Постанова

від 13.02.2013 по справі 5015/4552/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.13 Справа № 5015/4552/12

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Новосад Д.Ф.

Мельник Г.І.

розглянув апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Імені Тараса Шевченка"

на рішення господарського суду Львівської області від 15.01.2013р.

у справі № 5015/4552/12

за позовом приватного підприємства "Айслаг", м.Луцьк

до відповідача сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Імені Тараса Шевченка", с.Увин Радехівського району Львівської області

про стягнення 18527,13 грн. пені та 36116,47 грн. - 30% річних,

з участю представників:

від скаржника (відповідача)- не з»явився;

від позивача -Нерубайлов В.Д.- юрисконсульт

В ході судового засідання сторонам права і обов'язки, передбачені ст..22ГПК України роз'яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.

Скаржник належним чином був повідомлений про день та час слухання справи, однак повноважних представників в засідання не скерував, в зв»язку з чим колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Львівської області від 15.01.2013 року у справі №5015/4552/12 (суддя Рим Т.) задоволено частково позов приватного підприємства «Айслаг», м.Луцьк та стягнуто з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Імені Тараса Шевченка» 14 834,15 грн. - пені, 36 116,47 грн. - 30% річних, 1 500, 70 грн.- відшкодування витрат на оплату судового збору.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач- сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Імені Тараса Шевченка" подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 15.01.2013 року у справі №5015/4552/12, посилаючись, зокрема, на те, що оскаржуване рішення є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального і процесуального права, оскільки при винесенні оскаржуваного рішення мало місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими. На думку апелянта господарським судом Львівської області зроблено невірний висновок про застосування строків позовної давності. Наводить скаржник і інші доводи, що є на його думку підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

25.01.2011р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки №038 за умовами якого постачальник (позивач у справі) зобов'язується поставити та передати зі свого складу покупцю (відповідач у справі) у власність нафтопродукти (товар), в асортименті, кількості, за ціною, що зазначені в накладних, які підписуються представниками сторін договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

На виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 837 787,95 грн., про що свідчать:

- видаткова накладна №000217 від 25.01.2011 року на суму 17 490,00 грн. та довіреність №2 від 25.01.2011 р.;

- видаткова накладна №000442 від 14.02.2011 року на суму 20 266,20 грн. та довіреність №7 від 11.02.2011 р.;

- видаткова накладна №000963 від 24.03.2011 року на суму 62 525,96 грн. та довіреність №14 від 24.03.2011 р.;

- видаткова накладна №000978 від 25.03.2011 року на суму 21 238,20 грн. та довіреність №14 від 24.03.2011 р.;

- видаткова накладна №001097 від 01.04.2011 року на суму 37 276,80 грн. та довіреність №18 від 01.04.2011 р.;

- видаткова накладна №001363 від 19.04.2011 року на суму 38 505,24 грн. та довіреність №32 від 19.04.2011 р.;

- видаткова накладна №001696 від 11.05.2011 року на суму 23 032,80 грн. та довіреність №39 від 11.05.2011 р.;

- видаткова накладна №001672 від 11.05.2011 року на суму 61 020,00 грн. та довіреність №39 від 11.05.2011 р.;

- видаткова накладна №002655 від 15.07.2011 року на суму 45 678,60 грн. та довіреність №52 від 15.07.2011 р.;

- видаткова накладна №002722 від 20.07.2011 року на суму 23 886,90 грн. та довіреність №52 від 15.07.2011 р.;

- видаткова накладна №002874 від 01.08.2011 року на суму 76 817,00 грн. та довіреність №58 від 01.08.2011 р.;

- видаткова накладна №003031 від 11.08.2011 року на суму 43 833,00 грн. та довіреність №61 від 11.08.2011 р.;

- видаткова накладна №003138 від 17.08.2011 року на суму 47 237,95 грн. та довіреність №64 від 17.08.2011 р.;

- видаткова накладна №003268 від 26.08.2011 року на суму 41 258,64 грн. та довіреність №67 від 26.08.2011 р.;

- видаткова накладна №003497 від 08.09.2011 року на суму 23 449,50 грн. та довіреність №75 від 08.09.2011 р.;

- видаткова накладна №003496 від 08.09.2011 року на суму 47 575,50 грн. та довіреність №75 від 08.09.2011 р.;

- видаткова накладна №003661 від 19.09.2011 року на суму 45 447,90 грн. та довіреність №79 від 19.09.2011 р.;

- видаткова накладна №003765 від 26.09.2011 року на суму 47 135,51 грн. та довіреність №81 від 26.09.2011 р.;

- видаткова накладна №003883 від 03.10.2011 року на суму 47 624,75 грн. та довіреність №87 від 03.10.2011 р.;

- видаткова накладна №004312 від 27.10.2011 р. на суму 66 487,50 грн.

Як вбачається з матеріалів справи станом на час подання позову до суду, заборгованість за поставлений товар у відповідача відсутня.

У відповідності з пунктом 5.1 договору покупець має право здійснити повну або часткову оплату отриманого товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7 (семи) календарних днів з дня відвантаження, зазначеного в накладних.

Відповідно до пункту 5.2. договору у випадку неоплати покупцем відвантаженої партії товару в строки, вказані в пункті 5.1 цього договору, покупець дає згоду на те, щоб неоплачений товар рахувався поставленим на умовах товарного кредиту, терміном на 30 днів, починаючи з дня після відвантаження товару з нарахуванням покупцю 2% кредиту і сплатити відсотки за його використання в терміни, вказані в пункті 5.3 даного договору. Під наданням згоди покупцем на те, щоб неоплачений товар рахувався поставленим на умовах товарного кредиту, розуміється підписання даного договору.

Згідно з пунктом 5.3 договору покупець зобов'язаний оплатити суму товарного кредиту і відсотків за його користування на 31 день від дати відвантаження, вказаної в накладній. Покупець має право на дострокове погашення товарного кредиту і відсотків за його використання. Відсотки нараховуються на залишок заборгованості.

Пунктом 5.4 договору передбачено, що якщо після закінчення 30 днів користування товарним кредитом покупець не внесе всіх передбачених договором платежів - він продовжує сплачувати відсотки за користування товарним кредитом до повного погашення заборгованості, а також сплачувати пеню в розмірах, передбачених пунктом 8.1 даного договору.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 610, частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем несвоєчасно погашалася заборгованість за умовами договору, тобто поза межами строків, визначених договором поставки.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно умов п. 8.1 договору при невиконанні чи неналежному виконанні умов договору, винна сторона несе відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,2% за кожний день прострочення від неоплаченої суми, або суми невиконаної чи неналежно виконаної умови. Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено обмеження щодо нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. З огляду на зазначену норму закону позивачем здійснено розрахунок пені з урахуванням наведених вище обмежень. У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість нарахування позивачем пені.

Разом з тим господарський суд Львівської області правильно застосував норми ЦК України щодо позовної давності.

Позовну давність необхідно застосовувати до конкретних періодів нарахування пені в межах одного року, що передує дню надіслання позову до суду-24.10.2012року.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність є строком, протягом якого особа може розраховувати на захист свого порушеного цивільного права судом. Необхідно звернути увагу також на те, що позовну давність необхідно відрізняти від присічних строків. Особливість присічних строків полягає у тому, що вони, визначаючи рамки суб'єктивного права (обов'язку) у часі, входять до його змісту як внутрішньо властива межа існування. Закінчення присічного строку тягне за собою припинення суб'єктивного права або обов'язку.

Такий строк передбачено частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України. Так, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Зазначеною нормою встановлено присічний строк, протягом якого кредитор управі нараховувати пеню за порушення виконання зобов'язання, закінчення цього строку унеможливлює подальше нарахування санкцій, якщо інше не передбачено договором. Оскільки сторони договору не встановили інший строк, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, то суд погоджується з необхідністю нараховувати пеню протягом 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Таким чином, суд першої інстанції підставно відхилив позовні вимоги в частині стягнення пені, яка нарахована за період, що передує 24.10.2011 року, а саме: пені, яка нарахована за порушення строків виконання грошових зобов'язань за накладними №1672 від 11.05.2011 року, №1696 від 11.05.2011 року, №2655 від 15.07.2011 року, №2722 від 20.07.2011 року, №2874 від 01.08.2011 року, №3031 від 11.08.2011 року, №3138 від 17.08.2011 року. Нарахування пені по решті накладних частково здійснено в межах зазначеного періоду, а тому господарський суд Львівської області, провівши перерахунок пені, дійшов висновку про те, що до стягнення підлягає 14 834,15 грн. пені. В решті суд відмовив у зв'язку зі спливом позовної давності, а також у зв'язку з нарахуванням позивачем пені понад установлений шестимісячний строк.

Відповідно до ст..625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Згідно пункту 8.2 Договору покупець, у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% річних від простроченої суми. Таким чином, оскільки сторони погодили розмір процентів у Договорі, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення 30% річних в розмірі 36 115,47 грн.

Відтак з відповідача на користь позивача правомірно стягнуто пеню та 30% річних.

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.91,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення господарського суду Львівської області від 15.01.2013р. у справі № 5015/4552/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Судові витрати покласти на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4.Повний текст постанови складено « 15» лютого 2013р.

Головуючий суддя Михалюк О. В.

суддя Новосад Д. Ф.

суддя Мельник Г. І.