Постанова

від 08.01.2013 по справі 38/355-25/343-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" січня 2013 р. Справа№ 38/355-25/343-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Жук Г.А.

Чорногуза М.Г.

за участю секретаря: Петров Д.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Поліщук Т.А. ( за довіреністю)

від відповідача : не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно -інжинірингова компанія»

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2012р.

у справі № 38/355-25/343-2012 (суддя: Морозов С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БКПБ Цембуд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно -інжинірингова компанія»

про стягнення 376805,65 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.10.2012 року у справі № 38/355-25/343-2012 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з ТОВ «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» на користь ТОВ БКПБ «Цембуд» 18 044,85 грн. - пені, 7 614,18 грн. - 3% річних, державне мито в сумі 256,12 грн. та 112,90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, ТОВ «Українська інвестиційно -інжинірингова компанія» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 02.10.2012 року у справі № 38/355-25/343-2012 в частині стягнення з ТОВ «Українська інвестиційно -інжинірингова компанія» пені, а також 3% річних на суму 6934,53 грн. нарахованих позивачем з пропуском строку позовної давності, та винести в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано стягнув 3%, нарахування пені є необґрунтованим, оскільки дата оплати продукції є не договірною, а визначеною на підставі ч.2 ст. 530 ЦК України, тому на думку апелянта договірна пеня застосовуватися не може. Крім того, позивачем був порушений строк позовної давності, оскільки перебіг строку позовної давності по основному зобов'язанню, що випливає з наданих позивачем накладних, станом на 16.12.2011р. закінчився строк позовної давності по останній вимозі щодо оплати вартості поставленої згідно накладних.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2012 року відкрито апеляційне провадження у справі № 38/355-25/343-2012 та призначено до розгляду на 20.11.2012 р.

20.11.2012р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з зайнятістю повноважного представника в іншому судовому процесу. Колегією суддів порадивши на місці ухвалила клопотання задовольнити, у судовому засіданні оголошено перерву до 12.12.2012р.

12.12.2012р. у судовому засіданні представники сторін подали клопотання про продовження строку розгляду апеляційної скарги. Колегія суддів ухвалила лопотання задовольнити, у судовому засіданні оголошено перерву до 08.01.2013р.

08.01.2013р. у судове засідання представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування нори Господарського процесуального кодексу України").

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача, за наявними у справі доказами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ "БКПБ "Цембуд" (позивач) звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з ТОВ "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" ( відповідач) заборгованості по оплаті вартості поставленого товару на загальну суму 376 805,65 грн., в тому числі основний борг у сумі 371 766,64 грн., пеня в сумі 28 573,99 грн., 3% річних у сумі 6859,09 грн., втрат від інфляції в сумі 1487,07 грн. Позивачем неодноразово збільшувалися позовні вимоги, останньою заявою про збільшення позовних вимог від 18.09.2012 позивач просить стягнути з відповідача 1 986,16 грн. інфляційних, 18044,85 грн. пені та 7 757,53 грн. 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов'язків за договором купівлі-продажу не виконав, вартість поставленого товару у строки визначені договором не оплатив.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.01.2012р. позов було задоволено частково, стягнуто з відповідача основний борг в сумі 82 429,39 грн., 3% річних в сумі 2600,06 грн., пеню в сумі 11 963,41 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду м. Києва від 22.05.2012 вказане рішення Господарського суду м. Києва залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.07.2012 постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2012 та рішення Господарського суду м. Києва від 31.01.2012 змінено, позов задоволено частково: стягнуто з відповідача 180 560,21 грн. основного боргу, в іншій частині позовних вимог про стягнення основного боргу відмовлено в частині стягнення інфляційної складової боргу, 3% річних та пені справа передана на новий розгляд до Господарського суду м. Києва. Таким чином, Господарським судом м. Києва вдруге розглядалися вимоги щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Окрім того, судом першої інстанції встановлено, що 25.09.2008р. між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу №25-09/08, відповідно до якого позивач зобов'язувався передати у власність відповідача бетонну продукцію (товар) в кількості, асортименті і по цінах (згідно додатків), а відповідач зобов'язувався прийняти товар та оплатити його вартість на умовах передбачених даним договором.

Відповідно до п.1.2. договору товар за цим договором може постачатися як автотранспортом позивача, так і автотранспортом відповідача, в залежності від домовленості сторін.

Згідно з п.3.1.-3.2. договору товар постачається позивачем на адресу, що зазначається відповідачем в письмових замовленнях, відповідно до умов п.4 даного договору. Товар вважається поставленим відповідачу з моменту його отримання відповідачем в пункті призначення, який вказано в письмовій заявці.

Пунктом 4.3. договору передбачено, що приймання товару за кількістю та якістю здійснюється відповідачем відповідно до існуючих інструкцій (згідно товарно-транспортних накладних, які підписані відповідальною особою відповідача).

На виконання умов вищезазначеного договору у 2008 році позивач передав, а відповідач прийняв товар загальною вартістю 2 031 766,64 грн., що підтверджується видатковими накладним та іншими матеріалами справи.

Відповідно до п.5.2. договору Відповідач проводить попередню оплату у розмірі 100% вартості кожної партії бетону на розрахунковий рахунок Позивача згідно виставленим рахункам Відповідача.

Як вбачається з банківських виписок та платіжних доручень, на виконання умов вказаного договору у 2008 році відповідач сплатив позивачу кошти в сумі 1 660 000,00 грн.. Заборгованість відповідача перед позивачем складала 371 766,64 грн.

В постанові Вищого господарського суду України від 30.07.2012 зазначено, що у цій справі заборгованість відповідача перед позивачем на суму 191 206,43 грн. була припинена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Так, 08.08.2011р. відповідач направив позивачу заяву №510 від 05.08.2011р. про припинення зобов'язання зарахуванням.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлені товари згідно договору купівлі-продажу №25-09/08 від 25.09.2008р. з 08.08.2011 складає 180 560,21 грн. Вказаний розмір заборгованості визначений постановою Вищого господарського суду України від 30.07.2012 у цій справі.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України (ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцю повну ціну переданого товару.

Умовами Договору, не визначено строк оплати вартості вже поставленого товару, а передбачено лише проведення відповідачем попередньої оплати (п. 5.2 Договору).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, 06.06.2011 позивачем було направлено відповідачу претензію №1 про стягнення заборгованості за поставлений товар, в якій просив у строк до 15.06.2011р. перерахувати суму заборгованості на поточний рахунок позивача. Зазначена претензія була отримана відповідачем 10.06.2011, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, що міститься в матеріалах справи.

Отже, відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати вартості поставленого позивачем товару виконав не належним чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 180560,21 грн. основного боргу.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За прострочення терміну оплати кожної отриманої партії товару, відповідач сплачує пеню за кожний день прострочення оплати, виходячи з подвійного, розміру облікової ставки НБУ, яка діяла під час прострочення оплати. Пеня нараховуються на розмір несплачених відповідачем грошових сум з першого дня прострочення оплати. (п.6.2. Договору )

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що оскільки скаржником не надано свого контр розрахунку пені, а позивачем було вірно здійснено розрахунок пені за період з 18.06.2011 по 18.12.2011, отже судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 18 044,85 грн., за порушення відповідачем зобов'язання за Договором щодо оплати вартості отриманого товару.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі щодо необґрунтованості нарахування пені в зв'язку з тим, що строк виконання зобов'язання є не договірним, колегія суддів не приймає до уваги зважаючи на те, що ст. 551 ЦК України визначає, що розмір пені має встановлюватися договором, а пункт 6.2 Договору чітко визначає такий розмір пені за порушення відповідачем зобов'язання з оплати вартості саме отриманого товару. Ні законодавство України, ні умови Договору не пов'язують можливість застосування визначеної Договором пені від моменту виникнення зобов'язання боржника (з дати вказаної в договорі, чи у відповідності до частини 2 ст. 530 ЦК України).

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо розміру 3% річних за порушення відповідачем строків сплати вартості поставленого товару, складає 7 614,18 грн., що розраховані наступним чином: 371 766,64 грн. х 3% річних / 365 днів х 52 дні прострочення (з 18.06.2011 по 08.08.2011) + 180 560,21 грн. х 3% річних / 365 днів х 406 днів прострочення (з 09.08.2011 по 18.09.2012) = 1 588,92 грн. + 6052,26 грн.

Стосовно заяви Відповідача про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи ту обставину, що Позивачем було поставлено частину замовленого

Відповідачем товару до здійснення останнім попередньої оплати його вартості, а умовами

Договору врегульовано порядок оплати вартості замовленого товару шляхом здійснення

попередньої 100 % оплати, то 07.06.2011 року Позивачем було направлено на адресу Відповідача Претензію № 1 про стягнення заборгованості за поставлений товар від 06.06.2011 року. Вказана претензія була отримана Відповідачем 10.06.2011 року, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення.

Однак, станом на день звернення позивача до суду претензія № 1 від 06.06.2011р. залишилась без відповіді, а основна сума боргу (за виключенням зарахування однорідних вимог) без змін. Таким чином, з 17.06.2011р. у позивача виникло право вимоги до відповідача.

Крім того, господарські суди (першої та апеляційної інстанції) розглядаючи справу №46/71-42/33 відмовили позивачу у задоволенні вимог до відповідача саме з мотивів передчасності заявленого позову, оскільки строк вимоги за Договором купівлі -продажу №25-09/08 від 25.09.2008р. ще не настав.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на сплив строку позовної давності є необґрунтованими та скаржником не доведений, зважаючи на те, що позивач дізнався про порушення свого права на отримання вартості поставленого товару через сім днів після направлення відповідачу вимоги про сплату, а саме з 18.06.2011, а позовна заява подана до суду 19.08.2011, тому ним не було пропущено строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення пені в сумі 18 044,85 грн. та 3% річних в сумі 7 614,18 грн.

Судові витрати позивача пропорційно сумі задоволених вимог, а саме 256,12 грн. державного мита, 112,90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладене, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 02.10.2012 року у справі № 38/355-25/343-2012, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно -інжинірингова компанія» на рішення господарського суду міста Києва від 02.10.2012 року у справі № 38/355-25/343-2012 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 02.10.2012 року у справі № 38/355-25/343-2012 залишити без змін.

Матеріали справи № 38/355-25/343-2012 повернути господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Руденко М.А.

Судді Жук Г.А.

Чорногуз М.Г.