Постанова

від 26.12.2012 по справі 5023/3903/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2012 р. Справа № 5023/3903/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В. , суддя Афанасьєв В.В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ал'таір" (вх. №3777Х/3-12 від 30.11.12) на рішення господарського суду Харківської області від 30.10.12 р. у справі № 5023/3903/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Надо ЛТД", м. Київ

до Приватного підприємства "Ал'таір", м. Харків

про стягнення коштів ,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Надо ЛТД" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Ал'таір" заборгованості в сумі 168000,00 грн., мотивуючи позов невиконанням відповідачем зобов'язання за угодою про постачання товарів.

Відповідач в судовому засіданні 09.10.2012 р. заявив усне клопотання про розстрочення виконання рішення суду на 6 місяців.

Рішенням господарського суду Харківської області від 30.10.2012 р. (суддя Ковальчук Л.В.) позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 168000,00 грн. та судовий збір у розмірі в сумі 3360,00 грн.

В задоволені клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення відмовлено повністю.

Відповідач не погодився з зазначеним рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 30.10.2012 р. та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заявник скарги вважає, що місцевий господарський суд при прийнятті рішення припустився порушень норм матеріального та процесуального права.

Так, скаржник зазначає, що при укладенні договору істотною умовою була умова щодо дії договору, а саме - оплата вартості отриманого товару здійснюється по мірі його реалізації, але позивач про цю істотну умову в позові не зазначив, хоча саме на виконання цієї умови договору відповідач перерахував кошти: 22.03.2012 р. -5923,12 грн. та 28.03.2012 р. -9000,00 грн.

Також заявник скарги вважає, що посилання місцевого господарського суду на положення ст.ст. 692 та 530 ЦК України є помилковими.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, призначено до розгляду на 20.12.2012 р.

Відповідач надіслав клопотання про відкладення розгляду справи на інший день в зв'язку з перебуванням керівника підприємства у відрядженні з 12.12. 2012 р. по 21.12.2012 р.

Позивач в судове засідання 20.12.2012 року свого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, долучене до матеріалів справи.

Розглянувши заявлене клопотання відповідача та враховуючи, що судом апеляційної інстанції вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, що сторони не скористались своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторін, та з того, що чинне законодавство не обмежує сторін певним колом осіб, які можуть представляти його інтереси в суді, колегія суддів відмовляє відповідачу в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та доказів на їх підтвердження, доводи апеляційної скарги, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в межах вимог, передбачених статтею 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 01.11.2011 р. згідно з видатковою накладною №79245/1 через представника покупця Ковтуна Р.А., який діяв відповідно до довіреності №493 від 01.11.11 р., постачальник передав у власність покупцю товар на загальну суму 182 923,12 грн.(а. с. 12-17, 18).

Як стверджував відповідач та не заперечував позивач, покупець частково виконав взяті на себе зобов'язання, а саме: 22.03.2012 р. перерахував за отриманий товар на рахунок продавця 5923,12 грн. та 28.03.2012 р. перерахував на рахунок продавця 9 000,00 грн., а всього 14 923,12 грн.

Решту суми за отриманий товар відповідач не сплатив.

30.05.2012 р. та 01.08.2012 р. позивач направив відповідачу листи-вимоги про сплату боргу (а. с. 19-26), але останній відповідей не надав, заборгованість не сплатив.

Відтак, сума боргу відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 168000,00 грн., яка й була стягнута місцевим господарським судом.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що позовні вимоги правомірні, обґрунтовані, доведені матеріалами справи та не спростовані відповідачем.

Враховуючи фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з рішенням місцевого господарського суду та, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, зазначає таке.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з положеннями ст. ст. 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, дво- або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з положенням ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Колегія суддів погоджується з твердженням місцевого господарського суду про те, що між сторонами мали місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору купівлі - продажу, за яким сторони не визначали строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар.

Посилання скаржника на наявність істотної умови щодо дії договору, а саме здійснення оплати вартості отриманого товару по мірі його реалізації, не підтверджується матеріалами справи.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення ч. 2 ст. 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пре?д'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Видаткова накладна №79245/1 від 01.11.2011 р. відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до листа Міністерства фінансів України від 31.10.2000 р. № 053-291516 довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей.

Довіреність №493 від 01.11.11 р., видана на ім'я Ковтуна Р.А. на отримання товару, оформлена належним чином, а тому були всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

Оскільки інший строк оплати товару сторонами у видаткових накладних встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем після отримання товару.

Таким чином, загальні положення ч. 2 ст. 530 ЦК України не можуть бути застосовані в даному випадку до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений спеціальною нормою права -ст. 692 ЦК України.

Отже, судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позовні вимоги в частині стягнення боргу за отриманий від позивача товар.

Стосовно клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду на 6 місяців колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 83 та ст.121 ГПК України господарський суд може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Згідно з п. 7.2. постанови Пленуму ВГСУ від 17.10.2012 р. №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, …, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан. Ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб -стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, розстрочка виконання рішення можлива у виняткових випадках та при наявності конкретних обставин, що ускладнюють виконання або роблять його неможливим.

У рішенні господарського суду зазначено, що відповідач заявив вимогу про розстрочку виконання рішення, посилаючись на те, що на даний час він знаходиться на стадії ліквідації та у скрутному фінансовому становищі і не веде виробничу діяльність, однак не надав жодного належного доказу в розумінні ст. 34 ГПК України, який би підтверджував зазначене та вказував, що це ускладнить виконання судового рішення у справі.

Відповідних доказів на надав відповідач і апеляційному господарському суду.

Аналізуючи наявні матеріали справи у сукупності з вищезазначеними вимогами чинного законодавства, колегія суддів вважає, що відповідачем у встановленому законом порядку не надано належних доказів, які б надавали суду можливість стверджувати про наявність підстав для надання розстрочки, тому колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що підстави для задоволення заяви відповідача та надання йому розстрочки виконання рішення відсутні.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги позбавлені фактичного та правового обґрунтування, на їх підтвердження не було надано відповідних доказів, а місцевий господарський суд дав належну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду Харківської області від 30.10.2012 р. у справі № 5023/3903/12 відсутні.

З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ал'таір", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 30.10.2012 р. у справі №5023/3903/12 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 25.12.2012 р.

Головуючий суддя Шевель О. В.

Суддя Афанасьєв В.В.

Суддя Гребенюк Н. В.