Постанова

від 16.05.2013 по справі 45/187-14/224-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2013 року Справа № 45/187-14/224-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяПершиков Є.В., суддіХодаківська І.П., Яценко О.В. розглянувши матеріали касаційної скарги Національної телекомпанії України на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.01.2013 року у справі№ 45/187-14/224-2012 господарського судуміста Києва за позовом Національної телекомпанії України до Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в м. Києві за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Міністерства надзвичайних ситуацій України провизнання недійсним договору в судовому засіданні взяли участь представники позивача відповідача третьої особи Курганова А.В. дов. № 8-01-16/663 від 07.04.2010 року, Побілець Ж.О. дов. № 65/12/708 від 13.03.2013 року, Кузьмик О.Б. дов. № 04-109/08 від 08.01.2013 року

ВСТАНОВИВ:

Національна телекомпанія України звернулась до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в м. Києві (далі за текстом - ГУ Міністерства України з питань НС в м. Києві) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Міністерства надзвичайних ситуацій України (далі за текстом - МНС України) про визнання недійсним договору № 945-45/18Д/09-08 від 23.09.2008 року.

Останнім рішенням господарського суду міста Києва від 31.10.2012 року у справі № 45/187-14/224-2012 в задоволенні позовних вимог Національної телекомпанії України до ГУ Міністерства України з питань НС в м. Києві про визнання недійсним договору № 945-45/18Д/09-08 від 23.09.2008 року відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Національна телекомпанія України звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2012 року у справі № 45/187-14/224-2012 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2013 року у справі № 45/187-14/224-2012 апеляційну скаргу Національної телекомпанії України залишено без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2012 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, Національна телекомпанія України звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2013 року у справі № 45/187-14/224-2012 та прийняти нове рішення, яким визнати договір № 945-45/18Д/09-08 від 23.09.2008 року недійсним, аргументуючи порушенням норм права, зокрема, ст. ст. 4, 6, 203, 207, 215, 638 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України, ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст. 16 Закону України "Про пожежну безпеку".

Учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.09.2008 року між Національною телекомпанією України та ГУ Міністерства України з питань НС в місті Києві укладено договір № 945-45/18Д/09-08 про організацію Державної пожежної охорони в Національній телекомпанії України.

Відповідно до п. 1.3. вказаного Договору його предметом є організація відповідачем на об'єкті позивача пожежної частини № 36 у кількості 35 чоловік та здійснення пожежної охорони об'єкта позивача силами та засобами відповідача, зазначеними в кошторисі, який додається до договору і є його невід'ємною частиною.

Пунктом 2.1. договору сторони погодили, що відповідач зобов'язався надавати послуги щодо забезпечення пожежної безпеки на об'єкті позивача силами і засобами, визначеними в кошторисі, який є невід'ємною частиною договору, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити надані послуги.

Додатком № 1 до оскаржуваного договору було затверджено кошторис витрат на утримання 36-ПДПЧ по охороні Національної телерадіокомпанії України на 2008 рік, яким встановлено перелік статей витрат, а саме: грошове забезпечення, преміальний фонд, матеріальна допомого грошова компенсація сум податку з грошового забезпечення, нарахування на фонд грошового забезпечення, речове майно, обов'язкове страхування, медичне обслуговування та інші витрати.

На підставі кошторису на утримання 36-ПДПЧ по охороні Національної телерадіокомпанії України на 2008 рік, сума витрат на місяць становить 131 368, 90 грн.

Додатком № 2 до договору здійснено розшифровку витрат по грошовому забезпеченню ПДПЧ-36 на 2008 рік, якою закріплено розміри посадових окладів, окладів за спеціальні звання та розміри надбавок.

Згідно п. 3.1. оскаржуваного договору відповідач зобов'язувався здійснювати державний пожежний нагляд за виконанням об'єктом, посадовими особами, працівниками об'єкта та громадянами, що знаходяться на об'єкті, законодавства з питань пожежної безпеки, протипожежних вимог стандартів, норм і правил.

За умовами п. 5.1. Договору плата за утримання пожежної охорони згідно з цим договором здійснюється щомісячно.

Пунктом 5.2. Договору сторони погодили, що сума договору встановлюється сторонами на підставі кошторису, який додається до договору, розробленого згідно діючим постановами Кабінету Міністрів України, наказами МНС України та іншими нормативними документами.

Відповідно до п. 6.1. Договору, останній діє до 31.08.2008 року та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли з 01.01.2008 року.

Національна телекомпанія України мотивує свої доводи тим, що відповідач надавав платні послуги, що суперечить постанові Кабінету Міністрів України від 15.05.2000 року № 798, ч. 1 ст. 34 Закону України "Про пожежну безпеку" та зазначає, що згідно п. 43 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" встановлено необхідність наявності у відповідача відповідної ліцензії для надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Дійсно, ст. 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 1 - 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. . Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами 2, 3 ст. 215 Цивільного кодексу встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), або ж якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 180 Господарського кодексу України закріплено вимоги до істотних умов господарського договору, зокрема ч. ч. 1, 2 передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржуваний договір містить елементи різних договорів, а тому укладаючи його сторони мали враховувати адміністративно-правовий статус відповідача, оскільки останній є органом виконавчої влади України.

Законом України "Про пожежну безпеку" визначено загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України та регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Згідно абзацу 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про пожежну безпеку" Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи забезпечує здійснення державного пожежного нагляду, пожежної охорони населених пунктів і об'єктів, координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади з питань удосконалення пожежної охорони.

Статтею 15 Закону України "Про пожежну безпеку" закріплено види пожежної охорони, а саме пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, місцеву та добровільну.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про пожежну безпеку" державна пожежна охорона формується на базі існуючих воєнізованої та професійної пожежної охорони, входить до системи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і здійснює державний пожежний нагляд.

Згідно положень ч. 2 ст. 16 Закону України "Про пожежну безпеку" державна пожежна охорона створюється в містах, інших населених пунктах, на промислових та інших об'єктах незалежно від форм власності у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

26.07.1994 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про заходи щодо виконання Закону України "Про пожежну безпеку" № 508, якою затверджено Положення про Державну пожежну охорону.

Відповідно до п. п. 6, 7, 8, 23 п. 5 вказаного Положення визначено, що Державна пожежна охорона відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, організовує за договорами охорону від пожеж або пожежнотехнічне обслуговування підприємств, установ і організацій, укладає і розриває договори з підприємствами, установами і організаціями на створення підрозділів Державної пожежної охорони, придбання пожежної техніки та протипожежного устаткування тощо, надає у встановленому порядку платні послуги протипожежного призначення.

Пунктом 39 постанови Кабінету Міністрів України № 508 закріплено, що відносини органів Державної пожежної охорони з юридичними особами та громадянами, відповідальність, права та обов'язки сторін визначаються договорами та чинним законодавством.

За умовами ст. 2 Закону України "Про пожежну безпеку" забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців. Це повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій.

Обов'язки підприємств, установ та організацій щодо забезпечення пожежної безпеки передбачено ст. 5 Закону України "Про пожежну безпеку".

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про пожежну безпеку" фінансове та матеріально-технічне забезпечення державної пожежної охорони, будівництво її об'єктів і споруд здійснюються за рахунок державного бюджету, а також коштів, що надходять на підставі договорів від промислових та інших об'єктів, відрахувань від платежів з майнових видів страхування на фінансування запобіжних заходів, інших джерел, не заборонених законодавством.

Пунктом 48 Положення про Державну пожежну охорону визначено, що підрозділи Державної пожежної охорони, які відповідно до укладених договорів здійснюють пожежно-технічне обслуговування підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, фінансуються згідно із затвердженими кошторисами в установленому бюджетним законодавством порядку.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що штатами МНС України № 11/58, які затверджені наказом МНС України від 07.02.2009 року № 92, посади 36-ПДПЧ утримуються за рахунок коштів Національної телекомпанії України.

Статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" затверджено перелік захищених статей видатків загального фонду Державного бюджету України на 2008 рік за економічною структурою видатків, до яких зокрема віднесено оплата праці працівників бюджетних установ.

Статтею 65 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" передбачено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу (далі - працівників) та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах або планах використання бюджетних коштів.

Згідно додатку № 3 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який згідно ст. 85 є його невід'ємною частиною, до видатків Державного бюджету України на 2008 рік на оплату праці в Міністерстві України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи виділено 1 528 245, 20 тис. грн. із загального фонду та 174 704, 80 тис. грн. із спеціального фонду.

Відповідно до абзацу 4 ч. 5 ст. 7 Закону України "Про пожежну безпеку" органи державного пожежного нагляду відповідно до покладених на них завдань, зокрема, здійснюють контроль за додержанням вимог актів законодавства з питань пожежної безпеки керівниками центральних органів виконавчої влади, структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого та регіонального самоврядування, керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ та організацій, а також громадянами.

Частиною 1 ст. 34 Закону України "Про пожежну безпеку" закріплено, що гасіння пожеж пожежною охороною здійснюється безкоштовно.

Згідно п. 4 Положення про Державну пожежну охорону до основних завдань Державної пожежної охорони, зокрема віднесено, здійснення державного пожежного нагляду, запобігання пожежам і нещасним випадкам на них, гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха.

Пунктом 18 Постанови Кабінету Міністрів України № 508 закріплено, що основні положення організації та ведення бойових дій підрозділів гарнізонів Державної пожежної охорони, пов'язаних із ліквідацією пожежі і зниженням її наслідків, визначаються Бойовим статутом Державної пожежної охорони, що затверджується МНС України, а не умовами договору.

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про те, що оскаржуваний договір укладено між сторонами задля організації Державної пожежної охорони Головним управлінням Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в місті Києві у Національній телекомпанії України.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що зміст та умови договору, які визначені та погоджені сторонами, спрямовані на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, відповідають вимогам закону та інтересам держави і суспільства.

Також, посилання скаржника на здійснення забезпечення пожежної безпеки відповідачем без відповідного дозволу є необґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до п. 43 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензуванню підлягають послуги з охорони власності та громадян.

За приписами ч. 2 ст. 4 Закону України "Про пожежну безпеку" МНС України, зокрема, забезпечує здійснення державного пожежного нагляду, пожежної охорони населених пунктів і об'єктів, координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади з питань удосконалення пожежної охорони.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про пожежну безпеку" державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки в населених пунктах і на об'єктах незалежно від форм власності здійснюється відповідно до чинного законодавства державною пожежною охороною в порядку, встановлюваному Кабінетом Міністрів України.

За договором охорони, згідно ст. 978 Цивільного кодексу України, охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій про те, що здійснення "пожежної охорони" є завданням, покладеним на відповідача згідно з Законом України "Про пожежну безпеку", і отримання ліцензії для здійснення такої діяльності відповідачем не потрібно є обґрунтованим.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, місцевим та апеляційним господарськими судами вірно застосовані норми матеріального права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі рішень.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Національної телекомпанії України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2013 року у справі № 45/187-14/224-2012 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2013 року у справі № 45/187-14/224-2012 залишити без змін.

Головуючий суддяЄ.В. Першиков СуддіІ.П. Ходаківська О.В. Яценко