Постанова

від 24.01.2013 по справі 2а/0470/14081/12

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2013 р. Справа № 2а/0470/14081/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіІльков В.В. при секретаріМофі І.В., за участю: представника позивача представника відповідача Гончарова Д.І., Вербицького О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби до приватного підприємства "Ейлат" про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться у банку, та які перебувають у власності платника , -

ВСТАНОВИВ:

Криворізька північна міжрайонна державна податкова інспекція Дніпропетровської області Державної податкової служби звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до приватного підприємства «Ейлат» про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться у банку, та які перебувають у власності платника.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем в порушення вимог ст. 67 Конституції України, Податкового кодексу України (далі - ПК України) не було сплачено у встановлені законом строки суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у тому числі штрафні санкції. У добровільному порядку суму податкового боргу відповідач не сплачує. Згідно довідок реєстраційних органів об'єкти нерухомості, земельні ділянки, транспорт у власності приватного підприємства «Ейлат» відсутні. Згідно облікових даних Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби боржник має відкриті рахунки у банківських установах.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що підприємство перебуває у стані банкрутства і накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться у банку, та які перебувають у власності платника будуть перешкоджати виконанню етапів процедури банкрутства.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані до суду докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи, суд встановив таке.

Відповідач - приватне підприємство «Ейлат» (код ЄДРПОУ 25004766) зареєстрований як юридична особа Виконавчим комітетом Криворізької міської ради 30.09.1997р., що підтверджується матеріалами справи.

Відповідач перебуває на обліку в Криворізькій північній міжрайонній державній податковій інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, як платник окремих видів податків, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно із п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

За результатами проведеного аналізу податкової діяльності підприємства податковим органом було виявлено порушення приватним підприємством «Ейлат» п. 16.1.4 п. 16.1 ст.16 ПК України - щодо несплати у встановлені законом строки самостійно визначених податкових зобов'язань із податку на додану вартість, у тому числі штрафу та пені та ст.ст. 16-17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за № 2181-ІІІ від 21.12.2000р. (далі - Закон України № 2181) (був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) - щодо несвоєчасної сплати узгоджених сум податкових зобов'язань у загальній сумі 39816,65 гривень.

Відповідно до пункту «а» пп. 6.2.3 пункту 6.2 ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за № 2181-ІІІ від 21.12.2000р. (далі - Закон України № 2181) (був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) перша податкова вимога надсилається платнику податків контролюючим органом не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк.

Друга податкова вимога, у відповідності до пункту «б» пп. 6.2.3 пункту 6.2 ст. 6 Закону України № 2181, направляється платнику податків не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) йому першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки. Друга податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Позивачем відповідно до пп. 6.2.1 п.6.2 ст. 6 Закону України № 2181 було відправлено відповідачу поштою 01.03.2006р. першу податкову вимогу та 05.04.2006р. другу податкову вимогу.

Інші податкові вимоги щодо відповідача не формувались і не надсилались у зв'язку із тим, що борг виник у 2006р. і є триваючим.

Податковий борг відповідачем сплачений не був. Про наявність податкового боргу свідчить довідка про стан розрахунків з бюджетом від 11.10.2012 року.

Підпунктом 16.1.4 п.16.1 ст. 16 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п. 14.1.175 ст. 14 ПК України податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно п. 49.16 ст. 49 ПК України незалежно від наявності відмови у прийнятті податкової декларації платник податків зобов'язаний погасити податкове зобов'язання, самостійно визначене ним у такій податковій декларації, протягом строків, установлених цим Кодексом

Відповідно до п. 95.3 ст. 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше, ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податків податкової вимоги.

Відповідно до п. 95.1 ст. 95 ПК України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Правовідносини сторін щодо права податкового органу на накладення арешту на кошти та інші цінності платника податку внаслідок штрафних (фінансових) санкцій регулюються, зокрема, нормами Конституції України, Податкового кодексу України.

На час розгляду цієї адміністративної справи відповідачем податковий борг погашений не був.

Згідно довідок реєстраційних органів, копії яких містяться в матеріалах справи, об'єкти нерухомості, земельні ділянки, транспорт у власності приватного підприємства «Ейлат» відсутні, що підтверджується матеріалами справи.

У процесі судового розгляду справи представником відповідача - арбітражним керуючим Вербицьким О.В. було надано постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2012р. по справі № 29/5005/10843/2012, якою відкрито ліквідаційну процедуру приватного підприємства «Ейлат» строком на три місяці.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992р. за № 2343-XII з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

- господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо;

- строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав;

- у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури;

- припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;

- відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

- продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Законом;

- скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

- вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі;

- виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених цим розділом.

Згідно із ч. 2 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992р. за № 2343-XII з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута.

Частиною 1 ст. 39 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992р. за № 2343-XII встановлено, що власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника у будь-який час до закінчення ліквідаційної процедури має право одночасно задовольнити усі вимоги конкурсних кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів або надати боржнику грошові кошти, достатні для задоволення всіх вимог кредиторів, у порядку та на умовах, передбачених статтею 31 цього Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992р. за № 2343-XII за результатами розгляду звіту ліквідатора господарський суд виносить ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство в разі задоволення всіх вимог кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 45 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992р. за № 2343-XII Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею. При цьому у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Таким чином, у зв'язку із початком ліквідаційної процедури приватного підприємства «Ейлат», податкові зобов'язання у сумі 39816,65 гривень включається до черги кредиторів і ліквідаційна процедура відповідача не можу бути завершеною до моменту задоволення всіх вимог кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та способом, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність рішень позивача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Приписами статті 87 ПК України визначено, що джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

У відповідності до глави 10 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. за № 22 (далі - Інструкція № 22) виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою державного виконавця чи рішенням суду (у тому числі ухвалою, постановою, наказом, виконавчим листом суду) про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, установленому законом.

Згідно п.п.20.1.17 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

З наведеної норми вбачається, що право звертатися до суду з позовом про накладення арешту на кошти, виникає у податкового органу в разі одночасної наявності двох умов: наявність у платника податків податкового боргу та відсутність майна для його погашення.

Пунктом 94.6 ст. 94 ПК України встановлено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Пунктом 10.2 Інструкції № 22 передбачено, що арешт за постановою державного виконавця або за рішенням суду накладається на кошти, що обліковуються за рахунками, відкритими клієнтами в банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використанням рахунків.

Згідно п. 10.8 Інструкції якщо під час дії документа про арешт коштів до банку протягом операційного дня надійшли інші документи про арешт коштів, то він виконує їх у порядку надходження згідно з пунктом 10.6 цієї глави, а саме: залежно від наявності/відсутності коштів на рахунку клієнта, на кошти якого накладено арешт, банк здійснює такі дії: 1)якщо на рахунку є кошти в сумі, що визначена документом про арешт коштів, то банк арештовує їх на цьому рахунку та продовжує виконання операцій за рахунком клієнта. Документ про арешт коштів банк обліковує на відповідному позабалансовому рахунку; 2)якщо на рахунку клієнта недостатньо визначеної документом про арешт коштів суми коштів, то банк арештовує на цьому рахунку наявну суму коштів, обліковує цей документ на відповідному позабалансовому рахунку і не пізніше ніж наступного робочого дня письмово повідомляє орган, який надіслав документ про арешт коштів, про недостатність коштів для його виконання; 3)якщо на рахунку клієнта немає коштів для забезпечення виконання документа про арешт коштів, то банк обліковує його на відповідному позабалансовому рахунку і не пізніше ніж наступного робочого дня письмово повідомляє орган, який надіслав документ про арешт коштів, про відсутність коштів для його виконання.

Згідно ч.1 ст.59 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000р. за № 2121 арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за рішенням суду про стягнення коштів або про накладання арешту в порядку, встановленому законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 17 КАС України до юрисдикції адміністративного суду віднесено розгляд справ за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Враховуючи той факт, що у відповідача відсутнє майно, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, наявність відкритих рахунків в банківських установах, а також право органу державної податкової служби звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться у банках, а також той факт, що арешт коштів та інших цінностей, що знаходяться у банку, та які перебувають у власності платника - приватного підприємства «Ейлат» може призвести до порушення прав інших кредиторів, суд вважає не доцільним та необґрунтованим у даному випадку і за даних обставин застосовувати до відповідача обраний позивачем спосіб захисту - арешт коштів та інших цінностей, що знаходяться у банку, та які перебувають у власності платника, а тому не підлягають задоволенню і позовні вимоги. При цьому суд зауважує на тому, що право податкового органу на стягнення коштів у сумі 39816,65 гривень забезпечується перебуванням у третій черзі кредиторів.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задовленні адмініcтративного позову Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби до приватного підприємства «Ейлат» про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться у банку, та які перебувають у власності платника - відмовити у повному обсязі.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 28 січня 2013 року

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили СуддяВ.В Ільков 28.01.2013р. В.В. Ільков