Постанова

від 15.01.2013 по справі 5020-388/2012

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2013 року Справа № 5020-388/2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Проценко О.І.,

суддів Воронцової Н.В.,

Котлярової О.Л.,

за участю представників сторін:

представник позивача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторій ім. С.М. Кірова";

представник відповідача: Іванова Анжеліка Вікторівна, довіреність № б/н від 23.04.12, товариство з обмеженою відповідальністю "Севпродукт і К";

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій ім. С.М. Кірова" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 28.11.2012 року у справі № 5020-388/2012

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій ім. С.М. Кірова" (вул. Каспійська, буд. 2-Б,Дніпропетровськ,49098)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Севпродукт і К" (вул. Пірогова, 3,Севастополь,99003)

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю „Санаторій ім. С.М. Кірова" звернулося до господарського суду міста Севастополя із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Севпродукт і К" про визнання недійсним договору постачання № 30/1 від 03.01.2011 року.

Позовні вимоги із посиланням на статті 203, 215 Цивільного кодексу України мотивовані наявністю у позивача сумнівів, що укладений між сторонами договір поставки № 30/1 від 03.01.2011 року був підписаний не уповноваженою особою, а саме не директором ТОВ „Севпродукт і К" Шишкіним О.М., які виникли на підставі висновків Державної податкової інспекції у м. Ялті за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ „Севпродукт і К", викладених у акті № 247/23-1/35446355/19 від 02.02.2012 року, а тому оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним.

Рішенням господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 28 листопада 2012 року у справі №5020-388/2012 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи підтверджують наявність відповідних повноважень у директора відповідача Шишкіна О.М. на підписання оспорюваного договору, так і факт підписання цього договору директором ТОВ „Севпродукт і К" з використанням факсиміле, що підтверджується експертним висновком № 2/205 від 06.11.2012 року і спростовує доводи позивача щодо відсутності повноважень директора ТОВ „Севпродукт і К" на підписання оспрюваного договору.

Не погодившись з рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторій ім. С.М. Кірова" звернулося до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Так, ТОВ "Санаторій ім. С.М. Кірова" у своїй апеляційній скарзі посилаючись на висновок комплексної криміналістичної експертизи (судово-почеркознавчої та технічної експертизи) про те, що підпис від імені Шишкіна О.М. у договорі № 30/1 від 03.01.2011 року, укладеному між ТОВ „Севпродукт і К" та ТОВ "Санаторій ім. С.М. Кірова", виконано з рельєфної печатної форми - факсеміле, та звертає увагу на те, що між позивачем та відповідачем не укладалася письмова згода (угода) щодо використання факсимільного відтворення підпису при вчиненні правочинів, у якій би містилися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, а тому договір № 30/1 від 03.01.2011 року суперечить вимогам частин 2,3 статті 207 Цивільного кодексу України.

Також, ТОВ "Санаторій ім. С.М. Кірова" вважає, що господарський суд першої інстанції неправомірно застосував до спірних правовідносин пункт 2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, оскільки починаючи з 07.06.2010 року (редакція на момент укладання спірного договору), зазначений пункт діяв в іншій редакції, тобто господарський суд посилався на не чинну редакцію вказаного нормативного акту.

Таким чином, товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторій ім. С.М. Кірова" вважає, що господарський суд не вірно застосував норми матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення, що є підставою для його скасування.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2012 року апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій ім. С.М. Кірова" прийнята у складі колегії: головуючий суддя Проценко О.І., судді: Воронцова Н.В. та Котлярова О.Л., та призначена до розгляду на 25 грудня 2012 року о 15 год. 30 хв.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 грудня 2012 року слухання справи відкладено на 15.01.2013 року о 16-00, у зв'язку з неявкою сторін.

У судовому засіданні, яке було призначено на 15 січня 2013 року, представник відповідача апеляційну скаргу не підтримала та просила у її задоволенні відмовити, рішення господарського суду залишити без змін, з підстав викладених у відзиві.

Представник позивача в судове засідання призначене на 15 січня 2013 року не з'явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялася належно, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка у судове засідання - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо явка цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність нез'явившихся сторін.

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

03 січня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальності „Севпродукт і К" (Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю „Санаторій ім. С.М. Кірова" (Покупець) укладено договір № 30/1 544/11 (а.с. 9-10, т.1).

Пунктом 1.1 договору зазначено, що Постачальник зобов'язався, згідно з усними заявками Покупця, поставити Покупцю продовольчі та непродовольчі товари, зазначені у накладних, які є невід'ємними частинами цього Договору.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 договору, поставка товару здійснюється за цінами Постачальника, які діють на момент відвантаження, з урахуванням ПДВ 20%. Поставка товару здійснюється партіями, на підставі усних заявок Покупця, що ним подаються.

У пункті 1.4 договору на Покупця покладено обов'язок прийняти та своєчасно оплатити товар.

Згідно пунктів 5.1 - 5.3 договору, ціна кожної окремої партії товару узгоджується сторонами при надходженні заявки від Покупця та зазначається у товарно-транспортних накладних, які є невід'ємними частинами цього Договору. Покупець сплачує Товар шляхом перерахування 100-процентної суми за кожну партію товару, що відпущена за накладною, на рахунок Постачальника після прийняття товару (відстрочення платежу). Порядок оплати: безготівковий розрахунок.

Даний договір набирає законної сили з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2011 року, за умови виконання сторонами усіх своїх зобов'язань. У випадку якщо жодна зі сторін не заявить про свій намір розірвати чи змінити договір за 30 днів до його закінчення, цей договір вважається пролонгованим на 1 рік (пункти 7.1, 7.2 договору).

Так, на виконання спірного договору постачання №30/1 ТОВ «Севпродукт і К» поставив, а ТОВ «Санаторій ім.С.М. Кірова» прийняв продукти харчування. Підтвердженням поставки (отримання товарів) є податкові накладні та накладні, які відповідають визначеним для первинного документу вимогам. Транспортування продуктів харчування на адресу позивача підтверджується товарно-транспортними накладними. Товар частково оплачений позивачем у безготівковому порядку. Первинні документи, в тому числі податкові накладні, підписані уповноваженою особою відповідача - директором ТОВ «Севпродукт і К» та його підпис засвідчений печаткою підприємства (а.с.70-117,т.1).

Отже, договір постачання №30/1 від 03.01.2011 фактично виконаний сторонами.

З 27.01.2012 року Державною податковою інспекцією у м. Ялті було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю „Санаторій ім. С.М. Кірова" з питань дотримання податкового законодавства в частині правомірності формування податкового кредиту на додану вартість за взаємовідносинами з товариством з обмеженою відповідальністю „Севпродукт і К" за період з 01.09.2011 року по 30.09.2011 року.

За результатами зазначеної перевірки, Державною податковою інспекцією у м. Ялті був складений відповідний Акт № 247/23-1/35446355/19 від 02.02.2012 року, з якого вбачається, що підпис директора товариства з обмеженою відповідальністю „Санаторій ім. С.М. Кірова" на спірному договорі відрізняється від підпису директора у рахунках, накладних та податкових накладних, складених товариством з обмеженою відповідальністю „Санаторій ім. С.М. Кірова" (а.с.11-24, т.1).

Вищезазначені обставини викликали у позивача сумніви щодо підписання спірного договору з боку ТОВ „Севпродукт і К" уповноважною особою, що стало підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю „Санаторій ім. С.М. Кірова" до суду із відповідним позовом про визнання договору постачання № 30/1 від 03.01.2011 року недійсним.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши думку представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Предметом розгляду даної справі є встановлення наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним договору постачання № 30/1 від 03.01.2011 року.

За змістом статті 627 Цивільного кодексу України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як було вірно встановлено господарським судом, 03.01.2011 року між товариством з обмеженою відповідальності „Севпродукт і К" (Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю „Санаторій ім. С.М. Кірова" (Покупець) був укладений договір № 30/1 544/11, який за своєю правовою природою та ознаками є договором поставки.

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року № 9 цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України та іншими актами законодавства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільного кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (пункт 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"від 6 листопада 2009 року N 9).

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України, з якою кореспондуються положення статті 181 Господарського кодексу України,визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Підставою позовних вимог про визнання недійсним договору № 30/1 544/11 від 03.01.2011 року, товариство з обмеженою відповідальністю „Санаторій ім. С.М. Кірова" є підписання спірного договору неуповноваженою особою, а саме, не директором товариства з обмеженою відповідальністю „Севпродукт і К" Шишкіним Олексієм Михайловичем, в якості доказів, якими позивач обгрунтовує свою позицію, він посилався на висновки Державної податкової інспекції у м. Ялта за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ „Севпродукт і К", викладені у акті № 247/23-1/35446355/19 від 02.02.2012 року. Тобто, як на думку позивача, оспорюванний договір підписаний особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, а тому такий договір повинен бути визнаний недійсним, однак судова колегія не може погодитися із такими доводами позивача, викладеними у позовній заяві, та апеляційній скарзі, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно пункту 9.2 Статуту ТОВ „Севпродукт і К" органом управління товариства є виконавчий орган Товариства - директор (а.с. 125-131, т.1).

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що станом на час укладення спірного договору та на теперішній час керівником (директором) ТОВ «Севпродукт і К» є Шишкін Олексій Михайлович, що підтверджується, зокрема: протоколом зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „Севпродукт і К" від 26.03.2010 про призначення Шишкіна Олексія Михайловича на посаду директора (а.с. 132, т.1); Наказом № 8 від 06.04.2010 про призначення директора (а.с.133,т.1); довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) станом на 06.04.2010 року (а.с. 124, т.1); Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 09.04.2012 року (а.с. 30-32, т.1).

Таким чином, судова колегія погоджується із висновком господарського суду, щодо наявності у директора ТОВ „Севпродукт і К" Шишкіна Олексія Михайловича повного обсягу повноважень, необхідного для підписання оспорюваного договору.

Крім того, з метою з'ясування питань, чи належить підпис на договорі саме Шишкіну О.М., чи відтворений підпис на договорі від імені відповідача його директором Шишкіним О.М. з використанням факсиміле або зроблений рукописно, господарським судом було призначено комплексну криміналістичну експертизу (судово-почеркознавчу та технічну експертизи документів).

Відповідно до експертного висновку від 06.11.2012 року № 2/205, підпис від імені Шишкіна О.М. в договорі № 30/1 від 03.01.2011, укладеного між ТОВ „Севпродукт і К" та ТОВ „Санаторій ім. С.М. Кірова" виконано з рельєфної печатної форми - факсиміле. Цей відбиток факсиміле виконаний факсиміле підпису Шишкіна Олексія Михайловича, відбитки якого надані в якості зразків (с. 22-25, т.1).

Отже, вищезазначений висновок, спростовує доводи позивача щодо підписання договору не уповноваженою особою, тобто не директором ТОВ „Севпродукт і К" - Шишкіним О.М.

Відповідно до частини третьої статті 207 Цивільного кодексу України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Пунктом 2.5.Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 зазначено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до пунктів 3.1.12, 3.4.1 Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом МВС України № 17 від 11.01.1999 року, що діяла на час укладення оспорюваного договору, печатки і штампи (факсиміле) повинні використовуватись та зберігатись у встановленому порядку, а відповідальність і контроль за триманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності.

Наказом № 11 від 12.04.2010 року „Про порядок використання на підприємстві факсиміле директора при оформленні документів", що факсиміле директора може використовуватися на договорах, що підписуються підприємством з клієнтами (а.с.135, т.1).

Таким чином, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що використання факсиміле директором товариства з обмеженою відповідальністю „Севпродукт і К" Шишкіним Олексієм Михайловичем передбачено документами внутрішнього документообігу підприємства відповідача та не суперечить положенням чинного законодавства України.

Доводи заявника апеляційної скарги відносно того, що господарський суд посилаючись на експертизу, якою було встановлено, що підпис від імені Шишкіна О.М. в договорі № 30/1 від 03.01.2011, укладеного між ТОВ „Севпродукт і К" та ТОВ „Санаторій ім. С.М. Кірова" виконано з рельєфної печатної форми -факсиміле, не звернув увагу на те, що між позивачем та відповідачем не укладалася письмова згода (угода) щодо використання факсимільного відтворення підпису при вчиненні правочинів, судова колегія вважає такими, що не можуть вплинути на суть постановленого рішення , оскільки не є підставами для визнання угоди недійсною у рамках заявлених позовних вимог, а тому і не були предметом дослідження у суді першої інстанції.

Водночас, судова колегія приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо неправомірного застосування господарським судом до спірних правовідносин пункт 2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, оскільки починаючи з 07.06.2010 року (редакція на момент укладання спірного договору), зазначений пункт діяв в іншій редакції, і суд при прийнятті рішення керувався редакцією, що не діє. При цьому, судова колегія зауважує, що зазначені доводи не спростовують висновків суду, оскільки нова редакція не містить інших висновків.

Крім того, судова колегія зауважує, що при розгляді справи у суді першої інстанції, директором відповідача підтверджено підписання договору ним з використанням факсиміле та не тільки схвалення ним договору, але й вчинення відповідачем дій на підтвердження прийняття до виконання умов спірного договору постачання.

Так, на виконання спірного договору постачання №30/1 ТОВ «Севпродукт і К» поставив, а ТОВ «Санаторій ім.С.М. Кірова» прийняв продукти харчування. Підтвердженням поставки (отримання товарів) є податкові накладні та накладні, які відповідають визначеним для первинного документу вимогам. Транспортування продуктів харчування на адресу позивача підтверджується товарно-транспортними накладними. Товар частково оплачений позивачем у безготівковому порядку. Первинні документи, в тому числі податкові накладні, підписані уповноваженою особою відповідача - директором ТОВ «Севпродукт і К» та його підпис засвідчений печаткою підприємства.

Виконання умов спірного договору (постачання відповідачем та прийняття позивачем товарів харчування) також підтверджено у судових засіданнях при розгляді справи у суді першої інстанції з боку позивача головним бухгалтером ТОВ «Санаторій ім.С.М. Кірова», а також і при розгляді справи у суді апеляційної інстанції з боку відповідача - директором ТОВ «Севпродукт і К». Отже, договір постачання №30/1 від 03.01.2011 року фактично виконаний сторонами.

Також, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до норм Податкового кодексу України основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням платниками податків податкового законодавства. Однак, жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Отже, податковий орган при встановлені у акті перевірки № 247/23-1/35446355/19 від 02.02.2012 року нікчемності укладеного між ТОВ «Севпродукт і К» та ТОВ «Санаторій ім.С.М. Кірова» договору №30/1 від 03.01.2011 року, перевищив надані йому законодавством повноваження, а тому посилання позивача у позові на висновки акту перевірки ДШ у м. Ялта АР Крим, як на доказ підписання спірного договору неповноважною особою, не є підставою для визнання договору №30/1 недійсним, оскільки зазначена обставина не встановлена належними доказами.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до пункту 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен установити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону; дотримання установленої форми угоди; правоздатність сторін по угодах; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

На підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення його прав оспорюваним договором, а також не надано достатніх підстав для визнання недійсним договору постачання № 30/1 від 03.01.2011 року, в порядку статей 203, 207,215 Цивільного кодексу України, то позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Отже, вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій ім. С.М. Кірова", викладені в апеляційній скарзі, задоволенню не підлягають, підстави для скасування рішення господарського суду міста Севастополя від 28 листопада 2012 року у справі № 5020-388/2012 відсутні.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 частини першої статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій ім. С.М. Кірова" - залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду міста Севастополя від 28.11.2012 року у справі № 5020-388/2012 - залишити без змін.

Головуючий суддя О.І. Проценко

Судді Н.В. Воронцова

О.Л. Котлярова

Розсилка:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторій ім. С.М. Кірова"

(вул. Каспійська, буд. 2-Б, Дніпропетровськ,49098)

Товариство з обмеженою відповідальністю "Севпродукт і К"

(вул. Пірогова, 3,Севастополь,99003)