Рішення

від 17.12.2008 по справі 2/166-3301(3/32-486)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" грудня 2008 р.

Справа № 2/166-3301(3/32-486)

Господарський суд Тернопільської

області

у складі   судді Колубаєвої

В.О.            

Розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Тернопільська меблева    

фабрика" вул. Білецька, 1, с. Біла, Тернопільського району,

Тернопільської області.          

до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 АДРЕСА_1.           

про визнання недійсним договору.

За участю представників сторін:

позивача:

Магдич О.О. - довіреність від 03.06.2008р.

відповідача:ОСОБА_2

- довіреність №7833 від 10.07.2008р.

                         ОСОБА_3- довіреність

від 15.12.2008р.

                               ОСОБА_1- паспорт

НОМЕР_1.

Суть справи: Позивач просить визнати недійсним договір

купівлі-продажу магазину з відділом кафетерію від 28.09.2004р. Зобов'язати

відповідача звільнити і передати позивачеві приміщення магазину площею 56,5

кв.м  розташоване в м. Тернополі по вул.

Білецькій, 56 (позовна заява №16 від 07.02.2008р. та уточнення позовних вимог

без номеру та дати).

Відповідач позов не визнає, посилаючись на те, що магазин

проданий, договір купівлі-продажу оформлений, на протязі чотирьох років він ним

володіє.

Підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним немає.

Просить у позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників

сторін і приймаючи до уваги що:

1) Керуючись ст. 77 Господарського процесуального кодексу України

суддя   16.12.2008р. оголосив перерву в

засіданні  в межах встановленого

строку.   17.12.2008р. засідання

продовжилось.

2) Договір купівлі-продажу нерухомого майна складається у

письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації

(ст. 657 Цивільного кодексу України).

Право власності на майно за договором який підлягає нотаріальному

посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту

набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого

нотаріально, дійсним (ст. 334 Цивільного кодексу України).

Позивач пояснює, що договір в належному порядку не засвідчений,

так, як нотаріус відмовив їм в даних діях в зв'язку з тим, що такий не

відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідач не представив доказів того, що позивач ухилявся на

протязі 2004-2007р. від нотаріального посвідчення договору та не представив в

суд рішення про визнання договору 

купівлі-продажу дійсним.

При таких обставинах слід вважати, що на час розгляду справи у

відповідача не виникло право власності на майно (п.3 ст. 334 Цивільного кодексу

України), так як недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне

посвідчення договору робить такий договір нікчемним. (ст. 220 Цивільного

кодексу України). А відповідно до абз. 1 частини 2 ст. 215 Цивільного кодексу

України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом

(нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не

вимагається.

Однак враховуючи, що на час розгляду справи сторони нікчемного

правочину виконали його умови, тому суд вважає за необхідне розглянути питання

про визнання своїм рішенням нікчемного правочину недійсним (Інформаційний лист

Вищого господарського суду України №01-8/482 від 13.08.2008р.).

3) Згідно п. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські

договори укладаються за правилами встановленими Цивільним кодексом України з

урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими

нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

4) Договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто

згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за

законом чи необхідні для договорів даного виду. В будь-якому разі сторони

зобов'язані погодити предмет, ціну та строк дії договору (ст. 180

Господарського кодексу України).

Із договору від 28.09.2004р. вбачається, що продавець

зобов'язується передати у власність покупцю магазин з відділом кафетерію, що

знаходиться по вул. Білецька, 56, м. 

Тернопіль.

В даному договорі не зазначено склад нерухомого майна ( з кількох

приміщень складається магазин, яка його площа, чи даний магазин є спорудою чи

нежитловим приміщенням у споруді).

В договорі купівлі-продажу від 28.09.2004р. також не зазначено

ціну, яку покупець повинен сплатити продавцеві за будівлю та термін в який

повинна бути проведена така оплата (вартість об'єкта 1 675 грн. це не значить,

що продавець повинен продати покупцеві будівлі за ціною, яка відповідає

вартості об'єкту).

Отже, в договорі купівлі-продажу відсутні самі головні істотні

умови договору. В зв'язку з чим неможливо встановити, що з себе представляє

спірне нежитлове приміщення, його якісний стан та ціну по якій продається

нежитлове приміщення. Тим паче, що станом на 30.11.2004р. вартість будівлі

магазину під літ. "И" загальною площею 56,5 м.кв., яка належить ТОВ

"Тернопільська меблева фабрика", становила 42 850 грн., що

підтверджено Висновком про вартість, підписаним оцінювачем та директором ТОКП

"Експерт", підписи яких скріплені печаткою.

5). Із акту прийому-передачі основного об'єкту магазину з відділом

кафетерію від 29.09.2004р. теж неможливо встановити, який магазин був переданий

позивачем відповідачеві, яка його площа, де він знаходиться. Тим паче, що про

передачу відділу кафетерію в ньому нічого не зазначено.

6) В акті прийому-передачі від 29.09.2004р. зазначено, що позивач

передає а відповідач приймає магазин та документи, що засвідчують право

власності на даний магазин.

Однак, єдиний документ, який посвідчує право власності на об'єкти

нерухомого майна є реєстраційне посвідчення. Дата видачі якого 30.11.2004р.

Отже, на день складання акту передачі належних документів, що

засвідчують право власності на магазин у позивача не було.

Що підтверджує, складання акту передачі не 29.09.2004р. та

зазначення в ньому даних не відповідаючих дійсності.

А також те, що у вересні місяці 2004р. продавець не довів

покупцеві те, що він продає нерухомість яка є його власністю.

Тому даний акт прийому-передачі від 29.09.2004р. не може служити

доказом того, що позивач передав відповідачеві магазин з відділом кафетерію,

відносно якого заключений договір купівлі-продажу від 28.09.2004р.

7) Із рішення виконкому Тернопільської міської ради №909 від

11.07.2007р. вбачається, що будівлям та спорудам ЗАТ "Тернопільська

меблева фабрика" (позивача по справі) присвоєний адресний номер - вул.

Білецька, 56, м. Тернопіль. (До 11.07.2007р. спірна споруда рахувалась за

адресою - вул. Білецька,1).

В договорі купівлі-продажу від 28.08.2004р. зазначено, що магазин

з відділом кафетерію знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Білецька, 56.

Отже, в договорі від 28.08.2004р. зазначені дані, які могли бути

відомі сторонам тільки 11.07.2007р. (через три роки).

Що визиває сумнів складання договору купівлі-продажу 28.08.2004р.,

так як 28.08.2004р. сторони не знали і не могли знати нову адресу нерухомості

(вул. Білецька, 56). А підтверджує складання договору заднім числом.

8) Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації видано

реєстраційне посвідчення від 30.11.2004р.

Дане посвідчення видано взамін реєстраційного напису і є

невід'ємною частиною правовстановлюючого 

документу. Із нього вбачається, що в реєстраційну книгу №1792 записаний

об'єкт №1 по вул. Білецька, 1, який складається із 9 будівель нерухомості,

в.т.ч. під літ “И” магазин  пл. 56,5

кв.м. Про наявність кафетерію нічого не зазначено.

Чи це один і той же об'єкт, який зазначений в договорі

купівлі-продажу та в реєстраційному посвідченні із матеріалів справи встановити

не можливо.

Такої ж думки додержувався директор ТзОВ “Міське бюро технічної

інвентаризації” 03.01.2008р. (лист №1/07-2) зазначаючи: “Якщо придбаний магазин

з відділом кафетерію зареєстрований товариством покупців Тернопільської

мебельної фабрики і магазин загальною площею 56,5 кв.м., є одна і та ж

будівля”.

Отже, договір купівлі-продажу укладений сторонами в той час, коли

неможливо було встановити (підтвердити) хто у вересні 2004 року був власником

спірного нерухомого майна та чи договір (акт прийому-передачі) складений на

магазин, який розташований в м. Тернополі по вул. Білецькій, 56.

Таким чином із вищезазначеного вбачається, що зміст договору

купівлі-продажу не відповідає вимогам Цивільного та Господарського кодексів

України, іншим актам законодавства (ст. 203 Цивільного кодексу України), що є

підставою недійсності правочину (ст. 215 Цивільного кодексу України).

9) Згідно п. 2 ст. 144 Господарського кодексу України; п. 4 ст.

334 та ст.210 Цивільного кодексу України  

- право на майно, що підлягає державній реєстрації виникає з дня

реєстрації цього майна або відповідних прав на нього.

Тобто, у зв'язку з відсутністю державної реєстрації на будівлю у

відповідача теж не виникло права на майно.

Із вищенаведеного вбачається, що поскільки в договорі

купівлі-продажу не зазначено ціну, як оплату за нерухоме майно, строк оплати

даної ціни, належної адреси розташування об'єкту продажу, то слід вважати, що

сторони заключили договір, спрямований на нереальне настання правових наслідків

(нереально, щоб по такому договору у його сторін був обов'язок виконувати умови

такого правочину. Що і довів позивач, який не вимагав на протязі 38 місяців

оплати переданого (не переданого магазину) та відповідач, який не сплачував

ціну за нього на протязі 38 місяців.

При таких обставинах, суд своїм рішенням визнає нікчемний правочин

недійсним (з врахуванням позовних вимог).

10) Згідно ст. 216 Цивільного кодексу України, кожна із сторін зобов'язана

повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання договору

купівлі-продажу від 28.09.2004р.

А саме:

Відповідачеві повернути позивачу магазин, розташований в м.

Тернополі  по вул. Білецькій, 56.

11) Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України

видатки по державному миту слід покласти на відповідача.

12) Відповідно до ст. 44, 47-1 Господарського процесуального

кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України №1258 від 21.12.2005р.,

витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, пов'язані з

розглядом даної справи в сумі 118 грн. покласти на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 84, 85, 116

Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Договір купівлі-продажу магазину з відділом кафетерію, що

знаходиться за адресою м. Тернопіль, вул. Білецька, 56 від 28.09.2004р. визнати

недійсним з дня його заключення.

2. Суб'єкту підприємницької діяльності фізичній особі ОСОБА_1

(ідент. код НОМЕР_2), проживаючої АДРЕСА_1 повернути ТОВ "Тернопільська

меблева фабрика" (ідент. код 14028982) м. Тернопіль, вул. Білецька, 56

магазин з відділом кафетерію, що знаходиться в м. Тернополі по вул. Білецька,

56.

3.  Стягнути з Суб'єкта

підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1, АДРЕСА_1(ідент. код НОМЕР_2)

- на користь ТОВ "Тернопільська меблева фабрика" м.

Тернопіль, вул. Білецька, 56 (ідент. код 14028982): 85 грн. - в повернення

сплаченого державного мита та      118

грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

 Видати наказ.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили,

сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання

протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення 17 грудня 2008 року

через місцевий господарський суд.

Суддя                                                                                         

В.О. Колубаєва