Постанова

від 18.01.2013 по справі 5011-6/9792-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2013 р. Справа№ 5011-6/9792-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Кондес Л.О.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Шерешков В.Є. - представник, дов. № 97/Пр/106 від 17.01.2013;

Пшесмецький Р.С. - представник, дов. № 105/пр/3234 від 28.12.2012;

від відповідача: Філоненко В.В. - представник, дов. № 20/10/12 від 19.10.2012;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Підприємства "Департамент економічної безпеки" Міжнародної благодійної організації "Комітет сприяння правоохоронним органам України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2012

у справі № 5011-6/9792-2012 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Військової частини А2100

до Підприємства "Департамент економічної безпеки" Міжнародної благодійної організації "Комітет сприяння правоохоронним органам України"

про стягнення 17 551,41 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 розгляд апеляційної скарги у справі № 5011-6/9792-2012 відкладено на 24.12.2012, а у судовому засіданні 24.12.2012 оголошено перерву до 18.01.2013.

Згідно зі ст.ст. 69, 99 ГПК України строк розгляду апеляційної скарги у справі № 5011-6/9792-2012 продовжено.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2012 у справі № 5011-6/9792-2012 позов задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 16 405,45 грн. боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 1 145,96 грн. три проценти річних, 1 609, 50 грн. судового збору.

Рішення мотивовано тим, що позивачем були вчинені дії, які засвідчують його бажання продовжити до 01.10.2009 правовідносини з відповідачем щодо користування приміщенням, що в силу ч.2 ст. 642 ЦК України є прийняттям пропозиції, дані дії як позивача так і відповідача, свідчать про зміну за взаємною згодою сторонами умови договору про кінцевий строк його дії до 30.09.2009; зміни до договору щодо розміру орендної плати до договору не внесені, у зв'язку з чим визначення розміру орендної плати за період з травня по вересень 2009р. повинно здійснюватись з ціни, встановленої договором.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2012 у справі № 5011-6/9792-2012 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Підстави апеляційної скарги обгрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що судом не було надано належного значення факту виставлення саме позивачем для оплати відповідачем рахунків-фактур по орендній платі за травень - вересень 2009р. за №№ 63, 55, 57, 58, 61, кожний із яких на суму 5 540,54 грн.; що договір № 1 не тільки не визначав суму щомісячного орендного платежу 8 208,20 грн., як фіксовану, але й передбачив щомісячний автоматичний перегляд її із застосуванням індексу інфляції за попередній місяць (п.3.2 договору № 1).

На думку скаржника, зміна постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2009 № 414 "Про доповнення додатка 2 до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна" порядку застосування методики розрахунку щомісячних орендних платежів за договором № 1, що відповідав Методиці розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, автоматично призвела до зміни суми орендних платежів в наступних за квітнем місяцях 2009р., що знайшло вираження у зменшенні сум, зазначених у рахунках-фактурах, які виставлялись позивачем відповідачу. Таким чином, відповідач вважає, що оплативши виставлені орендодавцем рахунки-фактури, відповідач у повному обсязі виконав свої зобов'язання перед позивачем, що існували на час звільнення приміщень, орендованих за договором № 1.

В доповненні до апеляційної скарги скаржник стверджує, що рішення прийняте судом першої інстанції з порушенням вимог матеріального права та окрім доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує на те, що договір № 1 не посвідчено у нотаріальному порядку, відомості про його державну реєстрацію відсутні та, посилаючись на положення ст.ст. 210, 640 ЦК України, стверджує, що договір оренди від 01.08.2006 не є укладеним та не породжує будь-яких прав та обов'язків для сторін.

Скаржник стверджує, що оплата, яка здійснювалась відповідачем, є оплатою за фактичне користування майном, яка проводилась на підставі рахунків, що виставлялись позивачем і будь-яка заборгованість по орендній платі у відповідача відсутня.

У відзиві на апеляційну скаргу та доповнення до скарги позивач заперечує проти доводів скарги, посилаючись, зокрема, на те, що оскільки зміни в договір не внесено, то визначення розміру орендної плати за період з травня по вересень 2009р. повинно здійснюватись з ціни, встановленої договором. Посилаючись на положення ч.2 ст. 220 ЦК України, позивач заявляє, що матеріали справи не містять належних доказів звернення відповідача до позивача з пропозицією щодо нотаріального посвідчення спірного договору; також відповідачем не було надано доказів того, що відповідач намагався здійснити нотаріальне посвідчення договору, таким чином, на думку позивача, можна стверджувати про свідоме ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору, яке автоматично призвело б його до державної реєстрації нотаріусом.

Розглянувши апеляційну скаргу з доповненням, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

01.08.2006 між сторонами укладено договір № 1 оренди нерухомого військового майна, розташованого на території військового містечка № 23 в гарнізоні м. Києва за адресою: м. Київ, вул. Січневого повстання, 1, згідно з п.1.1 якого позивач, за договором орендодавець (балансоутримувач) передає, а відповідач, за договором орендар, приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно - нежитлове приміщення площею 192 кв.м в будівлі № 1 військового містечка № 23, що знаходиться на балансі Головного КЕУ та обліковується в Київському КЕУ, розташоване за вищевказаною адресою.

В п.3.1, 3.2 договору № 1 сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, та за результатами конкурсу і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (серпень) 6 840,17 грн., нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством; орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування базової орендної плати на індекси інфляції за період з базового до першого місяця оренди; орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Згідно з п.3.3 договору № 1 орендна плата у розмірі 100% перераховується відповідачем до спеціального фонду державного бюджету на спеціальний реєстраційний рахунок позивача в територіальному органі Державного казначейства щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Відповідно до п.5.2 договору № 1 відповідач зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідач листом від 27.08.2009 за № 923/08 повідомив позивачу, що зобов'язується звільнити орендоване ним приміщення за адресою: 01010, вул. Івана Мазепи (перейменована з Січневого повстання), 1 м. Київ в строк до 01.10.2009.

Позивач пред'явив відповідачу претензію від 25.11.2011 № 2899, у якій повідомив, що у 2009р. було виявлено порушення норм законодавства щодо визначення орендної плати та був перерахований розмір орендної плати, який станом на квітень 2009р. становив 8 208,20 грн., в тому числі ПДВ 1 368,03 грн.; послуги за оренду приміщення за травень-вересень 2009р. відповідачем були оплачені лише 12.10.2009, але не у повному розмірі, таким чином виникла заборгованість за період з травня по вересень 2009р. на загальну суму 13 914,72 грн., які позивач просив перерахувати на його поточний рахунок.

Відповідач, посилаючись на одержані рахунки-фактури позивача від 01.05.2009 № 63, від 01.06.2009 № 55, від 01.07.2009 № 57, від 01.08.2009 № 58, від 01.09.2009 № 61 на суму орендної плати у розмірі 5 540,54 грн., по кожному рахунку, за оренду приміщення з травня по вересень 2009р., стверджує, що сплативши позивачу за платіжним дорученням від 12.10.2009 № 477 загальну суму рахунків у розмірі 27 702,65 грн. повністю розрахувався з позивачем.

Як вбачається із розрахунку позивача основного боргу, розмір орендної плати за період з травня по вересень 2009р. згідно з умовами договору № 1, становить всього 41 617,37 грн., та, з урахуванням часткової сплати, заборгованість відповідача склала 13 914,72 грн.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" від 21.09.1999 № 1076-Х1У із змінами військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам.

Згідно з ч.ч. 1, 6 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності; до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

В ст. 794 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення договору № 1, встановлено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж три роки, підлягає державній реєстрації.

Докази державної реєстрації договору № 1 відсутні.

Згідно з ч.2 ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.2 ст. 209 ЦК України нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Згідно з п.10.1 договору № 1 цей договір діє з 01.08.2006 по 31.07.2009, тобто договір № 1 укладено строком на три роки, однак, нотаріальне посвідчення цього договору не здійснено, на договорі № 1 не вчинено нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, посвідчувального напису.

В ч.2 ст. 220 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним; у цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однак, у матеріалах справи відсутня така умова визнання договору дійсним, як ухилення однієї із сторін від його нотаріального посвідчення, а вбачається наявність ухилення від нотаріального посвідчення договору обох сторін, шляхом невчинення відповідних дій, спрямованих на передання договору для нотаріального посвідчення.

В ч.1 ст. 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, оскільки договір № 1 є нікчемним, позивач не має підстав посилатись на положення цього договору, як підставу позовних вимог.

Разом із тим, однією із підстав позову є фактичне користування відповідачем переданим йому позивачем приміщенням за адресою: 01010, м. Київ, вул. І.Мазепи, 1, в тому числі протягом періоду з травня по вересень 2009р. Матеріалами справи підтверджено фактичне користування відповідачем зазначеним приміщенням у вказаний період.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 632 ЦК України у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки, тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування; якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Методика розрахунку та порядок використання орендної плати визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності Кабінетом Міністрів України - Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 з подальшими змінами, якою затверджено Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна.

У додатку № 2 до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна передбачені орендні ставки за використання нерухомого державного майна, розмір яких залежить від використання нерухомого державного майна за цільовим призначенням.

Як вбачається із п.1.3 договору № 1, вищезгадане нерухоме майно позивачем передано відповідачу для використання під надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 № 316 "Деякі питання оплати оренди державного майна" установлено, що до 1 січня 2010р. орендні ставки, визначені в додатку 2 до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 № 786, крім ставок, визначених пунктами 1 - 3 зазначеного додатка, застосовуються у розмірі 45 відсотків встановленого обсягу.

Відповідачем здійснювалось використання нерухомого майна за цільовим призначенням, яке не відноситься до визначених пунктами 1 - 3 вищезгаданого додатка.

Отже, із врахуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 № 316, є звичайною ціна послуг з користування вищезгаданим майном відповідачем з травня по вересень 2009р. у загальній сумі 27 702,65 грн., на сплату якої виставлені позивачем відповідачу вищевказані рахунки-фактури за №№ 63, 55, 57, 58, 61.

Як вже зазначалось, за платіжним дорученням від 12.10.2009 № 477 відповідачем перераховано позивачу суму 27 702,65 грн. плати згідно з рахунками позивача.

Отже, заборгованість у відповідача перед позивачем за фактичне користування державним майном відсутня.

Апеляційна інстанція не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що визначення розміру орендної плати за період з травня по вересень 2009р. повинно здійснюватись з ціни, встановленої договором, з огляду на положення ч.2 ст. 215 ЦК України, також, згідно з ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а наявність таких обставин, як відсутність нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору № 1, вбачається із наявного у справі примірника договору № 1, на якому відсутні відповідні написи встановленої форми.

Згідно з ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом однак, судом першої інстанції не було досліджено, чи відповідає вимогам норм законодавства укладений між сторонами договір оренди № 1, на положеннях якого грунтуються позовні вимоги.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Доводи позивача у відзиві на апеляційну скаргу є такими, що не відповідають нормам законодавства та матеріалам справи, адже нікчемний правочин не створює для сторін тих прав і обов'язків. які він має встановлювати.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, саме позивач повинен довести, що лише відповідач ухилився від нотаріального посвідчення договору № 1 від 01.08.2006, а позивач вживав заходів до його нотаріального посвідчення. Проте матеріали справи свідчать про ухилення, шляхом невчинення відповідних дій, обох сторін від нотаріального посвідчення договору № 1.

Крім того, слід зазначити, що правила ст. 220 ЦК не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки (Лист Верховного Суду України від 24.11.2008 "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнаний дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК; інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів; такі позови не підлягають задоволенню (п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є такою, що відповідає нормам законодавства та матеріалам справи, тому підлягає задоволенню, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції належить скасувати повністю і прийняти нове рішення про відмову в позові повністю.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Підприємства "Департамент економічної безпеки" Міжнародної благодійної організації "Комітет сприяння правоохоронним органам України" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2012 у справі № 5011-6/9792-2012 скасувати повністю і прийняти нове рішення.

3. У позові Військової частини А2100 відмовити повністю.

4. Стягнути з Військової частини А2100 (01010, м. Київ, вул. І. Мазепи, 1; код 09814460) на користь Підприємства "Департамент економічної безпеки" Міжнародної благодійної організації "Комітет сприяння правоохоронним органам України" (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 13/10; код 31955674) 804,75 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Справу № 5011-6/9792-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Ропій Л.М.

Судді Кондес Л.О.

Рябуха В.І.