Постанова

від 25.01.2013 по справі 2а/2470/2808/12

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2013 р. м. Чернівці справа № 2а/2470/2808/12

10:15 год.

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Левицького В.К.,

за участю секретаря судового засідання Козмуляка А.І.,

представників сторін:

позивача - Сіногач С.В.;

відповідача - Васійчука С.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Балакком»

до державної податкової інспекції у м. Чернівцях

про скасування податкового повідомлення - рішення.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Баллаком» (далі - позивач, ТОВ ВКФ «Баллаком») звернулось до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Чернівцях (далі - відповідач, ДПІ у м. Чернівцях) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001640232 від 18.09.2012 р. щодо нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 160001,00 грн., в тому числі - основний платіж в сумі 160000,00 грн. та штрафні санкції в сумі 1,00 грн.

Позов мотивовано тим, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням безпідставно збільшено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 160000,00 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 1,00 грн., а висновки викладенні в акті перевірки не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать чинному законодавству з питань оподаткування. Зокрема позивач вважає, що відповідач дійшов неправомірного висновку про безпідставне віднесення до податкового кредиту суму податку на додану вартість за лютий 2011 р. по контрагенту ТОВ «Маркет-Строй Ко», оскільки господарські відносини між вказаним контрагентом підтверджені первинними документами, що є підставою для формування податкового кредиту.

Відповідачем до суду подано письмові заперечення проти позову, відповідно до яких, вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд у задоволенні позову відмовити повністю, зазначаючи, що позапланова виїзна перевірка позивача проведена законно, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте правомірно, в межах та в спосіб передбачений законом, оскільки в ході перевірки виявлено неправомірне заниження позивачем податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю та посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити та надав пояснення аналогічні викладеним у запереченнях проти позову.

В судовому засіданні 23.01.2013 р., за ініціативою представника відповідача, було допитано як свідка завідуючого складом ТОВ ВКФ «Балакком» ОСОБА_3 з питань поставки синтетичного штапельного легкоплавкого волокна від ТОВ «Маркет-Строй Ко».

Вислухавши пояснення сторін, покази свідка, дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Балакком» (58000, м. Чернівці, вул. Комунальників, буд. 4 «Б», ідентифікаційний код 30501814) зареєстроване виконавчим комітетом Чернівецької міської ради 19.08.1999 р. як юридична особа. Основним видом діяльності за КВЕД - 2010 є виробництво готових текстильних виробів, крім одягу (а.с. 153-154).

На підставі п.п. 20.1.4 п.20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та відповідно до направлень № 001430, № 001750 від 29.08.2012 р., наказу ДПІ у м. Чернівцях № 910 від 29.08.2012 р., спеціалістами відповідача проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні господарських відносин ТОВ «Маркет-Строй Ко)» за лютий 2011 р., за результатами якої 04.09.2012 р. складено акт № 910/22-2/30501814 (а.с. 23-37, 126, 127).

В акті перевірки зафіксовано, що за лютий 2011 р. ТОВ ВКФ «Балакком» задекларовано податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 926033,00 грн.

Проведеною перевіркою повноти визначення податкового кредиту за лютий 2011 р. встановлено його завищення на суму 160000,00 грн., зокрема згідно даних бухгалтерського обліку Д-т рах. 641 К-т рах. 631 та отриманих податкових накладних товариством відображено у складі податкового кредиту 160000,00 грн. ПДВ з вартості придбаного у ТОВ «Маркет-Строй Ко» товару, а саме синтетичного штапельного легкоплавкого волокна в кількості 40000 кг на загальну суму 96000,00 грн. в т.ч. ПДВ - 160000,00 грн.

Враховуючи висновки, що відображені ДПІ у Приморському районі м. Одеси у акті № 2059/23-4/35767700 від 12.04.2011 р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Маркет-Строй Ко», код за ЄДРПОУ 37420365, з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з грудня 2010 р. по лютий 2011 р., під час перевірки відповідачем зроблено висновок про те, що ТОВ «Маркет-Строй Ко» має ознаки фіктивності та не могло здійснити поставку товару ТОВ ВКФ «Балакком».

За результатами перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 198.1 а) п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість за лютий 2011 р. на суму 160000,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення форми «Р» № 0001640232 від 18.09.2012 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 160001,00 грн., в т. ч. за основним платежем 160000,00 грн. та застосована штрафна санкція в сумі 1,00 грн. (а.с. 38).

Не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням, 26.09.2012 р. позивачем оскаржено його до державної податкової служби в Чернівецькій області (а.с. 52-69).

За наслідками розгляду первинної скарги, ДПС в Чернівецькій області 11.10.2012 р. (вих. № 5124/10/10-208) винесло рішення, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0001640232 від 18.09.2012 р., а скаргу ТОВ ВКФ «Балакком» без задоволення (а.с. 70-74).

23.10.2012 р. позивач звернувся із повторною скаргою на податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0001640232 від 18.09.2012 р. до ДПС України (а.с. 75-98).

За результатами розгляду повторної скарги, ДПС України 14.11.2012 р. винесено рішення, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернівці № 0001640232 від 18.09.2012 р. та рішення, прийняте за розглядом скарги, а скаргу - без задоволення (а.с. 97-99).

Вважаючи податкове повідомлення-рішення № 0001640232 від 18.09.2012 р. протиправним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити повністю, з таких підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України від 02.12.2010 р. № 2755- IV (далі - ПК України).

Згідно із п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з п. 187.8 ст. 187 цього Кодексу (п.198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно приписів п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Відповідно до п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Враховуючи вищенаведені норми, а також встановлені по справі обставини, суд вважає що позивачем правомірно віднесено до податкового кредиту суму податку на додану вартість за лютий 2011 р. по контрагенту ТОВ «Маркет-Строй Ко», оскільки господарські відносини між вказаним контрагентом підтверджені первинними документами, що є підставою для формування податкового кредиту.

Підтвердженням правомірності віднесення позивачем до складу суми податкового кредиту з вартості синтетичного штапельного легкоплавкого волокна від продавця ТОВ «Маркет-Строй Ко», є податкові накладні, які оформлені та заповнені відповідно до вимог п. 201.1 ст. 201 ПК України, п. 6.2 наказу Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 р. № 969 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 р. за № 1401/18696, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин та підтверджують факт понесених витрат іншою особою, а також зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю платника податку.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Маркет-Строй Ко» укладено договір поставки № 010211 від 01.02.2011 р., за яким ТОВ ВКФ «Балакком» отримало від ТОВ «Маркет-Строй Ко» синтетичне штапельне легкоплавке волокно в кількості 40000 кг на загальну суму 960000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 160000,00 грн.) (а.с. 40-41).

Так, на отриману сировину ТОВ «Маркет-Строй Ко» позивачу виписано податкові накладні: № 94 від 28.02.2011 р. на суму 48000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 80000,00 грн.) та № 95 від 28.02.2011 р. на суму 48000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 80000,00 грн.) (а.с. 45, 180, 44, 181).

З досліджених в судовому засіданні податкових накладних вбачається, що позивач отримав від ТОВ «Маркет-Строй Ко» синтетичне штапельне легкоплавке волокно в кількості 40000 кг на загальну суму 800000,00 грн. (без ПДВ).

Відтак, сума податку на додану вартість в сумі 160000,00 грн., за вказаними податковими накладними включена позивачем правомірно до податкового кредиту відповідного періоду, яка відображена в реєстрі отриманих податкових накладних та відповідає даним податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 р. (а.с. 144-147, 149-152).

Як видно із акту перевірки від 04.09.2012 р. № 910/22-2/30501814, підставою для донарахування позивачу податку на додану вартість стали висновки відповідача про безпідставне віднесення до податкового кредиту суму податку на додану вартість за лютий 2011 р. по контрагенту ТОВ «Маркет-Строй Ко». Так, ДПІ у м. Чернівцях в ході перевірки використано акт ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 12.04.2011 р. № 2059/23-4/35767700 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Маркет-Строй Ко» з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з грудня 2010 р. по лютий 2011 р. (а.с. 123-125).

Дослідженням вказаного акту встановлено, що у ТОВ «Маркет-Строй Ко» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не значиться за місцезнаходженням. Тобто відповідачем зафіксовано факт неможливості здійсненням ТОВ «Маркет-Строй Ко» господарських операцій, в т. ч. щодо поставки товару.

Згідно з даними податкової звітності, поданої ТОВ «Маркет-Строй Ко» до ДПІ у Приморському районі м. Одеси, загальна чисельність працюючих на даному підприємстві відсутня. На підставі даних, зазначених в акті перевірки, встановлено відсутність у ТОВ «Маркет-Строй Ко» трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності, тому відповідачем зроблено висновок, що ТОВ «Маркет-Строй Ко» має ознаки фіктивності та не могло здійснювати поставку товару ТОВ ВКФ «Балакком» (123-125).

Однак, такі висновки (припущення) відповідача щодо фіктивності ТОВ «Маркет-Строй Ко» та неможливості здійснення ним господарської операції з постачання сировини ТОВ ВКФ «Балакком», суд вважає безпідставними та такими, що не відповідають дійсності, з таких міркувань.

Матеріали справи підтверджують, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2011 р. в справі № 2а/1570/6714/2011 (з висновками якої погодився Одеський апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 19.09.2012 р.) за позовом ТОВ «Маркет-Строй Ко» до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про визнання дій протиправними, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії ДПІ у Приморському районі м. Одеси щодо проведення 12.04.2011 р. документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Маркет-Строй КО», за результатами якої було складено акти «Про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ «Маркет-Строй КО», код за ЄДРПОУ 37420365, з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з грудня 2010 р. по лютий 2011 р.» від 12.04.2011 р. № 2059/23-4/3742365 та № 2059/23-4/35767700 (а.с. 100-105, 106-112).

В постанові Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2011 р. зазначено, що податкові зобов'язання ТОВ «Маркет-Строй Ко» в лютому місяці 2011 р. становлять - 2717317,11 грн., податковий кредит - 1809456,25 грн.

Вищевикладене свідчить, що при здійсненні фінансово-господарської операції при реалізації ТОВ «Маркет-Строй Ко» та придбанні сировини ТОВ ВКФ «Балакком» не відбулося порушення податкового законодавства, а висновки ДПІ у м. Чернівцях викладені в акті перевірки не підтверджуються матеріалами справи.

Доводи відповідача щодо відсутності доказів на підтвердження реального здійснення господарських відносини між ТОВ ВКФ «Балакком» та контрагентом ТОВ «Маркет-Строй Ко», суд не бере їх до уваги виходячи з наступного.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Згідно ст. 2 цього Закону сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 3 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 4 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік господарських операцій будується на принципі превалювання сутності над формою, згідно якого операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Під терміном первинний документ, згідно ст. 1 Закону № 996-XIV, слід розуміти документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку, в т. ч. з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (ст. 185 ПК України).

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як слідує з матеріалів справи, фактичне виконання умов договору поставки № 010211 від 01.02.2011 р. укладеного між позивачем та ТОВ «Маркет-Строй Ко» підтверджується первинними документами, а саме видатковими накладними № 94 та № 95 від 28.02.2011 р. (а.с. 42, 43).

Вказані видаткові накладні свідчать про факт придбання ТОВ ВКФ «Балакком» від ТОВ «Маркет-Строй КО» сировини та в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами та мають необхідні обов'язкові реквізити. Доказів того, що дані видаткові накладні не мають юридичної сили чи визнані недійсними, відповідачем в запереченнях проти позову чи в судових засіданнях не надано.

Також, відповідно до ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З даної норми слідує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Відтак, наявність первинних документів свідчить про факт здійснення господарської операції, відповідно, ТОВ ВКФ «Балакком» для підтвердження даних податкового обліку використано лише первинні бухгалтерські документи, які складені за наслідком вчинення господарської операції.

Вимога щодо реальності змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України, а саме: в податковому обліку внаслідок придбання сировини відбулося збільшення витрат підприємства в складі собівартості реалізованої готової продукції.

Під час судового розгляду справи представник відповідача не заперечував наявність в лютому 2011 р. на складах ТОВ ВКФ «Балакком» та відображення в бухгалтерському та податковому обліку сировини - синтетичного шпательного легкоплавкого волокна, однак вказував про її одержання від інших постачальників. Водночас жодних доказів на підтвердження вказаної обставини представником відповідача під час судового розгляду справи не надано.

Показами свідка ОСОБА_3 встановлено, що вона в період з 03.07.2006 р. займає посаду завідуючого складом на ТОВ ВКФ «Балакком» та є матеріально відповідальною особою. В лютому 2011 р. на територію, що обслуговується ТОВ ВКФ «Балакком» прибуло два вантажних автомобіля з сировиною. Згідно свідчень ОСОБА_3, того ж дня власними силами позивача відбулося розвантаження на склад ТОВ ВКФ «Балакком» обумовленої договором поставки сировини, а саме синтетичного штапельного легкогоплавкого волокна в кількості 40000 кг, згідно отриманих накладних. Також, як зазначив свідок, після прийняття сировини по кількості, якості та сумі, отримані накладні на сировину було передано в бухгалтерію ТОВ ВКФ «Балакком».

Реальність господарських операцій також підтверджується дослідженою в судовому засіданні довідкою ТОВ «Баллаком» за вих. № 10 від 17.01.2013 р., згідно якої вбачається, що позивачем отримано від ТОВ «Маркет Строй Ко» синтетичне штапельне легкоплавке волокно в кількості 40000 кг на загальну суму 960000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 160000,00 грн.) та в лютому 2011 р. оприбутковано на склад «Сировина» і відповідно здійснено запис в регістрах бухгалтерського обліку Д-т рах. 201, 641.2; К-т рах. 631. В подальшому, з отриманої та оприбуткованої в лютому 2011 р. сировини від ТОВ «Маркет Строй КО», позивачем на протязі березня-квітня 2011 р. виготовлено готової продукції, а саме: ковдр та подушок в кількості 9624 шт. та синтепону в кількості 82585,34 п.м. (а.с. 167-171).

Як зазначалося позивачем та не заперечувалося представником відповідача в судових засіданнях, при отриманні ТОВ ВКФ «Балакком» в лютому 2011 р. синтетичного штапельного легкоплавкого волокна від ТОВ «Маркет-Строй Ко» в кількості 40000 кг на загальну суму 960000,00 грн. (з ПДВ) та при реалізації виготовленої з неї готової продукції, позивачем згідно поданих до державної податкової інспекції у м. Чернівцях податкових декларацій, обчислено та сплачено до Державного бюджету суму податку на додану вартість, яка підлягала нарахуванню до сплати до бюджету за підсумками поточного звітного періоду за лютий - квітень 2011 р. в сумі 227208,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 167-171, 172-173, 174, 175, 176, 177, 178, 179).

Отже, фактичне здійснення господарської операції підтверджено складеними первинними документами, змінами в структурі активів і зобов'язань, власному капіталі ТОВ ВКФ «Балакком», що в повній мірі відображає реальність господарської операції і є підставою для формування податкового кредиту підприємства.

На підтвердження реальності та фактичності здійсненої господарської операції за укладеним договором поставки позивачем були надані суду належним чином засвідчені копії документів, які відповідають вимогам первинності в контексті статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», і являються підставою для бухгалтерського і податкового обліку. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду справи не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірність прийнятого на їх підставі рішення.

З огляду на викладені вище обставини, суд вважає, що первинні документи, що містяться в матеріалах справи підтверджують реальність господарської операції, а тому висновок податкового органу щодо безпідставного віднесення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість в сумі 160000,00 грн. по контрагенту ТОВ «Маркет-Строй Ко» є протиправним.

Таким чином, суд вважає, що позивач не порушував податкове законодавство, та відповідно мав право на включення до складу податкового кредиту по ПДВ вартість сировини, придбаної у ТОВ «Маркет-Строй Ко».

Більше того, позивач не повинен нести відповідальність за іншу особу. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на право на включення до складу податкового кредиту по ПДВ вартість сировини у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження їх розміру.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011 р. в справі № 2а/57/11/2470, від 24.05.2012 р. в справі № 2а/2470/133 та від 15.06.2012 р. в справі № 2а-3760/10/2470.

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 31.01.2011 р. в адміністративній справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Крім того, така позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також, в рішенні від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. При цьому Суд не прийняв зауваження Уряду щодо загальної практики відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

В ході судового розгляду справи представник відповідача не надав доказів, які б вказували про безпосереднє відношення позивача до зловживань у системі відшкодування податку на додану вартість.

Згідно ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи, що оскаржуване рішення ґрунтується на висновках акту перевірки № 910/22-2/30501814 від 04.09.2012 р., які спростовуються, суд, з урахуванням положень ст. 162 КАС України, вважає, що податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Чернівцях № 0001640232 від 18.09.2012 р. необхідно скасувати.

Судом не беруться до уваги також доводи відповідача про те, що під час перевірки позивачем не надано перевізних документів, які підтверджують факт перевезення товару від ТОВ «Маркет-Строй Ко» та відсутні товарно-транспортні накладні або інші документи, що свідчать про транспортування товару, з таких підстав.

Як вбачається із змісту п. 2.3 договору поставки № 010211 від 01.02.2011 р., укладеного між позивачем та ТОВ «Маркет-Строй Ко», сторони дійшли згоди про те, що поставка товару здійснюється автомобільним транспортом на умовах ЕХW франко-склад покупця за адресою: м. Чернівці, вул. Комунальників, 46. Умови поставки розуміються у відповідності з ІНКОТЕРМС-2000 (а.с. 40-41).

Відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРМС від 01.01.2000 р. (далі - ІНКОТЕРМС ) умови «EXW» термін «франко-склад» («франко-завод») означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб.

Стаття А.1 правил ІНКОТЕРМС передбачає надання товару у відповідності з договором. Так, продавець зобов'язаний надати товар із комерційним рахунком-фактурою або еквівалентним йому електронним повідомленням, у відповідності з умовами договору купівлі-продажу, а також будь-які інші докази відповідності, які можуть вимагатися за договором.

Згідно ст. А.4 правил ІНКОТЕРМС продавець зобов'язаний надати товар у розпорядження покупця в названому місці поставки, без завантаження на будь-який приймаючий транспортний засіб, в узгоджений день чи в межах погодженого періоду або, якщо такого часу не обумовлено, у строк, звичайний для поставки аналогічних товарів. Якщо сторони не узгодили конкретної точки в межах названого місця поставки, і наявні декілька придатних для цього точок, продавець може вибрати таку точку в межах місця поставки, яка найбільш відповідає його цілям.

Продавець зобов'язаний, з урахуванням положень статті Б.6, нести всі витрати, пов'язані з товаром, до моменту здійснення його поставки у відповідності із статтею А.4. (ст. А.6 ІНКОТЕРМС).

Аналіз наведених норм свідчить, що поставка синтетичного штапельного легкоплавкого волокна на адресу ТОВ ВКФ «Баллаком» проводилася за рахунок Продавця, тобто ТОВ «Маркет-Строй Ко», відтак документи по перевезенню сировини знаходяться у перевізника (ТОВ «Маркет-Строй Ко»).

З урахуванням наведеного, навіть у випадку існування товаро-транспортних документів, позивач не може мати їх в наявності чи нести відповідальність за ТОВ «Маркет-Строй Ко» у відповідності до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРМС.

Як слідує із довідки наданої позивачем за вих. № 10 від 17.01.2013 р., власниками ТОВ ВКФ «Балакком» при здійсненні фінансово-господарської діяльності щодо отримання сировини та матеріалів від постачальників, було прийнято рішення не проводити реєстрацію автомобілів - постачальників, оскільки прийом сировини та матеріалів проводиться суто завідуючими складами, які несуть матеріальну відповідальність за отриману сировину по якості, кількості та сумі (а.с. 167-171).

Показами свідка ОСОБА_3 з питань здійснення поставки товару від ТОВ «Маркет-Строй Ко» підтверджено факт відвантаження сировини від ТОВ «Маркет Строй КО», обумовленої договором № 010211 від 01.02.2011 р.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судовим розглядом встановлено порушення зазначених критеріїв відповідачем під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, а тому вказане рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до положень, закріплених ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність свого рішення.

Частина 1 ст. 94 КАС України визначає, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Матеріали справи підтверджують понесені позивачем витрати по оплаті судового збору в розмірі 1601,00 грн. (а.с. 113).

Таким чином, враховуючи положення ч. 1 ст. 94 КАС України суд присуджує з Державного бюджету на користь позивача судові витрати по даній справі.

Відповідно до п.п. 3 п. 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас п. 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів зобов'язаний стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. В даному випадку стягнення судових витрат необхідно провести шляхом їх безспірного списання із рахунка державної податкової інспекції у м. Чернівцях, що є правонаступником ДПІ у м. Чернівці.

Вказана позиція збігається із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в листі від 21.11.2011 р. № 2135/11/13-11.

У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19 та 129 Конституції України, ст. ст. 2, 70, 71, 86, 94, 158 - 163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Чернівцях № 0001640232 від 18.09.2012 р. щодо нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 160001,00 грн. (в т.ч. - основний платіж в сумі 160000,00 грн., штрафні санкції в сумі 1,00 грн).

3. Присудити з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Балакком" (58000, м. Чернівці, вул. Комунальників, буд. 4 "Б", ідентифікаційний код 30501814) судові витрати (судовий збір) в розмірі 1601,00 грн.

Порядок та строки набрання постановою законної сили та оскарження.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 254 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова, згідно ст. 186 КАС України, може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено та підписано судом 30 січня 2013 р.

Суддя В.К. Левицький