Постанова

від 25.11.2008 по справі 16/333

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

16/333

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 25.11.2008                                                                                           № 16/333

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Ропій  Л.М.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -Осіпов А.В. – представник (дов. б/н від 16.04.2008);

 від відповідача - Пономарьов Д.Г. – представник (дов. б/н від 18.08.2008);

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнє підприємство "Ейвон Косметікс Юкрейн"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 19.08.2008

 у справі № 16/333  

 за позовом                               Дочірнє підприємство "Ейвон Косметікс Юкрейн"

 до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "А.В.С."

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   стягнення 281299,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Дочірнім підприємством „Ейвон Косметікс Юкрейн” (надалі позивач) заявлений позов до Товариства з обмеженою відповідальністю „А.В.С.” (надалі відповідач) про стягнення з відповідача 281 299,60 грн. - відшкодування витрат по сплаті орендної плати за фактичне використання земельної ділянки.  Позовні вимоги обґрунтовані приписами ч. 1 статті 2, статті 5 Закону України „Про плату за землю”, п. 2 статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України з огляду на те, що починаючи з 31.05.2007р. відповідач, всупереч зазначеним вимогам законодавства, здійснює безоплатне використання земельної ділянки та ухиляється від відшкодування витрат по сплаті орендної плати, понесених за цей період позивачем в інтересах фактичного користувача (відповідача).  

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2008 у справі № 16/333 в позові відмовлено повністю.

Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено та не надано належних доказів на підтвердження факту порушення з боку відповідача законних та охоронюваних інтересів позивача. Суд визнав вимоги позивача неправомірними з огляду на відсутність між позивачем та позивачем правовідносин у розумінні статті 11 та статті 509 Цивільного кодексу України, відповідно до яких існувало б невиконане зобов'язання щодо відшкодування витрат зі сплати орендної плати, понесених позивачем за договором оренди земельної ділянки. При цьому, судом встановлено, що 281 299,60 грн., сплачені позивачем на виконання зобов'язань за договором оренди земельної ділянки, укладеним між позивачем та Київською міською радою та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів КМДА  14.01.2003р.  за № 82-6-00067

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2008 у справі № 16/333 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

- посилаючись на укладений між позивачем та відповідачем договір купівлі-продажу від 27.02.2007р., наголошує на тому, що відповідач, як власник нерухомого майна (за зазначеним договором), став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташоване придбане ним нерухоме майно;

- з огляду на норми статті 96 Земельного кодексу України, позивач стверджує, що оскільки оплата за земельну ділянку здійснювалась останнім в інтересах фактичного користувача (відповідача) який зобов'язаний сплачувати за використання ділянки, відповідач має відшкодовувати позивачеві суму документально підтверджених витрат за фактичне використання ним земельної ділянки;

- наголошує на тому, що враховуючи приписи статті 5 Закону України „Про плату за землю” суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що норми статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України не містять зобов'язання відповідача відшкодовувати позивачу плату за землю;

- посилаючись на п. 2 статті 207 Цивільного кодексу України стверджує, що відповідно до укладеного договору про взаємодію  від 27.02.2007р. відповідач зобов'язується у встановленому чинним законодавством порядку нести платіжні зобов'язання щодо сплати земельного податку.

Відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю „А.В.С.” у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2008р. без змін з мотивів, у ньому викладених. При цьому, відповідач наголошує на тому, що власником земельної ділянки є Київська міська рада. Позивачем, в свою чергу, було укладено з Київською міською радою договір оренди земельної ділянки від 20.12.2002р. Між позивачем та відповідачем договір суборенди земельної ділянки укладений не був, тому на сьогоднішній день між позивачем та відповідачем відсутні правовідносини, відповідно до яких існувало б невиконане зобов'язання щодо сплати витрат по відшкодуванню позивачу орендної плати, сплаченої за договором оренди земельної ділянки.

Також відповідач у відзиві на апеляційну скаргу наголошує на тому, що у відповідь на запит відповідача № 133 від 26.09.2007р. Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва листом від 17.10.2007р. повідомила, що у Дочірнього підприємства „Ейвон Косметікс Юкрейн” до розірвання з Київською міською радою договору оренди землі, на якій розташовані придбані Товариством з обмеженою відповідальністю „А.В.С.” об'єкти нерухомості, залишаються зобов'язання зі сплати орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності.

Таким чином, відповідач вчинив всі дії, направлені на вирішення питання щодо сплати земельного податку та своїми діями жодними чином не порушив та обов'язки позивача.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 20.12.2002р. між Дочірнім підприємством „Ейвон Косметікс Юкрейн” (орендар) та Київською міською радою (орендодавець) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого (п. 1) орендодавець, на підставі рішення Київради від 20.06.2002р. за № 43/43, передає, а орендар приймає у довгострокову оренду на 25 (двадцять п'ять) років земельну ділянку місце розташування якої вул. Анрі Барбюса, 37/1, літ. Б, Ж, у Печерському районі міста Києва, розміром 0,1747 га для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку і складу у межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід'ємною частиною цього договору.

Умовами договору, а саме: п. 2.1 та 2.2, сторони погодили, що за оренду земельної ділянки орендар сплачує орендодавцеві орендну плату у грошовій формі, незалежно від результатів своєї діяльності. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі восьми відсотків від її грошової оцінки.

Згідно з довідкою Головного управління земельних ресурсів КМДА від 12.11.2002р. за № 230 на час укладення цього договору грошова оцінка земельної ділянки становить 3 358 160,05 грн. (п. 3 договору). Також умовами договору передбачено, що розмір орендної плати може змінюватись. (п. 2.3).

До матеріалів справи позивачем залучений договір купівлі-продажу нерухомого майна від 27.02.2007р., укладений між відповідачем – Товариством з обмеженою відповідальністю „А.В.С.” (покупець) та позивачем – Дочірнім підприємством „Ейвон Косметікс Юкрейн” (продавець), відповідно до умов п. 1 згаданого договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти належні продавцю на праві власності об'єкти нерухомого майна, а саме: склад сировини, літера „Ж”, що становить 7/100 від цілісного майнового комплексу, загальною площею 1 152,70 кв.м, розташованих по вулиці Барбюса Анрі, будинок 37/1 в місті Києві, та сплатити за нього обумовлену цим договором суму (п. 1.1) та двоповерховий адміністративний корпус, літ. „Б”, що становить 3/100 від цілісного майнового комплексу, загальною площею 420,70 кв.м, розташованих по вулиці Барбюса Анрі, будинок 37/1 в місті Києві, та сплатити за нього обумовлену цим договором суму (п. 1.2).

Як вбачається із договору купівлі-продажу від 27.02.2007р. разом з об'єктами нерухомого майна, зазначеними в п. 1.1 та 1.2 продавець передав покупцю технічне обладнання кількістю 8 одиниць.

Згідно із п. 15 згаданого договору сторони домовились про те, що продавець у строк до першого червня 2007 року звільнить нерухоме майно, зазначене у п. 1.1 та 1.2 договору для безперешкодного користування ним покупцем. Передача нерухомого майна та технічного обладнання, здійснюється продавцем покупцеві за актами приймання-передачі, що стають невід'ємною частиною цього договору з моменту підписання повноважними представниками сторін, та в строк, який не перевищуватиме одного календарного дня з дати фактичного повного звільнення вищевказаного нерухомого майна, а також одночасно з підписанням акту приймання-передачі продавець зобов'язаний передати покупцю ключі від вхідних та інших дверей відповідного нерухомого майна. Продавець зобов'язаний передати покупцеві одночасно при укладенні та підписанні цього договору за актом приймання-передачі наявну технічну та іншу документацію щодо нерухомого майна, яке є предметом цього договору.

Наявний у матеріалах справи акт приймання-передачі нерухомого майна, технічного обладнання від 31.05.2007р. свідчить про виконання сторонами умов договору купівлі-продажу від 27.12.2007р. та перехід прав на  об'єкти нерухомого майна та технічне обладнання від позивача до відповідача.

Предмет позову у даній справі складає вимога ДП „Ейвон Косметікс Юкрейн”  про стягнення з ТОВ „А.В.С.” 281299,60 грн. – суми сплаченої позивачем орендної плати за період з 1.06.2007р. по 31.05.2008р. Позовні вимоги обґрунтовані приписами п. 2 статті 120 Земельного кодексу України та п. 2 статті 377 Цивільного кодексу України з огляду на те, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, на якій розташоване придбане ним нерухоме майно, повинен відшкодувати позивачеві понесені ним витрати по сплаті орендної плати, які підтверджуються залученими до справи платіжними дорученнями загалом на суму 281299,60 грн. (у яких зазначено призначення платежу – орендна плата за землю за період: червень 2007р. по травень 2008р.)  

Апеляційна інстанція погоджується із висновком господарського суду м. Києва про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ДП „Ейвон Косметікс Юкрейн” з огляду на наступне.

Приписами статті  2 Закону України „Про плату за землю” визначено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається в залежності від грошової оцінки земель.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів, крім орендарів та інвесторів – учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Відповідно до статті 5 зазначеного Закону об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендаря.

Як було встановлено під час судового розгляду в суді І інстанції та підтверджується під час здійснення апеляційного провадження, позивач - ДП „Ейвон Косметікс Юкрейн”, як орендар земельної ділянки згідно договору оренди від 20.12.2002р., укладеного між позивачем та Київською міською радою, сплачував орендну плату, зокрема і землю на якій розташовані придбані ТОВ „А.В.С.” об'єкти нерухомості (281 299,60 грн. сплачені позивачем власне на підставі згаданого договору оренди).

При цьому, зазначений договір оренди земельної ділянки від 20.12.2002р., укладений строком на 25 років, не припинив свою дію, що не заперечується з боку позивача. Доказів на підтвердження звернення ДП „Ейвон Косметікс Юкрейн”  до Київської міської ради з пропозицією щодо дострокового припинення згаданого договору оренди чи доказів звернення до суду із позовом про розірвання договору оренди, позивачем не надано. Так само, не надано доказів укладання із відповідачем договору суборенди земельної ділянки, на якій розташовані придбані  ТОВ „А.В.С.” об'єкти нерухомості.

Відповідно до вимог статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ч. 2 статті 21 ГПК України, позивачами є підприємства та організації, що подали позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами, права.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні, тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Отже, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав особи, яка звернулася до суду з позовом, а також наявність спору між сторонами, оскільки в силу статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи саме у спорах, що виникають між сторонами з тих або інших підстав, і, відповідно ухвалити рішення про захист порушеного права або відмову позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Частина 1 статті 15 Цивільного Кодексу України закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права. Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що обов'язковою умовою для звернення до суду з позовом є наявність порушеного або оспорюваного права.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно  вимог статті 120 Земельного кодексу України при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування – на підставі договору оренди.

При цьому, приписами статті 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на його користь суми сплачених орендних платежів з огляду на вимоги  п. 2 статті 120 Земельного кодексу України та п. 2 статті 377 Цивільного кодексу України  визнаються апеляційною інстанцією безпідставними, оскільки перехід до відповідача права користування земельною ділянкою на якій розміщена набута останнім будівля та частина земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування, за умови залишення за позивачем права оренди на цю земельну ділянку, оформлену відповідним договором оренди, і як наслідок зобов'язання останнього сплачувати орендну плату згідно цього договору оренди, унеможливлюють висновок щодо наявності правових підстав для відшкодування з відповідача згаданих платежів.

Стосовно посилань позивача на умови договору про взаємодію  від 27.02.2007р., за яким відповідач зобов'язується у встановленому чинним законодавством порядку нести платіжні зобов'язання щодо сплати земельного податку (п. 4 договору), слід зауважити наступне:

Згідно умов п. 3 залученого до матеріалів справи договору про взаємодію від 27.12.2007р., позивач (сторона 1 за згаданим договором) після підписання та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу зобов'язується 3.1 припинити достроково орендні відносини з Київською міською радою (орендодавець) згідно з договором оренди земельної ділянки від 20.12.2002р., номер запису 82-6-00067 від 14.01.2003р. у Книзі записів державної реєстрації договорів, у встановленому законодавством України порядку.

За умови невиконання з боку позивача умов п. 3 згаданого договору, питання щодо зобов'язання позивача сплачувати земельний податок визнаються апеляційною інстанцією юридично неспроможними, що зокрема підтверджується залученими до матеріалів справи відповідями ДПІ у Печерському районі м. Києва від 9.07.2007р. та від 17.10.2007р.  

За наведених обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав задоволення позову, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 ГПК України. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

 1. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2008р. у справі № 16/333 залишити без змін, а скаргу Дочірнього підприємства „Ейвон Косметікс Юкрейн” - без задоволення.

2.Справу № 16/333 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді