Постанова

від 09.01.2013 по справі 5010/1024/2012-17/75

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

---

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.01.13 Справа № 5010/1024/2012-17/75

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого-судді: Данко Л.С.,

Суддів: Давид Л.Л.,

Юрченко Я.О.,

При секретарі судового зсідання: Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою б/н від 24.10.2012 р. (вх. № 707 від 09.11.2012 р.) Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, м. Одеса,

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10 жовтня 2012 року

у справі № 5010/1024/2012-17/75 (суддя Л.М.Неверовська),

порушеній за позовом

Позивача: Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, м. Одеса,

До відповідача: Публічного акціонерного товариства «Свемон-Захід», м. Львів, в особі Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства «Свемон-Захід», м. Івано-Франківськ,

Про: стягнення заборгованості в сумі 69855,12 грн., в т. ч.: 50417,88 грн. - основного боргу, 14647,54 грн. - інфляційних втрат, 4789,70 грн. - 3% річних та стягнення судового збору.

За участю представників:

від апелянта/позивача: СПД-ФО ОСОБА_3,

від відповідача: не прибув.

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило. Позивача повідомлено, що проводиться повне фіксування судового процесу технічними засобами.

Відповідно до протоколу розподілу справ КП «Документообіг господарських судів» від 09.11.2012р., дану справу розподілено до розгляду судді - доповідачу Данко Л.С.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 13.11.2012 р. у склад колегії для розгляду справи № 5010/1024/2012-17/75 господарського суду Івано-Франківської області введено суддів - Давид Л.Л. та Юрченко Я.О. (том. ІІ, а. с. 98).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.11.2012р. у справі № 5010/1024/2012-17/75 скаржнику відновлено строк для подання апеляційної скарги та апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 прийнято до провадження та судовий розгляд справи призначено на 28.11.2012р., про що сторони були належним чином, під розписку, повідомлені: Апелянт/Позивач - 15.11.2012р. рекомендованою поштою № 6365917; Відповідач - 21.11.2012р. рекомендованою поштою № 6365925 (докази в матеріалах справи).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 р. розгляд справи було відкладено на 12.12.2012 р., про що сторони були належним чином повідомлено про день, час та місце розгляду справи рекомендованою кореспонденцією.

Ухвалою суду від 12.12.2012 р., за клопотанням апелянта/позивача, продовжено строк розгляду справи та розгляд справи було відкладено на 09.01.2013 р. про що сторони були належним чином повідомлено про день, час та місце розгляду справи рекомендованою кореспонденцією.

Представник апелянта/позивача в судове засідання прибув, надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях, вважає, що місцевим судом не вірно надано правову оцінку укладеного договору, оскільки суд безпідставно зазначив, що укладений між сторонами спірний договір є договором купівлі-продажу, а відтак не правомірно застосував строк позовної давності, щодо договору про купівлю-продажу, просить суд рішення місцевого суду скасувати та задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача, повторно, не прибув, про причини не прибуття не повідомив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи рекомендованою кореспонденцією. Через канцелярію суду, 23.11.2012 р., подав відзив на апеляційну скаргу (вх. № 2099 від 23.11.2012 р.), в якому просить залишити рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.10.2012 р. без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду скарги за відсутності представника відповідача, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість одного з представників відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 5010/1024/2012-17/75.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого суду належить залишити без змін, виходячи з наступного.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.10.2012 року у справі № 5010/1024/2012-17/75 (суддя Л.М.Неверовська) у задоволенні позовних вимог Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Свемон-Захід», м. Львів, в особі Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства «Свемон-Захід», м. Івано-Франківськ, про стягнення заборгованості в сумі 69855,12 грн., в т. ч.: 50417,88 грн. - основного боргу, 14647,54 грн. - інфляційних втрат, 4789,70 грн. - 3% річних та стягнення судового збору - відмовлено (том ІІ, а.с. 82-84).

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_3 звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.10.2012р. у справі № 5010/1024/2012-17/75 скасувати і прийняти нове рішення, яким: Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Свемон-Захід» на користь Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 50417,88 грн. суму основного боргу, 14647,54 грн. - інфляційних витрат, 4789,70 грн. - 3% річних та судовий збір в сумі 1641,00 грн.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, так як судом першої інстанції при прийнятті рішення, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Вважає, що судом не вірно встановлено правову природу договору пославшись на договір купівлі-продажу, оскільки правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки. Також вважає, що судом не вірно встановлено, що жодна з накладних, яка була досліджена місцевим судом, не містять жодних посилань на будь який укладений між сторонами договір, а відтак такі висновки суду не дають підстав не визнавати існування факту укладення сторонами договору про поставку матеріалів.

Вважає, що судом не вірно застосовано строк позовної давності, оскільки судом першої інстанції не було надано жодної оцінки Акту звірки взаємних розрахунків укладеного між сторонами станом на 01.07.2009 р. згідно якого, на думку апелянта, відповідач визнає існування заборгованості перед позивачем, відтак строк позовної давності повинен обчислюватися з 01.07.2009р., і, на дату підправки по пошті позовної заяви до господарського суду, 31.05.2012р., загальний трирічний строк позовної давності не є пропущеним.

Колегією суддів встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Позивач: Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_3 є фізичною особою - підприємцем, номер фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів НОМЕР_1, місце проживання фізичної особи - підприємця: АДРЕСА_1, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця НОМЕР_2 (том І, а. с. 34).

Відповідач: Відкрите акціонерне товариство по будівництву, монтажу та експлуатації засобів телекомунікації, радіо і телебачення «Свемон-Захід» є юридичною особою, у зв'язку з набранням чинності Закону України «Про акціонерні товариства» та приведенням діяльності акціонерних товариств у відповідність до вимог цього Закону Відповідач змінив своє найменування з Відкритого акціонерного товариства по будівництву, монтажу та експлуатації засобів телекомунікації, радіо і телебачення «Свемон-Захід» на Публічне акціонерне товариство «Свемон-Захід», ідентифікаційний код юридичної особи 23884450, місцезнаходження юридичної особи: п. і. 79056, Львівська обл., м. Львів, Личаківський район, вул. Бескидська, буд. 33, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців серії АА № 084394 (том І, а. с.71-73) та Статутом ПАТ «Свемон-Захід» (нова редакція) (том ІІ, а. с. 1-35).

Коло повноважень філії визначається юридичною особою, передбачається у Положенні структурного підрозділу та довіреності, виданої юридичною особою керівнику філії.

Філія Відкритого акціонерного товариства по будівництву, монтажу та експлуатації засобів телекомунікації, радіо і телебачення «Свемон-Захід», є структурним виробничим підрозділом, що виконує завдання, які передбачаються Статутом Товариства та Положенням товариства, відповідно до абзацу 2 пункту 1.5 Положення про філію Відкритого акціонерного товариства по будівництву, монтажу та експлуатації засобів телекомунікації, радіо і телебачення «Свемон-Захід», яке затверджено загальними зборами товариства, передбачено, що філія має право від імені товариства набувати майнові та особисті немайнові права, вступати в зобов'язання, подавати від імені товариства позови та відповідати за пред'явленими товариству позовами стосовно діяльності філії в цивільному, арбітражному та третейському суді (том І, а. с. 87-93), ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи 20535536, місцезнаходження відокремленого підрозділу: п. і. 79014, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Ребета, буд. 38, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осоіб-підприємців серії АЖ № 711712 виданого станом на 29.02.2012 р. (том І, а. с. 40-41).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_3 (надалі - Апелянтом) поставлено товар, а Публічним акціонерним товариством «Свемон-Захід» в особі Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства «Свемон-Захід» (надалі Відповідач) отримано товар (кабельно-провідникову продукцію) на загальну суму 142602,15 грн.

Факт поставки товару: кабельна продукція, підтверджується накладними: № 9/1 від 09.03.2005 р. передано товар: ТППэп 10*2*0,4, кількістю 2,420 км, Барабан 10 нов., 1 шт. за ціною 3757,09 грн. з урахуванням ПДВ (том І, а.с. 54), № 10/1 від 10.08.05 р. передано товар : ТППэп 20*2*0,4, кількістю 2,250 км, ТППэп 30*2*0,4, кількістю 0,486 км, ТППэп 50*2*0,4, кількістю 0,374 км, Барабан 8а, 2 шт., Барабан 12, 1 шт. за ціною 10427,18 грн. з урахуванням ПДВ (том І, а.с. 43), № 3/2 від 03.11.05 р. передано товар: ТППэп 10*2*0,4, кількістю 4,200 км, ТППэп 20*2*0,4, кількістю 2,500 км, ТППэп 5*2*0,5, кількістю 4,300 км, ТППэп 20*2*0,5, кількістю 2,600 км, ТППэп 30*2*0,5, кількістю 3,070 км, ОКЛ-3-ДАЗ-4*4Е+1*2Е-0.40ФЗ.5/0.3)Н19-18/0 кількістю 1,000 км; Барабан 10, 1 шт., Барабан 10 «О», 1 шт.; Барабан 12, 3 шт.; Барабан 14, 2шт., за ціною 60995,05 грн. з урахуванням ПДВ (том І, а.с. 45), № 20/2 від 20.06.06 р. передано товар: ТППэп 5*2*0,4, кількістю 3,000 км, ТППэп 10*2*0,4, кількістю 3,760 км, ТППэп 20*2*0,4, кількістю 2,670 км, ТППэп 30*2*0,4, кількістю 2,350 км, ТППэп 50*2*0,4, кількістю 2,400 км, 10, 1 шт., Барабан 12, 2 шт.; Барабан 12а, 1 шт.; Барабан 14, 1шт., за ціною 67422 грн. з урахуванням ПДВ (том І, а.с. 47).

Вказаний вище товар відповідач отримав за довіреностями: серії ЯЛВ № 808515 від 10.08.05 р. через ОСОБА_4 (паспорт НОМЕР_3 виданого 14.08.96р. )(том І, а.с. 42), серії ЯЛВ в„– 808595 від 16.11.05 р. через ОСОБА_4 (паспорт НОМЕР_3 виданого 14.08.96р.) (том І, а.с. 44), серії ЯЛЗ в„– 601884 від 20.06.2006р. через ОСОБА_4 (паспорт НОМЕР_3 виданого 14.08.96р.) (том І, а.с. 46).

Оригінали вищевказаних накладних та довіреностей оглянуто у судовому засіданні (знаходяться в матеріалах справи).

Позивач виписав відповідачу податкові накладні від 10.08.05р. порядковий № 10/1, від 03.11.05р., порядковий № 3/2, від 20.06.2005р. порядковий № 20/2, (том І, а.с. 43, 45, 47,) (оригінали податкових накладних оглянуто у судовому засіданні (знаходяться у справі).

При цьому належить зазначити, що відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинними обліковими документами є накладні, які оформлено відповідно до ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України (постанова Вищого господарського суду України від 21.04.2011р. у справі № 9/252-10 ).

Місцевим судом встановлено, що Відповідач в повному обсязі за отриманий у позивача товар не розрахувався, здійснив часткову оплату в сумі 92184,27 грн., що підтверджується банківськими виписками (том І, а.с. 28).

Таким чином, основний борг відповідача перед позивачем становить 50417 грн. 88 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.04.2012 р. позивач направив відповідачу претензію за № 1 від 31.03.2012 р. з вимогою протягом 7 (семи) календарних днів оплатити вартість поставленого товару в розмірі 50417,88 грн. (том І, а. с. 14-16).

Зазначена претензія позивача залишена відповідачем без реагування.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, позивач свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що Договір про поставку матеріалів від 21.02.2005 р., укладений між сторонами у спрощений спосіб шляхом обміну факсограмами (том І, а.с. 2-5).

Місцевим судом встановлено та при досліджені накладних доданих до матеріалів справи (оригінали накладних оглядалися у судовому засіданні - знаходяться у справі) вбачається, що жодна з них не містить посилань на будь-який укладений між сторонами договір.

У вищевказаних накладних вчинено посилання лише на довіреності: серії ЯИЦ № 383221 від 09.03.2005 р., серії ЯЛВ від 10.08.2005 р., серії ЯЛВ № 708595 від 16.11.2005р. серії ЯЛЗ в„– 601884 від 20.06.2006р. ( оригінали накладних - у справі).

Не містять посилань на будь-який договір також довіреності, які в свою чергу, є бланками суворої звітності, Типова форма № М-2 яких затверджена наказом Мінстату України 21.06.96р. № 192.

Так з огляду оригіналів довіреностей: серії ЯЛВ № 808515 від 10.08.2005 р., серії ЯЛВ в„– 808595 від 16.11.2005р., серії ЯЛЗ в„– 601884 від 20.06.2006р. вбачається, що у рядках "цінностей за

---

" - відсутнє посилання на будь-який документ, в т.ч. договір, як на підставу отримання товару.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно зі ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом ч.1 ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Крім того, ст. 218 ЦК України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

За приписом ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відпуск товару позивачем відповідачу та часткова оплата ним за одержану продукцію свідчать про існування між сторонами зобов'язань з приводу поставки товару.

За таких обставин, місцевий суд дійшов до вірного висновку, що постачання товару за вищевказаними накладними здійснювалось без укладення договору у письмовій формі, тобто на підставі договору укладеного у спрощений спосіб (постанова Вищого господарського суду України від 25.04.2012р. у справі № 5015/7353/11 ).

Як встановлено місцевим судом, правочин між сторонами за своєю правовою природою, основними та другорядними ознаками є договором купівлі-продажу, який укладено у спрощений спосіб, тому спірні відносини регулюються згідно до ст.ст.655-697 Цивільного кодексу України, з чим погоджується колегія суддів.

Відповідно до ч.1 ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи те, що інший строк оплати товару сторонами у накладних встановлений не був, відповідач мав розрахуватись з позивачем після отримання товару.

Як встановлено місцевим судом, заперечення відповідачем факту одержання товару є помилковим, оскільки відповідачем не спростовано факту передачі оригіналів довіреностей позивачу, які відповідно до договору купівлі-продажу передаються в момент одержання товару, що має місце в даному випадку (оригінали довіреностей - в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 № 996-ХІ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.

Тобто, факт проведення суб'єктом підприємницької діяльності господарських операцій, що стосуються виконання ним зобов'язань відповідно до умов договорів, укладених цим суб'єктом з іншими суб'єктами господарювання, повинні підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Довіреність на отримання цінностей є документом суворої звітності (Типова форма якої затверджена наказом Мінстату України 21.06.96р. № 192), що підтверджує право довіреної особи на отримання товарно-матеріальні цінності від імені суб'єкта господарювання. У свою чергу, для постачальника довіреність є підставою для відпуску товарно-матеріальних цінностей одержувачу.

Порядок застосування довіреностей на отримання цінностей регулюється Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернених і використаних довіреностей на отримання цінностей, затверджена наказом Мінфіну України від 16.05.96 р. № 99 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 р. за N 293/1318).

У пункті 2 вказаної Інструкції (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що товарно-матеріальні цінності відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувачів.

У п. 3 Інструкції зазначено, що бланки довіреностей є документами суворої звітності, що вимагає, зокрема: їх виготовлення з друкарською нумерацією; обліку їх одержання, зберігання та використання як бланків суворої звітності; контролю за своєчасним поданням документів (актів, накладних, ордерів тощо), що свідчать про використання довіреностей, або невикористаних довіреностей.

Відповідно до п.п. 4, 6, 9, 10 Інструкції довіреність на одержання цінностей видається тільки особам, що працюють на даному підприємстві. Довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей. При позбавленні довіреної особи права на одержання цінностей за виданою йому довіреністю, строк дії якої ще не минув, довіреність у такої особи вилучається. Про використання довіреності або повернення невикористаної довіреності у журналі реєстрації довіреностей робиться відмітка про номери документів (накладних, актів тощо) на одержані цінності або про дату повернення довіреності. Повернуті невикористані довіреності гасяться надписом "невикористана" і зберігаються протягом строку, встановленого для зберігання первинних документів. Відповідно до п.13 Інструкції довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей .

Враховуючи те, що видача довіреностей відповідно до чинного законодавства є обов'язковою при відпуску товарів, вказані документи оформляються на бланках суворої звітності і підлягають реєстрації, факт передачі довіреностей відповідачем позивачу при одержанні товару встановлений судом, вказані документи є належними та допустимими доказами, які підтверджують факт одержання товару відповідачем.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивачем пропущено загальний трирічний строк позовної давності щодо основної вимоги, відтак і до додаткової вимоги (інфляційні втрати та 3% річних), просить застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності та відмовити у позові (том І, а.с. 67-68).

Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Отже, до предмету доказування у даній справі входить також з'ясування моменту отримання відповідачем від позивача товару (товарно-матеріальних цінностей) зазначеного у вищевказаних накладних, доказом чого, в нашому випадку, є як накладні, так і довіреності на отримання товару за накладними, оскільки, як вбачається з матеріалів даної справи, сторони актів приймання-передачі - не складали та не підписували.

В даному випадку право пред'явити вимогу щодо виконання зобов'язання з оплати за отриманий товар у позивача виникло, у відповідності до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, після прийняття товару відповідачем чи товаророзпорядчих документів на товар.

На підставі вищевикладеного, місцевим судом вірно встановлено, що право пред'явити вимогу про оплату переданого товару у позивача виникло у 2005 році, виходячи з дат зазначених у накладних та дат вказаних у довіреностях, виданих відповідачем, своєму працівникові для отримання у позивача товару.

Отже такими датами, відповідно, є: 09.03.2005 р., 10.08.2005р., 03.11.2005 р., 20.06.2006 р., коли особа (позивач) довідалася або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, яка його порушила.

Позивач звернувся з позовом до господарського суду Львівської області (надіслав по пошті) - 26.08.2012р. (том І, а.с. 66).

Таким чином, строк позовної давності, згідно з приписами ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу у позивача сплив, відповідно: 09.03.2008 р., 10.08.2008 р., 03.11.2008 р., 20.06.2009р., з чим погоджується колегія суддів.

Відповідно до ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). В нашому випадку до додаткових вимог щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 14647,54 грн. та 3% річних в сумі 4411,56 грн. (позовна заява (том І, а.с. 25) + заява про уточнення позову (том І, а.с. 74).

Твердження апелянта, що місцевим судом невірно застосовано строк позовної давності, оскільки не було надано жодної оцінки Акту звірки взаємних розрахунків укладеного між сторонами станом на 01.07.2009 р. згідно якого, відповідач визнає існування заборгованості перед позивачем, відтак вважає, що строк позовної давності належить обчислювати з 01.07.2009р., тобто з дати оформлення Акта звірки взаємних розрахунків, колегія суддів вважає безпідставними та такими що не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Як вважає колегія суддів, Акт звірки є тільки документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь яких зобов'язань сторін підтверджуються первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо. Відповідно, акт звірки не може використовуватись як форма визнання боргу.

Дана правова позиція висвітлена у постанові Вищого господарського суду України від 16.03.2005 р. у справі № 20/236.

В нашому випадку первинними документами, як зазначено вище у цій постанові, є накладні: № 9/1 від 09.03.2005р., 10/1 від 10.08.2005р., № 3/2 від 03.11.2005р. та № 20/2 від 20.06.2006р. (том І, а. с. 43, 45, 47, 54).

Крім того, чинним законодавством України Акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку, а у розумінні ст. ст. 9, 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», вказаний вище акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами: договором, накладними, рахунками тощо.

Таким чином, з урахуванням постанови ВГСУ від 16.12.2010 р. по справі № 17/717, Вищий господарський суд, фактично заперечує цивільну правову природу акту звірки і не визнає його первинним документом. Ознаки первинних бухгалтерських документів наводиться у ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відтак Первинні документи - документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Поняття господарських операцій наводяться у ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Зрозуміло, що акт звірки ніяких господарських операцій не фіксує, отже первинним бухгалтерським документом не може бути. Між тим, на думку колегії суддів, акт звірки міг би розглядатись, як певна письмова форма визнання боргу.

Отже, акт звірки взаєморозрахунків як зведений обліковий документ не належить до первинних документів бухгалтерської звітності. Такий акт, є по суті документом, що містить зведені відомості про бухгалтерський облік здійснення операцій на підприємствах, однак не може вважатися належним доказом проведення цих операцій та наявності заборгованості у суб'єкта господарювання.

Також є помилковим твердження позивача про те, що обов'язок відповідача оплатити отриманий ним товар, виникає лише після звернення позивача, як продавця, з вимогою про виконання зобов'язання здійснити оплату товару, та отримання даної вимоги відповідачем, посилаючись при цьому на положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Наведена норма матеріального права розміщена у главі 48 ЦК України "Виконання зобов'язань" і носить загальний характер, тобто, може бути застосована до будь-яких видів договірних зобов'язань, які виникають в цивільному обороті.

Отже, загальні положення ч. 2 ст. 530 ЦК України не можуть бути застосовані в даному випадку до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений спеціальною нормою права ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Оскільки інший строк оплати товару сторонами у накладних встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем після отримання товару.

Така ж правова позиція щодо аналогічних правовідносин викладена у постанові Вищого господарського суду України від 28.02.2012 по справі № 5002-8/481-2011, пункті1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права".

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 N 14 "Про судове рішення у цивільній справі" передбачено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Тобто, позовна давність, відповідно до ст.267 ЦК України застосовуються лише тоді, коли доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 12.06.07 від П-9/161-16/165.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивачем не подано суду доказів, що свідчать про поважність причин пропуску строку позовної давності і є підставою для поновлення такого строку судом.

Таким чином, з огляду на встановлені місцевим судом обставини та враховуючи, що відповідач заявив про застосування спливу позовної давності, колегія суду погоджується з висновком місцевого суду про те, що позивач звернувся до суду з пропуском встановленого законом загального трирічного строку позовної давності, а тому на законних підставах відмовив позивачу у задоволенні позову.

Колегія суддів вважає за доцільне звернути також увагу, що як вбачається з матеріалів справи, позивачем 31.03.2012р. була заявлена відповідачу претензія № 1 (том І, а.с. 14 - 16) з просьбою протягом 7 днів з часу отримання даної претензії сплатити заборгованість у сумі 50417,88 грн. Зазначена претензія заявлена позивачем поза межами загального трирічного строку позовної давності, який, як встановлено місцевим судом, сплив, відповідно: 09.03.2008 р., 10.08.2008 р., 03.11.2008 р., 20.06.2009р.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002р. Справа № 1-2/2002 № 15-рп/2002, звернення позивача, як суб'єкта господарювання, до відповідача з письмовою претензією є його правом (волевиявленням суб'єктів правовідносин), а не обов'язком, не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, апеляційну скаргу апелянта/позивача залишити без задоволення, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10 жовтня 2012р. у справі № 5010/1024/2012-17/75 - залишити без змін.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 43, 44 - 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.10.2012 року у справі № 5010/1024/2012-17/75 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/позивача.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути господарському суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Юрченко Я.О.