Рішення

від 15.01.2013 по справі 5015/4552/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.13 Справа№ 5015/4552/12

За позовом: приватного підприємства "Айслаг", м. Луцьк, до відповідача:сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Імені Тараса Шевченка", с. Увин, про: стягнення заборгованості. Суддя Т. Рим За участю представників: позивача:Нерубайлов В.Д. - довіреність від 13.02.2012 р., відповідача:Коваль Н. Г. - довіреність від 11.09.2012 р. На розгляд господарського суду Львівської області подано позов приватного підприємства "Айслаг" до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Імені Тараса Шевченка" про стягнення заборгованості. Ухвалою від 02.11.2012 року провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 21.11.2012 р. Ухвалою від 08.11.2012 р. розгляд справи призначено на 22.11.2012 р. Рух справи відображено у попередніх ухвалах суду.

Позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог обґрунтовано тим, що відповідач у порушення умов договору поставки №038 від 25.01.2011 р. не здійснив вчасно оплати за поставлену продукцію. Внаслідок цього відповідачу нараховано 18 527,13 грн. пені, 36 116,47 грн. - 30% річних. Заява про збільшення позовних вимог була надіслана на адресу відповідача, про що свідчить опис вкладення у цінний лист від 28.11.2012 року, який містить відбиток штемпеля поштового відділення.

У зв'язку зі збільшення позовних вимог суд враховує наступне. Передбачені частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. Суд враховує положення пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в якому зазначено, що у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Відповідач частково заперечив проти вимог позову з огляду на таке. По-перше, господарським судом Львівської області у справі №5015/3654/12 уже стягнуто з відповідача 2 285,25 грн. процентів за користування товарним кредитом. У той же час проценти річні, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, є не санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. За таких обстави позивач уже отримав задоволення своїх вимог в частині компенсації втрат за користування ним грошовими коштами. По-друге, нарахування пені за накладною №3631 від 19.09.2011 року здійснено з пропущенням позовної давності, а тому в цій частині необхідно також відмовити в задоволенні позовних вимог. Нарахування решти пені в сумі 13 184,40 грн. є підставним.

В судовому засіданні 15.01.2013 року відповідачем повідомлено, що він не ознайомлений із заявою про збільшення позовних вимог, а тому не мав змоги підготуватися та представити власний контррозрахунок пені. З цією метою судом було оголошено перерву в судовому засіданні на 1,5 години, враховуючи сплив продовжених строків вирішення спору. За цей час представник відповідача ознайомився з розрахунком пені та надав уточнення до заяви про застосування позовної давності. Зокрема, відповідач заявив про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені за накладними №1672 від 11.05.2011 року, №1696 від 11.05.2011 року, №2655 від 15.07.2011 року, №2722 від 20.07.2011 року, №2874 від 01.08.2011 року, №3031 від 11.08.2011 року, №3138 від 17.08.2011 року, №3268 від 26.08.2011 року, №3496 від 08.09.2011 року, №3497 від 08.09.2011 року.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.

Між сторонами у справі укладено договір поставки №038 від 25.01.2011 р. (надалі - Договір). За умовами цього договору постачальник (позивач у справі) зобов'язується поставити та передати зі свого складу покупцю (відповідач у справі) у власність нафтопродукти (товар), в асортименті, кількості, за ціною, що зазначені в накладних, які підписуються представниками сторін договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

На виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано товару на загальну суму 837 787,95 грн., про що свідчать:

- видаткова накладна №000217 від 25.01.2011 року на суму 17 490,00 грн. та довіреність №2 від 25.01.2011 р.;

- видаткова накладна №000442 від 14.02.2011 року на суму 20 266,20 грн. та довіреність №7 від 11.02.2011 р.;

- видаткова накладна №000963 від 24.03.2011 року на суму 62 525,96 грн. та довіреність №14 від 24.03.2011 р.;

- видаткова накладна №000978 від 25.03.2011 року на суму 21 238,20 грн. та довіреність №14 від 24.03.2011 р.;

- видаткова накладна №001097 від 01.04.2011 року на суму 37 276,80 грн. та довіреність №18 від 01.04.2011 р.;

- видаткова накладна №001363 від 19.04.2011 року на суму 38 505,24 грн. та довіреність №32 від 19.04.2011 р.;

- видаткова накладна №001696 від 11.05.2011 року на суму 23 032,80 грн. та довіреність №39 від 11.05.2011 р.;

- видаткова накладна №001672 від 11.05.2011 року на суму 61 020,00 грн. та довіреність №39 від 11.05.2011 р.;

- видаткова накладна №002655 від 15.07.2011 року на суму 45 678,60 грн. та довіреність №52 від 15.07.2011 р.;

- видаткова накладна №002722 від 20.07.2011 року на суму 23 886,90 грн. та довіреність №52 від 15.07.2011 р.;

- видаткова накладна №002874 від 01.08.2011 року на суму 76 817,00 грн. та довіреність №58 від 01.08.2011 р.;

- видаткова накладна №003031 від 11.08.2011 року на суму 43 833,00 грн. та довіреність №61 від 11.08.2011 р.;

- видаткова накладна №003138 від 17.08.2011 року на суму 47 237,95 грн. та довіреність №64 від 17.08.2011 р.;

- видаткова накладна №003268 від 26.08.2011 року на суму 41 258,64 грн. та довіреність №67 від 26.08.2011 р.;

- видаткова накладна №003497 від 08.09.2011 року на суму 23 449,50 грн. та довіреність №75 від 08.09.2011 р.;

- видаткова накладна №003496 від 08.09.2011 року на суму 47 575,50 грн. та довіреність №75 від 08.09.2011 р.;

- видаткова накладна №003661 від 19.09.2011 року на суму 45 447,90 грн. та довіреність №79 від 19.09.2011 р.;

- видаткова накладна №003765 від 26.09.2011 року на суму 47 135,51 грн. та довіреність №81 від 26.09.2011 р.;

- видаткова накладна №003883 від 03.10.2011 року на суму 47 624,75 грн. та довіреність №87 від 03.10.2011 р.;

- видаткова накладна №004312 від 27.10.2011 р. на суму 66 487,50 грн.

Як зазначено в позові, не спростовано відповідачем, станом на час подання позову до суду, заборгованість за поставлений товар у відповідача відсутня.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов приватного підприємства "Айслаг" до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Імені Тараса Шевченка" про стягнення 172 535,56 грн. - 2% плати за користування товарним кредитом. Рішенням господарського суду Львівської області від 23.10.2012 року №5015/3654/12 позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 2 282,25 грн.

При ухваленні рішення суд виходив з такого.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання з приводу поставки товару на підставі Договору в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності з пунктом 5.1 Договору покупець має право здійснити повну або часткову оплату отриманого товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7 (семи) календарних днів з дня відвантаження, зазначеного в накладних.

Відповідно до пункту 5.2. Договору у випадку неоплати покупцем відвантаженої партії товару в строки, вказані в пункті 5.1 цього Договору, покупець дає згоду на те, щоб неоплачений товар рахувався поставленим на умовах товарного кредиту, терміном на 30 днів, починаючи з дня після відвантаження товару з нарахуванням покупцю 2% кредиту і сплатити відсотки за його використання в терміни, вказані в пункті 5.3 даного Договору. Під наданням згоди покупцем на те, щоб неоплачений товар рахувався поставленим на умовах товарного кредиту, розуміється підписання даного Договору.

Згідно з пунктом 5.3 Договору покупець зобов'язаний оплатити суму товарного кредиту і відсотків за його користування на 31 день від дати відвантаження, вказаної в накладній. Покупець має право на дострокове погашення товарного кредиту і відсотків за його використання. Відсотки нараховуються на залишок заборгованості. Пунктом 5.4 Договору передбачено, що якщо після закінчення 30 днів користування товарним кредитом покупець не внесе всіх передбачених Договором платежів - він продовжує сплачувати відсотки за користування товарним кредитом до повного погашення заборгованості, а також сплачувати пеню в розмірах, передбачених пунктом 8.1 даного Договору.

В силу статті 610, частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як убачається з матеріалів справи відповідачем несвоєчасно погашалася заборгованість за умовами виконання Договору, тобто поза межами строків, визначених пунктом 5.1 Договору.

Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 8.1 Договору при невиконанні чи неналежному виконанні умов даного Договору, винна сторона несе відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,2 % за кожний день прострочення від неоплаченої суми, або суми невиконаної чи неналежно виконаної умови. Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено обмеження щодо нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. З огляду на зазначену норму закону позивачем здійснено розрахунок пені з урахуванням наведених вище обмежень. За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість нарахування позивачем пені.

Разом з тим, суд бере до уваги заяву відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність є строком, протягом якого особа може розраховувати на захист свого порушеного цивільного права судом. Необхідно звернути увагу також на те, що позовну давність необхідно відрізняти від присічних строків. Особливість присічних строків полягає у тому, що вони, визначаючи рамки суб'єктивного права (обов'язку) у часі, входять до його змісту як внутрішньо властива межа існування. Закінчення присічного строку тягне за собою припинення суб'єктивного права або обов'язку.

Такий строк передбачено частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України. Так, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Зазначеною нормою встановлено присічний строк, протягом якого кредитор управі нараховувати пеню за порушення виконання зобов'язання, закінчення цього строку унеможливлює подальше нарахування санкцій, якщо інше не передбачено договором. Оскільки сторони Договору не встановили інший строк, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, то суд погоджується з необхідністю нараховувати пеню протягом 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частин 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Таким чином, оскільки пеня нараховується за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання, то суд вважає невірною тезу відповідача про необхідність застосування позовної давності до відповідних накладних у повному обсязі. Позовну давність необхідно застосувати до конкретних періодів нарахування пені в межах одного року, що передує дню надіслання позову до суду - 24.10.2012 року. Отже, судом може бути задоволено вимоги про стягнення пені, яка нарахована в період з 24.10.2011 року по 24.10.2012 року.

Таким чином, суд відхиляє позовні вимоги в частині стягнення пені, яка нарахована за період, що передує 24.10.2011 року, а саме: пені, яка нарахована за порушення строків виконання грошових зобов'язань за накладними №1672 від 11.05.2011 року, №1696 від 11.05.2011 року, №2655 від 15.07.2011 року, №2722 від 20.07.2011 року, №2874 від 01.08.2011 року, №3031 від 11.08.2011 року, №3138 від 17.08.2011 року. Нарахування пені по решті накладних частково здійснено в межах зазначеного періоду, а тому суд, провівши перерахунок пені, дійшов висновку про те, що до стягнення підлягає 14 834,15 грн. пені. В решті суд відмовляє у зв'язку зі спливом позовної давності, а також у зв'язку з нарахуванням позивачем пені понад установлений шестимісячний строк.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 8.2 Договору покупець, у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% річних від простроченої суми. Таким чином, оскільки сторони погодили розмір процентів у Договорі, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення 30% річних в розмірі 36 115,47 грн.

При цьому суд не бере до уваги заперечення відповідача у цій частині з огляду на таке.

Цивільним кодексом України передбачено два види відсотків за користування чужими коштами. Так, статтею 536 Цивільного кодексу України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Натомість відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює норму відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд погоджується з висновком відповідача в тій частині, що проценти річних, нараховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України є не санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. Разом з тим, нарахування та стягнення цих процентів річних можливе лише у випадку порушення зобов'язання , в той час як нарахування та сплата процентів, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України, відбувається без порушення умов зобов'язання, а навпаки - відповідно до таких умов.

Як убачається з пункту 5.2 Договору, у випадку неоплати покупцем відвантаженої партії товару в строки, визначені пунктом 5.1 цього договору, покупець дає згоду на те, щоб неоплачений товар вважався поставленим на умовах товарного кредиту, терміном на 30 днів, починаючи з дня після відвантаження товару з нарахуванням покупцю 2% за кредит і сплатити відсотки за його використання в терміни, вказані в пункті 5.3 цього договору. Таким чином, сторони досягли згоди про те, що коли в строк вартість товару не буде сплачено, то покупцю надається товарний кредит на строк 30 днів, а тому і нарахування процентів у цьому разі відбувається не у зв'язку з порушенням, а у зв'язку з правомірним користуванням таким кредитом. Зокрема, такий висновок підтверджується частиною 5 статті 694 Цивільного кодексу України: якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

У той же час позивач посилається на пряму норму частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та пункт 8.2 Договору, який чітко встановлює, що у випадку порушення грошового зобов'язання відповідач сплачує 30% річних від простроченої суми. При цьому суд додатково звертає увагу на те, що статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено можливість нарахування процентів річних, а рішенням господарського суду Львівської області від 23.10.2012 року №5015/3654/12 стягнуто 2 282,25 грн. процентів, що становлять 2% від суми боргу.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4 3 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем частково спростовано доводи позовної заяви, а тому позов необхідно задоволити частково.

В силу положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись статтею 193 Господарського кодексу України, статтями 11, 526, 530, 610, 612, 625, 692, 712, Цивільного кодексу України, статтями 1, 4 3 , 33, 38, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Імені Тараса Шевченка" (адреса: село Увин, Радехівський район, Львівська область, 80230; ідентифікаційний код 04950543 ) на користь приватного підприємства "Айслаг" (адреса: вулиця Стрілецька, будинок 4, місто Луцьк, Волинська область, 43021; ідентифікаційний код 13369787 ) 14 834,15 грн. пені, 36 116,47 грн. - 30% річних, 1 500,70 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

3. Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні 15.01.2013 року оголошено про те, що повне рішення буде складено 18.01.2013 р. У зв'язку з перебуванням судді на лікарняному в цей час, повне рішення складено 21.01.2013 року.

Суддя Рим Т.Я.