Постанова

від 23.01.2013 по справі 5005/3398/2011

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2013 р. Справа№ 5005/3398/2011

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Іоннікової І.А.

Куксова В.В.

при секретарі судового засідання Климович М.І.

за участю представників сторін:

прокурор: Шекшеєва В.С.- посвідчення від 10.01.2013 року.

від позивача : Несторенко О.І. - за довіреністю

від відповідача-1 : Янчук В.В. - за довіреністю

від відповідача-2 : Романенко Ю.М. - за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Віват»

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2012 року

у справі № 5005/3398/2011 (суддя Любченко М.О.)

за позовом: Заступника військового прокурора Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі:

1. Кабінету Міністрів України,

2. Міністерства оборони України

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Віват", м.Дніпропетровськ

за участю третьої особи на стороні позивача: Квартирно-експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська

про визнання права державної власності

та за зустрічною позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Віват", м.Дніпропетровськ

до відповідача 1: Кабінету Міністрів України

до відповідача 2: Міністерства оборони України

за участю третьої особи: Квартирно-експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська, м.Дніпропетровськ

за участю: Військового прокурора Дніпропетровського гарнізону, м.Дніпропетровськ

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, м.Київ та Міністерства оборони України, м.Київ звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Віват", м.Дніпропетровськ про визнання права власності за державою в особі Міністерства оборони України на нерухоме майно, яке розташовано за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Чернишевського, 2-А та перебуває в оперативному управлінні Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська, а саме: літера А-1 -клуб солдатський; літера а-1 -прибудова, загальною площею 167,3 кв.м; літера а, а1, а2, а3 -ганки; літера Б -сушилка, загальною площею 43,9 кв.м; літера В -сховище для техніки, загальною площею 39 кв.м; літера Г -КПП, загальною площею 8 кв.м; літера г -ганок; літера Д -склад ГСМ, загальною площею 21 кв.м; літера Е -склад ГСМ, загальною площею 23 кв.м; літера Ж -склад неопалювальний, загальною площею 639 кв.м; літера З -навіс, загальною площею 64,1 кв.м; літера И -сховище для техніки, загальною площею 387,8 кв.м; літера К -склад неопалювальний, загальною площею 281,7 кв.м; літера Л -пожежне депо, загальною площею 59 кв.м; літера Н -гараж, загальною площею 18 кв.м; літера О - навіс, загальною площею 111 кв.м; літера П -майстерня, загальною площею 357,5 кв.м; літера Р -майстерня, загальною площею 321 кв.м; літера С -ТП, загальною площею 6,8 кв.м; літера М -туалет, загальною площею 10,8 кв.м; №1-5 - споруди.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що спірні об'єкти нерухомого майна вибули з власності держави з порушенням процедури, встановленої законодавством.

Ухвалою від 13.05.2011р. господарського суду Дніпропетровської області прийнято до сумісного розгляду з первісним позовом по справі зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Віват", м.Дніпропетровськ до Кабінету Міністрів України, м.Київ, Міністерства оборони України, м.Київ про визнання права власності на об'єкти нерухомості (колишнє військове містечко №12) за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Чернишевського, 2, а саме: літера А-1, а-1 -клуб солдатський, прибудова, цегла, загальною площею 167,3 кв.м; літера а, а-1, а-2, а-3 -ганок; Б -сушилка, цегла; В -сховище для техніки; Г, г -КПП, ганок, цегла; літера Д -склад ГСМ, мет.; Е -склад ГСМ, цегла; Ж -склад неопалюваний, цегла; З -навіс; И сховище для техніки, цегла; К -склад неопалюваний, цегла; літера Л -пожежне депо, цегла; літера Н -гараж, цегла; літера О -навіс; літера П -майстерня, цегла; літера С -ТП; літера М -туалет; 1-5 -споруди.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог відповідач посилається на укладання та виконання договору купівлі-продажу від 23.09.2008р., підписаного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еланор-Гео"і Товариством з обмеженою відповідальністю "Група "Віват".

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2012р. справу №5005/3398/2011 направлено до господарського суду міста Києва за виключною підсудністю.

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.10.2012 року у справі № 5005/3398/2011 (суддя Любченко М.О.) первісний позов задоволено, у задоволенні зустрічного позову - відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Група Віват» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить суд скасувати рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог Заступника військового прокурора Дніпропетровського гарнізону відмовити, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Віват" за зустрічним позовом задовольнити.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, дану апеляційну скаргу передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Гончарову С.А.

На підставі ст.ст.4-6, 69 Господарського процесуального кодексу України, п.3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п.2.1. рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі Гончаров С.А. (головуючий), Авдеєв П.В., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2012 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 23.01.2013 року.

У зв'язку з перебуванням судді Авдєєва П.В. на лікарняному, керуючись ст.ст. 46, 69 Господарського процесуального кодексу України, п.3.1.12. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010р. №30, згідно п.2.2. рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., розпорядженням секретаря судової падати Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2013 року, для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А.; судді Іоннікова І.А., Куксов В.В.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням права та інтересів відповідача та є таким, що порушує норми чинного законодавства.

Зокрема, відповідач стверджує, що спірне майно належить йому на праві власності, придбано на підставі договору купівлі-продажу від 23.09.2008 року у ТОВ «Еланор-Гео», яким спірне майно було придбано у ТОВ ВКФ «Тріада» на підставі договору купівлі-продажу від 31.07.2008 року. У свою чергу, як вказує відповідач, ТОВ ВКФ «Тріада» було придбано нерухоме майно у Міністерства оборони України на підставі інвестиційного договору від 21.03.2006 року, дія якого була припинена 29.03.2006 року. При цьому, як стверджує відповідач, на виконання договору про викуп паю відповідачем 29.05.2008 року було перераховано на рахунок позивача-2 грошові кошти в сумі 1035000,00 грн.

Відповідач стверджує, що судом першої інстанції при прийнятті рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме: фактичне виконання сторонами договорів, сплати грошових коштів та неповернення грошових коштів сторонам; визнані встановленими недоведені обставини, що мають значення для справи: повернення Міністерством оборони України коштів за інвестиційним договором; не застосовано заходи реституції; безпідставно відмовлено у задоволенні зустрічного позову та позбавлено добросовісного набувача права власності на нерухоме майно.

Прокурор у справі, згідно з поданим відзивом, проти задоволення апеляційної скарги заперечив, посилаючись на те, що судом першої інстанції було вірно оцінено сукупність доказів, наданих сторонами, зроблено вірні висновки за обставинами справи

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Матеріалами справи підтверджується та судом першої інстанції вірно встановлено наступне.

21.03.2006р. між державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном - Міністерством оборони України (сторона 1), від імені якого на підставі довіреності № 610 від 09.03.2006р. Міністерства оборони України діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Мельник В.Л., та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Тріада" (сторона 2) було оформлено інвестиційний договір №16/03-06/1Дф17 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Фурманова, 17, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін (з урахуванням додаткової угоди від 22.03.2006р.).

Згідно із п.2.5 договору №16/03-06/1Дф17 від 21.03.2006р. предметом вказаного правочину є спільна діяльність сторін по проектуванню і будівництву (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Фурманова, 17. Площа території, на якій відповідно до цього договору буде здійснено будівництво (реконструкція) об'єктів житлово- цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами, становить 0,804 га.

Згідно п.2.6 вказаного договору на будівельному майданчику (території, що підлягає забудові за цим договором) знаходиться нерухоме майно, яке в цілому складається із: складу неопалювального - 249 кв.м; клубу солдатського - 181 кв.м; складу неопалювального - 739 кв.м; майстерні - 321 кв.м; майстерні - 322 кв.м; складу ГСМ - 21 кв.м; КПП - 8 кв.м; сушилки - 57 кв.м; складу техніки неопалювального - 343 кв.м; складу ГСМ - 23 кв.м; пожежного депо - 59 кв.м; складу техніки - 57 кв.м; туалету - 6 кв.м; гаражу - 18 кв.м; ТП - 3 кв.м. Зазначене нерухоме майно є державною власністю і складає пайовий внесок (пай) сторони 1 по цьому договору.

Відповідно до п.3.1 договору №16/03-06/1Дф17 від 21.03.2006р. майно, створене в результаті спільної діяльності сторін, є спільною частковою власністю сторін договору відповідно до розміру пайової участі кожного зі сторін.

29.03.2006р. між державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном - Міністерством оборони України (сторона 1), від імені якого на підставі довіреності №610 від 03.03.2006р. Міністерства оборони України діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Мельник В.Л., та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Тріада" (сторона 2) було укладено договір №16/03-06/2Дф17 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі №16/03-06/1Дф17 від 21.03.2006р.

За змістом п.1, п.2 договору №16/03-06/2Дф17 від 29.03.2006р. сторона 2 здійснює викуп (компенсацію вартості) пайової участі (паю) сторони 1 в інвестиційному договорі №16/03-06/1Дф17 від 21.03.2006р. шляхом купівлі-продажу майна, що знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Фурманова, 17 та становить розмір пайової участі сторони 1, а саме: склад неопалювальний - 249 кв.м; клуб солдатський - 181 кв.м; склад неопалювальний - 739 кв.м; майстерня - 321 кв.м; майстерня - 322 кв.м; склад ГСМ - 21 кв.м; КПП - 8 кв.м; сушилка -57 кв.м; склад техніки неопалювальний - 343 кв.м; склад ГСМ - 23 кв.м; пожежне депо - 59 кв.м; склад техніки - 57 кв.м; туалет - 6 кв.м; гараж - 18 кв.м; ТП - 3 кв.м. Зазначене нерухоме майно є державною власністю і складає пайовий внесок (пай) сторони 1 по цьому договору.

Згідно із розпорядженням №818-р від 05.06.2008р. Дніпропетровського міського голови будівлям і спорудам по вул.Фурманова, 17 у м.Дніпропетровську присвоєно адресу -вул.Чернишевського, 2-А.

Рішенням від 12.06.2008р. господарського суду Дніпропетровської області по справі №12/74-08 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Тріада", м.Дніпропетровськ до Фізичної особи Складанюка Андрія Анатолійовича, м.Дніпродзержинськ про визнання права власності на будівлі та споруди по вул.Фурманова, 17 у м.Дніпропетровську позов задоволено: визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Тріада"право власності на нерухоме майно, а саме: літ.А-1 - клуб солдатський, літ.а-1 - прибудова, загальною площею 167,3 кв.м, літ.а, а1, а2 ,а3 - ганки, літ.Б - сушилка, загальною площею 43,9 кв.м, літ.В - сховище для техніки, загальною площею 39 кв.м, літ. Г -КПП, загальною площею 8 кв.м, літ.г - ганок, літ.Д - склад ГСМ, загальною площею 21 кв.м, літ.Е - склад ГСМ, загальною площею 23 кв.м, літ.Ж - склад неопалюв., загальною площею 639 кв.м, літ.З - навіс, загальною площею 64,1 кв.м, літ.И - сховище для техніки, загальною площею 387,8 кв.м, літ.К - склад неопалюв., загальною площею 281,7 кв.м, літ.Л - пожежне депо, загальною площею 59 кв.м, літ.Н - гараж, загальною площею 18 кв.м, літ.О - навіс, загальною площею 111 кв.м, літ.П - майстерня, загальною площею 357,5 кв.м, літ.Р - майстерня, загальною площею 321 кв.м, літ.С - ТП, загальною площею 6,8 кв.м, літ.М - туалет, загальною площею 10,8 кв.м, №1-5 - споруди, що знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Чернишевського, 2А.

31.07.2008р. Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Тріада" будівлі та споруди, що розташовані за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Чернишевського, 2-А були відчужені на користь Товариства з обмеженою відповідністю "Еланор-Гео" шляхом укладення договору купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Фаст Л.Д. та зареєстрований в реєстрі за №3178.

29.09.2008р. Товариством з обмеженою відповідністю "Еланор-Гео" будівлі та споруди, що розташовані за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Чернишевського, 2-А, були відчужені на користь Товариства з обмеженою відповідністю "Група "Віват" шляхом укладення договору купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Насобіною Г.О. та зареєстрований в реєстрі за №5631.

Відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Товариство з обмеженою відповідністю "Еланор-Гео"(ЄДРПОУ 34985083), Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Тріада"(ЄДРПОУ 23939056) є припиненими.

Прокурор стверджував, що договори №16/03-06/1Дф17 від 21.03.2006р., №16/03-06/2Дф17 від 29.03.2006р. є: по-перше, нікчемними через відсутність нотаріального посвідчення; по-друге, такими, що укладені особою, яка не мала для цього необхідного обсягу цивільної дієздатності, а тому є недійсними згідно ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України.

Судова колегія погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті рішення, яким позовні вимоги прокурора задоволено, а у задоволенні зустрічного позову - відмовлено, виходячи з наступного.

Прокурором та третьою особою було пояснено, що спірні об'єкти нерухомості побудовані у 1908р., 1936р., 1939р., 1945р., 1952р., 1953р., 1963р., 1969р., 1980р., 1983р., 1986р., 2000р.

Статтею 11 Конституції (Основним законом) СРСР 1977р. (в редакції 07.10.1977р., приймаючи до уваги, що будівництво нерухомості проводилось, у тому числі, на момент дії цього нормативно-правового акту) було визначено, що державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави. Аналогічну за змістом норму містила ст.11 Конституції (Основного закону) України 1978р.

У 1990р. був прийнятий Закон України "Про економічну самостійність Української РСР"(приймаючи до уваги, що будівництво нерухомості проводилось, у тому числі, на момент дії цього нормативно-правового акту), згідно із ст.4 якого визначено, що основу економічної самостійності Української РСР утворює власність її народу на національне багатство. Власністю народу України є земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний, науковий і технічний потенціал, розташований на території республіки. До власності народу України належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України.

Відповідно до п.1 ст.32 Закону України "Про власність" (приймаючи до уваги, що будівництво нерухомості проводилось, у тому числі, на момент дії цього нормативно-правового акту) суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної ради України, а згідно із п.21 ст.34 вказаного Закону України загальнодержавну (республіканську) власність складає, зокрема, майно Збройних сил, прикордонних і внутрішніх військ.

За приписами ст.ст.1, 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України"військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних сил України на праві оперативного управління. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку, тощо.

Згідно із ст.ст.3, 4 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною воно набуває статусу військового майна, а військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у відповідності до довідки №786 від 26.05.2011р., листа №2126 від 22.10.2012р. Квартирно-експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська, будівлі та споруди військового містечка №12, розташованого за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Фурманова, 17 (вул.Чернишевського, 2-А), використовуються як гараж та знаходяться на бухгалтерському обліку третьої особи (будівлі та споруди за №№3, 11, 13, 2, 4, 15, 8, 12, 17, 6, 7 з 2001р. на підставі розпорядження №32/1/29 від 15.01.2001р. Квартирно-експлуатаційного управління Південного оперативного командування; будівля №19 з 2005р.; будівлі №№20, 21, 22 та огорожа з 2006р. на підставі акту №08-21/38 від 21.07.2006р. Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області).

На підтвердження вказаних обставин в матеріалах справи містяться відповідні інвентарні картки обліку основних засобів в бюджетних установах, акти прийняття-передачі основних засобів.

Рішенням №1 від 03.01.1953р. звуженого засідання виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради депутатів трудящих позивачу-2 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,78 га в м.Дніпропетровську по вул.Фурманова, 17, про що видано акт від 26.12.1962р. на право користування землею (запис в державній книзі реєстрації землекористувань №104 від 26.12.1962р.).

З огляду на таке, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що на момент підписання договорів №16/03-06/1Дф17 від 21.03.2006р., №16/03-06/2Дф17 від 29.03.2006р. нерухоме майно, а саме військове містечко №12, в силу закону перебувало у власності держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось в оперативному управлінні Квартирно-експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська.

При цьому, обізнаність відповідача щодо статусу спірного майна як військового та такого, що належить державі Україна в особі Міністерства оборони України, підтверджуються змістом п.2.6 інвестиційного договору №16/03-06/1Дф17 від 21.03.2006р. та п.2 договору №16/03-06/2Дф17 від 29.03.2006р.

Згідно із п.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Від імені Міністерства оборони України договори №16/03-06/1Дф17 від 21.03.2006р., №16/03-06/2Дф17 від 29.03.2006р. було підписано директором філії центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Мельник В.Л., який діяв на підставі довіреності від 09.03.2006р., посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрованої в реєстрі за №610.

Відповідно до змісту зазначеної довіреності Міністерство оборони України, в особі Міністра оборони України Гриценка A.C., уповноважило директора філії ЦСБУ МО України "Укроборонбуд" Мельника В.Л., серед іншого, укладати від імені Міністерства оборони України, на підставі рішення Міністра оборони України та за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України за кошти суб'єктів господарювання правочини (договори, контракти) спільної діяльності, про пайову участь у будівництві житла, на виготовлення проектно-кошторисної документації, підряду на капітальне будівництво, врегулювання відносин, заміни сторони, купівлі-продажу житла (квартир).

При цьому, у матеріалах справи відсутні докази вчинення Міністерством оборони України дій, які б свідчили про схвалення підписаних Мельником В.Л. правочинів.

З повноважень, наданих директору філії ЦСБУ МО України "Укроборонбуд" Мельнику В.Л. довіреністю №610 від 09.03.2006р., не вбачається одноособових повноважень укладати від імені Міністерства оборони України інвестиційні договори або правочини про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України у договорах про спільну діяльність.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що, незважаючи на чітко окреслене коло своїх повноважень, Мельник В.Л. уклав від імені Міністерства оборони України спірні договори, не отримавши рішення Міністра оборони України на його укладення та без погодження з директором Департаменту будівництва Міністерства оборони України, тобто з перевищенням повноважень.

Згідно із ст.241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Одночасно, за змістом ст.124 Конституції України, ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

За приписами ч.2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч.3 ст.35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Вироком від 20.10.2010р. Шевченківського районного суду міста Києва у справі №1-1081/2010, який є дійсним та у встановленому законом порядку не скасованим, визнано винним Мельника В’ячеслава Леонідовича у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.365 Кримінального кодексу України (перевищення влади або службових повноважень) і призначено йому покарання у вигляді 8 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та фінансово-господарськими функціями, строком на 2 роки.

За змістом вказаного судового рішення було встановлено, що Мельник В.Л., перевищуючи надані йому службові повноваження, діючи в інтересах третіх осіб - Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Тріада", з метою реалізації військового майна зазначеній комерційній структурі в умовах відсутності відповідного рішення Міністерства оборони України та погодження директора Департаменту будівництва МО України, перебуваючи у м.Києві по вул.Артема, 59, умисно вчинив дії, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, уклавши від імені держави України в особі Міністерства оборони України із Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Тріада" інвестиційний договір №16/03-06/1Дф17 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово- цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №12 за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Фурманова, 17, а також передавши вказане майно Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі "Тріада" по акту прийому-передачі паю (стор.12 вироку).

29.03.2006р. Мельник В.Л., продовжуючи перевищувати надані йому службові повноваження, перебуваючи у м.Києві по вул.Артема, 59, діючи в інтересах третіх осіб - Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Тріада", з метою реалізації військового майна зазначеній комерційній структурі реалізував шляхом укладання договору №16/03-06/2Дф17 компенсації пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі №16/03-06/1Дф17 від 21.03.2006р. будівлі та споруди військового містечка №12 за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Фурманова, 17 Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі "Тріада", а також передав вказане майно Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі "Тріада" по акту прийому-передачі паю (стор.12 вироку).

Згідно із повідомленням Департаменту будівництва Міністерства оборони України №227/4/3529 від 27.11.2009р. рішення Міністра оборони України про укладення директором філії ЦСБУ МОУ "Укроборонбуд" 21.03.2006р. із Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Тріада" інвестиційного договору №16/03-06/1Дф17 та 29.03.2006р. договору №16/03-06/2Дф17 щодо будівель та споруд військового містечка №12 за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Фурманова, 17 не приймались та у Департаменті будівництва МОУ не погоджувались (стор.33, 34 вироку).

За повідомленням Адміністративного департаменту Міністерства оборони України №280/285 від 15.03.2010р. у справах Адміністративного департаменту МО України не знайдено документів щодо рішень Міністра оборони України про укладення директором філії ЦСБУ МОУ "Укроборонбуд" 21.03.2006р. із Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Тріада" інвестиційного договору №16/03-06/1Дф17 та 29.03.2006р. договору №16/03-06/2Дф17 щодо будівель та споруд військового містечка №12 за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Фурманова, 17 (стор.35 вироку).

Відповідно до ст.6 Закону України "Про правовий режим майна у збройних Силах України" рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

За приписами п.2 Постанови №1919 від 28.12.2000р. Кабінету Міністрів України "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил" реалізація військового майна - це господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно договору купівлі-продажу, міни, поставки, та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі. Уповноважені підприємства (організації) - це суб'єкти підприємницької діяльності, яким в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України надані повноваження на реалізацію військового майна на внутрішньому та/або зовнішньому ринку.

Частиною 2 ст.2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" встановлено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі, закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, зокрема, у разі їх розформування.

Судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що за змістом Закону України "Про правовий режим майна у збройних Силах України", Постанови №1919 від 28.12.2000р. Кабінету Міністрів України "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил" у Міністерства оборони України немає компетенції від свого імені без рішення Кабінету Міністрів України укладати договори щодо реалізації військового майна.

Оскільки положення останнього не містять механізму залучення коштів інвесторів у будівництво житла, а тому зміст договору суперечить вимогам закону, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про порушення норм Закону України "Про інвестиційну діяльність" під час укладання інвестиційного договору №16/03-06/1Дф17 від 21.03.2006р.,.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що договір №16/03-06/1Дф17 від 21.03.2006р., укладений між державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України, та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Тріада", підписаний не уповноваженою на це особою (Мельником В.Л.), з порушенням приписів Закону України "Про правовий режим майна у збройних Силах України", Постанови №1919 від 28.12.2000р. Кабінету Міністрів України "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил", Закону України "Про інвестиційну діяльність", вказаний правочин підлягає визнанню недійсним на підставі ст.83 Господарського процесуального кодексу України.

Приймаючи до уваги висновки суду стосовно недійсності договору №16/03-06/1Дф17 від 21.03.2006р., укладена на його підставі додаткова угода від 22.03.2006р. також є такою, що підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що договір №16/03-06/2Дф17 від 29.03.2006р. про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі №16/03-06/1Дф17 від 21.03.2006р., є фактично договором купівлі-продажу пайового внеску позивача-2 та спрямований на передачу шляхом купівлі-продажу з державної власності у приватну власність юридичній особі нерухомого майна по вул.Фурманова, 17 у м.Дніпропетровську. Такий висновок обумовлюється тим, що по договору інвестиційної діяльності, який проіснував 8 днів сторони не вжили жодних дій щодо його виконання, з огляду на що можна зробити висновок, що вони не мали реального наміру на укладання саме договору інвестиційної діяльності і цей договір укладений з метою приховати інший договір - купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до ст.657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

За приписами ч.1 ст.220 вказаного нормативно-правового акту у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Судова колегія зауважує, що в силу вимог ст.657 Цивільного кодексу України договір №16/03-06/2Дф17 від 29.03.2006р. про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі №16/03-06/1Дф17 від 21.03.2006р., яким було приховано договір купівлі-продажу нерухомого майна, підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Проте, всупереч вимог вказаної статті договір №16/03-06/2Дф17 від 29.03.2006р. було укладено у простій письмовій формі, внаслідок чого останній є нікчемним.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, при прийнятті оскаржуваного рішення, приймаючи до уваги нікчемність договору №16/03-06/2Дф17 від 29.03.2006р., дійшов вірного висновку про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Тріада", а згодом Товариство з обмеженою відповідальністю "Еланор-Гео" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Група "Віват" не набували право власності на спірні об'єкти нерухомості.

З наведених вище обставин вбачається, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння держави в особі Міністерства оборони України без його волі, а також без волі Кабінету Міністрів України, як державного органу, який законом наділений повноваженнями на розпорядження відповідним майном.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, постановою Вищого господарського суду України від 03.03.2009р. по справі №12/74-08 скасовано рішення господарського суду Дніпропетровської області у вказаній справі, яким право власності на об'єкти нерухомості по вул.Чернишевського, 2-А у м.Дніпропетровську визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Тріада".

Під час нового розгляду справи №12/74-08 ухвалою від 16.06.2009р. господарського суду Дніпропетровської області провадження у справі припинено з підстав ліквідації Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Тріада".

Відповідно до ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Статтею 658 Цивільного кодексу України передбачено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до ст.330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно із ст.388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, у відповідності до вимог ст.ст.330, 388, 658 Цивільного кодексу України право власності на майно, яке було передане за угодами щодо його відчуження поза межами волі власника не набувається, у тому числі, і добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується, і не припиняється із втратою ним цього майна.

Відповідно до ст.ст.317, 319 Цивільного кодексу України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Господарським судом було вірно зазначено, що укладання угод про відчуження цього майна, навіть при наявності судового рішення щодо виконання цих угод, відбувалось поза волею та без участі власника.

За приписами ст.346 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правових відносин) право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам'яток історії та культури; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 7) виключено; 8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Ця норма не передбачала раніше, і на даний час не передбачає підстави припинення права власності у разі, коли після підписання недійсних (нікчемних) договорів майно вибуло із володіння власника та в подальшому було декілька разів відчужено за угодами, укладеними іншими особами без участі та згоди дійсного власника.

Укладання таких угод не припиняє право власності дійсного власника, а тому в момент їх укладання й до теперішнього часу саме він залишається власником цього майна.

Як зазначалось, нерухоме майно, розташоване за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Чернишевського, 2-А перебуває на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська та знаходиться у його володінні на теперішній час.

Відповідно до статті 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Згідно із ст.ст.392, 388 зазначеного Кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Власник має право витребувати своє майно у тому числі від добросовісного набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, виходячи з того, що інвестиційний договір №16/03-06/1Дф17 від 21.03.2006р., договір №16/03-06/2Дф17 від 29.03.2006р. вчинені не уповноваженою особою з порушенням норм чинного законодавства, а також з огляду на те, що підписання недійсних (нікчемних) договорів не припиняє право власності дійсного власника, враховуючи, що рішення від 12.06.2008р. господарського суду Дніпропетровської області, на підставі якого за Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Тріада" було визнано право власності на спірне майно скасовано, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позов Заступника військового прокурора Дніпропетровського гарнізону обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, а підстави для задоволення зустрічної позовної заяви відсутні.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2012 року у справі № 5005/3398/2011 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Віват», викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Віват» на рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2012 року у справі № 5005/3398/2011 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Віват» на рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2012 року у справі № 5005/3398/2011 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2012 року у справі № 5005/3398/2011 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 5005/3398/2011 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Гончаров С.А.

Судді Іоннікова І.А.

Куксов В.В.