив з тих підстав, що такі вимоги є правовими наслідками у разі задоволення позову в частині вимог щодо розірвання кредитного договору.

Окрім того, позовні вимоги в цій частині є безпідставними з огляду на те, що позивач не довів наявності усіх складових елементів правопорушення, що є підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди у порядку статті 1166 ЦК України.

Таким чином, приймаючи до уваги вказане, суд першої інстанції дійшов до висновку, що правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні, у зв'язку з чим позов не підлягає до задоволення.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будсервіс" ЛТД звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Волинської області від 13.09.2012 р. у справі № 5004/1010/12 скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

Апелянт вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято внаслідок неповного з'ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Судом першої інстанції не було прийнято до уваги те, що відповідач односторонньо відмовився, виконувати взяті на себе зобов'язання щодо видачі кредитних коштів, не попередивши про це товариство. Банк зобов'язаний був відповідно до п. 2 частини 1 п 1.1 частини 2 Кредитного договору надати позивачу кредит в розмірі 2 000 000 грн. Проте, кредитні кошти були надані всього на загальну суму 1 070 000 гри. з порушення строків, визначених кредитним договором.

Скаржник звертає увагу на те, що вказані обставини справи судом першої інстанції було проігноровано та не прийнято до уваги. Після односторонньої, без попередження, необгрунтованої відмови Банку від виконання взятих на себе зобов'язань, відповідно до ч. 3 ст. 220 ГК України, боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

Стаття 221 ГК України вказує, що кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором. Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе прострочення не спричинено умисно або через необережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах.

Також, скаржник звертає увагу на те, що після отримання кредитних коштів в розмірі 1000000 грн. позивач звертався до відповідача про надання чергових траншів - листопад та грудень. Однак, Банк в односторонньому порядку, не надаючи відповіді про причини, не виконав свої зобов'язання, що в свою чергу є підставою для розірвання кредитного договору на основі ст. 651 ЦК України

Окрім того, скаржник зазначає, що згідно умов кредитного договору кредитні кошти повинні були надаватися Товариству в період з вересня по грудень 2008 року. Позивачем був наданий бізнес - план на отримання кредитних коштів на будівництво житлових будинків та за рахунок використання кредиту отримання прибутку та погашення кредиту. У зв'язку з порушенням зі сторони відповідача строків та порядку надання коштів, Товариство не виконало взяті зобов'язання перед іншими бізнес партнерами та не отримало тих фінансових результатів, які були заплановані. Але, незважаючи на вказане, Банк не надав кошти у повному обсязі.

Водночас, скаржник наголошує на тому, що розпорядження від 26.09.2008 р. та 22.10.2008 р. про перерахування коштів згідно кредитного договору по 500 тис. грн. є суперечливими з платіжними дорученнями про перерахування кредитних коштів, які надавалися відповідачем до Нововолинського міського суду.

На підставі вказаного, скаржник стверджує, що судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позову за відсутності на те правових підстав, у зв'язку з чим оскаржуване рішення суду першої інстанції слід скасувати.

Від відповідача - Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить рішення господарського суду Волинської області від 13.09.2012 р. у справі № 5004/1010/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, відповідач вказує наступне.

За період дії кредитного договору відповідачу було видано кредитних коштів на суму 1 070 000,00 грн.

Останній транш в розмірі 70 000, 00 грн. був виданий позивачу 08.01.2009 року. Але після порушення ТзОВ «Будсервіс»умов кредитного договору, Банк припинив фінансування Позичальника.

Відповідач звертає увагу на такі порушення умов кредитного договору, допущені зі сторони позивача:

- 28.09.2009 року не було поновлено договір страхування предмета іпотеки, чим було порушено п. 2.3.8. кредитного договору, згідно якого

протягом дії кредитного договору позичальник зобов'язується забезпечувати

наявність та дійсність договорів страхування;

- порушено п 2.3.16 кредитного договору, згідно якого протягом строку дії Договору позичальник зобов'язується підтримувати позитивні показники капіталу,

поточної ліквідності та чистого прибутку. Тоді як, 01.01.2009

року підприємство отримало збитки у розмірі 99 000, 00 грн., чим поставило під сумнів свою кредитоспроможність перед ВОД ВАТ "Райффайзен Банк Аваль". Згідно поданої звітності станом на 01.10.2009 р. у позичальника виникли збитки у розмірі 490 000,00 грн. та від'ємний показник власного капіталу.

Окрім того, відповідач звертає увагу на те, що позичальником було допущено порушення п 2.3.6. кредитного договору, згідно якого він зобов'язувався переводити обороти по безготівкових рахунках, відкритих в ВОД ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", в обсязі, пропорційному частці наданого позичальнику кредиту ВОД ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" у загальному кредитному портфелі - питома вага кредиту ВОД ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" протягом періоду кредитування складала більше 90%, частка переведених оборотів на кожному етапі кредитуванні не була більшою 15%.

В частині вимог позивача щодо розірвання договору, то відповідач зазначає, що, укладаючи кредитний договір, позичальник приймав на себе певні ризики, а також був повідомлений про п 1.7.4. кредитного договору, згідно якого Банк має право відмовити Позичальнику у наданні чергового траншу в разі невиконання Позичальником умов кредитного договору та/або інших договорів, що пов'язані із цим Договором.

Поряд з тим, відповідач стверджує, що не відповідають дійсності посилання позивача на положення ст. ст. 220, 221 ГК України, відповідно до яких, як зазначає скаржник, позивач не є таким, що прострочив виконання зобов'язання, а тому відсутні підстави для нарахування процентів та пені. Оскільки, позивачем було допущено порушення ряду умов кредитного договору, то відповідно Банк правомірно відмовив Позичальнику у наданні чергового траншу.

Підсумовуючи вищевказане, відповідач стверджує, що рішення суду першої інстанції є цілком законним, оскільки прийняте у відповідності до вимог закону та з врахуванням фактичних обставин справи, у зв'язку з чим судове рішення слід залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги -відмовити.

02 січня 2013 року та попередніх судових засіданнях Рівненського апеляційного господарського суду скаржник підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, вважає, що судом першої інстанції при винесенні даного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. У зв'язку із зазначеним рахує, що рішення господарського суду Волинської області від 13.09.2012 р. у справі № 5004/1010/12 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позов.

Представник відповідача - Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в судових засіданні заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а оскаржуване рішення скасувати в частині відмови в позові про розірвання договору, а в решті залишити рішення без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 19 вересня 2008 року між Відкритим (на даний час Публічним -Статут банку та Положення про обласну дирекцію, довідки управління статистики про включення до ЄДРПОУ -Т.1 а. с. 69-107) акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будсервіс" ЛТД було укладено кредитний договір № 010/08-11/2132 з додатком № 1 Графік погашення кредиту (Т.1 а.с. 8-15, 53-68, далі по тексту -Договір).

Вказаний Договір є дійсним, скріплений підписами та печатками сторін.

Відповідно до умов Договору кредитна установа-відповідач зобов'язалась надати товариству "Будсервіс" з метою проведення будівництва нерухомого майна та фінансування супутніх витрат (виплата заробітної плати, сплата відрахувань на соціальні заходи, інших податків і зборів) кредитні кошти в розмірі 2 000 000 грн. з терміном остаточного повернення кредиту 18.09.2018 р. та сплатою відсотків за користування грошовими коштами у розмірі відсоткової ставки за кредитом, визначеної між договірними сторонами (21,5% річних).

Умовами договору передбачено, що ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" зобов'язувалось надати ТзОВ "Будсервіс" ЛТД кредитні кошти на умовах їх забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування наступними траншами: 1-й транш у вересні 2008 року -500 000 грн., 2-й транш у жовтні 2008 року -500 000 грн., 3-й транш у листопаді 2008 року -500 000 грн., 4-й транш у грудні місяці 2008 року -500 000 грн.

Згідно пункту 1.5.1 Договору від 19.09.2008 р., погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у Графіку повернення кредиту та сплати процентів (додаток № 1 до цього договору), шляхом безготівкового перерахування коштів на позичковий рахунок. Нараховані в порядку передбаченому цим договором проценти сплачуються позичальником одночасно з погашенням відповідної частини кредиту в строк, передбачений в Графіку повернення кредиту та сплати процентів.

Наявними в матеріалах справи доказами, а саме розпорядженнями Волинської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" від 26.09.2008 р., від 22.10.2008 р., від 08.01.2009 р. та платіжним дорученням № 2 від 08.01.2009 р. підтверджується той факт, що за період дії кредитного договору відповідачу було надано кредитних коштів на загальну суму 1 070 000 грн. (Т.1 а. с. 49-52).

Із встановлених обставин вбачається, що останній транш грошових коштів в розмірі 70 000 грн. було надано відповідачем позивачу 8 січня 2009 року.

Статтею 1054 Цивільного Кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 Глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 статті 1049 Цивільного Кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

В силу приписів ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з положеннями ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено апеляційним господарським судом та підтверджується матеріалами справи, а саме розрахунком нарахованих та сплачених відсотків ТзОВ "Будсервіс" ЛТД по кредитному договору № 010/08-11/2132 від 19.09.2008р. (Т.1 а.с.48), який здійснений та наданий відповідачем, платежі по відсотках у 2008 році та на початку 2009р. здійснювались позичальником своєчасно та у встановлених розмірах (881,15 грн. та 587,43 грн. -вересень 2008 року, 6168,03 грн. та 5874,32 грн. -жовтень 2008 року, 17622,95 грн. -листопад 2008 року, 18210,38 грн. -грудень 2008 року, 4123,29 грн. -з 01.01. по 07.01.2009р.). В подальшому відсотки сплачувалися позичальником не у повному розмірі та з затримкою.

Згідно пояснень представників сторін наданих у судових засіданнях, додаток №1 Графік погашення кредиту до кредитного договору №010/08-11/2132 від 19.09.2008 р. сторонами переглянуто і не виконувався, оскільки розрахований з розрахунку суми кредиту в розмірі 2000000 грн., а фактично позивачу було надано розпорядженнями Волинської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" від 26.09.2008 р. - 500 000 грн., від 22.10.2008 р. - 500 000 грн., від 08.01.2009 р. - 70 000 грн., тому нарахування та сплата відсотків проводилася згідно вищевказаного графіку наданого відповідачем.

Дана обставина також відображена у письмових поясненнях відповідача на позов та у відзиві на апеляційну скаргу, де зазначено, що непогашення відсотків відбулося лише з 30.01.2009р. і лише 02.02.2009р. несплачені відсотки були віднесені до прострочених (Т.1 а.с.43, Т.2 а.с.82).

Отже посилання відповідача на те, що причиною та підставою для відмови у наданні позивачу двох траншів кредитних коштів по 500 000 грн. кожний , які згідно умов Договору мали бути надані у листопаді та грудні 2008 року являється несплата відстоків по кредиту, є безпідставними, оскільки у 2008 році та на початку 2009 року відсотки сплачувалися вчасно.

У відповідності до положень частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, закон пов'язує розірвання договору в односторонньому порядку за рішенням суду з такою умовою як істотне порушення договору другою стороною.

При цьому, як вбачається із встановлених обставин справи, дії відповідача щодо відмови в односторонньому порядку від виконання зобов'язань за договором в частині ненадання останніх траншів грошових коштів слід розцінюватися судом як такі, що є істотним порушенням умов договору, оскільки позивачу не було надано значну суму кредитних коштів, майже поливину від передбаченої в договорі суми кредиту.

Крім того, такі дії було вчинено відповідачем без наявності належних підстав визначених Договором.

Посилання відповідача, як на підставу відмови у наданні останніх двох траншів кредиту не укладення позичальником із кредитною установою договору страхування фінансового ризику предмета іпотеки, у зв'язку з чим позивачем було порушено положення п. 1.3.2.2 кредитного договору, згідно якого право позичальника на отримання кредиту виникає з моменту виконання такої умови, як укладення договору страхування фінансового ризику предмета іпотеки спростовується наданим позивачем договором добровільного страхування майна від 29.09.2008р. (Т.2 а.с. 126-130).

Не можуть бути взяті до уваги твердження відповідача про те, що підставу відмови у наданні останніх двох траншів кредиту є те, що Товариством "Будсервіс" ЛТД також було порушено положення п. 2.3.16 кредитного договору № 010/08-11/2132 в частині підтримання впродовж дії договору позитивних показників капіталу, поточної ліквідності та чистого прибутку, оскільки вказані обставини, згідно наданих відповідачів копій фінансових звітів ТзОВ "Будсервіс" ЛТД виникли лише у 2009 році і відповідно не могли бути такою підставою на момент коли кредитні кошт и мали бути надані позивачу . При цьому суд першої інстанції послався на дану обставину, як підставу для відмови у позові, за відсутності в матеріалах справи належних доказів на момент прийняття рішення, лише зі слів відповідача.

Посилання суду першої інстанції на факти встановлені у рішенні Нововолинського міського суду від 19.04.2010 р. у справі № 2-104-10, як на підставу для відмови у позові про розірвання кредитного договору також є необгрунтованми, оскільки у зазначеному рішенні також встановлено, що непогашення відсотків відбулося лише з 30.01.2009р. і лише 02.02.2009р. несплачені відсотки були віднесені до прострочених (Т.1 а.с.18-20). Щодо інших порушень, то у вказаному рішенні не вказано період коли вони виникли, що має суттєве значення для вирішення даного спору.

Таким чином, твердження відповідача про те, що позивачем було порушено умови кредитного договору, що слугує підставою порядку п. 1.7.4 Договору для відмови у наданні позичальнику чергового траншу, є необгрунтованими і не підтвердженими належними доказами.

З врахуванням вищевикладеного колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що висновки суду першої інстанції покладені в основу рішення стосовно відмови у задоволенні позову в частині розірвання кредитного договору не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття неправильного рішення. Відповідно оскаржуване рішення в частині відмови в позові по вимозі про розірвання кредитного договору слід скасувати та прийняти нове рішення про розірвання кредитного договору № 010/08-11/2132 від 19.09.2008 р. .

Відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Заява про застосування позовної давності подана представником відповідача апеляційному господарському суду 26.11.2012р. задоленню не підлягає, оскільки подана після прийняття оскаржуваного рішення господарського суду Волинської області від 13.09.2012р. (т.2 а.с.96).

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення 138 259,84 грн. завданих збитків на предмет відповідності вимогам діючого законодавства, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступне.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, завдання майнової шкоди іншій особі.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Пунктом 2 частини 2 статті 22 ЦК України визначено, що збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено :

1. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

2. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225. Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

На підтвердження суми збитків скаржник посилається на аудиторський звіт АФ ПП "АФК-Аудит" від 07.05.2011р. в якому проведено аудит достовірності і повноти відображення господарських операцій в бухгалтеському обліку та фінансовій звітності ТзОВ "Будсервіс" ЛТД за 2008-2009роки (Т.1 а.с.21-24).

Однак в даному випадку слід відрізняти юридичні збитки від їх економічного аналогу, оскільки термін "збитки" застосовується і в економічному і в цивільно-правовому (юридичному) значенні. При цьому збитки в економічному значенні можуть включають не тільки власне юридичні збитки, але й інші майнові витрати, які виникли як в результаті дій самого господарюючого суб'єкта, так і в результаті сторонніх подій і дій третіх осіб. Ознака економічних збитків вбачається в тому, що вони являють собою грошовий вираз господарських диспропорцій, які проявляються у зменшенні майнових активів, збільшенні пасивів (зобов'язань), перевищенні витрат над доходами. Відмінності юридичних збитків від їх економічного аналогу полягають в тому, що юридичні збитки як правило є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи.

В даному випадку у аудиторському звіті відображено результати фінансово-економічної діяльності підприємства в загальному.

При цьому, будь-яких інших доказів на підтвердження того, що неотримання останніх двох траншів кредиту завдало збитків позивачу ні судам першої та апеляційної інстанцій не надано.

Виходячи з аналізу нормативно-правових положень, слід враховувати те, що право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.

В силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, встановлені обставини справи свідчать про те, що складові елементи цивільного правопорушення, за наявності яких відповідач повинен був би відшкодувати збитки позивачу є недоведеними зі сторони останнього.

На підставі вказаного, судова колегія зазначає, що висновок суду першої інстанції стосовно відмови у задоволенні позову в цій частині є цілком обґрунтованим та таким, що не суперечить закону.

Вимога позивача про зобов'язання кредитної установи зарахувати сплачені позивачем відсотки за користування кредитом в сумі 106 703,30 грн. в рахунок погашення тіла кредиту за кредитним договором також є необгрунтованою, оскільки позивачу було надано частину кредиту, за користування яким він і сплачував вказані відсотки.

При цьому згідно умов частин 2, 3 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Отже зобов'язання сторін по кредитному договору №010/08-11/2132 від 19.09.2008р. припиняються з моменту набрання чинності даної постанови.

Судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в порядку ст. 104 ГПК України в частині відмови в позові про відшкодування збитків в сумі 138 259,84 грн. та про зобов'язання кредитної установи зарахувати сплачені позивачем відсотки за користування кредитом в сумі 106 703,30 грн. в рахунок погашення тіла кредиту за кредитним договором.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервіс" ЛТД задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 13.09.2012 р. у справі № 5004/1010/12 в частині відмови у позові про розірвання кредитного договору №010/08-11/2132 від 19.09.2008р. скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення.

Позов задоволити частково. Розірвати кредитний договір №010/08-11/2132 від 19.09.2008р. укладений між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будсервіс" ЛТД .

В решті рішення господарського суду Волинської області від 13.09.2012 р. у справі № 5004/1010/12 залишити без змін.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції (43021 м.Луцьк, вул. Винниченка, 26, код 20128765) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервіс" ЛТД (45400 Волинська область, м.Нововолинськ, вул. Св.Володимира, 5, код 21742415) - 1073 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 536 грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Господарському суду Волинської області видати наказ на виконання даної постанови.

4. Справу № 5004/1010/12 надіслати господарському суду Волинської області

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Савченко Г.І.