Рішення

від 27.12.2012 по справі 1706/997/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2012 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Бондаренко Н.В., Боймиструка С.В.;

секретар судового засідання Панас Б.В.,

з участю сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дубровицького районного суду від 16 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Бережківської сільської ради Дубровицького району Рівненської області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Дубровицького районного суду від 16 листопада 2012 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до Бережківської сільської ради Дубровицького району Рівненської області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі позивачка, вважаючи його незаконним, покликалася на те, що при проведенні її звільнення відповідач не дотримав установленого законом порядку вивільнення працівників; не врахував вимог ч. 3 ст. 184 КЗпП України, відповідно до якої звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації; безпідставно відмовив їй у відшкодуванні моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.

Посилаючись на ці обставини, позивачка просила апеляційний суд рішення місцевого суду скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

В запереченні на апеляційну скаргу відповідач рішення місцевого суду вважав правильним і просив апеляційний суд залишити його без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи позивачці у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що її звільнення з роботи відповідачем проведено із дотримання вимог закону.

Проте погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна.

Судом установлено, що позивачка працювала у відповідача касиром. Розпорядженням Бережківського сільського голови Дубровицького району Рівненської області № 22 від 3 травня 2012 року з ініціативи відповідача з 3 травня 2012 року з роботи була звільнена за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату (а. с. 33).

Частиною 3 ст. 184 КЗпП України встановлено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Таким чином, згідно зі ст. 184 КЗпП України звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу заборонено, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення лише з обов'язковим у працевлаштуванням.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є матір'ю, яка має дитину віком до трьох років, а саме: сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 90).

Як видно зі справи, ліквідації відповідача не відбулося.

Тому за таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 з роботи відповідачем було проведено з порушенням вимог трудового законодавства, у зв'язку з чим позивачка підлягає поновленню на роботі зі стягненням на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того, підлягають частковому задоволенню й вимоги позивачки про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.

Згідно з ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст. 43 Конституції України право на працю включає в себе можливість людини заробляти собі на життя. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Через це, на переконання апеляційного суду, допущені відповідачем порушення законних прав позивачки, які виразилися в її незаконному звільненні з роботи, вимагали від ОСОБА_1 додаткових зусиль для організації свого життя, порушили її нормальні життєві зв'язки та призвели до моральних страждань.

Враховуючи викладене, рішення місцевого суду є таким, що не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України і підлягає скасуванню.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

У зв'язку з цим за час вимушеного прогулу, починаючи з 3 травня 2012 року і по 27 грудня 2012 року (час ухвалення даного рішення) з відповідача на користь позивачки ОСОБА_1 підлягає стягненню 16030,33 грн. (167 робочих днів х 95,99 грн. = 16030,33 грн.).

Пленум Верховного Суду України у п. 32 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року № 9 роз'яснив, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав у цей час.

Судом установлено, що при звільненні з роботи позивачці була виплачена вихідна допомога в розмірі 1871,86 грн. та грошова компенсація за невикористану відпустку в сумі 2212,97 грн.

Виплата позивачці вказаних сум підлягає врахуванню при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає виплаті ОСОБА_1, а тому на її користь слід стягнути 16030,33-1871,86-2212,97=11945,5 грн.

Крім того, з урахуванням установлених обставин справи та відповідно до ст. 237-1 КЗпП України апеляційний суд, виходячи з характеру та обсягу моральних страждань позивачки, засад розумності, виваженості і справедливості, визначає розмір морального відшкодування на користь ОСОБА_1 в сумі 500 грн.

Частиною 1 ст. 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідачем не подано суду доказів про те, що з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки позивачка (яка була звільнена з роботи 03.052012 р., а позовну заяву в суд подала у перший після неробочого робочий день 05.06.2012р. (а. с. 2-7)) пропустила встановлений законом місячний строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору про її звільнення з роботи. Тому заперечення відповідача із зазначеного приводу на увагу не заслуговують.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 184, 233, 235, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дубровицького районного суду від 16 листопада 2012 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Бережківської сільської ради Дубровицького району Рівненської області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Розпорядження Бережківського сільського голови Дубровицького району Рівненської області № 22 від 3 травня 2012 року про звільнення позивачки ОСОБА_1 з 3 травня 2012 року з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату визнати незаконним.

Поновити ОСОБА_1 на посаді касира Бережківської сільської ради Дубровицького району Рівненської області з 3 травня 2012 року.

Стягнути з відповідача Бережківської сільської ради Дубровицького району Рівненської області на користь позивачки ОСОБА_1 11945 (одинадцять тисяч дев'ятсот сорок п'ять грн.) 50 коп. заробітної плати за час вимушеного прогулу, 500 (п'ятсот) грн. відшкодування моральної шкоди, а на користь Державного бюджету України 482,85 (чотириста вісімдесят дві грн. 85 коп.) грн. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині поновлення позивачки на роботі та стягнення на її користь заробітку за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: