Постанова

від 21.01.2013 по справі 45/187-14/224-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2013 р. Справа№ 45/187-14/224-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 21.01.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної телекомпанії України на рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2012 року

у справі № 45/187-14/224-2012 (суддя Мельник С.М.)

за позовом Національної телекомпанії України

до Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в м. Києві

третя особа Міністерство надзвичайних ситуацій України

про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.10.2012 року у справі №45/187-14/224-2012 в задоволенні позовних вимог Національної телекомпанії України до Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в м. Києві про визнання недійсним договору №945-45/18Д/09-08 від 23.09.2008 року - відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Національна телекомпанія України звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити. В своїх доводах позивач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою від 03.12.2012 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №45/187-14/224-2012 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Головним управлінням Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в м. Києві на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги позивача на рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2012 року у справі №45/187-14/224-2012 відмовити повністю, рішення залишити без змін.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2012 року у справі №45/187-14/224-2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Представник відповідача приймав участь в судовому засіданні і заперечив проти доводів, які викладені позивачем в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2012 року у справі №45/187-14/224-2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу Національної телекомпанії України - без задоволення.

Представники третьої особи в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання щодо розгляду апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка їх представників без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників третьої особи.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Національної телекомпанії України не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.09.2008 року між Національною телекомпанією України та Головним управлінням Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в м. Києві укладено договір № 945-45/18Д/09-08 про організацію Державної пожежної охорони в Національній телекомпанії України (далі - договір).

За умовами п. 1.3 договору предметом договору є організація відповідачем на об'єкті позивача пожежної частини № 36 у кількості 35 чоловік та здійснення пожежної охорони об'єкта позивача силами та засобами відповідача, зазначеними в кошторисі, який додається до договору і є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 2.1 договору відповідач зобов'язався надавати послуги щодо забезпечення пожежної безпеки на об'єкті позивача силами і засобами, визначеними в кошторисі, який є невід'ємною частиною договору, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити надані послуги.

Додатком № 1 до оскаржуваного договору було затверджено кошторис витрат на утримання 36-ПДПЧ по охороні Національної телерадіокомпанії України на 2008 рік, яким встановлено перелік статей витрат, а саме: грошове забезпечення, преміальний фонд, матеріальна допомого грошова компенсація сум податку з грошового забезпечення, нарахування на фонд грошового забезпечення, речове майно, обов'язкове страхування, медичне обслуговування та інші витрати.

Відповідно до кошторису на утримання 36-ПДПЧ по охороні НТК України на 2008 рік, сума витрат на місяць становить 131 368,90 грн.

Додатком № 2 до договору здійснено розшифровку витрат по грошовому забезпеченню ПДПЧ-36 на 2008 рік, якою закріплено розміри посадових окладів, окладів за спеціальні звання та розміри надбавок.

Відповідно до п. 3.1 спірного договору відповідач зобов'язувався здійснювати державний пожежний нагляд за виконанням об'єктом, посадовими особами, працівниками об'єкта та громадянами, що знаходяться на об'єкті, законодавства з питань пожежної безпеки, протипожежних вимог стандартів, норм і правил.

Плата за утримання пожежної охорони згідно з цим договором здійснюється щомісячно (п. 5.1 спірного договору).

Відповідно до п. 5.2 договору визначено, що сума договору встановлюється сторонами на підставі кошторису, який додається до договору, розробленого згідно діючим постановами Кабінету Міністрів України, наказами МНС України та іншими нормативними документами.

Відповідно до п. 6.1 договір діє до 31.08.2008 року та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли з 01.01.2008 року.

У вересні 2011 року Національна телекомпанія України звернулася до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору №945-45/18Д/09-08 від 23.09.2008 року. На підтвердження своїх доводів, позивач зазначає, що відповідачем надавалися платні послуги, що суперечить постанові Кабінету Міністрів України від 15.05.2000 року № 798 та ч. 1 ст. 34 ЗУ «Про пожежну безпеку». Також позивач вважає, що пунктом 43 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» встановлено необхідність наявності у відповідача відповідної ліцензії для надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян.

При прийнятті оскаржуваного рішення про відмову у позові, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання недійсним договору №945-45/18Д/09-08 від 23.09.2008 року є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог, враховуючи наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Нормами статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Нормами статті 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи наведене вище, договір від 23.09.2008 року №945-45/18Д/09-08 є оспорюваним правочином, оскільки його недійсність прямо законом не встановлена.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності до норм статті 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як визначено частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч.1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Оскаржуваний договір містить елементи різних договорів, укладаючи який сторони мали враховувати адміністративно-правовий статус відповідача, оскільки останній є органом виконавчої влади України.

Нормами Закону України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993 року №3745-XII визначено загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України та регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

У відповідності до ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про пожежну безпеку» Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи забезпечує здійснення державного пожежного нагляду, пожежної охорони населених пунктів і об'єктів, координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади з питань удосконалення пожежної охорони.

Стаття 15 ЗУ «Про пожежну безпеку» встановлює, що пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, місцеву та добровільну.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 16 вищевказаного Закону державна пожежна охорона формується на базі існуючих воєнізованої та професійної пожежної охорони, входить до системи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і здійснює державний пожежний нагляд. Державна пожежна охорона створюється в містах, інших населених пунктах, на промислових та інших об'єктах незалежно від форм власності у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України

З метою реалізації вимог, які передбачені Законом України «Про пожежну безпеку», Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову «Про заходи щодо виконання Закону України «Про пожежну безпеку» від 26.07.1994 року № 508, якою затверджено Положення про Державну пожежну охорону.

Підпунктами 6, 7, 8, 23 пункту 5 вказаного Положення визначено, що Державна пожежна охорона відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, організовує за договорами охорону від пожеж або пожежнотехнічне обслуговування підприємств, установ і організацій, укладає і розриває договори з підприємствами, установами і організаціями на створення підрозділів Державної пожежної охорони, придбання пожежної техніки та протипожежного устаткування тощо, надає у встановленому порядку платні послуги протипожежного призначення.

Відповідно до п. 39 постанови КМ України №508 визначено, що відносини органів Державної пожежної охорони з юридичними особами та громадянами, відповідальність, права та обов'язки сторін визначаються договорами та чинним законодавством.

Статтею 2 Закону України «Про пожежну безпеку» передбачено, що забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців. Нормами статті 5 цього Закону визначено обов'язки підприємств, установ та організацій щодо забезпечення пожежної безпеки.

Згідно з ч. 2 ст. 24 ЗУ «Про пожежну безпеку» встановлено, що фінансове та матеріально-технічне забезпечення державної пожежної охорони, будівництво її об'єктів, споруд здійснюється за рахунок державного бюджету, а також коштів, що надходять на підставі договорів від промислових та інших об'єктів, відрахувань від платежів з майнових видів страхування на фінансування запобіжних заходів, інших джерел, не заборонених законодавством.

Відповідно до п. 48 Положення про Державну пожежну охорону визначено, що підрозділи Державної пожежної охорони, які відповідно до укладених договорів здійснюють пожежно-технічне обслуговування підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, фінансуються згідно із затвердженими кошторисами в установленому бюджетним законодавством порядку.

Матеріали справи свідчать, що штатами МНС України №11/58, які затверджені наказом МНС України від 07.02.2009 року № 92, посади 36-ПДПЧ утримуються за рахунок коштів Національної телекомпанії України.

Статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» було затверджено перелік захищених статей видатків загального фонду Державного бюджету України на 2008 рік за економічною структурою видатків, до яких зокрема віднесено оплата праці працівників бюджетних установ.

Згідно з ст. 65 вказаного Закону встановлено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу (далі - працівників) та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах або планах використання бюджетних коштів.

Відповідно до додатку № 3 до ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який згідно ст. 85 є його невід'ємною частиною, до видатків Державного бюджету України на 2008 рік на оплату праці в Міністерстві України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи виділено 1 528 245,20 тис. грн. із загального фонду та 174 704,80 тис. грн. із спеціального фонду.

У відповідності до ч. 5 ст. 7 ЗУ «Про пожежну безпеку» органи державного пожежного нагляду відповідно до покладених на них завдань здійснюють контроль за додержанням вимог актів законодавства з питань пожежної безпеки керівниками центральних органів виконавчої влади, структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого та регіонального самоврядування, керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ та організацій, а також громадянами.

У відповідності до норм статті 34 ЗУ «Про пожежну безпеку» визначено, що гасіння пожеж пожежною охороною здійснюється безкоштовно. У підрозділах державної пожежної охорони організується цілодобове несення служби, порядок якого встановлюється Міністром України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Для виклику державної пожежної охорони в автоматичній телефонній мережі встановлюється єдиний номер - 01. Підрозділи державної пожежної охорони виїжджають для гасіння пожеж на всі об'єкти незалежно від форм власності, за винятком підземних споруд (крім діючих станцій метрополітену). Порядок організації гасіння пожежі та залучення до цього пожежних підрозділів незалежно від їх відомчого підпорядкування встановлюється Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Разом з цим, пунктом 4 Положення про Державну пожежну охорону до основних завдань Державної пожежної охорони, зокрема віднесено, здійснення державного пожежного нагляду, запобігання пожежам і нещасним випадкам на них, гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха.

Крім того, відповідно до п.п. 18 Постанови КМ України № 508 визначено, що основні положення організації та ведення бойових дій підрозділів гарнізонів Державної пожежної охорони, пов'язаних із ліквідацією пожежі і зниженням її наслідків, визначаються Бойовим статутом Державної пожежної охорони, що затверджується МНС України, а не умовами договору.

З огляду на вищезазначене вбачається, що спірний договір укладено між сторонами задля організації Державної пожежної охорони Головним управлінням Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в місті Києві у Наційональній телекомпанії України.

Таким чином, на переконання судової колегії зміст та умови договору, які визначені та погоджені сторонами, спрямовані на встановлення, зміну або припинення господарських зобовязань, відповідають вимогам закону та інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування до спірного договору норм Постанови КМ України від 15.05.2000 року № 798 «Про затвердження переліку платних послуг, що можуть надаватися підрозділами Державної пожежної охорони Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи».

Окрім цього, судовою колегією не приймаються до уваги твердження позивача про те, що відповідач здійснює забезпечення пожежної безпеки без відповідного дозволу, враховуючи наступне.

Пунктом 43 статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначено, що ліцензуванню підлягають послуги з охорони власності та громадян.

Нормами ч. 2 ст. 4 Закону України «Про пожежну безпеку» передбачено, що МНС України, зокрема, забезпечує здійснення державного пожежного нагляду, пожежної охорони населених пунктів і об'єктів, координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади з питань удосконалення пожежної охорони.

Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки в населених пунктах і на об'єктах незалежно від форм власності здійснюється відповідно до чинного законодавства державною пожежною охороною в порядку, встановлюваному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 978 ЦК України за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканість майна особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Отже, здійснення «пожежної охорони» є завданням, покладеним на відповідача згідно з Законом України «Про пожежну безпеку», і отримання ліцензії для здійснення такої діяльності відповідачем не потрібно.

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги поданими суду доказами.

З огляду на зазначене вище, судова колегія дійшла висновку, що позивачем ні під час розгляду справи в місцевому господарському суді, ні під час апеляційного розгляду справи не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи позивача суперечать наявним доказам та встановленим обставинам, тому позовні вимоги є необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем - Національною телекомпанією України не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 31.10.2012 року та про обґрунтованість позовних вимог про визнання недійсним договору №945-45/18Д/09-08 від 23.09.2008 року.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, апелянтом не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2012 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи позивача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2012 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Національної телекомпанії України - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національної телекомпанії України на рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2012 року у справі №45/187-14/224-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2012 року у справі №45/187-14/224-2012 залишити без змін.

3. Справу №45/187-14/224-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Лобань О.І.

Федорчук Р.В.