Ухвала

від 18.12.2012 по справі 2а-5223/09/1770

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/33772/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Патюк А.О.,

за участю представника позивача Пузирка О.О., інші представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західметал" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 у справі № 2а-5223/09/1770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Західметал"

до Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 01.07.2009 № 0000642340/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням фінансових санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 257 226,00 грн., та податкового повідомлення-рішення від 01.07.2009 № 0000632340/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням фінансових санкцій) податку на прибуток у розмірі 270 663,00 грн.

Задовольняючи позов, Рівненський окружний адміністративний суд (постанова від 11.09.2009) виходив з того, що податковим органом доказів, які підтверджують її доводи відносно нікчемності правочинів, здійснених між позивачем та його контрагентами, та фіктивності відповідних господарських операцій, не надано, а встановлені фактичні обставини справи спростовують обґрунтованість визначення податкових зобов'язань.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 24.04.2012 скасував рішення суду першої інстанції та у задоволенні позовних вимог відмов. Обґрунтовуючи свої висновки, суд апеляційної інстанції пославшись на доводи апеляційної скарги відповідача зазначив, що враховуючи матеріально -технічного стан контрагентів позивача та відсутність необхідних умов для досягнення відповідної господарської діяльності, надані свідчення посадових осіб контрагентів у рамках порушеної кримінальної справи по ст. 205, ст. 212 Кримінального кодексу України щодо відсутності будь -якого відношення до фінансово -господарської діяльності від імені директора юридичної особи, сам факт порушених кримінальних справ щодо фіктивності підприємництва відносно посадових осіб контрагентів позивача, а також неподання іншими контрагентами податкової звітності, в діях платника податку -Товариства вбачається спрямованість на завищення валових витрат та податкового кредиту та заниження платежів до бюджету.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судове рішення апеляційної інстанції, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі судове рішення першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань відповідно до спірних податкових повідомлень -рішень слугував висновок фахівців контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 19.06.2009, про порушення Товариством п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Такий висновок податкового органу мотивовано нікчемністю правочинів, укладеними між позивачем та його контрагентами (ТОВ "Трім - К", ТОВ "Бігбудкомпані", ТОВ "Торгопт - Сервіс") у період з 01.10.2007 по 31.03.2009 (період перевірки), через неможливість реального здійснення такими платниками податків відповідних господарських операцій з урахуванням відсутності необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, виробничих потужностей, тощо. Водночас відносно осіб (громадян ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та інших), які надавали послуги з мінімізації податкових зобов'язань юридичних осіб, серед яких є ТОВ "Трім - К", ТОВ "Бігбудкомпані", ТОВ "Торгопт - Сервіс", порушено кримінальні справи за статтями 205, 212 Кримінального кодексу України, а засновником, директором та бухгалтером ТОВ "Трім - К" в особі гр. ОСОБА_8 у рамках порушеної кримінальної справи по факту фіктивного підприємництва було надано пояснення про те, що зазначена юридична особа зареєстрованим ним за грошову винагороду без мети здійснення господарської діяльності. Крім того, ТОВ "Бігбудкомпані" не звітує до податкового органу (останній звіт був поданий за жовтень 2008 року).

У п. 1.3 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Слід зазначити, що п. 5.10 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Отже, аналіз норм Закону № 168/97-ВР дає підстави зробити висновок, що наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатньою підставою для визначення податкового кредиту, а норми Закону № 334/94-ВР передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі.

Разом з тим, за змістом ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень.

Предметом доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та формування валових витрат, оскільки податковий орган, приймаючи спірні повідомлення -рішення, про недійсність яких заявлено позов, виходив із того, що операції між позивачем та його контрагентами були фіктивними.

Судом першої інстанції було досліджено усі первинні документи (договори, податкові накладні, акти здавання -приймання послуг, накладні, ТТН, довіреності на отримання ТМЦ, платіжні доручення), які відповідно до Закону № 168/97ВР та Закону № 334/94-ВР необхідні для формування податкового кредиту та валових витрат, та обумовленість останніх цілям господарського характеру, встановлено дотримання Товариством спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та валових витрат, встановлено статус постачальників товару, придбання якого стало підставою для формування податкового кредиту та формування валових витрат.

При цьому, з урахуваннями сутності заперечень податкового органу щодо нікчемності угод між позивачем та його контрагентом, укладених без мети настання реальних наслідків, суд першої інстанції встановив, що придбаний товар та послуги у ТОВ "Трім - К", ТОВ "Бігбудкомпані" було використано позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджено первинною документацією (акти на списання ТМЦ, договорами, укладеними між позивачем та третіми особами, на проведення ремонтних та реконструкційних робіт позивачем, актами приймання -здачі виконаних робіт КБ-2, локальними кошторисами).

Також, без правової оцінки суду першої інстанції не залишилось те, що на момент вчинення господарських операцій, за якими податкова інспекція встановила порушення позивачем податкового законодавства, контрагенти позивача були включені до ЄДР та мали спеціальну податкову правосуб'єктність. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї. А за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем таких доказів надано не було.

Тобто, з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності судом першої інстанції було досліджено співвідношення між документальним підтвердженням права позивача на податковий кредит та формування валових витрат та обставинами реального здійснення господарських операцій, за наслідками аналізу якого суд дійшов висновку про реальність господарських операцій.

Отже, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для його скасування у апеляційного суду не було.

За викладених обставин суд першої інстанції застосував норми матеріального та процесуального права та спір у справі вирішив правильно, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення ухвалене судом першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західметал" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 у справі № 2а-5223/09/1770 скасувати та залишити в силі постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11.09.2009.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко