Постанова

від 21.01.2013 по справі 7/5005/5479/2012

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2013 року Справа № 7/5005/5479/2012

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: судді Науменка І.М. - доповідача

суддів: Павловського П.П., Лисенко О.М., (зміна судової колегії відбулась на підставі розпорядження заступника голови суду Паруснікова Ю.Б. від 21.01.2013р.)

при секретарі судового засідання: Чумак А.В.,

представники сторін:

від позивача: Якименко Є.П., представник, довіреність №б/н від 04.07.12 ;

від відповідача: Ткаченко В.С., представник, довіреність №450/12 від 11.10.2012 року;

від відповідача: Омельченко Є.В., представник, довіреність №651/12 від 28.11.2012 року.

розглянувши апеляційні скарги дочірнього підприємства "Ресторан Шахтар" товариства з обмеженою відповідальністю "Кадрова Агенція "КВЕСТ" та публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк АВАЛЬ", м.Київ, в особі Дніпропетровської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк АВАЛЬ", м.Дніпропетровськ, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.10.2012р. у справі №7/5005/5479/2012

за позовом дочірнього підприємства "Ресторан Шахтар" товариства з обмеженою

відповідальністю "Кадрова Агенція "КВЕСТ", м. Павлоград Дніпропетровської

області

до публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк АВАЛЬ", м. Київ

в особі Дніпропетровської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства

"Райффайзен банк АВАЛЬ", м. Дніпропетровськ

про стягнення 632 943, 12 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.10.2012 року (суддя Колісник І.І.) позовні вимоги ДП "Ресторан Шахтар" ТОВ "Кадрова Агенція "КВЕСТ" задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Райффайзен банк Аваль", м.Київ, в особі Дніпропетровської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", м.Дніпропетровськ, на користь позивача безпідставно одержані грошові кошти у сумі 421 200,00 грн., судовий збір у сумі 8 424,00 грн. В решті позову - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ДП "Ресторан Шахтар" ТОВ "Кадрова Агенція "КВЕСТ" звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправомірність останнього щодо відмови в задоволенні позовних вимог, просить дане рішення у згаданій вище частині - скасувати.

В свою чергу, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ "Райффайзен банк АВАЛЬ", м.Київ, в особі Дніпропетровської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен банк АВАЛЬ" також оскаржило останнє в апеляційному порядку з проханням дане рішення - скасувати, за результатами апеляційного перегляду - відмовити в задоволенні позову повністю.

Ухвалами Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.11.2012 року апеляційні скарги ДП "Ресторан Шахтар" ТОВ "Кадрова Агенція "КВЕСТ" та ПАТ "Райффайзен банк АВАЛЬ", м.Київ, в особі Дніпропетровської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен банк АВАЛЬ", м.Дніпропетровськ, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.10.2012р. у справі №7/5005/5479/2012 прийнято до розгляду.

У зв'язку із оскарженням одного і того ж процесуального документу, згадані вище апеляційні скарги об'єднані в одне провадження.

Відповідно до ст.101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Отже, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційних скарг, а також, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що останні задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ДП "Ресторан Шахтар" ТОВ "Кадрова Агенція "КВЕСТ" (далі за текстом - позивач) 25 червня 2012р. звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ПАТ "Райффайзен Банк АВАЛЬ" в особі Дніпропетровської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк АВАЛЬ" (далі за текстом - відповідач) з позовом про стягнення з останнього на свою користь 632 943,12 грн., з яких: - 421 200,00 грн. - безпідставно отримані грошові кошти; - 211 743,12 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь судовий збір у сумі 12 658,86 грн.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що 22.03.2002р. між ДП ресторан "Шахтар" ВАТ "Торгівельно-виробниче підприємство "Перлина", правонаступником якого було ДП ресторан "Шахтар" ТОВ "Універсал", а на даний час є ДП "Ресторан Шахтар" ТОВ "Кадрова агенція "КВЕСТ", та Павлоградською філією Акціонерного поштово-пенсійного Банку Аваль", правонаступником якого було ВАТ "Райффайзен банк АВАЛЬ" в особі Дніпропетровської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк АВАЛЬ", а на даний час є ПАТ "Райффайзен Банк АВАЛЬ" в особі Дніпропетровської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен банк АВАЛЬ", був укладений кредитний договір №010/03-048, за умовами якого відповідач відкрив позивачу поновлювану кредитну лінію з лімітом кредитування у розмірі 470 000, 00 грн. строком з 22.03.2002р. по 22.03.2003р. зі сплатою 40% річних.

В забезпечення повернення кредитних коштів, позивач передав відповідачеві на підставі договору застави №ЮР 010/03-048 від 07.09.2002р. належну йому на праві власності нежитлову будівлю загальною площею 1 608,5 кв.м (літ. А), оцінену сторонами в 949 100,00 грн. За умовами договору застави відповідач набуває право звернення стягнення на предмет застави у випадку, якщо кредит, проценти, штрафні санкції, що забезпечені заставою, не будуть сплачені у передбачений кредитним договором строк.

Отже, як стверджує позивач, за згаданим вище кредитним договором відповідач надав позивачу у 2002 році кредитні кошти в розмірі 54 000,00 грн., які позивач у липні-серпні цього ж року повернув відповідачеві та сплатив проценти за користування ними у cумі 7 219,26 грн. За таких обставин позивач стверджує, що заборгованості перед відповідачем за кредитним договором не має, а відтак, відповідач не набув права стягнення на предмет застави.

Попри це, 25.11.2002р. за заявою відповідача, до якої було додане, як вважає позивач, сфальсифіковане працівниками відповідача платіжне доручення про начебто отримання позивачем кредитних коштів в сумі 416 000,00 грн., приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чижик О.С. був вчинений виконавчий напис за №4497 про звернення стягнення на заставлене нерухоме майно.

На виконання цього виконавчого напису, в межах виконавчого провадження Дніпропетровською філією "Укрспец'юст" були проведені прилюдні торги з реалізації належного позивачу предмета застави, про що складено акт від 22.12.2006р., а грошові кошти в сумі 421 200,00 грн. від реалізації майна - перераховані відповідачу.

Проте, в подальшому, вироком Павлоградського міськрайонного суду від 29.12.2006р. у кримінальній справі було встановлено, що відповідач позивачеві зі свого позичкового рахунку грошові кошти в сумі 416 000,00 грн. не надавав, а позивач, в свою чергу, їх не отримував, оскільки останні були викрадені працівником банку-відповідача громадянином Кудряшовим А.М.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2008р. у справі №25/73-08 визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис про звернення стягнення на заставлене нерухоме майно. Дане рішення залишено в силі постановою Верховного Суду України від 28.04.2009р. у справі №3-1562 к09 39/29.

Тобто, з наведених вище судових рішень вбачається, що зобов'язання з повернення кредитних коштів у сумі 416 000,00 грн. у позивача було відсутнє, у зв'язку з чим у відповідача не було жодних підстав для звернення стягнення на заставлене майно позивача.

В свою чергу, звертаючись в рамках даного позовного провадження з вимогою про стягнення з відповідача на свою користь безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 421 200,00 грн., а також, 211 743,12 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, позивач послався на постанову Вищого господарського суду України від 20.12.2010р. у справі №7/10-10 та нормативні положення статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України.

Отже, предметом даного спору є саме стягнення з відповідача безпідставно отриманих грошових коштів та відсотків за користування ними.

Відповідно до вимог ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Разом з цим, згідно ч.2 ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені (ч.3 ст.35 ГПК України).

Таким чином, факти, встановлені рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2008р. у справі №25/73-08, яке набрало законної сили 28.04.2009р. з прийняттям Верховним Судом України постанови від 28.04.2009р. у справі №25/73-08, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2009р. у справі №11/155-09(34/93-07), яке набрало законної сили 15.10.2009р., постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2010р. у справі №7/10-10, а також, вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29.12.2006р., з огляду на приписи ст.35 Господарського процесуального кодексу України, є преюдиційними при вирішенні даного спору.

Тобто, на думку колегії суддів, місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку, що встановлені зазначеними вище судовими рішеннями факти відсутності правових підстав у відповідача для звернення стягнення на майно позивача через те, що кредитні кошти в сумі 416 000,00 грн. останнім не отримувались, є обов'язковими для суду при вирішенні спору між сторонами у цій справі.

Враховуючи наведене вище, господарським судом першої інстанції вірно зауважено й на тому, що, з огляду на нормативні приписи ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний повернути позивачеві 421 200,00 грн. безпідставно отриманих ним від продажу з прилюдних торгів належного позивачу майна - нежитлових приміщень загальною площею 1 608,5 кв.м (літ. А), що знаходяться за адресою: м.Павлоград, вул.Дніпровська, 555.

За вказаних обставин відхилення доводів відповідача щодо належного виконання ним зобов'язань за кредитним договором повністю відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на нормах чинного законодавства України.

Разом з цим, заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача 211 743,12 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, відповідно до ст.1214 Цивільного кодексу України, за аналогією зі ст.1048 Цивільного кодексу України, виходячи із облікової ставки НБУ, місцевим господарським судом цілком обґрунтовано визнано безпідставними, з огляду на викладене нижче.

Так, дійсно, за ч.2 ст.1214 Цивільного кодексу України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей, за користування ними нараховуються проценти, згідно ст.536 цього Кодексу.

Відповідно до ст.536 Господарського процесуального кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. При цьому, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В той же час, ані частина 2 ст.1214 Цивільного кодексу України, ані ст.536 Цивільного кодексу України розміру процентів за користування чужими грошовими коштами не встановлюють, вказуючи лише на те, що такий розмір визначається договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проте, як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджено вищезгаданими судовими рішеннями, що мають приюдиційне значення при вирішенні спору у даній справі, спірні відносини між сторонами виникли не на підставі відповідного договору чи/або норми закону, а були спричинені злочинними діями громадянина Кудряшова А.М. - працівника банку-відповідача, що в свою чергу, і стало приводом в подальшому для безпідставного звернення стягнення на заставлене майно та його продаж з прилюдних торгів з передачею органом державної виконавчої служби отриманих від цього грошей відповідачеві.

В разі подібності спірних неврегульованих правовідносин та тих правовідносин, правове регулювання яких чітко визначено, законодавцем дозволено використовувати аналогію закону.

Отже, за частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, стаття 1048 Цивільного кодексу України унормовує визначення розміру процентів за договором позики, у зв'язку з чим дана норма закону має застосовуватись лише у разі наявності договірних відносин сторін і, як наслідок, вона може бути застосована за аналогією лише до грошових зобов'язань.

Натомість, за обставинами даної справи, правовідносини, що виникли між сторонами за своєю правовою природою відмінні від договірних відносин позики, у зв'язку з чим застосування за аналогією положень статті 1048 Цивільного кодексу України господарським колегія суддів вважає неправомірним, на чому цілком обґрунтовано зауважено також місцевим господарським судом.

Апеляційна інстанція погоджується також з висновком господарського суду першої інстанції щодо помилкового визначення сторонами у справі початку відліку строку позовної давності, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, як вже зазначалось вище, вироком Павлоградського міськрайонного суду від 29.12.2006р. у кримінальній справі №1-57/06 встановлений факт злочинних неправомірних дій саме громадянина Кудряшова А.М., а не відповідача у справі.

Більш того, відсутність зобов'язань позивача за кредитним договором та безпідставність звернення стягнення відповідачем на предмет застави встановлені постановою Верховного Суду України від 28.04.2009р., якою залишено без змін рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2008р. у господарській справі №25/73-08 за позовом ДП "Ресторан "Шахтар" ТОВ "Універсал"до ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Таким чином, колегія суддів солідарна з думкою господарського суду першої інстанції, що відлік строку позовної давності щодо звернення позивача до відповідача з вимогою про повернення безпідставно отриманих від продажу заставленого майна коштів виникло саме з 28.04.2009р. За таких обставин датою спливу строку позовної давності господарським судом першої інстанції обґрунтовано визначено 28.04.2012р.

В той же час, враховуючи фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з господарським судом першої інстанції щодо наявності підстав для визнання причин пропущення позивачем строку позовної давності поважними, а його права на приватну власність таким, що підлягає захисту.

Враховуючи наведене вище, за результатами оцінки наявних у справі доказів в їх сукупності, колегія суддів солідарна з висновком господарського суду Дніпропетровської області щодо визнання правомірними та такими, що підлягають задоволенню, позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ДП "Ресторан Шахтар" ТОВ "Кадрова Агенція "КВЕСТ" 421 200,00 грн. безпідставно отриманих грошових коштів, тоді як вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 211 743,12 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України, а отже, задоволенню не підлягають.

З наведених вище підстав, викладені в апеляційних скаргах доводи ДП "Ресторан Шахтар" ТОВ "Кадрова Агенція "КВЕСТ" та ПАТ "Райффайзен банк АВАЛЬ", м.Київ, в особі Дніпропетровської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен банк АВАЛЬ", м.Дніпропетровськ, колегією суддів відхиляються, як неспроможні та такі, що не спростовують викладених вище висновків господарського суду першої інстанції.

Таким чином, за підсумками апеляційного перегляду оскаржуване рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.10.2012р. колегія суддів вважає правомірним, таким, що прийнято за умов надання належної юридичної оцінки наявним у справі доказам, що виключає наявність передбачених ст.104 ГПК України підстав для його скасування.

Враховуючи часткове задоволення позову, судові витрати у справі цілком правомірно покладено на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог, згідно приписів ст.49 ГПК України. У підсумку, враховуючи відмову в задоволенні апеляційних скарг, витрати на апеляційне оскарження покладаються відповідно на кожного зі скаржників.

Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Ресторан Шахтар" товариства з обмеженою відповідальністю "Кадрова Агенція "КВЕСТ" - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк АВАЛЬ", м.Київ, в особі Дніпропетровської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк АВАЛЬ", м.Дніпропетровськ, - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.10.2012р. у справі №7/5005/5479/2012 - залишити без змін .

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у двадцятиденний строк.

Головуючий суддя І.М. Науменко

Суддя П.П. Павловський

Суддя О.М. Лисенко

Повний текст постанови підписаний 29.01.2013р.