Постанова

від 22.01.2009 по справі 9/275-08(28/463-07)

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

9/275-08(28/463-07)

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2009 року                                                                                   Справа№  9/275-08(28/463-07)

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого                    Виноградник О.М. ( доповідач)

суддів:             Джихур О.В., Лисенко О.М.

при секретарі: Кадниковій О.В.

за участю представників сторін:  

позивача –Смола Сергій Васильович, довіреність № 10-05/2008  від 10.05.08;

відповідача –  Лук'яненко Роман Миколайович, довіреність № 1  від 09.04.08;

за участю прокурора відділу прокуратури області Цяцька Олена Василівна, посвідчення № 181 від 22.09.06 року; 

розглянувши у відкритому судовому засіданні          апеляційне подання  прокуратури Дніпропетровської області, м.Дніпропетровськ

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.10.2008 року                                    

у справі № 9/275-08 (28/463-07)                             

за позовом  відкритого акціонерного товариства “Пасавтотранс”, м.Марганець

до Виконавчого комітету Марганецької міської ради, м.Марганець

за участю прокуратури Дніпропетровської області, м.Дніпропетровськ

про  стягнення 440 618 грн.  

          В судовому засіданні 25.12.2008р. було оголошено перерву до 22.01.2008р. (ст.77 ГПК України).

          За згодою представників сторін, присутніх в судовому засіданні, було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).        

ВСТАНОВИВ:

          Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.10.2008р. (суддя Подобєд І.М.) по справі № 9/275-08 (28/463-07) за позовом відкритого акціонерного товариства “Пасавтотранс”, м.Марганець (далі –ВАТ “Пасавтотранс”) до Виконавчого комітету Марганецької міської ради, м.Марганець, за участю прокуратури Дніпропетровської області, м.Дніпропетровськ про стягнення 440 618 грн. позов було задоволено та з відповідача на користь позивача було стягнено 330 467 грн. основного боргу, 3304 грн. 67 коп. витрат по держмиту, 88 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Рішення господарського суду Дніпропетровської області мотивовано невиконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань по погашенню заборгованості за договором; в якості норм матеріального права господарський суд послався на ст.ст.71, 161, 162, 220 ЦК УРСР (в редакції 1963р.), Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України (в редакції 01.01.2004р.), Прикінцеві положення Господарського кодексу України, ст.ст.16, 257, 261, 264, 525, 526 ЦК України, ст.20 Господарського кодексу України.

          Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, його оскаржує в апеляційному порядку Прокуратура Дніпропетровської області, посилається на порушення господарським судом норм матеріального, процесуального права, на неповне з'ясування всіх обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, на невідповідність висновків, викладених в рішенні господарського суду, матеріалам, обставинам справи, зокрема:  

          - господарським судом безпідставно зроблено висновок про те, що строк позовної давності переривався діями відповідача, а саме фактами визнання боргу під час укладення актів звірки від 01.01.2004р., 01.10.2005р., графіку погашення заборгованості, оскільки зазначеними актами звірки погоджено заборгованість виконкому Марганецької міської ради перед позивачем за надані послуги за пільгове перевезення пасажирів, а не заборгованість за договором від 01.01.2001р.; тим більш, безпосередньо господарським судом зроблено висновок про припинення зобов'язань за договором № 37 від 03.03.1998р. внаслідок укладення договору № 1 від 05.01.2001р.;    

          - господарським судом не взято до уваги, що в зазначених актах звірки відсутні будь-які посилання на заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 1 від 05.01.2001р., а також те, що, як зазначено в актах звірки, правовідносини сторін виникли 01.12.1999р., тобто, раніше, ніж було укладено договір від 05.01.2001р.; таким чином, укладення акту звірки свідчить про визнання заборгованості за договором № 37 від 03.03.1998р., а не за договором № 1 від 05.01.2001р.;

          - господарським судом не взято до уваги, що надані до справи акти звірки підписано не від імені відповідача, а фінуправлінням  Марганецької міської ради, яка є самостійною юридичною особою та підпорядковується міському голові та головному фінансовому управлінню облдержадміністрації згідно з Положенням про управління; також господарським судом не дано належної оцінки тому, що з актів звірки не вбачається, яка саме заборгованість виникла у відповідача перед позивачем (кредиторська або дебіторська);

          - господарським судом не встановлено дату підписання графіку погашення заборгованості, оскільки це має істотне значення доля обчислення строків позовної давності;

          - господарським судом не надано належної правової оцінки договору № 1 від 05.01.2001р., як такому, що не відповідає вимогам закону, зокрема, ст.ст.48, 73 ЦК УРСР (в редакції 1963р.), так як зміна строків позовної давності і порядку їх обчислення угодою сторін не допускаються;

          - господарським судом порушено вимоги ст.4-3 ГПК України щодо не створення необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, не витребувані первинні документи бухгалтерського обліку відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів від 03.04.1993р. № 250 “Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні” від позивача, які б підтверджували наявну заборгованість.

          Позивач по справі правом надання відзиву на апеляційну скаргу (ст.96 ГПК України) не скористався, представник позивача в судовому засіданні в своїх поясненнях проти задоволення апеляційного подання заперечував, посилаючись на відповідність оскаржуваного судового рішення вимогам закону, матеріалам, обставинам справи.

          Представник відповідача в своїх поясненнях в судовому засіданні підтримав доводи апеляційного подання в повному обсязі, просив оскаржуване судове рішення скасувати, в задоволенні позову відмовити повністю.  

          Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, вислухав пояснення представників сторін, прокурора, перевіривши доводи апеляційного подання, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

На період з 01.01.1998р. по 31.12.1998р. між виконкомом Марганецької міської ради (відповідач по справі, “замовник” за договором) та ВАТ “Пасавтотранс” м.Марганець (“виконавець” за договором, позивач по справі) було укладено договір № 37 (а.с.22-25, т.1), відповідно до п.п.1.1., 1.2 р.1 якого “виконавець” забезпечує надання послуг по перевезенню пасажирів на міських та приміських маршрутах, де позивач є основним перевізником на закріплених масивах та напрямках; “замовник” зобов'язався відшкодувати витрати доходів від перевезень пасажирів пільгової категорії населення.

Пунктами 2.1-2.2 р.2 договору № 37 сторони визначили загальний обсяг перевезень на рік, виділення одиниць пасажирів, кількість рейсів.

Пунктами 3.1, 3.4 р.3 договору № 37 “замовник” здійснює оплату за виконану транспортну роботу в розмірі витрат, пов'язаних з організацією перевезень; авансові платежі здійснюються рівномірно по дням, тижням в розмірі 1/30 попередніх місячних витрат.

Пунктом 5 договору сторони передбачили, що строк дії договору з 01.01.1998р. по 31.12.1998р.

В якості додатку № 1 до договору № 37 сторони оформили та підписали перелік вихідних для укладення договору (а.с.25, т.1).

У встановленому законом порядку договір № 37 не було розірвано та не було визнано недійсним, докази протилежного відсутні в матеріалах справи, не надавались судам обох інстанцій в ході розгляду справи відповідно до ст.ст.32, 33, 36 ГПК України.

Як свідчать пояснення представників обох сторін, матеріали справи (рішення господарського суду Дніпропетровської області по справам № 1-83, 1-10, 1-99, які набрали законної сили, виконані відповідачем повністю (а.с.77-88, т.1)), між сторонами також існували договірні відносини по наданню транспортних послуг по перевезенню пільгових категорій пасажирів у 1997 році.

28.12.2000р. рішенням ХХХІV сесії Марганецької міської ради № 482- ХХХІV/ХХІІІ було встановлено необхідність пролонгувати борги виконкому Марганецької міської ради перед ВАТ “Пасавтотранс” на 2 роки  згідно з актом звірки міського фінансового відділу в сумі 1 088 000 грн., а міськвиконкому укласти договір пролонгації боргів з ВАТ “Пасавтотранс”  (а.с.94, т.1).

На виконання вищезазначеного рішення сесії Марганецької міської ради, між Позивачем (кредитор) та Відповідачем (боржник) було укладено Договір № 1 від 05.01.2001р. Предметом цього договору є розстрочка погашення дебіторської заборгованості з оплати послуг за пасажирськими автоперевезеннями, здійсненими Позивачем на суму 1 млн. 88 тис. грн.

Відповідно до п. 2.1 Договору № 1 від 05.01.2001 р. за цим договором Відповідач (боржник) зобов'язався здійснити погашення дебіторської заборгованості перед кредитором (позивачем)  в сумі 1 млн. 88 тис. гривень на протязі 24-х місяців рівними частинами у відповідності з графіком, погодженим сторонами, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок кредитора.

В якості додатку до договору № 1 від 05.01.2001р. сторонами було оформлено два додатки –графіки погашення заборгованості на 2001 рік (а.с.100, т.3), а також на 2002 рік (а.с.101, т.3), що визнається обома сторонами. Обидва графіки, договір № 1 від 05.01.2001р. підписано обома сторонами по справі, скріплено печатками. Остаточне проведення розрахунку за договором № 1, тобто, погашення 1 088 000 грн. боргу сторони передбачили в грудні 2002 року (а.с.101, т.3). Строк дії договору № 1 від 05.01.2001р. –до 31.12.2002р.

Як зазначали представники обох сторін в ході наданих пояснень в суді апеляційної інстанції в суму боргу 1 088 000 грн. були включені суми заборгованості, які не були сплачені станом на 01.12.1999р. (що підтверджується змістом рішення Марганецької міської ради від 28.12.2000р. (а.с.99, т.3)) по прийнятим на користь ВАТ “Пасавтотранс” судовим рішенням на суму 646 579 грн. (а.с.93, т.3, а.с.77-88, т.1).

Докази визнання недійсним договору № 1 від 05.01.2001р. в встановленому законом порядку, розірвання договору № 1 від 05.01.2001р. відсутні в матеріалах справи, не надавались судам обох інстанцій відповідно до ст.33 ГПК України.

Факт опротестування прокуратурою вищенаведеного рішення сесії Марганецької міської ради від 28.12.2000р. (а.с.99, т.1) не впливає на недійсність укладеної між сторонами угоди, а саме договору № 1 від 05.01.2001р. та не пов'язує в зв'язку з цим автоматично його розірвання.

Як вбачається з пояснень представників сторін, матеріалів справи (а.с.93, т.1) судові рішення, по яким було стягнено заборгованість з відповідача на користь позивача в сумі 646579 грн. 80 коп. були виконані відповідачем –виконкомом Марганецької міської ради в повному обсязі, що також підтверджується платіжними документами (а.с.111-115, 117-118, 121, 124-126, 133-136, 138-144, т.1), виписками установи банку про сплату по рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області, які залучені до справи, визнається обома сторонами. Докази оплати решти заборгованості –440 618 грн. (1 088 000 грн. –646 579 грн.) відсутні в матеріалах справи, не надавались судам обох інстанцій.

10.09.2007р. позивач звернувся з позовом до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення 440 618 грн. заборгованості за надані транспортні послуги по перевезенню пільгових категорій населення. При цьому позивач в якості норм матеріального права посилався на ст.ст.16, 525, 526, 901 ЦК України, ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.161, 162 ЦК УРСР (в редакції 1963р.) (а.с.2-4, т.1), обґрунтовуючи позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань за договором № 37 від 03.03.1998р.   

В подальшому, 27.12.2007р. позивач відповідно до ст.22 ГПК України звернувся до господарського суду з заявою про зміну підстав позову (а.с.72-75, т.1), посилаючись на факти, встановлені судовими рішеннями відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України, на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань по оплаті вартості транспортних послуг з перевезення пільгових категорій пасажирів як у 1997-1999 роках, так і на факти неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань за договором № 1 від 05.01.2001р. Зазначену заяву позивача від 27.12.2007р. було прийнято господарським судом до розгляду, в якості норм матеріального права позовні вимоги були обґрунтовані ст.ст.16, 525, 526 ЦК України, ст.193 ГК України, як зазначено в прохальній частині заяви (а.с.74, т.1).

Крім цього, 10.01.2008р. позивач відповідно до ст.22 ГПК України звернувся до господарського суду з заявою про зменшення позовних вимог, яку було прийнято до розгляду господарським судом, просив господарський суд стягнути з відповідача на користь позивача 330 467 грн. заборгованості, яка виникла станом на 01.01.2008р. по оплаті заборгованості на підставі договору № 1 від 05.01.2001р. та безпосередньо складеного до нього графіку погашення заборгованості (а.с.23-25, т.2). Нормативно-правове обґрунтування залишилось незмінним, доповнено лише ст.530 ЦК України (а.с.24, т.2). При цьому позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що 02.01.2008р. позивач направив відповідачеві претензію (докази направлення залучено до справи –а.с.26-27, т.2), яка є вимогою в розумінні ст.530 ЦК України про оплату боргу в сумі 330 467 грн., який виник за період невиконання зобов'язань по погашенню заборгованості у 2005-2007 роках (110 160 грн. + 110 155 грн. + 110 152 грн.) згідно графіку погашення боргу в сумі 440 618 грн. (а.с.26-27, т.2; а.с.110, т.1).

З матеріалів справи вбачається, що між начальником фінансового відділу Марганецького міськвиконкому та головним бухгалтером ВАТ “Пасавтотранс” було оформлено та підписано акт звірки розрахунків станом на 01.10.2005р. про наявну заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 440 618 грн., як зазначено –за надані послуги ВАТ “Пасавтотранс” за пільгове перевезення пасажирів, яка виникла 01.12.1999р. (а.с.109, т.1). Також матеріали справи містять графік погашення заборгованості відповідача перед позивачем протягом 2005-2008 років в сумі 440 618 грн., затверджений головою Марганецького  виконкому міськради та узгоджений головою правління ВАТ “Пасавтотранс”, завірений печатками обох сторін (а.с.110, т.1).

Доводи відповідача, прокуратури щодо не визначення в зазначеному графіку, що він є додатком до договору № 1 від 05.01.2001р., посилання на факт відсутності дати його укладення не приймаються, оскільки: по-перше, жодним доказом в розумінні ст.ст.32, 36 ГПК України не підтверджений факт наявності між сторонами будь-яких інших угод, договорів, укладених після 05.01.2001р.; по-друге, відсутність дати складення графіку не змінює при цьому його змісту та строків виконання зобов'язань по погашенню 440 618 грн. –2005-2008роки –відповідача перед позивачем. Посилання на те, що зазначена заборгованість –440 618 грн. –виникла станом на 01.12.1999р., тобто, раніше, ніж укладено договір № 1 від 05.01.2001р. не приймаються, оскільки як свідчать матеріали, обставини справи, пояснення учасників процесу факт укладення договору № 1 від 05.01.2001р. був спричинений саме неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань протягом дії попередніх договорів, що діяли у 1997-1999 році.

Крім цього, матеріали справи містять надані в порядку ст.30 ГПК України пояснення головного бухгалтера ВАТ “Пасавтотранс” про те, що вищевказаний акт звірки та графік (а.с.109-110, т.1) було підписано сторонами 01.10.2005р. (а.с.141-143, т.2).

Даючи правову оцінку договору № 37, колегія суддів зазначає, що за своєю правовою природою цей договір є договором підряду, оскільки ЦК УРСР (що діяв в ред.1963р.) не передбачав такого інституту, як договір надання послуг. Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК УРСР (в редакції, яка діяла станом на день укладення договору № 1 від 05.01.2001р.) одним із видів припинення зобов'язань було визначено припинення зобов'язань угодою сторін, зокрема, угодою про зміну одного зобов'язання іншим між тими ж особами (новація). Колегія суддів, аналізуючи обставини справи, погоджується з висновками господарського суду щодо наявності новації в правовідносинах сторін, оскільки договором № 1 від 05.01.2001р. хоча прямо і не обумовлено припинення зобов'язань за договором № 37, але однією із умов новації є факт припинення всіх додаткових зобов'язань за попереднім зобов'язанням (угодою), якщо сторони не передбачили інше. Договір № 1 не містить будь-яких винятків щодо зберігання умов майнової відповідальності відповідача, інших зобов'язань, передбачених п.п.3.4, 2.1, 2.2, 2.3 договору № 37.        

Відповідно до ч.2 ст.4 ЦК УРСР (який діяв станом на день укладення договору № 1 від 05.01.2001р.) цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, із угод, передбачених законом, а також із угод, хоч і не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать. Отже, саме до останніх слід віднести і договір № 1 від 05.01.2001р.

Зазначена норма повністю кореспондується з ч.1 ст.6, ст.627 ЦК України (в редакції з 01.01.2004р.), яким закріплений принцип свободи договору, а також з ч.1 ст.174 ГК України.

Статтею 18 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997р. № 280/97-ВР (в редакції Закону України від 25.12.2008р.) передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

Частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України регламентовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних у мовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України  з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як зазначалось вище, докази перерахування 440 618 грн. згідно з графіком погашення боргу (а.с.110, т.1) та в строки ним передбачені (тобто з 01.10.2005р. по теперішній час) відсутні в матеріалах справи, не надавались відповідачем судам обох інстанцій відповідно до ст.33 ГПК України.

Залучені до матеріалів справи платіжні документи, виписки установ банку (а.с.2-11, т.2, а.с.116, 119-120, 122, 123, 127-132, 137, 145-150, т.1), як докази оплати саме спірної заборгованості за 2005-2007 роки не приймаються, оскільки: по-перше, всі ці оплати здійснено у 1999-2001 роках, тобто до підписання сторонами графіку погашення заборгованості в сумі 440 618 грн. та акту звірки (а.с.109-110, т.1); по-друге, платіжні документи та виписки установ банку не містять будь-яких посилань на договір № 1 від 05.01.2001р. у цільовому призначенні платежу, тоді в цільовому призначенні платежу доручень, що містяться у справі на а.с.127-130 (т.1) в якості призначення платежу вказано –“витрати по кошторису”.

Доводи апеляційного подання про те, що відсутні первісні бухгалтерські документи, підтверджуючи факт надання послуг у 1997-1999 роках не можуть бути прийняті, оскільки рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області по справі № 1-83 підтверджено факт наявності правовідносин між сторонами та надання позивачем послуг у 1997 році (а.с.77-79, т.1), рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області по справі № 1-10 підтверджений факт наявності правовідносин між сторонами та надання послуг знов у 1997 році (а.с.81-85, т.1), рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області по справі № 1-99 (а.с.85-87, т.1) знову підтверджено факт наявності договірних правовідносин та надання послуг позивачем у 1997, 1998 роках. Вищенаведені судові рішення арбітражного суду повністю виконані відповідачем, що визнається обома сторонами, набрали законної сили, а преюдиційні факти, встановлені  зазначеними судовими рішеннями не підлягають доказуванню в силу ч.2 ст.35 ГПК України.

Посилання на можливе подвійне стягнення одного і того ж боргу через невизначеність у рішенні господарського суду Дніпропетровської області по справі № 22/65 періоду часу, за який стягнуто борг за цим рішенням, не приймаються, оскільки як свідчать пояснення сторін, заборгованість по виконанню судових рішень відповідачем на користь позивача відсутня.

Щодо перебігу строків позовної давності, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.  

Відповідно до ст.71 ЦК УРСР (в редакції 1963р.), який діяв на час виникнення спірних правовідносин) загальний строк позовної давності становив 3 роки.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України було передбачено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Стаття 71 ЦК УРСР (в редакції 1963р.) кореспондується зі ст.257 ЦК України (в редакції з 01.01.2004р.). На відміну від ст.82 ЦК УРСР, ст.264 ЦК України (в редакції з 01.01.2004р.) передбачає, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; отже, вимоги ст.264 ЦК України розповсюджуються і на юридичні особи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом 10.09.2007р.

Графіком погашення заборгованості, складеним на 2002 рік в якості додатку до договору № 1 від 05.01.2001р. сторони узгодили, що останній платіж повинен бути здійснений у грудні 2002 року, тобто до 31.12.2002р. (а.с.101, т.1).

На період з 2005 року по 2008 рік сторонами було узгоджено та підписано графік погашення решти несплаченої заборгованості –440 618 грн. (а.с.110, т.1). Змістом самого графіку (а.с.110, т.1), поясненнями головного бухгалтера підприємства позивача, наданими в порядку ст.30 ГПК України господарському суду (а.с.141, т.2) підтверджується, що зазначений графік було складено та підписано 01.10.2005р. Отже, шляхом вчинення дій щодо підписання графіку погашення заборгованості (а.с.110, т.1) сторони змінили строки погашення заборгованості і 01.10.2005р. строк позовної давності у відповідності до частин 1, 3 ст.264 ЦК України перервався.   

Статтею 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частиною 1 ст.260 ЦК України регламентовано, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

У відповідності до ст.252 ЦК України строк визначається, зокрема, роками; статтею 254 ЦК України передбачено, що строк, який визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Отже, строк оплати заборгованості 440 618 грн. згідно графіку (а.с.110, т.1) встановлено: 110 160 грн. –до 31.12.2005р.; 110 155 грн. –до 31.12.2006р.; 110 152 грн. – до 31.12.2007р., тобто з 01.01.2008р. почався перебіг строку позовної давності по вимогам про оплату 110 152 грн. (частки боргу, яку належало сплатити у 2007 році); з 01.01.2007р. –частки боргу, яку належало сплатити у 2006 році, а також відповідно з 01.01.2006р. –частки боргу, яку належало сплатити у 2005 році згідно підписаного графіку (а.с.110, т.1).

Таким чином, на день звернення позивача з позовом 10.09.2007р. наступив строк оплати заборгованості за 2005 та 2006 роки у відповідності до вказаного графіку (а.с.110, т.1), а на день прийняття оскаржуваного судового рішення (23.10.2008р.) закінчився строк оплати заборгованості за 2007 рік (31.12.2007р.), тобто трьохрічний строк позовної давності по позовним вимогам не є пропущеним, а зроблені заяви відповідача згідно із частинами 3, 4 ст.267 ЦК України не можуть бути підставами відмови в позові (а.с.35, 37, т.1).

Посилання на те, що акти звірки не відповідають певним вимогам, а саме, не зазначено обсяги кредиторської та дебіторської заборгованості обох сторін не приймаються, оскільки: по-перше, чинним законодавством, іншими нормативними актами не регламентовано форму такого акту; по-друге, господарський суд оцінює подані сторонами докази відповідно до вимог ст.43 ГПК України, керуючись законом, в їх сукупності.

Доводи апеляційного подання на порушення господарським судом норм процесуального права, зокрема, ст.4-3 ГПК України не приймаються в силу ч.2 ст.104 ГПК України, а також враховуючи вимоги ч.2 ст.35 ГПК України щодо встановлення певних юридичних фактів преюдиційного характеру.

Факт припинення зобов'язань за договором № 37 шляхом укладення 05.01.2001р. договору № 1 на підставі ст.220 ЦК УРСР не звільняє відповідача від належного виконання зобов'язань за договором № 1, тому доводи щодо припинення зобов'язань за договором № 37 не приймаються.

Щодо недійсності договору № 1 від 05.01.2001р. з підстав, передбачених ст.ст.48, 73 ЦК УРСР (в редакції 1963р.), то ці доводи також не можуть бути прийняті, оскільки ні зазначений договір № 1, ні графік погашення боргу (а.с.110, т.1) не містять будь-яких умов щодо зміни строків позовної давності, тоді як строк позовної давності та строки виконання зобов'язань є різними правовими категоріями, регламентованими різними нормами матеріального права.   

Враховуючи викладене, правові підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення господарського суду відсутні, рішення господарського суду Дніпропетровської області відповідає вимогам закону, матеріалам, обставинам справи.

Керуючись ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

          Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.10.2008р. по справі № 9/275-08 (28/463-07) –залишити без змін; а апеляційне подання прокуратури Дніпропетровської області, м.Дніпропетровськ –залишити без задоволення.  

Головуючий                                                                                                    О.М. Виноградник

Судді                                                                                                               О.В. Джихур

                                                                                                    О.М.Лисенко

Дата виготовлення в повному обсязі 27.01.2009р.