Постанова

від 22.01.2013 по справі 2а-15437/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1 Вн. № 1/252

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 січня 2013 року 16:49 № 2а-15437/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Висоцькій Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вельд" до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 05.09.2012 р. № 0008602202 та № 0008612202, за участі представників сторін:

представник позивача Волоха Д.М.;

представник відповідача Цюрупа Д.А.,

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 22 січня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вельд" (далі - позивач, ТОВ "Вельд") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Печерському р-ні м. Києва ДПС) про скасування податкових повідомлень-рішень від 05.09.2012 р. № 0008602202 та № 0008612202 (далі - ППР № 0008602202, ППР № 0008612202).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2012 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-15437/12/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2012 р. закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 2а-15437/12/2670 та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях до адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У період з 14.08.2012 р. по 16.08.2012 р. працівниками ДПІ у Печерському р-ні м. Києва ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Грандіор" (код ЄДРПОУ 37507676) за грудень 2011 року та ТОВ "А-Квін" (код ЄДРПОУ 37507660) за квітень 2012 року, за результатами якої складено акт від 16.08.2012 р. № 625/22-2/31606857 (далі - Акт перевірки).

Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем ст. 185, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 491 060,00 грн., в т.ч. за грудень 2011 року на суму 529 743,00 грн., за квітень 2012 року на суму 961 317,00 грн., та встановлено завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2011 року на суму 24 729,00 грн.

Листом від 27.08.2012 р. позивач звернувся до ДПІ у Печерському р-ні м. Києва ДПС із запереченням на Акт перевірки.

Листом від 03.09.2012 р. № 6890/10/22-210 ДПІ у Печерському р-ні м. Києва ДПС залишила висновки Акту перевірки без змін, а скаргу позивача без задоволення.

На підставі Акту перевірки ДПІ у Печерському р-ні м. Києва ДПС було прийнято ППР № 0008602202, яким позивачу зменшено розмір залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, у розмірі 24 729,00 грн. та прийнято ППР № 0008612202, в результаті чого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 1 863 825,00 грн., з яких: 1 491 060,00 грн. - основний платіж, 372 765,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Позивач не погодився з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями, тому звернувся до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з позовними вимогами ТОВ "Вельд", виходячи з наступних мотивів.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); Податкового кодексу України (далі - ПК України); Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); Господарського кодексу України (далі - ГК України); Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, основним видом діяльності позивача є неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами.

Основним видом діяльності контрагентів позивача - ТОВ "Грандіор" та ТОВ "А-Квін" є оптова торгівля, посередництво в спеціалізованій торгівлі іншими товарами, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Грандіор" було укладено договір № ГР28111 від 28.11.2011 р. Крім цього, між позивачем та ТОВ "А-Квін" було укладено договір № ПТ040311 від 04.03.2011 р. Предметом даних договорів була поставка позивачу контрагентами ТОВ "Грандіор" та ТОВ "А-Квін" відповідного товару та зобов'язання позивача прийняти та оплатити вказаний товар.

Так, судом встановлено, що позивач на виконання вказаних договорів отримав від ТОВ "Грандіор" та ТОВ "А-Квін" вищевказаний товар.

Разом з тим, у своїх запереченнях відповідач звернув увагу суду на інформацію, що викладена в акті ДПІ у Печерському р-ні м. Києва від 26.07.2012 р. № 2793/22-9/37507676 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Грандіор" щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ "А-Квін" за період з 01.12.2011 р. по 31.12.2011 р. та інформацію, що викладена в акті ДПІ у Печерському р-ні м. Києва від 26.07.2012 р. № 2794/22-9/37507660 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "А-Квін" щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.11.2011 р. по 30.06.2012 р.

Так, згідно вищевказаних актів перевірки контрагентів позивача встановлено відсутність реального здійснення операцій ТОВ "Грандіор" при придбанні та продажу товарів (робіт, послуг) та відсутність у ТОВ "А-Квін" фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Вказані контрагенти позивача мають ознаки фіктивності, створені та використовувались без мети зайняття господарською діяльністю. Операції ТОВ "Грандіор" та ТОВ "А-Квін" не підтверджені стосовно врахування реального часу здійснення операцій, товар не перевозився і не зберігався, не виявлено відповідних трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності.

При цьому, відповідач посилався на висновки спеціаліста НДЕКЦ при УМВС України на Південно-Західній залізниці № 571 від 03.01.2012 р. та № 376 від 25.07.2012 р., згідно яких підписи від імені директора ТОВ "А-Квін" Арбузової А.М. у договорі № ПТ040311 від 04.03.2011 р. та первинній документації, яка стосується взаємовідносин між ТОВ "А-Квін" та позивачем, ймовірно виконані не громадянкою Арбузовою А.М., а іншою особою.

Враховуючи наведене, відповідач дійшов висновку, що правочини між позивачем та ТОВ "Грандіор" та ТОВ "А-Квін" є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались даними правочинами.

Разом з тим, суд критично ставиться до доводів відповідача, оскільки висновками спеціаліста аналіз документам, що підтверджують товарність операції саме з позивачем, не надавався. Крім того, згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців контрагенти позивача знаходяться за своїм місцезнаходженням, відомості про них підтверджено. Відтак, сумнівною є неможливість провести зустрічну перевірку. Інших доводів і доказів нереальності господарських операцій позивача у відповідача немає.

Посилання відповідача на висновки спеціаліста № 571 від 03.01.2012 р. та № 376 від 25.07.2012 р. не приймаються судом до уваги з огляду на те, що відповідно до положень глави 6 КАС України належним доказом в адміністративній справі може бути саме висновок експерта, а не спеціаліста, при цьому суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано суду пояснень та доказів щодо підстав призначення почеркознавчої експертизи та обставин отримання зразків підписів у директора контрагента позивача ТОВ "А-Квін" Арбузової А.М., відсутні встановлені факти, що могли б свідчити про нікчемність договору та про відсутність здійснення поставки товару за ним, а доказів підписання первинних документів не Арбузовою А.М., а іншою особою відповідачем суду не надано.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом № 996-XIV. Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст. 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст. 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, фактичне отримання позивачем відповідного товару та виконання сторонами умов договорів підтверджується наявною в матеріалах справи первинною документацією, зокрема, копіями податкових накладних, видаткових накладних, суми ПДВ по яким були включені до реєстру отриманих податкових накладних, податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди, та довідки з банку, що підтверджують списання грошових коштів з рахунку позивача та переказ контрагентам на виконання умов договорів (Т. І, арк. 111 - 172, Т. ІІ, арк. 5 - 52 матеріалів справи).

Актом перевірки підтверджено, що віднесення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам позивача з ТОВ "Грандіор" та ТОВ "А-Квін" зроблено на підставі первинних документів, а саме податкових накладних, сума ПДВ по яким була включена до реєстру виданих та отриманих податкових накладних, податкових декларацій з податку на додану вартість за грудень 2011 року та квітень 2012 року.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Крім цього, пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відтак, податкові накладні, які зазначені в Акті перевірки та копії яких наявні в матеріалах справи, видані позивачу його контрагентами у відповідності з порядком, встановленим п. 201.4 ст. 201 ПК України, реквізити даних податкових накладних відповідають вимогам первинних документів, які передбачено ст. 9 Закону № 996-XIV. ТОВ "Грандіор" та ТОВ "А-Квін" на час вчинення правочинів були зареєстровані у встановленому порядку платниками податку на додану вартість, а отже мали право видавати податкові накладні. Реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Грандіор", ТОВ "А-Квін" органом державної податкової служби під час перевірки не досліджувалась, факт сплати податку контрагентами позивача не перевірявся.

Зокрема, позивачем на вимогу суду надані документи, які підтверджують використання придбаного у даних контрагентів товару у власній господарській діяльності (Т. ІІ, арк. 78 - 140 матеріалів справи).

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Грандіор", ТОВ "А-Квін", суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу, дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображаються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

При вирішенні вказаного питання слід виходити з того, що відповідно до норм ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість", статей 1 і 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" в даному випадку на момент проведення фінансово-господарських операцій ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (ч. 1 ст. 207 ГК України та ст. 228 ЦК України).

З означеного випливає, що якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема, щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відтак, встановлення під час судового розгляду факту нікчемності правочину на підставі ч. 1 ст. 207 ГК України та ст. 228 ЦК України, що відображається у мотивувальній частині судового рішення, може вплинути на права і обов'язки інших учасників такого правочину. Зокрема, у інших учасників правочину може виникнути обов'язок виключити зі свого податкового обліку всі дані, що внесені до такого обліку за результатами вчинення нікчемних правочинів.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування, укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття "незаконне заволодіння майном держави", що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Незважаючи на набрання чинності ПК України, не втратив чинність Закон України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ.

Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 ГК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 ГК України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений ПК України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Нормативну природу визначення первинних документів нам дає Закон № 996-ХІV.

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (далі - Положення № 88), первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (п. 2.1 Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (п. 2.2 Положення № 88).

Відтак, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення господарської операції, очевидна. Безсумнівно, ці поняття мають різний правовий зміст.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Вельд" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Вельд" задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 05.09.2012 р. № 0008602202.

3. Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 05.09.2012 р. № 0008612202.

4. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вельд" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість грн. 00 коп.).

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Строк, встановлений для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови - три місяці з дня набрання постановою законної сили.

Суддя Н.В. Клочкова