Постанова

від 28.01.2013 по справі 5011-67/3618-2012-5011-23/12948-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2013 р. Справа№ 5011-67/3618-2012-5011-23/12948-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф.

Мальченко А.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:Перепелиця В.М., довіреність б/н від 02.10.2012;

відповідача:Лозниця О.О., довіреність б/н від 05.11.2012;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФІ-Транс"

на рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2012

у справі № 5011-67/3618-2012-5011-23/12948-2012 (суддя: Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санпласт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФІ-Транс"

про стягнення 51 361,60 грн.

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФІ-Транс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санпласт»

про стягнення 5 558,19 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.11.2012 у справі № 5011-67/3618-2012-5011-23/12948-2012 задоволено первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Санпласт" до товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФІ-Транс" повністю.

Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕФІ-Транс" виконати умови договору транспортного експедирування № 21/02-11 від 21.02.2011 року, а саме: здійснити доставку вантажу -контейнера CLHU2796774 на територію відділу митного оформлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Санпласт" за адресою місто Дніпропетровськ, вул. Войцеховича, 53.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФІ-Транс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Санпласт" штрафних санкцій та 1 609,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

У задоволенні зустрічного позову Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕФІ-Транс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санпласт" відмовити повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕФІ-Транс" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2012 у справі № 5011-67/3618-2012-5011-23/12948-2012 і прийняти нове рішення, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Санпласт" в позові відмовити повністю, а зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФІ-Транс" задовольнити.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2012 № 5011-67/3618-2012-5011-23/12948-2012 у справі № 5011-67/3618-2012-5011-23/12948-2012 сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Синиця О.Ф., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2012 прийнято до розгляду справу № 5011-67/3618-2012-5011-23/12948-2012. Розгляд апеляційної скарги призначений на 28.01.2013 об 11:20.

21.01.2013 представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Санпласт" через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано відзив на апеляційну скаргу.

25.01.2013 представником Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФІ-Транс" через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду були подані додаткові пояснення по справі.

28.01.2013 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФІ-Транс" в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу і просив суд її задовольнити.

28.01.2013 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Санпласт" в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2012 у справі № 5011-67/3618-2012-5011-23/12948-2012 залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

21.02.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕФІ-Транс" (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Санпласт" (клієнт) було укладено договір транспортного експедирування №21/02-11 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору експедитор зобов'язався за плату та за рахунок клієнта надати або організувати надання транспортно-експедиторських послуг, пов'язаних з організацією та забезпеченням перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів клієнта, а також надати додаткові послуги для доставки ватажу, у тому числі митно-брокерські послуги, а клієнт, в свою чергу, зобов'язався прийняти та оплатити надані експедитором послуги.

Відповідно до ч.1 ст.929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання вищезазначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно з ч. 1 ст. 930 Цивільного кодексу України встановлено, що договір транспортного експедирування укладається в письмовій формі.

Таким чином, для договору транспортного експедирування законом встановлено обов'язкову письмову форму.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного або іншого технічного засобу зв'язку.

Частиною 2 ст. 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається вчиненим в письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Отже, двостороннім правочинами притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію обопільної чи самостійної мети кожної з цих осіб.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", передбачено, що істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для фізичних осіб - іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В п. 2.4.2 договору сторони погодили, що клієнт зобов'язався надавати експедитору для виконання останнім своїх обов'язків не пізніше ніж за п'ять робочих днів заявку на надання транспортно-експедиторських послуг. Заявка має містити відомості про маршрут перевезення, опис вантажу, вид та спосіб упаковки, кількість вантажних місць, розмір та вага одного вантажного місця, найменування вантажовідправника, вантажоотримувача та їх адреса, дату та час завантаження/доставки вантажу, інструкції по оформленню товарно-транспортної документації тощо.

Заявка може бути направлена з використанням факсимільного та електронного зв'язку, при цьому вона має силу оригіналу. Оригінал заявки має надаватись клієнтом протягом 20 робочих днів у випадку відповідної вимоги експедитора.

В матеріалах справи наявні чотири екземпляри заявки на організацію перевезення: від 23.05.2011 року (маршрут Тутикорин - Одеса); від 06.07.2011 року (маршрут Тутикорин - Дніпропетровськ); від 15.08.2011 року (маршрут Одеса - Дніпропетровськ) та від 02.02.2012 року (маршрут Тутикорин - Дніпропетровськ).

Однак з оскаржуваного рішення вбачається, що судом першої інстанції заявку від 02.02.2012 року (маршрут Тутикорин - Дніпропетровськ) обґрунтовано не прийнято до уваги як належний доказ, в зв'язку з тим, що дата її складення не відповідає часовому періоду здійснення спірного перевезення.

Також, з оскаржуваного рішення вбачається, що судом першої інстанції було встановлено розбіжності між сторонами щодо маршруту експедирування, а саме правові позиції сторін у справі зведено до тверджень: позивача за первісним позовом про здійснення перевезення на підставі заявки від 06.07.2011 року за маршрутом Тутикорин -Дніпропетровськ; відповідача за первісним позовом про здійснення перевезення на підставі заявки від 23.05.2011 року за маршрутом Тутикорин -Одеса, та в подальшому на підставі заявки від 15.08.2011 року за маршрутом Одеса -Дніпропетровськ.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначені розбіжності щодо маршруту відбулись в зв'язку з тим, що питання перевезення вантажу сторони погоджували шляхом електронної переписки без застосування електронних підписів, належні докази відправлення чи отримання відповідної заявки (поштові квитанції, повідомлення про вручення тощо) у них відсутні.

Так, згідно інформації, яка міститься в коносаменті TUTD/SE/H11042, 23.07.2011 року вантаж позивача за первісним позовом було завантажено на борт корабля, який 24.07.2011 року відплив з Тутикорина (Індія). 15.08.2011 року судно з вантажем зайшло в Одеський морський торгівельний порт, а 16.08.2011 року -контейнер з майном клієнта було вивантажено з борту судна.

Як вбачається з матеріалів справи, експедитор здійснював розмитнення вантажу при цьому для здійснення даної дії, уклав 01.08.2011 року договір №9 про перевезення вантажів по території України та держав СНД з іншою експедиторською організацією -ТОВ "Транспорт карго логістика", наявність штампу цієї організації на коносаменті тощо).

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що метою здійснення спірного перевезення було отримання клієнтом товару у місті Дніпропетровську. А заявка від 23.05.2011 року не є заявкою на здійснення перевезення, а за своїм змістом є лише заявкою про надання контейнеру для перевезення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що заявка від 23.05.2011 року могла бути надіслана клієнтом для попереднього замовлення ним морського контейнеру, проте не могла стати підставою для організації ним спірного перевезення.

Тому до твердження скаржника про надання заявки практично за два місяця до здійснення перевезення з кінцевою точкою маршруту місто Одеса, суд відноситься скептично.

Оскільки, саме скаржник організовував перевезення вантажу з Тутикорину, то суд першої інстанції вірно встановлено, що заперечення скаржника факту отримання ним електронними засобами зв'язку заявки від 06.07.2011 року про організацію та здійснення перевезення за маршрутом Тутикорин -Дніпропетровськ є способом захисту своїх неправомірних інтересів, пов'язаних з ухиленням від виконання своїх господарських зобов'язань.

До того ж, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що додатковим доказом справедливості наведеного висновку є факсова копія листа ДП "Одеський морський торговельний порт" №18-23/805 від 29.10.2012 року та відмітки на коносаменті TUTD/SE/H11042, з яких вбачається, що контейнер CLHU2796774 прибув на пароплаві " 15.08.2011 року. А надана скаржником заявка №2004-DA на здійснення перевезення за маршрутом Одеса-Дніпропетровськ датована 10 годиною 56 хвилиною 15.08.2011 року.

Таким чином, у суду першої інстанції не безпідставно виникли сумніви щодо такої оперативність подання заявки на подальше перевезення контейнеру до його розвантаження та отримання офіційних документів про прибуття вантажу.

З огляду на викладене вище, господарський суд міста Києва дійшов обґрунтованого висновку про існування домовленості сторін про здійснення перевезення вантажу за маршрутом Тутикорин - Дніпропетровськ, що відповідає умовам наявної у матеріалах справи копії заявки від 06.07.2011 року.

15.08.2011 року судно з вантажем зайшло в Одеський морський торгівельний порт, 16.08.2011 року вантаж був вивантажений з судна.

Згідно п.2.2.8 договору експедитор зобов'язаний за умови надання клієнтом всіх необхідних для експедирування документів, на протязі двох робочих днів здійснити внутрішньопортове експедирування та митне оформлення вантажу в порту призначення; у випадку затримки закінчення внутрішньопортового експедирування і митного оформлення вантажу в порту призначення, експедитор зобов'язаний повторно узгодити з клієнтом дату доставки вантажу на ТГО клієнта.

Згідно п. 4.2.6 договору експедитор зобов'язаний виконати оформлення вантажу та вивезти контейнер на ТГО клієнта протягом двох робочих днів та зобов'язується не виставляти на рахунок клієнта додаткові витрати, пов'язані з затримкою контейнера в портах з причин, які не залежать від клієнта.

У вказаний в договорі строк вантаж не був вивезений з Одеського морського торгового порту, що стало підставою для звернення із первісним позовом.

В свою чергу заперечуючи проти позову скаржник стверджує, що зі сторони клієнта відбувалось систематичне порушення своїх грошових зобов'язань за договором.

Однак, твердження скаржника є необґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Частиною 1 ст. 530 передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.2.6 договору експедитор зобов'язався виконати оформлення вантажу та вивезти його на ТГО клієнта протягом двох робочих днів.

Проте, зазначене зобов'язання скаржником не виконано і на дату винесення оскаржуваного рішення.

В свою чергу твердження скаржника про неможливість вивезення товару клієнта з території порту з доданням роздруківок сторінок засобів масової інформації судом обґрунтовано не прийнято до уваги, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу того, що дії посадових осіб Служби безпеки України будь-яким чином вплинули на доставку контейнеру CLHU2796774 або його вмісту у пункт призначення.

Крім того, з оскаржуваного рішення вбачається, що судом встановлено невідповідність фактичним обставинам справи твердження скаржника про систематичне невиконання його контрагентом умов договору в частині своєчасної оплати усіх виставлених рахунків, оскільки обов'язку сплачувати всі виставлені експедитором рахунки договір не встановлює.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що послуги експедитора та інші витрати сплачуються клієнтом у строки, встановлені пунктом 3.3 договору.

Відповідно до пункту 3.3 договору вартість послуг експедитора погоджується сторонами додатками до договору. Розмір додаткових витрат чи інших платежів погоджується також додатками до договору або шляхом обміну листами (оригіналами, факсовими копіями або електронними копіями).

Згідно з п. 3.2 договору, клієнт оплачує рахунок експедитора з усіма витратами, пов'язаними з морським перевезенням, внутрішньо портовим експедируванням, митним оформленням вантажу в порту призначення та доставкою його на ТГО (відділ митного оформлення) клієнта протягом 21 дня з моменту вивантаження контейнеру з борту судна. При наданні клієнту відстрочки платежу експедитор направляє йому рахунок до 11 години 00 хвилин дня доставки контейнера на ТГО клієнта.

Таким чином, сторонами у справі визначено фактично дві обставини, з настанням яких починається перебіг строку оплати виставленого рахунку: вивантаження контейнера з борту судна; доставка контейнера на ТГО.

До того ж, безпідставним є твердженням скаржника, що у даному випадку необхідно обчислювати строк оплати рахунку з 16.08.2011 року (дата вивантаження контейнеру) не можна погодитись, оскільки на цей момент вартість послуг експедитора не була узгоджена, а сам рахунок за твердженням скаржника було складено лише 22.08.2011 року (факт його отримання не підтверджено клієнтом), тобто значно пізніше можливого початку строку його оплати, в зв'язку з тим, що початок перебігу строку виконання грошового зобов'язання не може настати за відсутності визначеного розміру цього зобов'язання.

З огляду на викладене вище господарський суд міста Києва прийшов до обґрунтованого висновку, що для даної ситуації є застосування умов оплати, визначених другою частиною пункту 3.2 договору, тобто з моменту доставки вантажу на ТГО клієнта.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності). Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржник не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували його вимоги та заперечення, а також не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов'язання сталось не з його вини.

Крім цього, скаржником не надано належних доказів на підтвердження сум витрат понесених в інтересах клієнта в цілях виконання договору та склад наданих послуг відповідно до умов договору.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.2.6 договору встановлено обов'язок первісного відповідача у випадку прострочення виконання передбаченого цим же пунктом зобов'язання сплатити первісному Позивачу штраф у розмірі сорока дол.США за курсом НБУ за кожен день затримки оформлення та вивезення вантажу з порту.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення первісного позову і відмови у задоволенні зустрічного позову.

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2012 у справі № 5011-67/3618-2012-5011-23/12948-2012 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФІ-Транс" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2012 у справі № 5011-67/3618-2012-5011-23/12948-2012 - без змін.

2. Матеріали справи № 5011-67/3618-2012-5011-23/12948-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Зеленін В.О.

Судді Синиця О.Ф.

Мальченко А.О.