Постанова

від 17.01.2013 по справі 5023/4249/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2013 р. Справа № 5023/4249/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Шевель О. В.

при секретарі Парасочці Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Толдіної І.В. за дорученням б/н від 01.09.2012 р.

відповідача - Чумака В.А. за довіреністю № 432 від 08.11.2010 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №3880Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2012 р. у справі № 5023/4249/12

за позовом ПП "Каскад -Буд", м. Харків

до ТОВ ВКФ "Рокада", м. Харків

про стягнення 29949,41 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В вересні 2012 р. ПП "Каскад -Буд" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ТОВ ВКФ "Рокада" (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 04.10.2012 р. за вх. № 15788) суми основного боргу в розмірі 11257,16 грн., пені в розмірі 15428,31 грн., 3 % річних в розмірі 252,92 грн., індексу інфляції в розмірі 11,02 грн. та завданих збитків (витрат на юридичні послуги) в розмірі 3000,00 грн. та судових витрат. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання з боку відповідача покладених на нього обов'язків за договором купівлі-продажу № 3101 від 03.11.2011 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.11.2012 р. по справі № 5023/4249/12 (суддя Жиляєв Є.М.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ ВКФ "Рокада" на користь ПП "Каскад-Буд" 11257,16 грн. боргу, 861,76 грн. пені, 252,92 грн. 3 % річних, 11,02 грн. інфляційних, 665,46 грн. судового збору. В частині стягнення пені в сумі 14566,55 грн. та 3000,00 грн. збитків - відмовлено.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати частково та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в частині стягнення пені у розмірі 10287,72 грн., витрат на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн., судового збору у розмірі 1604,50 грн. за подання позовної заяви.

В апеляційній скарзі ПП "Каскад -Буд" посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Так, в апеляційній скарзі позивач зазначає, що, по-перше, судом першої інстанції було неправомірно відмовлено у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені в повному обсязі у розмірі 10287,72 грн. (у відповідності до клопотання від 04.10.2012 р. за вх. № 15790), оскільки договором купівлі-продажу № 3101 від 03.11.2011 р., а саме п. 8.3, сторони передбачили відповідальність за порушення строків оплати, даний договір в цій частині не було визнано недійсним. По-друге, позивач вважає неправомірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення суми збитків у розмірі 3000,00 грн. з посиланням на те, що позивачем не доведено причинного зв'язку між витратами на юридичні послуги та невиконанням спірного зобов'язання відповідачем, оскільки, у зв'язку з тим, що відповідач не виконав вчасно свої зобов'язання за договором, позивач вимушений був звернутись до юридичної фірми для складання документів та представлення його інтересів у суді.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.12.2012 р. апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 14.01.2013 р., запропоновано відповідачу надати суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції по справі та докази на підтвердження своїх заперечень, а позивачу - письмові пояснення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції по справі та докази на підтвердження фактів, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідачем на виконання вимог ухвали апеляційного суду 09.01.2013 р. за вх. № 121 надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийняте у повній відповідності до приписів матеріального та процесуального законодавства, рішення ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи, яким суд надав відповідну правову оцінку. З доводами апеляційної скарги відповідач не погоджується, вважає її безпідставною, такою, що не узгоджується з вимогами чинного законодавства та фактичними обставинами у справі, у зв'язку з чим просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2012 року по справі № 5023/4249/12 підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 03.11.2011 року між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу № 3101, відповідно умов якого позивач (продавець) зобов'язується систематично передавати у власність відповідача (покупця), а відповідач прийняти та оплатити, товар на умовах даного договору (далі-договір). Найменування, асортимент та кількість товару, який підлягає постачанню за цим договором, визначаються виходячи з конкретної заявки відповідача (покупця) та відображається у рахунках-фактурі (видаткових накладних) продавця (позивача), які додаються до цього договору та є його невід'ємною частиною (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 1.3 договору ціна товару вказується в рахунках-фактурі (видаткових накладних) позивача (продавця), які додаються до договору і є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 3.3 вищезазначеного договору, поставка товару, що входить в основний асортимент продавця (позивача), здійснюється на протязі 10 днів з моменту отримання продавцем (позивачем) заявки покупця (відповідача), або надходженням на розрахунковий рахунок продавця (позивача) оплати від покупця (відповідача).

Пунктом 5.1 договору купівлі-продажу № 3101 від 03.11.2011р. сторони погодили порядок розрахунків, де покупець (відповідач) здійснює оплату кожної прийнятої ним в поточному місяці партії товару, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця (позивача) на протязі чотирнадцяти календарних днів з моменту отримання покупцем (відповідачем) дано партії товару.

Як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов'язання за договором купівлі-продажу № 3101 від 03.11.2011р. виконав в повному обсязі та поставив відповідачу товар за видатковими накладними № КБ-1116-04 від 16.11.2011р. на суму 15547,46 грн. та № КБ-1123-04 від 23.11.2011р. на суму 1257,16 грн., всього на загальну суму 16804,62 грн. (арк. справи 13-16), відповідач товар отримав, про що свідчить його підпис, проте, оплату в строки, встановлені п. 5.1 договору купівлі-продажу № 3101 від 03.11.2011р. своєчасно не провів, лише сплатив позивачу частину суми боргу в розмірі 5547,46 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за договором купівлі-продажу № 3101 від 03.11.2011 р. склала 11257,16 грн., що не заперечується відповідачем.

В матеріалах справи містяться гарантійні листи, в яких відповідач зазначав про існуючу заборгованість перед позивачем в розмірі 11257,16 грн. за договором купівлі-продажу № 3101 від 03.11.2011 р., виникнення боргу обумовлював невиконанням обов'язків з боку своїх контрагентів та своїми листами: від 17.11.2011 року (за вих. № 590) гарантував позивачу сплатити борг в строк до 10.12.2011 року; від 15.12.2011 року (за вих. № 623) - в строк до 23.12.2011 року; від 10.05.2012 року (за вих. № 166) - в строк до 31.05.2012 року; від 31.05.2012 року (за вих. № 187) - до 02.07.2012 року (арк. справи 33-36).

Проте, на час подання позову сума боргу в розмірі 11257,16 грн. відповідачем не сплачена.

Таким чином, як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджено матеріалами справи, заборгованість відповідача перед позивачем становить 11257,16 грн., яка не спростована відповідачем.

З урахуванням фактичних обставин справи та положень ст. ст. 509, 526, 530, 610, 626, 627, 655, 692, 693 ЦК України та ст. 193 ГК України колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача в сумі 11257,16 грн.

Колегія суддів також погоджується і з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості стягнення з відповідача 3% річних у сумі 252,92 грн., інфляційних в розмірі 11,02 грн. Перевіркою наданих позивачем розрахунків встановлено, що вони здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства (ст. 625 ЦК України) та фактичних обставин справи.

Стосовно позовної вимоги про стягнення пені у розмірі 10287,72 грн. (у відповідності до клопотання від 04.10.2012 р. за вх. № 15790) з посиланням на п. 8.3 договору колегія суддів дійшла висновку про її часткове задоволення у розмірі 861,76 грн., виходячи з наступного.

Дійсно п.8.3 договору купівлі-продажу № 3101 від 03.11.2011р. сторони передбачили відповідальність за порушення строків оплати, а саме, покупець (відповідач) за порушення строків оплати отриманого товару, за вимогою продавця (позивача) сплачує останньому неустойку в розмірі 0,5 % вартості несплаченого в строк товару за кожен день прострочення виконання.

Але, у відповідності до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Отже, яким би способом не визначався розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Аналогічну правову позицію про те, що положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню викладено в постанові Вищого господарського суду України від 21 квітня 2011 року у справі № 9/107 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер" до товариства з обмеженою відповідальністю "Метекс-Плюс" про стягнення 913218,48 грн. та в постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року.

Заперечення позивача в цій частині, яке ґрунтуються на твердженні про те, що норми ЦК України, прийняті пізніше Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", не обмежують розмір пені за невиконання грошового зобов'язання, колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на законі, оскільки в даному випадку норми ЦК України та норми Закону співвідносяться як загальні та спеціальні, отже, перевага повинна бути віддана спеціальним нормам Закону, які обмежують розмір пені.

Перевіривши нарахування пені за несвоєчасну оплату товару в розмірі 10287,72 грн. (арк. справи 32), колегія суддів дійшла висновку, що наданий позивачем розрахунок суперечить вимогам чинного законодавства , тому зробила власний розрахунок, відповідно до якого задоволенню підлягає сума пені в розмірі 861,76 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 3000,00 грн. завданих відповідачем збитків (витрати на юридичні послуги) колегія суддів апеляційної інстанції вважає її такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Дослідивши договір від 14.09.2012 року про надання юридичних послуг № 3/09, укладений між позивачем та ТОВ "Юридична фірма "Північне сяйво", колегія суддів встановила, що зазначена у позові сума в розмірі 3 000, 00 грн. не може бути кваліфікована як збитки позивача, оскільки витрати на отримання юридичної допомоги не відповідають дефініції збитків, викладеній в ч.2 ст. 22 ЦК України (втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки)).

Дана сума не може бути визнана витратами, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права, оскільки понесення витрат на юридичні послуги не тягне прямих наслідків у вигляді отримання позивачем оплати за поставлений товар.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 04.03.2002 року за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укренергосервіс" до Промінвестбанку та Першого українського міжнародного банку, де зазначено, що віднесення арбітражним судом до збитків витрат товариства на правове обслуговування суперечить закону, зокрема, положенням статті 203 ЦК, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв'язку з оспорюваною шкодою.

Таким чином, приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що витрати позивача в сумі 3000,00 грн. не є збитками в розумінні ст.225 ГК України.

Стосовно вимоги, викладеній в апеляційній скарзі, щодо повернення судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України.

У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати по сплаті судового збору та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (позов був задоволений частково в розмірі 12382,86 грн., що складає 41,34 % сплаченого судового збору).

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПП "Каскад -Буд" на рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2012 року у справі № 5023/4249/12 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2012 року у справі № 5023/4249/12 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 17.01.2013 року

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Шевель О. В.