Ухвала

від 24.04.2013 по справі 2а/2470/2808/12

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/2470/2808/12

Головуючий у 1-й інстанції: Левицький В.К.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Совгири Д. І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернівцях на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Балакком" до Державної податкової інспекції у м.Чернівцях про скасування податкового повідомлення - рішення , -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ ВКФ «Баллаком» звернулось до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Чернівцях про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001640232 від 18.09.2012 р. Позовні вимоги мотивовано тим, що ДПІ у м. Чернівцях проведено виїзну позапланову перевірку товариства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні господарських відносин ТОВ «Маркет-Строй Ко» за лютий 2011 р., за результатами якої 04.09.2012 р. складено акт № 910/22-2/30501814. На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення форми «Р» № 0001640232 від 18.09.2012 р. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірним, просили визнати податкове повідомлення-рішення недійсним.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 25.01.2013 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 25.01.2013 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судове засідання представник апелянта (відповідача) не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином. Про причини неявки в судове засідання суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не направляв.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак направив на адресу суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, які долучені до матеріалів справи, з яких вбачається, що апеляційну скаргу позивач не визнає повністю, проти її задоволення заперечує, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін, а розгляд справи проводити в порядку письмового провадження.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про його дату, час і місце, а також враховуючи те, що їх явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, за наявними у справі матеріалами, при цьому, згідно частини 6 статті 12, частини 1 статті 41 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС).

Частиною 1 ст. 195 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, ТОВ ВКФ «Балакком» зареєстроване виконавчим комітетом Чернівецької міської ради 19.08.1999 р. як юридична особа.

ДПІ у м.Чернівцях проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні господарських відносин ТОВ «Маркет-Строй Ко» за лютий 2011 р., за результатами якої 04.09.2012 р. складено акт № 910/22-2/30501814 (а.с. 23-37, 126, 127).

Проведеною перевіркою повноти визначення податкового кредиту за лютий 2011 р. встановлено його завищення на суму 160000,00 грн., зокрема згідно даних бухгалтерського обліку Д-т рах. 641 К-т рах. 631 та отриманих податкових накладних товариством відображено у складі податкового кредиту 160000,00 грн. ПДВ з вартості придбаного у ТОВ «Маркет-Строй Ко» товару, а саме синтетичного штапельного легкоплавкого волокна в кількості 40000 кг на загальну суму 96000,00 грн. в т.ч. ПДВ - 160000,00 грн.

Враховуючи висновки, що відображені ДПІ у Приморському районі м. Одеси у акті № 2059/23-4/35767700 від 12.04.2011 р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Маркет-Строй Ко», код за ЄДРПОУ 37420365, з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з грудня 2010 р. по лютий 2011 р., під час перевірки відповідачем зроблено висновок про те, що ТОВ «Маркет-Строй Ко» має ознаки фіктивності та не могло здійснити поставку товару ТОВ ВКФ «Балакком».

За результатами перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 198.1 а) п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість за лютий 2011 р. на суму 160000,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення форми «Р» № 0001640232 від 18.09.2012 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 160001,00 грн., в т. ч. за основним платежем 160000,00 грн. та застосована штрафна санкція в сумі 1,00 грн. (а.с. 38).

За наслідками адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення були залишені без змін, а скарги товариства- без задоволення.

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції виходив із того, що згідно із п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з п. 187.8 ст. 187 цього Кодексу (п.198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно приписів п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Відповідно до п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ТОВ «Маркет-Строй Ко» укладено договір поставки № 010211 від 01.02.2011 р., за яким ТОВ ВКФ «Балакком» отримало від ТОВ «Маркет-Строй Ко» синтетичне штапельне легкоплавке волокно в кількості 40000 кг на загальну суму 960000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 160000,00 грн.) (а.с. 40-41).

Так, на отриману сировину ТОВ «Маркет-Строй Ко» позивачу виписано податкові накладні: № 94 від 28.02.2011 р. на суму 48000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 80000,00 грн.) та № 95 від 28.02.2011 р. на суму 48000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 80000,00 грн.) (а.с. 45, 180, 44, 181).

Судом першої інстанції встановлено, що позивач отримав від ТОВ «Маркет-Строй Ко» синтетичне штапельне легкоплавке волокно в кількості 40000 кг на загальну суму 800000,00 грн. (без ПДВ). Відтак, сума податку на додану вартість в сумі 160000,00 грн., за вказаними податковими накладними включена позивачем правомірно до податкового кредиту відповідного періоду, яка відображена в реєстрі отриманих податкових накладних, та відповідає даним податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 р. (а.с. 144-147, 149-152).

Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано взято до уваги при вирішенні спору, що згідно з постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2011 р. в справі № 2а/1570/6714/2011 (що залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 р.) за позовом ТОВ «Маркет-Строй Ко» до ДПІ у Приморському районі м. Одеси визнано протиправними дії ДПІ у Приморському районі м. Одеси щодо проведення 12.04.2011 р. документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Маркет-Строй КО», за результатами якої було складено акти «Про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ «Маркет-Строй КО», код за ЄДРПОУ 37420365, з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з грудня 2010 р. по лютий 2011 р.» від 12.04.2011 р. № 2059/23-4/3742365 та № 2059/23-4/35767700 (а.с. 100-105, 106-112).

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вищий адміністративний суд в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" звертає увагу на необхідність індивідуалізації кваліфікації дій платників податку з формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з огляду на добросовісність такого платника.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Наявними в матеріалах справи доказами спростовується висновок податкового органу, що укладені позивачем договори не спрямовані на реальне настання господарських наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з вищезазначеним Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії документів, які відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірність прийнятих на їх підставі рішень.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернівцях, - залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Головуючий Білоус О.В.

Судді Мельник-Томенко Ж. М.

Совгира Д. І.