Постанова

від 21.01.2009 по справі 21/215-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

21/215-08

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2009 р.                                                           Справа № 21/215-08  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І. ,  Плужник О.В.

при секретарі Пироженко І.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з*явився

відповідача -  не з*явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2940Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 19.11.08 р. по справі № 21/215-08

за позовом ВАТ "Луцькпластмас", м. Луцьк

до ТОВ "Дарі", м. Харків

про стягнення 23306,05 грн.

встановила:

У вересні 2008 р. позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача 15500,00 грн. основного боргу, 3% річних в сумі 986,05 грн., інфляційні в сумі 6820,0 грн. та судові витрати, посилаючись на те, що позивач на підставі договору № 40 від 06.05.2006 р. по накладним № РН –0000916 від 10.05.2006 р., № РН- 0001311 від 03.07.2006 р., передав відповідачеві продукцію, а відповідач свої зобов'язання щодо оплати продукції не здійснив.

Рішенням господарського суду Харківської області  від 19.11.2008 р. по справі № 21/215-08  (суддя - Пелипенко Н.М.)  позовні вимоги задоволені та стягнуто з відповідача  15500,0 грн. основного боргу, інфляційні в сумі 6820,0 грн., 3% річних в сумі 986,05 грн., витрат на державне мито в сумі 233,06 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 118 грн.

Рішення мотивоване тим, що відповідач в порушення умов договору свої зобов'язання щодо оплати товару не виконав, доказів сплати суми боргу не надав, відповідно до ст. 526 ЦК України вимоги позивача щодо стягнення суми основного боргу обґрунтовані, а нараховані інфляційні в сумі 6820,0 грн. та 3% річних в сумі 986,05 грн. відповідають умовам договору та вимогам діючого законодавства.

Відповідач з рішенням господарського суду частково не погоджується, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення змінити, а саме зменшити суму 3% річних на 132,49 грн., інфляційних на 1085,00 грн. з посиланням на те, що  суд першої інстанції при винесенні рішення  не врахував той факт, що інфляційні витрати та 3% річних позивачем нараховані з порушенням термінів, що потягло за собою невірний розрахунок. Відповідач вважає, що остання оплата з боку відповідача була проведена 09.11.2006 р., тому до 09.09.2008 р. –термін прострочення становить 670 днів, а не 774 днів, як вказував позивач.

Відповідач у призначене судове засідання не з'явився, хоча  був повідомлений належним чином про час та місце розгляду апеляційної скарги, про причини не прибуття суд не повідомив.

Позивач у призначене судове засідання  не з'явився, хоча  був повідомлений належним чином про час та місце розгляду апеляційної скарги, нез'явлення представників позивача та відповідача не перешкоджає розгляду  апеляційної скарги по суті.

Судова колегія, перевіривши матеріали справи, встановила, що   між позивачем та відповідачем укладений договір поставки товару № 40 від 06.05.2006 р., згідно з яким позивач взяв на себе  зобов'язання виготовити і поставити відповідачеві відра поліпропіленові (1л.,10л), а відповідач прийняти та сплатити її вартість.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що обсяг, кількість та терміни поставки за даним договором передбачаються у накладних, які складаються на кожну окрему поставку і додаються до даного договору та являються його невід'ємною частиною.

Пунктом 7.1. договору сторонами передбачено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються на умові відстрочки платежу двадцять чотири банківських дня.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що позивач по накладним № РН-0000916 від 10.05.2006 р., № РН-0001311 від 03.07.2006 р., передав відповідачеві продукцію на загальну суму 25800,72 грн., відповідач продукцію прийняв через своїх представників, що діяли за довіреностями ЯКЯ № 560386 від 11.05.2006 р., № ЯМЖ 677686 від 27.06.2006 р., однак свої зобов'язання   щодо   оплати   товару в термін   передбачений п. 7.1 договору, здійснив частково у сумі 10300,72 грн. та  заборгованість  складає 15500,0 грн.

      Як свідчать матеріали справи, між сторонами був укладений договір поставки, а відносини по поставці регулюються нормами Цивільного Кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання, тобто підприємницькі відносини регулюються Господарським кодексом України.

      Отже, при застосуванні норм діючого законодавства слід виходити з принципу пріоритету спеціального закону перед законом загальним, в першу чергу застосовуються норми ГК України, як спеціальне законодавство, а у випадку не врегулювання або недостатнього врегулювання відповідних відносин застосовуються норми ЦК України.

Статтями 264-271 Господарського Кодексу України не врегульовані питання оплати отриманої продукції. В зв'язку з чим, необхідно застосувати норми ст.ст. 692, 712 ЦК України, згідно з якими  покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.  

   Договором передбачено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються на умові відстрочки платежу двадцять чотири банківських дня.

    В порядку досудового врегулювання майнового спору позивачем пред'явлена претензія № 614 від 01.11.2006 р. з вимогою сплатити заборгованість у сумі 16 000,00 грн. на протязі 7 календарних днів з моменту отримання претензії, яка виникла внаслідок не виконання відповідачем свого зобов'язання за договором щодо повної та своєчасної сплати за отриманий товар.

У відповіді на претензію вих. № 90 від 21.11.2006 р.  відповідач визнав суму основного боргу 15500,0 грн., перерахував 500 грн. та зобов'язався погасити частину заборгованості найближчім часом, посилаючись на важке фінансове становище.

     Згідно зі ст. 193 ГК України та  ст. 526 ЦК України  зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

     Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що позивач свої зобов'язання щодо поставки товару виконав, а відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної оплати не здійснив, доказів сплати не надав, та правомірно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення заборгованості у сумі 15500,00 грн.

Посилання відповідача на невірний розрахунок та необхідність розраховувати інфляційні та річні з моменту останньої часткової оплати боргу у сумі 500 грн. безпідставне та не відповідає вимогам діючого законодавства.

Відповідно до ст.ст. 530, 612, 625 УК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, боржник вважається таким, що прострочив, якщо не виконав зобов'язання у строк встановлений договором.  

Як свідчать матеріали справи, поставка здійснена 3.07.2006 р. і відповідач повинен був оплатити поставлений товар 28.07.2006 р.  Позивач обґрунтовано вважав, що з 28.07.2006 р. по 9.09.2008 р. прострочення оплати складає 774 дні.

Згідно зі ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, інфляційні і річні підлягають стягненню за весь час прострочення і часткове погашення заборгованості не перериває цього періоду.

       Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, щодо стягнення з відповідача інфляційних в сумі  6820,0 грн., 3% річних в сумі 986,05 грн. та  задовольнив позовні вимоги.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, що відповідачем не виконано.

Таким чином, висновки викладені в рішенні господарського суду відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи, а мотиви відповідача не можуть бути підставою для його зміни, керуючись ст. ст. 9, 530, 612,  625 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 101-105 ГПК України,

постановила:

Рішення господарського суду Харківської області від 19.11.2008 р. по справі № 21/215-08 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

         Головуючий суддя                                                                    Могилєвкін Ю.О.  

                                 Судді                                                                    Пушай В.І.  

                                                                                                               Плужник О.В.  

Повний текст постанови підписано 21.01.2009 р.