Постанова

від 21.01.2013 по справі 5011-16/10582-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2013 р. Справа№ 5011-16/10582-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Буравльова С.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Петечел М.В., довіреність № б/н від 15.04.2012;

від відповідача - Вовк О.О., довіреність № б/н від 23.10.2012;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Светел» на рішення господарського суду міста Києва від 02.10.2012 у справі № 5011-16/10582-2012 (суддя Ярмак О.М.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськжитлобуд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Светел» про стягнення 511 173 грн. 27 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськжитлобуд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Светел" 452 061, 25 грн., як передплати за роботи які відповідачем не були виконані, 53 464, 35 грн. пені за період з 31.12.2011р. по 16.07.2012р., 5647,67 грн. річних за період з 16.02.2012р. по 16.07.2012р.

Рішенням господарського суду м. Києва від 02.10.2012 у даній справі позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 452 016 грн. 25 коп. безпідставно отриманих коштів, 49 229 грн. 59 грн. пені, 5647 грн. 67 коп. річних, 10 138 грн. 77 коп. судового збору.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення по даній справі виходив з того, що відповідач не виконав своє зобов'язання з виконання підрядних робіт та не повернув сплачену йому позивачем передплату.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва у даній справі скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована, зокрема, наступними доводами. Акти виконаних робіт вручалися позивачу у його офісі; позивач не надав відповідачу фронт робіт; відповідач виконав роботи, обсяг яких може підтвердити експертиза.

Представник апелянта - відповідача у справі надав пояснення якими підтримав доводи за апеляційною скаргою та заявив клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з підстав наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Також, представник позивача заперечив проти клопотання про призначення експертизи, посилаючись на його безпідставність в контексті предмету спору на наявних у справі доказів, а також вказуючи на неможливість проведення експертизи, оскільки на даний час будинок вже здано в експлуатацію, а роботи виконано іншим суб'єктом.

Судом відхиляється вказане клопотання з наступних підстав.

В своєму клопотанні заявник не наводить достатнє обґрунтування дійсної необхідності призначення судом експертизи у даній справі.

Згідно ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

При цьому, в п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» зазначено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування.

Положеннями ст. 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обов'язок доказування і подання доказів покладено на кожну із сторін, яка повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Також, слід враховувати принцип належності і допустимості доказів встановлений статтею 34 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

У даному випадку відсутня необхідність призначення судової експертизи і справа має бути вирішена за наявними у ній доказами.

Також, враховується і позиція представника позивача у справі про неможливість проведення експертизи на даний час у зв'язку із завершенням будівництва об'єкту (в спірній частині іншими підрядниками) та здачею його в експлуатацію. Отже, у разі проведення експертизи щодо дійсного виконання робіт висновок експерта не буде доводити виконання робіт саме відповідачем.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між ТОВ «Будівельна компанія «Міськжитлобуд», як замовником та ТОВ «Светел», як підрядником, 13 травня 2011 року був укладений договір підряду № 02031.

Предметом даного договору є правовідносини за якими підрядник зобов'язується своїми силами, засобами та з власних матеріалів виконати комплекс робіт з комплексного освітлення фасадів та прибудинкових територій будинку № 1 першої черги будівництва відповідно до кошторисної документації на об'єкті, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, 14, а замовник зобов'язується передати фронт робіт, необхідну проектну документацію, прийняти й оплатити виконані роботи.

Договірна ціна (вартість робіт) на будівельному майданчику замовника визначена у п. 2.1. договору та складає 645 801,78 грн., у т.ч. ПДВ.

Відповідно до п. 2.2 договору розрахунки між сторонами здійснюються у національній валюті України шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточні рахунки сторін у сумі, що буде визначена сторонами в Актах виконаних робіт (за формою КБ-2В) та довідках про вартість виконаних робіт (за формою КБ-3), форма яких додається до цього договору.

При цьому, за положеннями пунктів 2.3 та 2.4 договору сторони погодили наступний порядок здійснення розрахунків.

Замовник перераховує аванс у розмірі 70% від ціни договору протягом 5 (п'яти) банківських днів після отримання рахунку на здійснення передплати, на поточний рахунок підрядника (п.2.3).

Доплату у розмірі 30% від ціни договору замовник перераховує протягом 5 (п'яти) банківських днів після закінчення робіт, на поточний рахунок підрядника згідно Актів виконаних робіт, що підписуються уповноваженими представниками сторін (п.2.4).

Позивач на виконання своїх договірних зобов'язань перерахував відповідачу кошти у сумі 452 061, 25 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1697 від 08.06.2011р. з призначення платежу: «попередня оплата за освітлення фасадів та прибудинкових територій згідно дог № 02031 від 13.05.2011 року».

Дана обставина не заперечується відповідачем.

Порядок приймання-передачі виконаних робіт регламентовано розділом 3 договору.

Так, відповідно до пп. 3.1, 3.2 договору після завершення виконання робіт, підрядник надає замовнику акти виконаних робіт, а замовник протягом 5 (п'яти) календарних днів після отримання актів підписує їх та повертає в одному примірнику підряднику. Акти виконаних робіт складаються підрядником на підставі всього обсягу виконаних робіт. Акти виконаних робіт за цим договором є письмовими документами, які визначають період виконання робіт підрядником, види робіт, які здійснив підрядник за цей період та якість цих робіт з зазначенням сум податку на додану вартість, в порядку та в розмірах, визначених чинним законодавством України та загальну суму, яка підлягає сплаті замовником.

Отже, належними доказами виконання робіт у даній справі, як відповідно до умов договору так і положень законодавства мають бути саме акти виконаних робіт.

Таких актів сторонами надано суду не було.

Строк виконання робіт встановлено п.4.1 договору з 13 травня 2011 року по 30.12.2011 року.

Таким чином відсутні належні та допустимі докази виконання відповідачем робіт за договором № 02031 від 13.05.2011р.

У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з виконання робіт за договором позивач надіслав відповідачу лист-вимогу № 12/02-11 від 06.02.2012р. про повернення суми авансу у термін до 16 лютого 2012р.

Також, позивач двічі надсилав відповідачу вимогу за вих. № 2/8/6-12 від 08.06.2012р. про повернення суми авансу та припинення договору підряду №02031 від 13.05.2011р.

Відповідач відповіді на вказані листи-вимоги не надав, сплачений позивачем аванс не повернув.

Тому, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 4 ст. 849 ЦК України, замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Згідно із ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів виконання робіт протягом строку дії договору, який на час вирішення спору в суді вже сплив.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) зобов'язана його повернути. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідач не надав до суду доказів повернення позивачу перерахованої ним передплати у сумі 452 061,25 грн.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про стягнення вказаної суми є обґрунтованим.

Доводи апелянта про те, що йому позивачем не було надано фронт робіт чим унеможливлюється виконання договору судом відхиляються з наступних підстав.

У пункті 6.2 договору вказано наступне. Сторони засвідчують, що замовник на момент підписання договору передав підряднику фронт робіт на будівельному майданчику. Підрядник підтверджує, що замовником створено всі необхідні умови для належного виконання ним зобов'язань за цим договором.

Відхиляються і доводи за апеляційною скаргою про те, що акти виконаних робіт вручалися відповідачем позивачу у його офісі.

Вказані доводи не підтверджені належними засобами доказування з огляду на положення ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Позиція апелянта про те, що підтвердженням вказаних доводів стосовно вручення актів можуть бути показання директора підприємства відповідача за викликом його в судове засідання як свідка, є вочевидь хибною.

Так, положеннями Господарського процесуального кодексу України до видів доказів не віднесено показання свідків та відповідно не передбачено можливості і порядку допиту особи як свідка.

Додані відповідачем до апеляційної скарги документи, які не були надані суду першої інстанції, не приймаються апеляційним судом як докази виходячи з положень ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно норми вказаної статті додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Такого обґрунтування апелянт не навів, доказів поважності причин ненадання таких документів до суду першої інстанції не надав.

Крім позовної вимоги про стягнення 452 061,25 грн., як передплати, позивачем було заявлено позовну вимогу про стягнення пені у сумі 53 464, 35 грн. за період з 31.12.2011р. по 16.07.2012р.

Дана вимога ґрунтується на положеннях п. 8.3 договору, яким визначено, що у випадку порушення строків виконання робіт та/або порушення строків усунення недоліків, підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від договірної ціни за кожний день прострочення.

При нарахуванні пені позивачем також враховано положення ч.6 ст. 232 ГК України.

Дана позовна вимога теж визнається судом апеляційної інстанції обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.

При цьому судом враховано наступне.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

При цьому, за частиною другою вказаної статті договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

За положеннями ч. ч. 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, а також сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

В Цивільному кодексі України закріплено такі важливі принципи як принцип свободи договору та принцип презумпції правомірності договору.

Так, в ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, визначення сторонами в п. 8.3 договору забезпечення виконання зобов'язання є допустимим.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання судом недійсним вказаного положення правочину не надано, у зв'язку з чим воно підлягає застосуванню при вирішенні даного спору.

Отже, доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та не доводять їх протилежність, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню.

Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги судом відмовляється, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Светел» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 02.10.2012 у справі № 5011-16/10582-2012 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи № 5011-16/10582-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.

Судді Дідиченко М.А.

Буравльов С.І.