Постанова

від 20.12.2012 по справі 1570/3737/2012

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

"20" грудня 2012 р. Справа № 1570/3737/2012 Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Соколенко О.М.

при секретарі -Аріапур Н.А.

за участю: представника позивача - Cакали М.Я. (за довіреністю);

представника відповідача -Гасюченко С.М. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СКВО» до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «СКВО» до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.03.2012 року № 0000412220.

Під час розгляду справи, у зв'язку із зазначенням представником відповідача, що правильним номером оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення є «№ 0000712220»(а.с.229), позивачем було надано уточнення до позовної заяви, в якій останній просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби №0000712220 від 16.03.2012 року (а.с.230-234).

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що за результатом проведеної ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС невиїзної документальної перевірки TOB «СКВО»з питання підтвердження взаємовідносин із ТОВ «Арктіка»за період вересень 2011 року, відповідачем складено акт №1107/23-5/31982116 від 24.02.2012 року, яким встановлено порушення TOB «СКВО»п.198.1, п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого ним завищено податковий кредит за вересень 2011 року на суму 60925,50 грн. На підставі цього акту перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення №0000712220 від 16.03.2012 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 60925,50 грн. За результатами оскарження позивачем вказаного рішення в досудовому порядку, податкові органи залишили його без змін.

Позивач із висновками акту перевірки про порушення вказаних норм законодавства не погоджується, вважає їх необґрунтованими і такими, що не відповідають законодавству України, з огляду на наступне. Як зазначає позивач, висновки податкового органу про порушення ТОВ «СКВО»вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України зроблені з підстав визнання договорів, укладених з ТОВ «Арктіка» нікчемними або такими, що не спричиняють реального настання правових наслідків. Позивач вказує, що до такого висновку відповідач дійшов не з аналізу господарських операцій позивача за цими договорами, а на підставі висновку, що міститься в акті ДПІ у Святошинському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Арктіка»щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за вересень 2011 року. Як стверджує позивач, допит посадових осіб ТОВ «Арктіка»ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не можуть вважатись доказом того, що всі угоди, укладені ТОВ «Арктіка»з усіма контрагентами, в тому числі з ТОВ «СКВО»є фіктивними. Крім того, не можуть прийматися до уваги посилання ДПІ у Приморському районі м. Одеси в акті перевірки на п.1 ст. 215 ЦК України, п.2 ст.215 ЦК України, ч.1 ст.216 ЦК України, оскільки по-перше, Законом України «Про державну податкову службу України», Податковим кодексом України не передбачено повноважень органів державної податкової служби на визнання угод нікчемними (недійсними) в акті податкової перевірки; по-друге, господарський договір, укладений між позивачем та його контрагентом ТОВ «Арктіка»недійсними в судовому порядку не визнавався; по-третє, поставка товарів за цим господарським договором підтверджується первинними документами (видатковими накладними, податковим накладними), оформленими належним чином відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які були надані податковому органу під час проведення перевірки; сплата коштів за поставлений товар підтверджується платіжним дорученням.

Таким чином, позивач вважає, що ним правомірно сформовано податковий кредит за спірний період на підставі належним чином виписаних та отриманих ним податкових накладних, а висновки акту перевірки щодо завищення позивачем податкового кредиту є безпідставними та необґрунтованими, і отже, оскаржуване податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі цього акту перевірки, є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов (а.с.90-93), в яких зазначив про безпідставність позовних вимог, оскільки ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби в ході проведення перевірки ТОВ «СКВО» та його контрагента правомірно зроблені висновки про включення позивачем до складу податкового кредиту у вересні 2011 року сум ПДВ по нікчемній угоді, укладеній із ТОВ «Арктіка» , чим занижено податок на додану вартість в сумі 60925,50 грн. Таким чином, відповідач вважає що винесене податкове повідомлення рішення за порушення податкового законодавства є правомірним, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, уточненнях до неї, письмових поясненнях та на надані докази.

Представник відповідача в судовому засіданні заявлений адміністративний позов не визнав та просив суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, викладені в запереченнях на адміністративний позов.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, ознайомившись з запереченнями відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СКВО»(надалі -ТОВ «СКВО») зареєстровано Овідіопольською районною державною адміністрацією Одеської області 13 .06.2002 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с.22).

Судом встановлено, що на момент проведення перевірки підприємство знаходилось на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС (а.с.102), та у період, за який проводилась перевірка, ТОВ «СКВО»було зареєстровано, зокрема, платником податку на додану вартість, що підтверджується п. 2.6 акту перевірки (а.с.7).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу голови комісії з проведення реорганізації ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 30.01.2012 року №269, яким старшому державному податковому ревізор-інспектору відділу перевірок ризикових операцій управління податкового контролю юридичних осіб Сорокових О.В. доручено провести позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «СКВО»з питання підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Арктіка»за вересень 2011 року з 03.02.2012 року терміном 10 робочих днів (а.с.94), Сорокових О.В. згідно з п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ «СКВО»з питання підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Арктіка»за вересень 2011 року.

Про проведення перевірки позивач був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою №74/10/235 та повідомленням від 30.01.2012 року №74/10/235 (а.с.113).

За результатами вказаної перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС складено акт від 24.02.2012 року №1107/23-5/31982116 (а.с.6-17,213-224) , яким встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за вересень 2011 року на суму 60925,50 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000712220 від 16.03.2012 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 60925,50 грн., за порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України .

Судом встановлено, що TOB «СКВО» скористалось досудовим порядком оскарження та звернулось із відповідною скаргою від 26.03.2012 року за №01-07/274/СК про скасування податкового повідомлення-рішення до Державної податкової служби в Одеській області (а.с.77-80). 17.04.2012 року за № 8920/10/10-2007 Державною податковою службою в Одеській області прийнято рішення про результати розгляду первинної скарги, відповідно до якого Державна податкова служба в Одеській області залишила без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 16.03.2012 року №0000712220, а первину скаргу директора ТОВ «СКВО»- без задоволення (а.с.81-85).

Не погоджуючись із рішенням ДПС в Одеській області та податковим повідомленням-рішенням від 16.03.2012 року №0000712220 , позивач 23.04.2012 року направив скаргу до Державної податкової служби України (а.с.86-89). Рішенням Державної податкової служби України про результати розгляду скарги, залишено без змін оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 16.03.2012 року та рішення ДПС в Одеській області, прийняте за розглядом первинної скарги, а скаргу платника -без задоволення (а.с.19-21).

Вважаючи висновки податкового органу та оскаржуване податкове повідомлення-рішення неправомірними, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд виходить з наступного.

Спірне податкове повідомлення-рішення базується на викладених в акті перевірки висновках відповідача щодо порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України .

Так, в акті перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС зазначено, що перевірка проводилась на підставі наступних даних:

- документів, наданих позивачем: видаткова та податкова накладна за вересень 2011 року;

- акту ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 09.12.2011 року №612/23-50/30776731 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Арктіка», доведеного листом від 20.12.2011 року;

- висновку ВПМ ДПІ у Приморському районі м. Одеси, доведеного службовою запискою від 23.11.2011 року;

- інформаційних баз даних, що використовуються в ДПІ у Приморському районі м. Одеси.

Встановлюючи порушення позивачем вимог податкового законодавства, відповідач в акті перевірки зазначив, що посадовими особами TOB «СКВО»не надано до перевірки первинних документів, які б свідчили про транспортування товарно-матеріальних цінностей до місця передачі товару та від місця передачі товару до місцезнаходження продавця та/або копії таких документів. Також, відповідач зазначив, що до перевірки не надано журнал довіреностей на одержання цінностей для підтвердження одержання таких цінностей від ТОВ «Арктіка».

Також у розділі 3.1 акту перевірки «Відомості, отримані від особи, яка мала правові відносини з платником податків», відповідач зазначає, що в акті ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 09.12.2011 року №612/23-50/30776731 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Арктіка»щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ «ТД Гелі ос Трейд», ТОВ «Пантеон-Юг», ПАТ «ШРБУ-№33», ДП «Херсонський Облавтодор», ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України», ТОВ «СКВО»за вересень 2011 року»(а.с.122-125), викладено наступне:

«В ході відпрацювання ТОВ «Арктіка»за вересень 2011 року від СВ ПМ ДПІ у Деснянському районі м. Києва надійшли матеріали кримінальної справи за №73-207, порушеної за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення (придбання) ТОВ «Арктіка»з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України.

В ході проведення досудового слідства була допитана головний бухгалтер ТОВ «Арктіка»ОСОБА_3, яка вказала, що роль засновника ТОВ «Арктіка»ОСОБА_6 полягає в координації руху коштів підприємства при їх перерахуванні на розрахункові рахунки підприємницьких структур з відомою лише йому специфікою діяльності. При цьому, кожного дня ОСОБА_6 телефонував їй і надавав реквізити підприємств та суми коштів, які перераховуються на рахунки ТОВ «Арктіка». Згідно показів ОСОБА_3 встановлено, що таким чином ОСОБА_6 переводив безготівкові кошти в готівку.

Первинним допитом директора ТОВ «Арктіка»ОСОБА_4 встановлено, що ОСОБА_4 є номінальним директором ТОВ «Арктіка». За період перебування на посаді директора ТОВ «Арктіка»фінансово-господарської діяльності вона не вела, а лише за вказівками ОСОБА_7 (засновника та комерційного директора) підписувала документи, зміст яких їй невідомий; крім цього до обов'язків ОСОБА_4 входило сортування документів, зшиття документів з подальшим розставленням по шафам. Самостійно договори від імені директора ТОВ «Арктіка»ніколи не заключала, також не бачила товари, який ТОВ «Арктіка» продавало або придбавало».

Також, в акті зазначено, що відповідно до висновку ВПМ ДПІ у Приморському районі м. Одеси щодо оперативного відпрацювання підприємств, що мають ознаки ризиковості, доведеного службовою запискою від 23.11.2011 року №7937/26-53, підприємство «СКВО»відноситься до категорії «вигодонабувач».

Відповідно до «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»встановлено що ТОВ «Арктіка»не відображено податкові зобов'язання з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «СКВО» за період вересень 2011 року, в той час як підприємством ТОВ «СКВО»відображено віднесення до податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 60925,50 грн.

Таким чином, перевіряючим в акті зазначено, що господарська операція між ТОВ «Арктіка»та ТОВ «СКВО»є операцією без мети настання реальних наслідків та відповідно до частини 1 та 2 ст.215,ч.1 та ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемною, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з її недійсністю. Також, зазначено, що операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Враховуючи викладене, перевіркою встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за вересень 2011 року на суму 60925,50 грн.

Суд не погоджується з вказаними висновками акту перевірки, на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, та досліджуючи фактичність проведених господарських операцій, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а також, питання щодо нікчемності угод, зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №1063 (а.с.61), одним із видів діяльності позивача за КВЕД є: 51.70.0 -інші види оптової торгівлі.

Як встановлено судом, товариство з обмеженою відповідальністю «СКВО»(Покупець) та ТОВ «Арктіка»(Постачальник) уклали договір поставки №01/10-10-А від 01.10.2010 року (а.с.177-179), яким передбачено, що в порядку та на умовах визначених цим Договором, Постачальник зобов'язується передати у власність (поставити), а покупець прийняти та оплати певний товар -геосинтетичні решітки Tensar, загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість, умови та строки поставки і оплати яких визначена сторонами у Додатку №1, який становить його невід'ємну частину (п.1.1 Договору). Якість Товару повинна відповідати вимогам державних стандартів або технічних умов, що діють на території України та підтверджуватись сертифікатом відповідності підприємства-виготовлювача Товару (п.1.2 Договору). Розрахунок за фактично одержану партію Товару здійснюється Покупцем на підставі належним чином оформлених видаткових накладних та рахунків-фактур Постачальника (п.3.3 Договору). Поставка Товару здійснюється на умовах DDP відповідно до Правил «Инкотермс»в редакції 2000 року в строки, визначені даним договором. Датою поставки вважається дата прийняття Товару покупцем по накладній. Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріпленням печатками сторін і діє до 31.12.2010 року (п.8.1 Договору).

Вказаний договір підписаний від імені ТОВ «СКВО»директором А.А. Іванчо, та від імені ТОВ «Арктіка» - директором ОСОБА_4.

Сторонами договору складено додаток №1 до нього (а.с.180), в якому визначено найменування товару, що поставляється (георешітки Tensar, конектори, модульні блоки Tensar) із вартістю товару та визначено умови поставки Товару -DDP (с.Дачне) відповідно до Правил «Инкотермс»в редакції 2000 року.

При цьому сторонами договору 28.12.2010 року укладено додаткову угоду до договору поставки №01/10-10-А від 01.10.2010 року, якою пункт 8.1 Договору поставки викладений у наступній редакції: «8.1 Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріпленням печатками Сторін і діє до 31 грудня 2011 року, а в частині розрахунків -до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань згідно умов даного Договору».

Позивачем, в свою чергу, на підтвердження належності здійснення його контрагентом поставки товару (георешітки Tensar, конектори, модульні блоки Tensar) за вищезазначеним договором надано суду належним чином засвідчену копію видаткової накладної №Ар062901/1 від 01.09.2011 року, яка підписана представниками сторін (а.с.66).

Як вже зазначено вище, позивач згідно з умовами договору поставки та додатком до нього отримував товар (георешітки Tensar, конектори, модульні блоки Tensar) від продавця за умовами поставки -DDP (с.Дачне) відповідно до Правил «Инкотермс»в редакції 2000 року.

Відносно наявності у позивача складських ресурсів для можливості розміщення та зберігання отриманого від ТОВ «Арктіка»товару , за адресою: с. Дачне позивачем надано договір оренди №1/10/10 від 01.10.2010 року, укладений між ТОВ «Пантеон-Юг»(Орендодавець) та ТОВ «СКВО»(Орендар), відповідно до якого орендодавець передає орендарю у використання нежитлові приміщення загальною площею 214,1 кв.м та відкриту площадку площею 7500 кв.м., розташовані за адресою: с. Дачне, вул.Армейська,1-в та акт приймання передачі орендованого майна (а.с.193-196).

Згідно з положеннями Правил «Инкотермс»в редакції 2000 року, відповідно до "D"-термінів продавець відповідає за прибуття товару в узгоджене місце чи пункт призначення на кордоні чи то всередині країни імпорту. Продавець зобов'язаний нести всі ризики й витрати щодо доставки товару до цього місця (пункту). Термін DDP - "поставка зі сплатою мита" означає, що продавець здійснює поставку покупцю товару, який пройшов митне очищення для імпорту, без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця. Продавець зобов'язаний надати нерозвантажений товар у розпорядження покупця або іншої особи, призначеної покупцем, на будь-якому прибулому транспортному засобі, у названому місці призначення, в узгоджену дату або в межах періоду, узгодженого для поставки.

Отже, як вбачається з викладеного, позивач приймав товар безпосередньо на «складських приміщеннях покупця», визначених договором за умовами поставки -DDP (с.Дачне) відповідно до Правил «Инкотермс»в редакції 2000 року, а отже не приймав участі, та не вступав у відносини з транспортними організаціями, що відповідно не передбачає обов'язкової наявності у нього ТТН.

Про фактичне оприбуткування товарів, отриманих від ТОВ «Арктіка», свідчать також журнал-ордер і відомість по рахунку 631 (а.с.197).

На підтвердження того, що товар з боку позивача було прийнято уповноваженою особою, позивачем надано виписку з наказу по особовому складу №1-к від 04.10.2010 року про прийняття на роботу в ТОВ «СКВО»у якості менеджера по забезпеченню ОСОБА_9, та витяг з книги обліку довіреностей ТОВ «СКВО», в якому під номером «23»значиться довіреність видана 01.09.2011 року ОСОБА_9 на отримання цінностей від постачальника - ТОВ «Арктіка»з терміном дії до 11.09.2011 року (а.с.140-141).

Разом з цим, як зазначив позивач, його постачальником на виконання п.1.2, 5.2 договору поставки були надані ТОВ «СКВО»документи, що підтверджують якість поставленого товару, на підтвердження чого позивачем до суду надано копію технічного свідоцтва придатності будівельних виробів для застосування №81, зареєстрованого 22.12.2008 року та дійсного до 22.12.2011 року на будівельні вироби «георешітки полімерні та геотекстиль «Tensar»та сертифікати виробника «Tensar»(а.с.182-191).

ТОВ «СКВО»здійснило оплату коштів у розмірі 365553 грн., в тому числі ПДВ -60925,50 грн. за отримані від ТОВ «Арктіка»товари згідно видаткової накладної та рахунку, що підтверджується платіжним дорученням від 08.09.2011 року з відміткою банку, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с.68)

Разом з цим, матеріали справи містять копію належним чином завіреної податкової накладної від 09.09.2011 року№30 (а.с.67), отриманої від постачальника товарів -ТОВ «Арктіка», яка також підтверджує факт здійснення вищевказаної господарської операції з постачання товарів та дає право на включення податку на додану вартість до складу ціни товару та є необхідною умовою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Судом встановлено, що вказана податкова накладна, належним чином оформлена, була отримана позивачем від його контрагента відповідно до вищезазначеного договору на всю кількість поставленого товару, що поміж іншого, підтверджується реєстром отриманих та виданих податкових накладних за вересень 2011 року (а.с.160-168).

Суми податку на додану вартість відповідно до вказаної вище податкової накладної за угодою позивача із ТОВ «Арктіка»позивач включив до складу податкового кредиту з ПДВ за вересень 2011 року, що підтверджується податковою декларацією з податку на додану вартість за вересень 2011 року та додатком №5 до неї (а.с.143-159).

Правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість з 01.01.2011 року регулюються Податковим кодексом України (надалі -ПК України), ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(далі - Закон Про бухгалтерський облік).

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону Про бухгалтерський облік визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону Про бухгалтерський облік, на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Порядок формування податкового кредиту визначений ст. 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.2. ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 201.1. ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору;

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, як вбачається з викладеного, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит відповідно до Податкового кодексу України для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вже встановлено судом, позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевіряємий період, були надані податкова декларація та податкова накладна, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків та порядок заповнення яких відповідає встановленому чинним законодавством.

Водночас, суд зазначає, що нормами Податкового кодексу України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вже встановлено судом, позивачем отримано від його контрагента належним чином оформлену податкову накладну та інші супровідні документи, на кількість товару, придбаного відповідно до умов укладеного договору поставки.

Також, як встановлено судом, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому була отримана податкова накладна, що також не заперечувалось відповідачем.

Водночас, суд зазначає, що єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідна податкова накладна у позивача на час перевірки була наявна.

Суд зазначає, що позивачем під час розгляду справи підтверджено належними доказами фактичність отримання товару від контрагента-постачальника -ТОВ «Арктіка», про що свідчать: видаткова та податкова накладні, платіжне доручення, книга обліку довіреностей, журнал-ордер і відомість по рахунку 631, технічне свідоцтво придатності на будівельні вироби «георешітки полімерні та геотекстиль «Tensar»та сертифікати виробника «Tensar», які досліджені судом. Разом з цим, позивачем на підтвердження того, що вказаний товар був придбаний ним з метою використання у господарській діяльності для подальшої реалізації, надано до суду копії: договору поставки №09-п, укладеного позивачем із ТОВ «Ростдорстрой»на поставку, зокрема, модульних блоків Tensar, георешіток Tensar, конекторів, видаткової накладної від 07.10.2011 року, довіреності від 01.10.2011 року на отримання від ТОВ «СКВО»товару (а.с.69-75).

Тобто, позивачем підтверджено належними доказами фактичність отримання товару від контрагента-постачальника -ТОВ «Арктіка» та його подальше використання в межах господарської діяльності позивача з метою отримання прибутку.

Роблячи висновок щодо завищення позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентам ТОВ «Арктіка» лише на підставі даних та висновків акту іншої ДПІ, відповідач, як було зазначено його представником в судовому засіданні, під час проведення перевірки позивача, не перевіряв безпосередньо обставини фактичності здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом на підставі наявних у позивача документів.

При цьому, суд зазначає, що платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Якщо контрагенти позивача не виконали своїх зобов'язань по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем. Жодна норма Податкового кодексу України, жоден законодавчий акт не вимагає від платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ним бухгалтерського та податкового обліку. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.

Суд не приймає твердження перевіряючої в акті перевірки щодо підстав висновку про завищення позивачем податкового кредиту, через те що ДПІ не знаходить підтвердження податковими зобов'язаннями контрагентів, оскільки невиконання податкових зобов'язань контрагентами позивача не може бути підставою для застосування відповідальності до позивача, так як саме ним податкове законодавство не порушувалось.

Окрім того, суд зазначає, що діючим законодавством, не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

При прийнятті рішення суд враховує положення ст.244-2 КАС України щодо обов'язковості рішення Верховного Суду України, прийнятого за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, та, зокрема, постанову Верховного Суду України від 31.01.2011 року по справі № 21-47а10 за позовом закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якому зазначено, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

При цьому, при розгляді адміністративних справ необхідно також враховувати і практику Європейського суду з прав людини, рішення якого, згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також враховуючи приписи ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», є джерелом права та є обов'язковим для виконання Україною.

Так, Європейський суд з прав людини (п'ята секція) у своєму рішенні від 22.01.2009 р. (заява №3991/03) у справі «Булвес»АД проти Болгарії зазначив наступне: «Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються, до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Також, суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальник був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями та їх постачальниками, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом встановлено, що і позивач, і його контрагент на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники податку на додану вартість, що в свою чергу не заперечувалось представником відповідача, та були зареєстровані в ЄДР як юридичні особи.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про фактичність господарських операції щодо отримання позивачем від його контрагента-постачальника ТОВ «Арктіка» товару за договором поставки, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем у відповідності до вимог п.198.1. п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України віднесено до складу податкового кредиту податок, сплачений в ціні придбаних товарів, на підставі податкової накладної, оформленої належним чином та виданої підприємством, що на момент здійснення господарської діяльності мало статус платника податку на додану вартість.

Водночас, стосовно посилання відповідача в акті перевірки на те, що угода, укладена між позивачем та ТОВ «Арктіка»має ознаки нікчемності та не спричиняє реального настання правових наслідків, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В даному випадку, виходячи з вищевикладених фактів та доказів, що їх підтверджують, суд встановив, що договір поставки укладений в письмовій формі, виконання вказаного договору підтверджується відповідною видатковою накладною, податковою накладною, а тому суд робить висновок, що сторони договору діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутку у відповідності до ст. 3 ГК України.

Таким чином укладена угода відповідає загальним вимогам, встановленим Цивільним кодексом України та додержання яких необхідно для чинності правочину.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язанні із його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В даному випадку договір поставки, як вже зазначалося вище відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, недійсність такого договору прямо законом не встановлена, а також даний договір судом недійсним не визнавався, а отже є чинним.

В свою чергу, відповідач в акті перевірки зазначав про нікчемність договору, посилаючись на те, що контрагент позивача відсутній за своїм місцезнаходженням. При цьому, відповідачем в силу ст.71 КАС України не надано жодного доказу на підтвердження того, що на момент видачі податкової накладної ТОВ «Арктіка»не знаходилось за адресою, що зазначена у податковій накладній.

Слід також зазначити, що незнаходження юридичної особи за її місцезнаходженням тягне наслідки передбачені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» , із застосуванням певної процедури, встановленої цим законом , серед яких невизнання органом ДПС даних податкової звітності контрагентів такої юридичної особи, як і встановлення ознак нікчемності його угод не значиться.

Разом з тим, суд не бере до уваги висновки податкового органу щодо відсутності у контрагента позивача необхідного трудового ресурсу, складських приміщень та транспортних засобів, необхідних для здійснення господарської діяльності, оскільки дані висновки не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

Також безпідставними є посилання в акті перевірки на матеріали кримінальної справи за №73-207, порушеної за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення (придбання) ТОВ «Арктіка»з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України, як на підтвердження висновків акту перевірки щодо фіктивності правочинів, укладених вказаним товариством з позивачем.

Так, відповідно до ч.1 ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до приписів ч.4 ст. 70 КАС України , обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою (ч.4 ст. 72 КАС України ).

При цьому, з боку відповідача не надано будь-яких матеріалів кримінальної справи, вироку у кримінальній справі, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності контрагента або позивача, їх посадових осіб.

На запит суду, СВ ДПІ у Деснянському районі м. Києва надав суду лист від 14.11.2012 року (а.с.206), в якому зазначається, що кримінальна справа №73-207, порушена за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення (придбання) ТОВ «Арктіка»з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України закрита постановою слідчого від 03.05.2012 року на підставі п.2 ст.6 КПК України. В ході розслідування карної справи матеріали відносно посадових осіб ТОВ «Арктіка»(код ЄДРПОУ 30776731), були виділені в окреме провадження та порушена кримінальна справа №73-0215, відносно комерційного директора та головного бухгалтера вказаного підприємства за ознаками складу злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України. Досудове розслідування по даній кримінальній справі закінчено. Супроводжувальним листом №1616/73-0215 від 14.09.2012 року кримінальна справа з обвинувальними висновками передана в прокуратури Деснянського району м. Києва для подальшого направлення до суду.

Крім того, в матеріалах справи наявна копія листа ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 26.04.2012 року №9777/10/07-106, в якому повідомляється, що згідно виявлених порушень по акту перевірки №1107/23-5/31982116 від 24.02.2012 року винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи у відношенні посадових осіб підприємства ТОВ «СКВО».

Враховуючи відсутність вироку по кримінальній справі, що набрав законної сили, сам по собі факт порушення кримінальної справи, не може бути безперечним та належним доказом нікчемності угод між позивачем та його контрагентом, виконання якого підтверджується вказаними вище доказами.

При цьому, посилання відповідача на пояснення головного бухгалтера ТОВ «Арктіка»та директора ТОВ «Арктіка»не може слугувати підставою для відповідальності ТОВ «СКВО», оскільки, як вбачається із матеріалів справи, ТОВ «Арктіка»на час виникнення спірних правовідносин знаходилось в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також перебувало на податковому обліку в органах податкової служби. При цьому, чинне законодавство не вимагало від платника податків перевіряти законність державної реєстрації, ведення бухгалтерського та податкового обліку свого контрагента (контрагентів контрагента тощо), а також здійснювати перевірку повноважень керівників підприємств-партнерів на підпис первинних документів та ідентифікацію їх підписів.

Зазначена правова позиція щодо аналогічних правовідносин викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2011 року по справі № К/9991/37163/11 за позовом Відкритого акціонерного товариства Ізмаїльський завод товаропакувальних виробів «Дунай-Пак»до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області, третя особа - Державна податкова адміністрація в Одеській області, за участю Ізмаїльської міжрайонної прокуратури Одеської області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, відтворений в акті перевірки позивача зміст цих показів не є самостійною та достатньою підставою для невизнання юридичної значимості первинних документів та податкового кредиту, а отже наведені в акті перевірки доводи ДПІ з цього приводу не можуть братися до уваги в якості належного та допустимого доказу вчинення позивачем порушень податкового законодавства та нікчемності угод.

Що стосується посилання відповідача в акті перевірки на ненадання первинних документів позивачем, які б свідчили про транспортування товарно-матеріальних цінностей до місця передачі товару та від місця передачі товару до місця знаходження Продавця та/або копії таких документів, суд зазначає наступне.

Перевіряючим зазначено в акті, що документів, які підтверджують фактичне переміщення, транспортування товару до перевірки не надано, тобто неможливо підтвердити реальність здійснення операцій з контрагентам, у зв'язку із чим у відповідача виник сумнів щодо переміщення товару від ТОВ «Арктіка».

Згідно зі ст.662 та ст.664 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Оскільки як встановлено судом, позивач приймав товар безпосередньо на «складських приміщеннях покупця», визначених договором за умовами поставки - DDP (с.Дачне) відповідно до Правил «Инкотермс»в редакції 2000 року, а отже не приймав участі та не вступав у відносини з транспортними організаціями, тому відповідно вказані обставини не передбачають обов'язкової наявності у нього ТТН або іншої транспортної документації.

Таким чином, під час розгляду справи судом не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст укладеного договору не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним.

Суд зазначає, що укладений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване заниження податку на додану вартість, - судом не встановлено.

При цьому, слід зазначити, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи, видані ТОВ «Арктіка», за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані.

Підстав для висновку про те, що позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в межах виконання угоди, яка суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому є нікчемною, судом не встановлено.

Таким чином, судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, та зв'язок між фактом придбання позивачем товару, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого статтею 71 ч.2 КАС України, покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення, не надав до суду беззаперечних та переконливих доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства, що призвели до заниження податку на додану вартість, а також не довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Згідно п.1 ч.2 ст.162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи його окремих положень.

За вказаних обставин суд вважає, що оскаржуване позивачем рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати розподілити відповідно до положень ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 14, 70, 71, 72, 79, 86, 94,103,158 -163,167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «СКВО» до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення -задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби №0000712220 від 16.03.2012 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 25.12.2012 року.

Суддя О.М. Соколенко